1. Проектна робота групи
«Історики»
Періодизація
досліджень Атлантики
Знам'янська спеціальна
загальноосвітня школаінтернат
Відтак, історію дослідження Атлантичного океану поділяють на 3 періоди.
Перший період — до 1749 року
(плавання фінікійців, карфагенян, X. К
олумба, Дж. Кабота,Ф. Магеллана та
ін.), коли зібрані відомості лише про
розподіл суходолу і моря.
Дослідження
Атлантичного
океану
Другий період, — 1749–1873, — одержані перші дані про температури води
на
різних
глибинах
(Дж. Кук, І. Ф. Крузенштерн, Ю. Ф. Ли
сянський та ін.).
Третій період — період комплексних океанографічних досліджень з кінця 19 століття триває й тепер. Сюди
відносять експедиції на кораблях
«Челленджер»
(1872–1876),
«Витязь»
(1886–1889),
«Метеор»
(1925—27,
1929—38),
«Діскавері II» (з 1931), дослідження
вчених
СРСР,
проведені
під
час Міжнародного геофізичного року 1957/58 на кораблях «Обь»,
«Севастополь», «Ломоносов», та ін.
Знам'янська спеціальна
загальноосвітня школа-інтернат
І-ІІІ ступенів
Адреса:
Кіровоградська область
м.Знам'янка
вул.Фрунзе, 86
2013 рік

2. Дослідження Атлантичного океану
В 1969 і 1970 роках
Тур Хейердал побудував два човна із папіруса і намагався перетнути Атлантичний океан, вибравши
початком свого плавання берег Марокко
в Африці. Метою
Тур Хейердал
експерименту була
демонстрація того,
що древні мореплавці могли здійснювати
трансатлантичні
переходи на парусних
човнах , використовуючи при
цьому Канарську течію. Перший човен, названий
«Ра», спроектований за малюнками і макетами
човнів Стародавнього Єгипту, був побудований
фахівцями з озера Чад з папірусу вийшов в Атлантичний океан з узбережжя Марокко. По закінченні
декількох тижнів «Ра» став згинатися, занурюватися кормою у воду і, зрештою, розламався на частини.
На наступний рік інший човен, «Ра-II», допрацьований з урахуванням досвіду попереднього плавання вирушив в плавання, на цей раз подорож увінчалася повним успіхом - човен досягнув Барбадосу,
продемонструвавши тим самим, що древні мореплавці могли здійснювати трансатлантичні переходи.
Незважаючи на те що метою плавання «Ра» було
всього лише підтвердити морехідні якості стародавніх суден, побудованих з легкого очерету , успіх
експедиції « Ра - II » був розцінений як свідчення
того , що ще в доісторичні часи єгипетські мореплавці , навмисно або випадково , могли здійснювати
подорожі в Новий Світ.
Перші спроби вивчення морського дна були зроблені в
1779 році поблизу берегів Данії, а початок серйозним науковим дослідженням поклала в 1803-06 роках перша російська
навколосвітня експедиція під керівництвом морського офіцера Івана Крузенштерна. Учасники подальших походів провели
заміри температури та питомої ваги води на різних глибинах, взяли проби прозорості води і встановили наявність підводних течій.
Не бажаючи відставати, англійці в ті ж роки зробили
цілий ряд успішних наукових експедицій. У 1817-18 рр. Джон
Росс здійснив плавання на судні «Ізабелла», а в 1839-43 рр.
його племінник Джеймс тричі плавав в Антарктику на суднах «Еребус» і «Терор». Переломною подією в історії підводних досліджень стала поява в 1845 році нового донного зонда, сконструйованого Джоном Бруком. Протягом 1868-76
рр. Королівське географічне товариство Великобританії
організувало ряд океанографічних експедицій під керівництвом професора Единбурзького університету лорда Чарльза
Томсона. У другій половині XIX і початку XX ст. були проведені систематичні дослідження в Мексиканській затоці і
Карибському морі. Не менш цінні наукові результати принесла експедиція Еріха фон Дрігальського на судні «Гаус» (1901–
1903), учасники якої провели ретельні вимірювання в північно
-східній та південно-східній частині Атлантики. У 1899 році
на міжнародній океанографічній конференції у Стокгольмі
було ухвалено приступити до створення батиметричної карти океану в масштабі 1:10 000 000 (перші карти такого
типу з'явилися ще в середині XIX століття). У першій половині XX століття Німеччиною, Британією, США і Росією
було здійснено ряд наукових експедицій, за підсумками яких
учені отримали детальне уявлення про СерединноАтлантичний хребет. У 1968 році американське судно
«Гломар Челленджер» провело дослідження підводних тріщин в земній корі, а в 1971-80 рр. була успішно реалізована
програма Міжнародної декади океанографічних досліджень.
1930 року вступив на службу на флот як
керівник групи підводних досліджень.
1957 року був призначений директором
Океанографічного музею Монако. У 1973
році він заснував некомерційну організацію з охорони морського середовища
«Товариство Кусто». Згідно з його першою книгою «У світі безмовності», Кусто почав занурюватися у воду використовуючи маску, шноркель та ласти разо
м з Фредеріком Дюма та Філіппом Тальє 1938 року. У 1943 він випробував прототип акваланга. Це вперше дозволило
проводити тривалі підводні дослідження, що значною мірою сприяло поліпшенню сучасних знань про підводний світ.
Кусто любив називати себе
«океанографічним техніком». Він був
видатним шоуменом, педагогом та любителем природи. Його роботи для багатьох людей відкрили «блакитний континент».
1950 року Кусто орендував корабель «Каліпсо»
у Томаса Лоела Гіннесу за символічний один
франк в рік. Судно було обладнано мобільною
лабораторією для проведення досліджень у
відкритому океані і підводних зйомок.
Home