1. Моє село - моя
маленька
батьківщина
село Мардарівка

2. Родина – это первая
испытанная ласка, первая
сознательная мысль,
осенившая голову, это запах
воздуха деревьев , цветов и
полей, первые игры, песни и
танцы…
Это последовательные
впечетления бытия, детства,
отрочества, юности, молодости
А.Куприн
и зрелости.

3. Земля здається людині великою, але в
космічному просторі вона маленька, і десь
на ній є дорогий для нашого серця куточок
– наша Батьківщина.

4. Батьківщина – таке милозвучне слово, аж приємно
вимовляти
його.
Воно
наче
ласкаво
торкається
вух
і
вливається знайомою піснею. Кожна людина вимовляє це
слово, і у кожного викають свої уявлення про Батьківщину.
Хтось бачить широкий степ , хтось блискучі води річки, яку
знає з дитинства, а для когось Батьківщина – велике село з
охайними будинками, широкими вулицями, автомобілями, що
ходять туди-сюди кожен день. І це для кожного рідний край, де
яскрава сучасність переплітається із історією минулого. Без
минулого
немає
майбутнього,
істина
беззаперечна.
І
великий, трагічний досвід минулого мусить стати доступним і
сучасникам, і майбутнім поколінням.

5. Мала батьківщина у кожного своя.
Для когось це село над тихо плинною
річкою, для когось — гамірний міський
квартал . А для нас - вузька сільська
вуличка та широкий степ, де
випасають худобу.

6. Колись, у сиву давнину, на тому
місті, де зараз розкинула свої лани
Мардарівка і села, що входять до
Мардарівської
сільської
ради:
Топік,
Перешори
і
зниклі
села
Плоске, Горьке – були вільні степи.
Тільки буяла хвилями ковила, зеленіли
діброви
та
розкошувало
птаство.
Хороше місце!

7. Тому і обрали ці місця біглі
каторжани, переселенці – українці
, молдовани , євреї - для свого
поселення, яке згадується в документах
1765-1767 років .
Документ о переписи населения:
«Поселения и станция составляют ничем
не огороженных хат- 4 , землянок2, дворов -22, населения -107 человек:
мужчин- 48, женщин- 59».

8. Село Мардарівка
Мардарівка
Котовського району
Одеської області
розташоване на межі
трьох районів: на півдні
Фрунзівського, заході
Красноокнянського ,
зі сходу- Ананьївського.

9. •
Виникло поселення десь наприкінці ХVІІІ на початку
ХІХ століття. Після російсько-турецької війни у 1775
році, коли Кримське ханство було розбито, Крим і північночорноморські землі перейшли до Росії. З цього часу
починається інтенсивне заселення дикого степу . Вже в
1799 році всі землі за хуторами були заселені, які і склали
майбутню Мардарівку. Її власником був відставний
полковник
Ромоданівсько-Лодиженського
полку
Курис, що багато років служив під командуванням
О.В.Суворова. У 40 роках ХІХ століття ці землі придбав
Мардарій Цигульський. Подальший розвиток села
пов’язаний з тим , що в 60 роках ХІХ століття уряд розпочав
будівництво залізниці Одеса-Балта. У 1865 році поміщик
Мардарій Цигульський надає свої землі під будівництво
залізничної колії – з однією вимогою , що станція і село
буде носити його ім’я . Ось і виникає у 1865 році станція і
село Мардарівка.

10. •
•
•
•
В 1920 році обирається перша
сільська рада.
В 1923 році засновуються перші
колгоспи.
В 1930 році починається
колективізація. Усіх заможних
піддано репресіям.
В 1935 році розпочалася
розбудова Мардарівського
елеватора.

11. У 1935-1940 роках
відкривається МТС з
машинним парком 125 тракторів і 45
комбайнів. Починають
зростати врожаї і
рівень життя селян.
Працівники МТС

12. З споконвіку у нас
прикрашають
землю,
будуючи
своє
житло,
культурні
та
громадські споруди. Так і в
Мардарівці у 1920 році
комсомольці організовують
хату-читальню.
Ліквідовували
неписемність,
проводили
голосні
читання
(читки),
прилучали
односільчан до книги.
У 1934 році був побудований
колгоспний
клуб,
де
розміщалась
також
бібліотека.
Хата -читальня

13. Нові художні книги, свіжа періодика вабили до бібліотеки і
мали і старих , де організовували (пересувки) на виробничих
ділянках : на МТФ, тракторних бригадах, в рільничих ділянках, де
завжди можна було ознайомитись з новинками художньої та
галузевої літератури. На жаль, не збереглися призвіща тих перших
подвижників бібліотечної справи та культури. Лиш на фотографіях
можна побачити , що це населення при любій власті , події, та тощо
не покидали пісню, веселощі, танці.
З піснею не
розлучались

14. Першого вересня 1923
року за ініціативи
К.М.Ворошилової, яка
дала з Москви вказівку,
щоб в Мардарівці була
відкрита побудована
школа.
Ця школа була
переважно для
єврейських дітей.
В середині 30-х років
відкривається семирічна
школа, будується клуб.
Школярі кінця 30-х років
ХХ століття

15. Мардарівці пишалися
своїми успіхами в
господарському і
культурному будівництві.

16. Але на довгі важкі роки сувора
доля, наче бажаючи
помститися за отримане
щастя і добробут, відірвала
мардарівчан від мирної праці.

17. 22 червня 1941року
розірвали залпи війни.
Більше 600 жителів сіл
Мардарівки, Топік, Плоске,
Відродження, Горьке, зали
шивши свої домівки, пішли
на війну.
З 7 серпня 1941 року по 22
квітня 1944 року село
знаходилося в окупації під
гнітом окупації.
Будні медсестри
Навіть на війну йшли під
звуки музики

18. У безвість.
У вічність.
І горить їм біля пам’ятника вічний вогонь, який
освітлює священні імена наших односельців, що
загинули, не повернулися, але живі в нашій
памяті – це 178 чоловік.

19. Повернулися
солдати з фронту.
Розчинається
відбудова сіл.

20. Трудові
будні
односельців

21. Після збору врожаю
святкували обжинки всім
селом

22. Відкриваються дитячі садочки

23. В 1971 році
здається в
експлуатацію новий
будинок культури на
400 місць. Бібліотека
переходить в нове
приміщення.
Благоустрій
нового будинку
культури

24. Культурне життя села
Репетиція хору вчителів у
сільському клубі
Виступ агітбригади Будинка
культури

25. Кожне село
гордилося своїм
духовим оркестром
Мардарівський оркестр
Перешорський оркестр
Оркестр села Плоске

26. У 1976 році здається
в експлуатацію нова
двохповерхова
школа. Так що я уже
10 клас закінчую в
новій школі, де
працювали
кваліфіковані
вчителі.

27. Вчитель – це мудрість,
Вчитель – терпіння,
Вчитель – це серце,
Любов, привітання.
Ми вдячні Вам щиро
Усі Ваші учні
Що Ви нам відкрили
Дорогу в майбутнє.
І затишні світлі класи –кабінети.
Моєю першою вчителькою була, нині
покійна, Малютяк Євдокія
Григорівна. Пам’ятаю, що до неї
йшли ми малі з усіма негараздами,
проблемами як до мами. І вона
допомагала вирішувати ці дуже
важливі проблеми, для нас малечі.
Вчителі початкових класів:
Малютяк Євдокія
Григорівна, Мартолог
Людмила Ілінічна, Євгенія
Йосипівна

28. Випуск 1977 року
Зустріч однокласників
через 30 років
А потім влилися в великий колектив. Це уже у 5 класі, де
продовжували нас навчати української літератури - Ковальчук Віра
Степанівна, розв’язувати рівняння – Хілініченко Павло
Олександрович та Куцупера Дмитро Йосипович, фізиці – незамінна
наша Гаврилюк Марія Яківна та багато інших. На жаль, багато
вчителів нема в живих .

29. Напевне, кожне село має свої пам'ятки. В нас вони
також є. Це -свято-Миколаївська церква збудована в
20-30 роках XIX століття в Перешорах , зруйнована в
1985 році.

30. Хутір нашого земляка,
видатного мецената,
Євгена Чикаленка

31. Визначною подією в 2002 році
стало перепоховання праху
сина Євгена Чикаленка – Левка
Чикаленка. Прах по заповіту
було перевезено з США в
Україну і поховано на
кладовищі села Перешори
Родина Левка Чикаленка на
перезахованні його праха на рідній
землі в селі Перешори (дружина –
Софія, дочка Маріана з
чоловіком, пленінник Євген Іванович
Чикаленко
Переховування праху

32. Відвідування могили Левка Чикаленка
головою спілки письменників Одещини
Б.І.Сушинським

33. Як не жило село і його мешканці тут завжди панує
піднятий настрій, щирість , хлібосольність, веселощі з
сільськими традиціями. Є завжди місце для праці і
відпочинку.
Зберігання традицій – це і масові гуляння, день
села, дні народження, реєстрація немовлят,
випуски як і в школі так і в дитячому садку,
перше знайомство з школою і першим
вчителем, весілля, проводи до лав Української
армії, зустрічі в колективах де працюють,
проводи на пенсію, трудові досягнення. Ні
одного жителя села не залишила любов до
пісні, танцю, гумору.

34. Реєстрація новонароджених
дітей у сільраді

35. Весілля від
старовини до
сьогодення

38. Культурне життя села
Чествування родини
Стасілевичів у будинку
культури
1979 рік
Проводи на пенсію
залізничника
Кулішинського Петра

40. Цікавим стало життя в селі після відновлення Будинку
культури

41. Районний ярмарок

44. Свято села

45. Із задоволенням нам хочеться
відвідувати сільську бібліотеку

46. Виставка народної творчості в
сільському Будинку культури

47. Поклонімося
і мертвим, і
живим

48. Кагорта ветеранів
нашого села
1986 рік
1991 рік

49. Школо наша, школо,
Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас,
Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш,
Як у світі жити,
Як зло обминати,
А добро чинити.

50. Щасливі
шкільні роки

51. Хороші люди живуть
у Мардарівці і
це, мабуть, найголов
ніше. Постійно
відчуваєш
підтримку, повагу, вз
аєморозуміння.

52. Село моє,
мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід у
пам’яті моїй.
Все найдорожче
зберегло,що діялосьбулось
–Моє найглибше джерело –
село, моє село.

53. Дякую жителям села за надані
фотографії з сімейних альбомів
Робота виконана сільським
бібліотекарем
Шевченко Людмилою Аркадіївною,
Оформлена
Русалович Л.М. та Бойко Л.О.