1. Петро Сагайдачний – Перший
козацький гетьман політик
Підготував учень
10 класу
Марчук А.

2. • Петро Сагайдачний, православний
шляхтич, родом із Самбора, що в
Червоній Русі, син Конона
Сагайдачного, звідки й походить
його ім'я по батькові. Про
виховання Петра Конашевича
відомо тільки те, що він навчався в
училищі, яке виникло завдяки
опіці князя Костянтина
Острозького в Острозі на Волині.
Чи продовжував далі освіту, ніхто
не знає

3. • Наприкінці 1590-х — початку 1620-х років, основна
діяльність запорозького козацтва здійснювалася збройним
шляхом — «шаблею» і спрямовувалася на здобуття
козаками засобів для свого матеріального існування. Вона
зводилась в першу чергу до військового найманства,
самочинних постоїв і контрибуцій, а також захоплення у
ворогів воєнних трофеїв, матеріальних цінностей,
полонених, нападів на купецькі кораблі та посольські
валки тощо. Захоп­лені під час здобичницьких експедицій
воєнні трофеї (в тому числі гармати), коштовності, а також
багаті полонені давали козакам можливість добре
озброюватись й виступати потужною військовою силою.
Об'єктом здобичницьких нападів запорозьких козаків
була Османська імперія та її васали, а в окремі періоди —
Московська держава. Свою діяльність запорожці
обґрунтовували в першу чергу захистом рідної землі від
ворога, який здійснювався у формі випереджувальних
ударів по його території та визволенням з неволі
християнських бранців.

4. • Під кінець XVI сторіччя, очевидно, в
другій половині 1598 року, Петро
Конашевич приєднався до Війська
Запорозького. З
«Віршів» Саковича відомо, що
Конашевич тривалий час перебував
серед запорожців, здобуваючи своєю
відвагою та розумом авторитет. Саме
на Запорожжі, як вправного лучника,
Конашевича починають називати
«Сагайдачним». Прізвисько
«Сагайдачний» було досить
поширеним серед козаків у середині
XVII сторіччя, особливо на
Подніпров'ї та Брацлавщині.
Озброєний сагайдаком, добре
натренований лучник за хвилину міг
випустити від восьми до дванадцяти
стріл, які летіли іноді за 500 кроків

5. Отримання гетьманської булави
У лютому 1615 року Петро КонашевичСагайдачний вже був впливовим козацьким
полковником, що мав у своєму підпорядкуванні
загін чисельністю до трьох тисяч козаків.
Навесні 1616 року запорозьким гетьманом
був Василь Стрілковський. Десь наприкінці квітня —
на початку травня запорожці здійснили похід на
турецькі міста. Під час цього успішного походу було
взято міста Варну та Місіврі.
Турецький флот, висланий наздогін, було розбито біля гирла Дунаю. В червні або
на початку липня 1616 року відбулась зміна гетьмана: Гетьманом Війська
Запорозького було проголошено Сагайдачного. Причиною його обрання могла
стати обіцянка організації більшого походу, ніж того, що був навесні

6. Перше позбавлення гетьманства
Влітку 1616 року польський сейм ухвалив рішення
продовжити війну з Московією. Для цього збиралась 10тисячна армія, з якою королевич Владислав мав
вирушити до Москви. На сеймі було вирішено виділити
запорожцям 20 тисяч золотих, аби залучити їх до цього
походу.
Невдалий похід на Московщину, а також несприйняття
козаками польської урядової комісії, призвело до
зростання невдоволенням політикою Сагайдачного. На
початку 1617 року козаки обрали гетьманом Дмитра
Барабаша. Він зірвав проведення комісії в Києві, а вже у
квітні організував великий морський похід проти турків за
участю 150 чайок.

7. Політичні погляди Сагайдачного
Петро Конашевич-Сагайдачний був непересічним політиком та
дипломатом, котрий будував довгострокові дипломатичні
комбінації як в межах України так і закордоном. Свою політичну
лінію він проводив наполегливо та безумовно, при цьому чітко
висловлював свою позицію щодо польського короля та шляхти.
Український історик Михайло Грушевський вказував, що сучасники
дуже високо оцінювали політичний талант Петра Сагайдачного та
визнавали загальноукраїнське значення його діяльності. Саме за
часів Сагайдачного козацтво виходить за вузько станові інтереси,
долучається до вирішення проблем українського населення,
формує свою політичну програму. Утворюється спілка українського
козацтва, міщанства й духовенства. Завдяки результативній
політиці Сагайдачного в цей час відбувалось активне формування
національної української спільноти з її чітко вираженими
географічними кордонами. Сагайдачний перетворює Київ на
політичний осередок України та залучив його в орбіту майбутньої
нової Української козацької держави.

8. • Будучи гетьманом, Петро Сагайдачний
виражав інтереси національнопатріотичних сил та активно виступав
проти чужоземного панування на
українських землях. Підтримуючі
прагнення українського народу до
більшої політичної самостійності, Петро
Сагайдачний домагався автономії
України, досягнення для неї широких
прав у складі Речі Посполитої. Він
підтримував концепцію, згідно якої
українці розглядались, як третій
(рівноправний із польським та
литовським) народ Речі Посполитої. При
цьому стверджувалась історична та
національна єдність мешканців
територій, історично пов'язаних
із Київським та ГалицькоВолинським князівствами княжої доби

9. Сагайдачний виступав палким поборником та
захисником православ'я, яке після Брестської Унії 1596
року було оголошено поза законом. Значна частина
цивільного українського населення та православного
духовенства виступили проти унії, що призвело до
соціальної, політичної та ідеологічної конфронтації, яка
досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст.
Ще під час навчання в академії Петро Сагайдачний
зайняв позицію неприйняття унії. В умовах посилення
національно-релігійного гноблення українського
народу, Петро Сагайдачний переконав козаків
підтримати православну церкву та разом з усім
Військом Запорозьким вступив до Київського братства.
Ця публічна акція продемонструвала солідарність запорожців із
православним духовенством та була виявом підтримки та захисту, що
оберігав його від репресій польської влади. Саме завдяки активній
підтримці та гарантіям Сагайдачного Єрусалимський патріарх Теофан
III відновив знищену унією православну ієрархію. Підтримка запорожцями
православного духовенства сприяла розвитку української культури, а також
стала важливим чинником подальшої національно-визвольної
революції під проводом Богдана Хмельницького.

10. Хотинський договір.
Марчелло Бачареллі (1783)
• В переговорах із польською
владою, Петро Сагайдачний
домагався розширення козацького
реєстру та вимагав легалізувати й
офіційно визнати козацьку
військову та політичну організацію.
Він вимагав розширити козацькі
права та вивести польські війська з
України. Одночасно, він
підтримував історичне явище
„покозачення”, коли українські
селяни відмовлялись від
феодальної повинності та
залучались до Війська
Запорозького. Цей процес
дозволяв розширювати територію
козацької України, оскільки
населення приймало та
запроваджувало козацькі порядки.

11. Сагайдачний громить турків
У зовнішній політиці Петро Сагайдачний
дотримувався вираженої антиосманської
орієнтації. Під його проводом запорозькі
козаки здійснювали активну протидію
туркам і татарам, що призупинила
європейську експансію Османської імперії.
Завдяки його діяльності утверджується
бачення запорозького козацтва як "щита"
християнського світу проти невірних.
Сагайдачний проводив активні дипломатичні
переговори для пошуку союзників у боротьбі
проти турків, зокрема, із перським
шахом Аббасом I Великим та
герцогом Карлом Ґонзаґа де Невера, одним
із засновників Ліги християнської міліції, до
якої належали Папа Римський, німецький
імператор, королі Іспанії, Англії, Польщі та
Франції.
Разом з тим, очолюючи реєстрове козацтво, яке перебувало на службі польського уряду,
Петро Сагайдачний був змушений відстоювати польські інтереси. Він підтримав польську
позицію та взяв участь у поході королевича Владислава під час боротьби за московський
престол. Одночасно, деякі дослідники пояснюють пасивну участь Сагайдачного під час
штурму Москви небажанням надто великого посилення Польщі. У битві під
Хотином військо Петро Сагайдачного підтримало польського короля та врятувало Польщу
від політичної катастрофи.

12. Смерть
До Києва Петро Сагайдачний повертався в супроводі
королівського лікаря у кареті, що її подарував Сигізмунд III.
Незважаючи на хворобу, гетьман продовжував займатись
активною політичною діяльністю. В січні 1622 року
Сагайдачний відмовив королівським комісарам у розгляді
без скликання загальної козацької ради, вимоги про
скорочення війська до 3 тисяч осіб. Наприкінці зими 1622
року до Варшави було надіслане козацьке посольство з
вимогою до польського короля дотримуватись даних раніше
обіцянок, проте особливих результатів досягнуто не було.
За п'ять днів до смерті Сагайдачний склав заповіт, за яким відписав своє майно на освітні, благодійні та
релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі, щоб на доходи від цього майна могли
навчатись бідні діти. Для своєї дружини та близьких родичів гетьман призначив опікунів: київського
митрополита Іова Борецького та близького соратника Оліфера Голуба.
10 квітня (20 квітня) 1622 року Петро Сагайдачний помер внаслідок вогнепального поранення руки, яке
отримав під час битви під Хотином. Похорони гетьмана припали на Провідну (Томину) неділю, 28 квітня 1622
року. На велелюдному похороні зібрались його бойові побратими, мешканці Києва. Під час похорону
учні Київської братської школи читали приурочені до цієї скорботної події «Вірші на жалосний погреб гетьмана
Сагайдачного» о. Касіяна Саковича, в яких возвеличивулась подвиги українського полководця та його служіння
християнській вірі. Похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, який в подальшому
називали «монастирем Сагайдачного».
У 1690–1693 роки при реконструкції Богоявленської церкви Києво-Братського монастиря могила гетьмана була
перенесена під південну стіну собору. В 1935 році церкву було знищено й відомості про це поховання
остаточно втрачено. В даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила
Конашевича-Сагайдачного.