1. Володимир Маяковський
XX століття - це вік колосальних суспільних протиріч і потрясінь. Кожне століття має потребу у
власному поеті, що зробив би «біль часів своїм власним болем». Таким поетом XX століття був
Маяковський. З його потужною, що владно увійшла у нашу свідомість і літературу поезією зв’язано
дуже багато чого. Він перший, використовуючи свій незвичайний ритм, з’єднав політику і лірику.
Його любов до людини вилилася у потужний струмінь нового мистецтва. Замолоду Маяковський
був пов’язаний з футуристами (від німецького слова «футурум» - майбутнє), але пішов далі
побратимів по перу і при цьому зумів розсунути рамки своєї творчості, стати на голову вище всіх
інших сподвижників по цеху футуристів. Після революції ім’я Горького стало символом
буревісника революції. Блок сприймався «як трагічний поет епохи», що почув музику революції,
Маяковський увійшов у нашу культуру поетичним прапороносцем Жовтня. Він одним з перших
повірив у світле майбутнє країни. Кожний поет рано або пізно дає оцінку своїй творчості, і
Маяковський вірив, що його поезія буде потрібна народу. Якщо багато сучасників не розуміли
поета, вважаючи його «тимчасовим», «миттєвим» глашатаєм революції, то сам Маяковський
затверджував зворотне.
«Мій стих громаду років прорве і з’явиться вагомо, грубо, зримо, як у наші дні ввійшов водопровід,
спрацьований ще рабами Рима», - писав поет у поемі «У весь голос». Поет зміг точно визначити
значення своєї творчості для російського народу.
У вірші «Розмова з фінінспектором про поезію» (1926) він продовжує традиції розмови про
літературу, про її місце в житті суспільства, про її громадянськість, «про місце поета у робітничому
ладу». Маяковський був складною, суперечливою натурою, але він був настільки глибокий у своїх
сумнівах і прозріннях, що по силі ідеї, вираженої в його віршах, поставити поруч із ним когось було
практично неможливо. Багато поетів, не прийнявши революції, покинули країну, творили в більш
вузькому масштабі. Навіть Єсенін, співак найтонших відтінків людської душі, не зміг зрозуміти
всього розмаху подій, що відбувалися. Маяковський пише про важку працю поета: «Поезія - той же
видобуток радіо...». Наш сучасник Є. Євтушенко сказав точні слова про те, що поет у Росії більше,
ніж поет. Це повністю можна віднести до Маяковського. Він хотів бути зрозумілим народом.
Незважаючи на цькування, він залишався вірний собі не поміняв своїх переконань, будучи
впевненим, що нащадки його зрозуміють. У поемі «У весь голос», що поет встиг закінчити, він
писав: «Я к вам прийду у комуністичне далеко... Мій стих дійде через хребти століть...».
Відразу після похорону В. Маяковського Марина Цветаева писала, що Росія дотепер не зрозуміла,
хто їй був даний в особі Маяковського. Поема «У весь голос» - це політична декларація, це
оповідання про час і про себе, звернення у майбутнє. У пору роботи над поемою Маяковський
готовив виставку «20 років роботи» - своєрідний звіт перед читачами. Поема «У весь голос» як би
підбила підсумок творчого досвіду поета і його міркування про поезію. У той час ішла гостра
боротьба різних літературних угруповань.
Поети «чистого мистецтва» затверджували, що поезія не повинна відбивати грубу дійсність,
Маяковського вони назвали «дрібнобуржуазним попутником». У поемі «У весь голос»
відчуваються відзвуки ідейних і естетичних зіткнень тих років. Маяковський вважав, що поезія
повинна служити насущним проблемам дня. Відмовляючись строчити ніжні романси, поет
дорівнював своє перо до зброї, тому що в цьому була необхідність, він «себе упокорював, стаючи
на горло власній пісні».
Маяковський дивно тонко почував час. Бухарин заявляв, що «набридло йому читати «агітки»
Маяковського» і провідним поетом епохи він проголосив Пастернака. Але це абсурд - порівнювати
таких різних, таких великих і навіть геніальних поетів. Це однаково, що заявити: «Толстой у
літературі є, а Чехова ні». Кожний поет ніс своє світорозуміння, своє мистецтво. Трагізм положення
Маяковського збільшувався - його не розуміли як поета, що і призвело до самогубства. Можливо,

2. це була хвилинна слабкості, можливо, результат організованого цькування поета, але 14 квітня 1930
року Маяковського не стало.
Не завершені були творчі задуми, не здійснилися плани поїздок і зустрічей із читачами, але
залишилися вірші Маяковського, залишилося завойоване право бути першим у робітничому ладу.
Злостивці навіть риму поета, його манеру виділяти на рядку кожне слово перетворювали в
«свідчення меркантильності». Маяковський гнівно відповідає ворогам: «Мені і рубля не
нагромадили рядки, червонодеревці не слали меблі додому. І крім чисто вимитої сорочки, скажу по
совісті, мені нічого не треба». Так, Маяковський був партійним поетом, він і не заперечував цього.
Він щиро вірив у комуністичне майбутнє.
Вірш В. Маяковського «Послухайте!» - це елемент душі поета. «Послухайте!» Таким вигуком
кожний з нас дуже часто перериває своє мовлення, сподіваючись бути почутим і понятим. Ліричний
герой вірша не просто вимовляє, а викрикує це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих
на Землі людей на хвилюючу його проблему. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом,
людиною недалекою і приземленою, обивателем, мііщнином, переконуючи його в тім, що не можна
миритися з байдужністю, самітністю, горем.
Це не скарга на «байдужу природу», це скарга на людську байдужість. Весь дух вірша такий, який
буває, коли ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють, а ти гарячково шукаєш
аргументи, переконливі доводи і сподіваєшся, що зрозуміють, зрозуміють. От тільки пояснити
треба як треба, знайти найважливіші і точні вираження. Якби у ліричного героя зовсім не було нади
на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав, не хвилювався... Остання строфа вірша
починається так само, як і перша, з того ж слова. Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-
іншому, більш оптимістично, гіперболічний: в одному це безнадійні спроби чиновників потрапити
на кілька засідань відразу, де обговорюється «покупка склянки чорнила», а в іншому добутку
чиновники вщ страху визнають у Хлестаков і ревізора. Кульмінація являє собою гротеск.
У декількох рядках Маяковський довів ситуацію до абсурду. Більше плавний перехід до
кульмінаціїу «Ревізорі», але по своїй абсурдності вона не уступає «Прозасідавшімся» і
характеризується, наприклад, такими ситуаціями, як унтер-офіцерша, яка сама себе висікла,
Бобчинський, що просить довести до відома його імператорської величності, що в «гакому-то місті
живе Петро Іванович Бобчинський». У «Ревізорі» Гоголь відбив свою віру в силу і справедливість
вищої влади, у неминучість покарання. Розв’язка «Прозасщавшіхся» іронічна, що, імовірно,
говорить про те, що Маяковський розумів живучість, незруйновність бюрократизму. Якщо говорити
про вірш Маяковського «Про погань», то тут ми знайдемо і гротеск в образі ожилого Маркса, що
призиває згорнути голови міщанським канаркам, і гіперболічний епітет «тихоокеанські галіфіща», і
саркастичне вираження «мурло міщанина», і порівняння «зади, міцні, як умивальники». Поет без
стиснення вживає ці тропи і стилістичні фігури, розглядаючи обивательський побут, що
«страшніше Врангеля».
Цей вірш можна співвіднести з пафосом творчості Салтикова-Щедріна. У його добутках сарказм,
гротеск і гіпербола зустрічаються буквально на кожній сторінці, особливо у «Дикому поміщику»,
«Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив», «Історії одного міста».
У своїх творах Салтиков-Щедрін часто використовував прийом фантастики. До подібного прийому
прибігав і Маяковський у п’єсі «Клоп», де П’єр Скрипкін переноситься у майбутнє. В. В.
Маяковський додержувався традицій Гоголя і Салтикова-Щедріна не тільки у використанні
літературних прийомів, але і у самій тематиці сатиричних добутків, спрямованих проти відсталості
мислення, бюрократичного і міщанського побуту та обивательської вульгарності. Традиції
російської сатири надалі продовжені і розвинені такими майстрами слова, як М. Булгаков, І. Ільф і
Є.Петров, Фазіль Іскандер та іншими.

3. Маяковський – кубофутурист. У 1913 р. вийшла друком перша збірка віршів поета «Я», що
засвідчила : у рос. л-рі появився поет-новатор, творець оригінальної віршувальної системи, яка
справила неабиякий вплив на розвиток поезії 20 ст. Ліричний герой раннього М. – бунтар-романтик
і водночас руйнівник підвалин старої світобудови. Це герой-індивідуаліст, що епатує і страждає.
Саме в цих футурист. віршах відшліфувалася його майстерність і М. збагатив поезію новими
виражально-зображальними засобами. Насамперед це ритм. Поет розширив можливості рими,
довівши, що не точна рима може бути не менш сильною і експресивною. 1919 р. вийшла друком
збірка творів М. «Все створене Володимиром Маяковським (1909-1919)». Поет творив нову поезію
нового сусп.-ва. Він звільнив вірш від канонічного розміру і зосередив увагу на смислових
наголосах, які стають у нього одиницею ритму. Для цього М. використав так званий ламаний рядок,
що отримав назву «драбинка , сходи». Прагнучи експресії ритму, максимальної його виразності, М.
ніби ущільнює речення, опускаючи прийменники, іменники і дієслова.На думку М, поезія – це не
творча майстерня, а виробництво, де поет – виробничий майстер, а розум – його контролер. У статті
«Як робити вірші» М. порівнює строфи з цеглинами, які треба вибудовувати в різному порядку,
шукаючи оптимальний варіант, аби сконцентрувати ударну силу в останніх двох рядках вірша. При
цьому – завдання поета – бути дороговказом для натовпу. В останні роки життя поет повернувся до
сатири.