1. Презентація на тему
Микола Хвильовий
Підготувала учениця
11-А класу
Петік Тая

2. Микола Хвильовий — український прозаїк, поет,
публіцист, один з основоположників
пореволюційної української прози.

3. Біографія
13 грудня 1893 р.народився Микола
Григорович Фітільов в
селищі Тростянець на
Харківщині в родині
вчителів. Закінчив
Богодухівську гімназію.
Мав молодших брата та
трьох сестер.
1919 р. -одружується з
учителькою Катериною
Гащенко. Спільна донька.

4. 1920-ті рр.- повністю підтримує і впроваджує в
життя політику «українізації». У своїх памфлетах
виступав проти русифікаційного і
«просвітянського» векторів розвитку української
радянської культури під гаслами: «Геть від
Москви!», «Україна або Малоросія?», «Орієнтація
на психологічну Європу».

5. 1927 р.- працівники ГПУ УСРР заводять справуформуляр С-183, починається стеження за
діяльністю Хвильового.
Груднь 1927 р.- березнь 1928 р.- перебував у
Берліні та Відні.
13 травня 1933 р.- у Харкові покінчив життя
самогубством.

6. Літературна діяльність
Активно заявив про себе як один з організаторів
літературно-художнього життя, член-засновник
багатьох тогочасних літературних організацій —
“Гарт” (1923), “ВАПЛІТЕ”(Вільної академії
пролетарської літератури) (1925), “Пролітфронт”
(1930).
Створив журнал «Літературний ярмарок»(1928–1930).
Заснував журнал «Пролітфронт».(1930–1931 рр.).

7. Хвильовий запропонував назву нового
творчого методу 20-х років — «романтика
вітаїзму», тобто життєстверджуючий
романтизм.
Романтика вітаїзму - експресивний,
енергійний стиль прози, жанровокомпозиційні новації, покликані активізувати
читацьке сприйняття, навіювати читачам
бадьоре, оптимістичне світосприйняття, а
відтак і активно критичне ставлення до
переродження революційних ідеалів.

8. Хвильовизм
Літературна дискусія 1925–1928 років — публічне
обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної
спрямованості та завдань нової української
радянської літератури, місця і ролі письменника в
суспільстві. Приводом до неї стала стаття Миколи
Хвильового «Про „сатану в бочці“ або про
графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка
була спрямована проти низькопробної «червоної
графоманії», що була написана у відповідь на
виступ «Про критику і критиків у літературі»
початківця Григорія Яковенка. У ході дискусії було
опубліковано понад 1000 статей. Найбільш
резонансними були памфлети Миколи Хвильового
«Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія»,
«Думки проти течії».

9. Творчість
Три основні жанри накреслила проза
Хвильового:
перший- героїка революції (Хвильовий
воліє говорити «романтика» («Солонський
Яр», «Кіт у чоботях»);
другий- революційна сатира («Іван
Іванович»);
третій- сатиричне, що іноді переходить в
елегію- «горьким смехом моим посмеюся»,зображення внутрішнього неладу в
середовищі колишніх ідейних борців,
розпаду, що веде до смутку, до зміщення, до
того самого обивательського багна, до
моральної смерті («Я (Романтика)»,
«Мати»).

10. Твори
1920 року у Харкові виходить його перший (відомий
нам) друкований твір- поезія «Я тепер покохав
город».
1921 року з’являються друком три книжки поезій
відразу «В електричний вік» (поема) , «Молодість» і
«Досвітні симфонії».
1923 перша прозова збірка «Сині етюди».
1924 новела «Я (Романтика)».
Новаторські новели: «Кіт у чоботях», «Із Вариної
біографії», «Наречений», «Солонський Яр».
Оповідання «Мати».
Повість «Сентементальна історія».
Роман «Вальдшнепи» зберігся в уривках.

11. “Я (РОМАНТИКА)”
Присвята : «Цвітові яблуні», новелі
М.Коцюбинського.
Тема: автор зобразив антигуманний
руйнівний характер громадянської війни
й революції, що призвели до зречення
власного «Я», протиборства добра і зла в
душі головного героя, його
роздвоєності: «Я — чекіст, але і
людина».
Ідея: світ врятує любов, усепрощення.
Жанр: психологічна новела.
Композиція: оповідання складається із
заспіву (короткого вступу) і трьох
частин, протягом яких читач спостерігає
зміну у ставленні героя до вбивства.
Розповідь у новелі ведеться від першої
особи («Я»).

12. Доля Миколи Хвильового — трагедія
знівечених ідеалів. Відданий революції,
пристрасний романтик світлої комуни
майбутнього став свідком того, як
благородна ідея обернулася чорною
реальністю: арешти, «чистки», сфарибковані
суди, репресії. М. Хвильовий не знаходив
відповіді на ці питання і не бачив виходу,
тому так трагічно обірвалося його життя 13
травня 1933 року.