1. Поради батькам щодо виховання дітей
Масару Ібука
«Після трьох вже пізно»
Прочитала книжку. На мою думку - цікава.
Ділюся занотованим в пам'яті. Автор намагається дати добру
настанову батькам на виховання дітей.
Основні тези, які відображають підхід Масару Ібука до виховання дітей:
1. Для дітей немає поняття «просте» і «складне». Все для них нове.
2. Основна частина людського мозку розвивається у віці до 3-ох років, тому
багато інформації дитині легше засвоїти у цьому віці.
3. Не «засипайте» дитину іграшками. Вона або розгубиться, або їй набридне
бавитися ними.
4. Коли в дитини обмежена кількість іграшок, вона шукає різні способи як їх
використати і як ними бавитись. Таким чином дитина розвиває свою уяву.
5. При виборі іграшки ставте собі питання: «Які навики буде отримувати
дитина бавлячись іграшкою?» Краще купувати іграшки з елементами за
допомогою яких можна щось змайструвати( наприклад, конструктор). Тут
дитина окрім іграшки, яку змайструє собі сама, отримає ще й корисні навики.
6. Розвивайте в дитини любов до мистецтва. Це допоможе виховати гармонійну
особистість. (Вмикайте дитині класичну музику, оточуйте витворами
мистецтва, показуйте репродукції картин). Помилкою, вважає автор, давати
дітям слухати тільки дитячі пісеньки і розглядати примітивні малюнки.
7. Виховання дитини – це непроста справа, не треба нею легковажити.
8. Виховуючи дитину, ви робите найважливішу справу в своєму житті.
9. Даруйте дитині любов, турботу і час.
10. Зазвичай, в дитинстві все дається легше ніж згодом. Наприклад: гра на
фортепіано, скрипці чи вивчення іноземних мов.
11. Навіть для найменшої дитини, оточення відіграє значну роль у розвитку.
Тому речі, які оточують малюка, мають бути яскраві і різноманітні. Більше
носіть дитину на руках, щоб вона могла пізнавати довколишній світ. Їй все
надзвичайно цікаво.
12.Не бійтеся перевантажити дитину інформацією, коли вона робить щось з
цікавістю - це не складно.
13. Не заставляйте дитину, зацікавте її.
14. Фізичний розвиток і рух має великий вплив на розвиток здібностей.
15. Характер дитини формується до 3-ох років. Тому дисциплінуйте її тоді, а не
в той час, коли готуватимете до школи.
16. Діти до 3-ох років намагаються уподібнитися дорослим чи іншим дітям.
Враховуйте це, коли щось робите, щоб вчинки не розбігалися зі словами.
Дитячий колектив має вплив на дитину. Тут є і позитив і негатив.
17. Друга дитина завжди спритніша чи швидше розвивається, через те що
тягнеться до старших.
18. Ранній розвиток – це дати дитині можливість максимально розвинути свої
задатки.
19. Тренуйте пам'ять дитини, запропонувавши їй вивчити короткі вірші.
Пам'ять – це механізм, який ржавіє коли його не використовують і не
тренують.

2. Пам'ятка батькам
дитини дошкільного віку
•
•
Виховуємо у дошкільника
свідоме ставлення до себе
Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх
особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.
Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих
ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з
них.
•
Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як
вважаєш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому
так?", "Чому ні?" тощо.
•
З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого,
чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для
нього самого та інших людей.
•
Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення,
відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї
праці, якостей, вчинків, надання комуь-чомусь переваг та відмова від
них.
•
Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид
діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру
оформлення кінцевого продукта.
•
Привчаємо виробляти прогностичне самооцінне судження, сприяємо
формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе,
висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.
•
Заохочуємо робити припущення, обгрунтовувати та висловлювати
власну думку.
•
Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних,
незручних для себе.
•
Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, засередитися на своїх
думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися
собою на власний розсуд.

3. Плекаємо мовленнєву особистість
Дбаємо про розвиток мовленнєвої особистості, намагаємося не уподібнювати
зайняття з мови урокам.
Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від
дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого
ставлення до людей, що навколо та самої себе.
Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики
мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та
"млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.
Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо приоритет
мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати
словом різноманітні життєві враження.
Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади,
повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а
важливий засіб спілкування.
Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого
розвтику дошкольника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді
як саме він є важливим показником особистісного ставлення вихованця.
Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.
Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навченний не означає
"розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо,
заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що
навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винисти
для себе щось корисне з примусового читання?
Сприяємо фізичному зростанню дошкільника
Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною
діяльністю дитини.
Спокійно розглядаємо разом з дитиною людьське тіло, повідомляємо
елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.
Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя,
призначення статєвих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо
диференціювати статєву належність людини.
Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби,
самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання та
неблагополуччя.
Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому,
для життя і здоров'я; обігруємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині
апробувати елементарні способи виходу з них.
Виховуємо основні фізичні якості: вправніть, витривалість, доступні вікові
силу та швидкість, схильність до рухової активності.

4. Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї
звички протистояти нездоровим впливам.
Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти,
підтримувати, доступними способами поліпшувати його.
Громадянське виховання
Обов'язок - громадянська необхідність відповідати за свої дії, вчинки.
Видатний німецький мислитель Г. Гегель відокремив чотири різновиди
обов'язків:
Обов'язок перед самим собою;
Перед сім'єю;
Перед державою;
Перед іншими людьми.
Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що
пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:
Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:
не можна байдикувати, коли всі працюють;
не можна сміятися над старістю;
не можна вступати в суперечки з дорослими;
не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
не можна робити те, що засуджують старші;
не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім
тебе;
не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
не можна сидіти обідати, не запросивши старшого;
не можна чекати, доки з тобой привітається старший, ти повинен привітатися
першим.

5. Перший раз у дитячий садок!
•
•
•
Для того, щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть
малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке
дружба, чому треба йти на поступки, враховуючи інтереси
інших дітей. Корисно виводити дитину на прогулянки у двір,
щоб вона спілкувалася з іншими дітьми.
У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані
педагоги, які зуміють ввести ваше маля в колектив,
адаптувати його до нових умов. Краще, звичайно, поступове
звикання до зміни оточення. Поки дитина приглядається до
нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте
неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу
переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно,
скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете за нею
й заберете додому. Якщо навіть маля трохи й поплаче без вас,
вихователь зможе утішити й забавити дитину. Спершу
залиште її в садку на кілька годин, потім – на півдня. Невдовзі
все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість
гратися з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят. І вони
звикають до садка. Розповідайте дитині якомога більше
доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В
колективі добре закріплюються навички самообслуговування,
але закласти їх треба у сім'ї, як і навички гігієни.
Батьків часто турбує, як одягти дитину для дитсадка.
Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним,
не ускладнювати рухів дитини ( під час бігу, стрибків,
лазіння)і таким, щоб малюк міг сам одягатися. Привчіть його
правильно застібати пальто, надягати шапку, знімати й
взувати черевики (нехай взуття буде досить просте, аби дитині
не довелося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг).
Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину,
але варто бути терплячим – нехай учиться самостійності,
дорослішає. Перетворіть цю процедуру на цікаву гру. Дитина
ще вдома повинна привчитись вішати або акуратно складати
свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з
олівцями, клеєм, іншими предметами.

6. •
Найголовніше, скажіть що дуже любите дитину та
обов’язково прийдете за нею, не будьте байдужими до
проблеми адаптації і цей період пройде набагато швидше.
Рекомендації батькам
щодо виховання дитини
1. Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи.
2. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою,
якою вона була вчора і, можливо, буде завтра).
3. Не слід постійно турбуватися про дитину, намагатися постійно оберігати її
від можливих небезпек, які часто є надуманими. Сподівайтеся, що вона
зможе самостійно подолати життєві труднощі.
4. Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності чужих людей.
Поважайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточення відповідайте:
«Дякую, ми вдома обов'язково поговоримо на цю тему».
5. Засуджуйте не саму дитину, а її вчинок.
6. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею
конфліктні ситуації, які виникають з однолітками і дорослими. Щиро
цікавтесь її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну
життєву позицію.
7. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Нехай вона розповість вам, як провела
день, з ким гралася, що було у школі тощо. Слухайте уважно, ставте
запитання, щоб дитина відчувала, що це вам справді цікаво.
8. Допомагайте дитині виконувати те, що вона поки що не вміє робити сама.
Ніколи не відмовляйте їй зі словами: «Я теж цього не вмію робити».
9. Не розхвалюйте дитину але й не забувайте її заохочувати, коли вона цього
заслуговує. Хваліть словом, усмішкою, ніжністю, а не відкупайтеся
заохоченнями (купівля нової іграшки або солодощів). Пам'ятайте, що похвала, як і покарання, має відповідати вчинку.
10. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання
домашніх завдань і сну має відповідати цьому розпорядку.
11. Не намагайтеся все зробити за дитину, дайте їй свободу. Пам'ятайте, що
дитина потребує не стільки самостійності, скільки права на неї.
12. Проводьте дозвілля разом з дитиною. Залучайте дитину до обговорення
сімейних проблем, вислуховуйте та обговорюйте її думку.
13. Допомагайте дитині розвивати її здібності.
14. Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших
вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз
— фундамент поважливого ставлення до вас у теперішньому й майбутньому.
15. Будьте терпимими до вашої дитини.

7. Поради батькам,
які прагнуть розвивати
здібності своїх дітей
1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки.
2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні
3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для
виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних
людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе та
оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними
проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми
справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть
її обходитися без вас».
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб
дитини.
7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання
дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш
погляд, виходіть за рамки дозволеного.
8. Навчайте не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

8. 3. Психологічні особливості специфічно дитячих видів діяльності
дітей раннього віку.
На різних вікових етапах виділяється та чи інша провідна діяльність, у якій
виявляються головні потреби та інтереси дітей і формуються найбільш
важливі дії, психічні процеси та якості.
На першому році життя розвиток дитини визначається її спілкуванням з
дорослими. Немовля є соціальною істотою, його зв”язки з навколишнім від
початку опосередковуються іншою людиною. Мати не тільки задовольняє
органічні потреби дитини, годуючи, сповиваючи та виносячи на свіже
повітря, а й забезпечує потребу у зовнішніх враженнях : коли носить на
руках, відчутно розширюючи цим межі доступного простору, коли дає
іграшки, говорить до неї, співає колискову і т.д. Зовнішні виливи, особливо
зорові і слухові, викликають у немовляти позитивні емоційні реакції.
Потребу у зовнішніх враженнях неможливо наситити. Чим більше вражень
отримує немовля, тим краще виявля.ться цого реакція зосередження, тим
відчутніші позитивні емоції, а отже, успішніше здійснюється психічний
розвиток. З віком такі потреби переростають у пізнавальні.
Кожному маляті притаманна потреба рухатись. В перші роки життя
вдосконалення рухів і дій тісно переплетене з інтелектуальним розвитком.
Хто постійно рухається - повзає, ходить, бігає – той більше бачить, обстежує,
знаходить, відкриває, пізнає.
Звичайно, для батьків небагато спокійніше, коли маля сидить поруч тихенько
бавиться. Але чи не вбиваємо ми таким чином природні поростки розвитку?
Реакція на нове дається дитині самою природою, і ми, дорослі, мусимо
підхопити її. Тут бере початок розвиток допитливості, він відбувається не
стихійно, а за наявністю певних умов. Дитину слід вчити вдивлятисся,
бачити і помічати, дослухатися, слухати і чути, обстежувати, обмацувати,
заглядати в усі закутки та ін. Зрозуміло, що мова йде не просто про свободу
рухів і дій дитини, а про мудре керування пізнанням навколишнього світу.
Дитина починає пізнавати лише діючи з ним.
Поряд з малюком має бути дорослий, який у емоційно виразній формі
розкриє перед ним нові і нові грані оточуючого, допоможе розібратися в
безлічі однакового і різного, помітити найпотрібніше , затримати на ньому
увагу. Підхоплюючи вияви зацікавленості дитини тим чи іншим предметом
чи явищем, легко тренувати зосередженість її уваги і водночас вчити
спостеежливості, здатності дивуватись побаченому і відкривати нове для
себе.
Під контролем дорослих рухова активність на першому році життя стає

9. підгрунттям для наступного розвитку цілеспрямованих рухів та дій. Коли
маля навчається тримати іграшки та предмети, виникає спілкування з
дорослим щодо речей та дій з ними, поступово це переростає у спільну
діяльність дитини з дорослим, які залучають маля до певних маніпуляцій з
предметами. Діти переймають дії близьких людей, а згодом і їх мову та
поведінку. Здатність до наслідування поступово ускладнюється.
Емоційне,ласкаве спілкування з дорослим створює для дитини необхідний
емоційний комфорт. Якщо переважають негативні емоції, психічний
розвиток пригнічується.
В наступний віковий період – на другому і третьому роках життя - провідною
стає предметна діяльність, в процесі якої діти починають розуміти
призначення і функції речей : для чого….., що можна цим робити…..
Особливе значення для психічного розвитку малят мають дії для
співвідношення предметів / наприклад, складення башточок, матрійок,
кульок, розкладання у рядок або встановлення один на один кубиків / та
орудійні дії, коли якийсь предмет застосовується задля іншого / наприклад,
зачесатися гребінцем; їсти ложкою, дістати м”яч паличкою /.
Якщо дитина оволоділа нанизуванням кілець пірамідки, її можна навчити
самостійно складати пірамідку правильно :
- обстежити її складеною;
- відмітити порядок кілець за розмірами;
- розібрати і знову обстежити всі кільця;
- відшукати найбільше ( спосіб накладання);
- обстежити складену пірамідку, закріпити порядок кілець;
- нагадування способу побудови пірамідки ( спосіб порівняння кілець).
Бажано, щоб невдовзі з”явилося нова збірна іграшка (інша пірамідка, яєчка,
матрійки тощо). Знову дорослий повинен разом з дитиною обстежити
іграшку, розбираючи її. Розглянути, порівнюючи окремі гостини, звернути
увагу на відміну, обов”язково назвати словом і дію, і ознаку. Запропонувати
дитині зібрати самій і уважно простежити за діями малюка : чи користується
він правильним способом, чи хаотично перебирає деталі, поки натрапить на
потрібну.
Якщо завдання виявилося дуже складним, починайте навчати знову. Наш
обов”язок,щоб дитина засвоювала ефективні способи дій, а саме цей процес
був радісним, хвилюючим і переможним. Дорослий має не лише
заохочувати, а й спеціально створювати ситуації, щоб спонукати дії в умовах
наявності перешкод: дістати, витягти, забити, відламати, насунути тощо. Це
дуже корисно для інтелектуального розвитку малюка.

10. Наслідуючи дії дорослих,зокрема орудійні, діти засвоюють людські форми
практичної діяльності. Практичні дії з предметами дозволяють їм
розв”язувати нескладні завдання, то виникають у конкретній ситуації, робити
перші узагальнення. Це і є основою мислення, яке у ранньому віці
здійснюється в процесі вирішення предметного завдання і носить наочно –
дійовий характер. Тому програмою передбачено спеціальна організація
предметних дій дітей в групах раннього віку.
Дорослий має якомога більше часу розмовляти з малюком. Мова має бути
чітка, повільна, виразна, щоб дитина бачила і чула. Так вона запам”ятовує.
Слухаючи мову дорослих і намагаючись наслідувати їй, маля поступово
засвоює правильну звуковимову, звукосполучення і слова. Тривалість цього
процесу залежить від кількості проведеного часу з малюком, від повторень
слів, речень,запитань і стверджень, надання щоразу нового мовного зразка,
від повторень малюка.
Необхідно спеціально відводити хвилинки для ігрових вправ: тренування
мовного слуху дитини, її артикуляції, звуковимови. Увесь процес
спілкування дорослого з дитиною повинен бути мовно насиченим. Спершу
мовна активність буде на боці дорослого. Дитина лише жестами, мімікою і
діями виявлятиме своє розуміння, та з часом з її вуст прозвучить перші
двоскладові, багатоскладові слова, словосполучення, просто речення.
Третій рік життя вважається одним з найголовніших в засвоєнні дитиною
мови. Мало просто спілкуватися з дитиною у формі діалогу / запитання –
відповідь /. Потрібні спеціальні мовні завдання з поступовим ускладненням :
- Піди до Сергійка і скажи: “Сергійко, дай мені будь – ласка, олівець, я
машину намалюю” і т.д.
Всіляко стимулюючи мовну активність дитини, дорослі мають терпляче і
тактовно виправляти помилки, яких у цей період особливо багато. Дитина
поспішає говорити, вигадує свої мовні звороти і конструкції. Наше завдання
– допомогти оволодіти граматичною будовою рідної мови, а найперша умова
успіху – наявність граматичного зразка в мовленні оточуючих.
Дитина зростає, розширюється її світогляд, якісно вищого рівня сягає
мислення, приходить нові знання і вміння – все це іведе за собою і
удосконалення мовлення. Краще навички мислення і мовлення здобуваються
лише в спілкуванні з оточуючим. Ускладнюючись, спілкування спонукає до
утворення нових мовних форм. Не потрібно поспішати з допомогою дитині у
формі підказки ( доказати за дитину, додати потрібне слово). "Муки пошуку”
для малюка дуже корисні. Нехай замислюється, добирає потрібне слово,
кілька разів повторить про одне і те саме, доводить і переконує того, хто його
слухає. В окремих випадках можна підказати допоміжне слово ( вигук,
частка, сполучник, прислівник), допомогти побудувати красиве речення,
додати зразок нових мовних форм.
Дальший розвиток потреби у спілкуванні сприяє оволодінню дитиною

11. нормального розмовною мовою. Маля навчається відносити слова до
означувальних ними предметів і дій, виконувати словесні вказівки.
На основі досягнень психічного розвитку і збагачених умінь у дитини
наприкінці раннього віку з”Являється тенденція до самостійності, намагання
діяти без допомоги дорослого ( “Я сам”).
Обмеження активності і створення насприятливих умов для втілення
ініціативи маляти - сприяють для розвитку впертості, вередливості,
негативізму. Прагнення до самостійності, інтерес до життя дорослих і
намагання проникнути у їхній світ знаходить втілення в переході до ігрової
діяльності. Отже, гра з”являється не з примусу, а виходить з безпосередніх
інтересів і потреб дитини.
Ігрова діяльність –провідна в дошкільному дитинстві. Є найбільш доступною
для дитини, яка відповідає її психічним і фізичним можливостям. В ігрових
діях розвивається мова і мислення дитини, її почуття і сприйняття світу,
збагачується емоційна сфера.
У дошкільному віці інтенсивно розви-вається провідні види діяльності малювання, ліплення, конструювання, аплікація. На відміну від гри, вони
спрямовані на матеріалізацію певного задуму, в них важливий момент
виконання ( дитина обстежує, визначає за властивостями, виділяє окремі
ознаки і т.д ).
З віком у дитини поступово збагачуватимуться форми, зміст і структура
діяльності.
З”являється особливий вид – розумова діяльність, яка на перших порах
втілена у практичні дії дитини, та пізнавальна діяльність - предметом її є
інформація, яку несуть у собі об”єкт чи явище. Пізнавальна діяльність
виникає і здійснюється на основі мислення, але вимагає у себе обов”язково
увагу, волю, пам”ять та інші психічні процеси.( Г.С. Костюк, М.І. Лісіна, С.Л.
Рубінштейн ).
Пізнавальна діяльність включає два специфічно пізнавальні процеси сприймання і мислення. За допомогою сприймання пізнаються про зовнішні
властивості предметів : розмір, колір, форма тощо. Мислення є засобом
пізнання внутрішніх істотних властивостей предметів і явищ, роз”язання
різного роду завдань( простих і складних). Тому ці різні процеси сприймання і мислення - тісно пов”язані ( сенсорне пізнання )( зміст і
завдання роботи з сенсорного виховання викладені у різних розділах
програми ).
2. Третій рік життя.
Третій рік - це переломний етап у житті дитини. У цей період відбуваються
якісні зміни в психіці, які забезпечують поступове перетворення малюка на
істоту активну, діяльну.

12. Інтенсивний темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох
років життя, на третьому році дещо уповільнюється.У середньому за рік маса
тіла зростає на 2 кг., а зріст збільшується на 7 –8 см. До трьох років вага
дитини становить 14,8 – 15 кг, зріст 95 – 96 см., окружність грудної клітки –
52 см.
Зростають фізичні можливості, розширюються потреби, змінюються види і
форми діяльності, розвивається вольова сфера,елементи свідомості та
самосвідомості, відбуваються великі зміни у спілкуванні дитини з дорослими
та однолітками. Висока чутливість до емоційного спілкування зберігається,
але за умови спільних предметних або ігрових дій з дорослими. Дітям уже не
достатньо однієї доброзичливої уваги – їм потрібно, щоб дорослий брав
участь у їхніх діях. У тісній практичній взаємодії діти, наслідуючи
дорослого, засвоюють предметні дії, чим досягають певного рівня розвитку
навичок предметної діяльності.
Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з
однолітками. Виникає специфічне новоутворення : якщо раніше одноліток
сприймався як об”єкт навколишньої дійсності , то тепер дитина ставиться до
нього як до рівного собі суб”єкта.
Третій рік життя характеризується протиріччям між прагненням дитини до
самостійності,що швидко зростає,бажанням брати участь у діяльності
дорослих та його реальними можливостями. Це протиріччя знаходить
розв”язання у рольовій грі, що з”являється на цьому етапі. Досягнення
дитини за цей період є вирішальним для подальшого індивідуального
становлення особистості.
Новоутворення “кризи трьох років” сконцентровані навколо “я” дитини. Їх
сутність полягає у психологічному відокремленні “я” від оточуючих
дорослих, що супроводжується певним специфічними виявами – впертістю,
негативізмом, протестом проти їхніх дій. Аналіз цих негативних явищ дав
змогу з”ясувати їх причини – це невдоволеність взаєминами з дорослими,
прагнення знайти свою власну позицію.
У період “кризи трьох років” у дітей виробляється певний комплекс
поведінки. Вони прагнуть самостійно досягти позитивного результату своєї
діяльності. В разі невдачі діти звертаються за допомогою дорослого, і саме
йому демонструють свої успіхи, які без схвалення значно втрачають свою
цінність. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результату
діяльності викликає у дитини образу, смуток. Отже, цей період
характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінок
його досягнень з боку дорослого. Цей комплекс дитячої поведінки дістав
назву “гордість за досягнення” ( М. І. Лісіна ).
Найважливіше новоутворення у період “кризи трьох років” це усвідомлення
власного “я”. Нове ставлення до себе виникає внаслідок формування
самооцінки дитини під впливом оцінки дорослими її досягнень. Тому кожний
результат діяльності дитини; який не залишається поза увагою дорослого,

13. стає для них ствердженням власного “я”. До кінця третього року сфера
досягнень поєднується із сферою ставлення до себе, що сприяє поступовому
вивільненню самооцінки від оцінки дорослих. Це породжує у дітей почуття
самоповаги, від якого бере початок розвиток дитячої самосвідомості .
На третьому році досягає свого розквіту мовлення дитини. У малюка
загострюється інтерес до мови оточуючих людей, особливо, коли вона
спрямована на нього самого, швидко збільшується словник, який досягає до
кінця року 1200 – 1500 слів. Основну частину активного словника складають
іменники /до60 % /, дієслова /близько 27 %/ та прикметники / 10 – 12 %/
Значно змінюється пасивне мовлення дитини : вона починає розуміти не
лише зміст окремих слів та висловлювань, що безпосередньо стосуються
якоїсь події, але й зміст невеликих за розміром розповідей, казок, віршиків
про те, що знаходиться за межами сприймання.
Активне мовлення на третьому році життя вже нагадує мовлення
дошкільника. Відбувається подальше оволодіння граматичною будовою
мови. Діти вживають багатослівні речення, а в другому півріччі вже
користуються складними підрядними реченнями, майбутнім часом дієслів,
прикметниками, сполучниками, прийменниками. Починають помічати також
у мові оточуючих неправильну вимову окремих слів; а іноді і відмінкових
закінчень. Поступово мова стає основним засобом спілкування дитини з
дорослим і однолітками. Необхідно, проте, пам”ятати, що активний словник
збагачується за таких умов, у яких актуалізується потреба дитини
висловлюватись. Слухання оповідань, казок збільшує пасивний словник
дитини, дає пізнавальну інформацію.Потребу у мовному спілкуванні
розвивають і увагу з боку дорослих до дитячих запитань, відповіді на них.
Важливе значення для розвитку мовлення має також розуміння дитиною
інструкцій, доручень, прохань дорослого. Вправляння під час виконання
різнопланових завдань сприяє налагодженню ділових стосунків дорослого та
дитини у процесі спілкування. Мовні надбання трирічок ведуть до
прогресивних зрушень в усьому їхньому психічному розвитку.
На третьому році життя вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони
можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу,
предмети чотирьох основних кольорів та називати ці кольори. Навчившись
рухатися самостійно, дитина має змогу без допомоги дорослих
ознайомлюватись з новими предметами. Інтенсивно розвиваються на цьому
етапі зорова, тактильна і кіностетична чутливість, координуються рухи рук та
очей. Завдяки цьому діти можуть всебічно обстежувати предмети,
ознайомлюватися з їх властивостями ( колір, форма ). Швидко розвивається
фонематичний і музичний слух. Дитина на третьому році життя може
розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики.
Четвертий рік життя.
За ранній період свого життя дитина встигає пройти величезний шлях у
своєму розвиткові. На кінець третього року вона вже готова піднятися на

14. новий щабель дитинства - дошкільний.
Найбільш важливе досягнення цього віку полягає в тому, що дії набувають
цілеспря-мованого характеру. Займаючись різними видами діяльності - грою,
малюванням, конструюванням, а також у повсякденній поведінці діти
починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійку ще
увагу можуть і забути про неї - відволіктися, зацікавитися чимось іншим. Але
з поступовим практичним оволодінням технікою дій дитина стає сміливішою
та самостійнішою. У чотири роки вона вже взмозі багато зробити сама, не
чекаючи і не вимагаючи допомоги з боку дорослих (наприклад, бачачи
пролиту на столі воду сама бере ганчірку і витирає).
Загальну картину фізичного розвитку чотирирічного малюка можна
змалювати так: порівняно з першими трьома роками життя темпи росту
уповільнюються, дитина не так швидко додає у вазі. Протягом року маса тіла
збільшується на 1,5 – 2 кг, зріст на 5 – 7 см; у чотири роки маса тіла дитини
становить близько 16,5 кг, зріст – 102 см. Саме з цього віку починається
помітне накопичення м”язової сили, збільшується витривалість, зростає
рухливість. Важливо звернути увагу на те, що кісткова система берігає ще в
окремих місцях хрящову будову ( кисті рук, кисті гомілки, деякі частини
хребта). Це свідчить про те, як важливо постійно стежити за поставою,
положенням тіла дитини під час сидіння, сну тощо. Нервова система малюка
залишається дуже вразливою і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку
дорослих.
У чотири роки відбуваються істотні зміни у характері і змісті діяльності
дитини, у розвиткові окремих психічних процесів, стосунках з дорослими і
однолітками.
Великого значення набувають творчі ігри дитини де вона бере на себе певну
роль і підпорядковує їй свої вчинки. У цих іграх виявляється інтерес до світу
дорослих, які для неї є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають
переважати над індивідуальними та іграми поруч проте достатньої
узгодженості між учасниками ще немає; і тривалість гри невелика. У цьому
віці діти не можуть довго дотримувати якогось одного сюжету. Вони легко і
швидко забувають його, варто лише побачити, як хтось із ровесників грає з
якоюсь іграшкою або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали
ялинку чи займалися „ навантаженням дров” на машину. Гра йде
стрибкоподібно – один сюжет швидко змінюється іншим. Навколишнє життя
відтворюється в іграх дітей у злитих образах: наприклад, зображаючи літак,
дитина сидить на кубиках, тримає у руках кубик з будівельного матеріалу і
„ гуде”. Тут злилися разом і образ літака, і образ пілота, його дії та звук
мотора.
Окрім нестійкої уваги малюкам у іграх притаманна і підвищена емоційна
збуджуваність. Здатність до вольових зусиль ще дуже слабо розвинута у
чотирирічного дошкільника. Але, граючись у пілота або у міліціонера,або
лікаря чи продавця, дитина вимушено обмежує, гримує себе роллю, якої
вимагає гра і саме так тренує вольову витримку.

15. Перераховані особливості - це своєрідність психіки дитини. Знаючи їх,
педагог орієнтується у питаннях організації й керівництва дитячими іграми.
Щоб забезпечить найкращі умови для розвитку малят, роль вихователя
повинна бути активною – він має стимулювати гру, підказувати розвиток її
теми, організовувати індивідуальну діяльність дитини і включати її у спільну
гру з однолітками.
У зображувальній діяльності і конструюванні чотири річки переходять до
осмисленого зображення предметів, хоча засоби реалізації задуму ще
недосконалі. У малюванні можливості дитини починають визначатися
графічними образами - уявленнями про те, яким зображуваний предмет має
бути на папері.
Поступово кількість графічних образів зростає, відповідно розширюється і
діапазон зображуваних дитиною предметів. У процесі гри, малювання чи
конструювання малюк детальніше ознайомлюється з властивостями
предметів, розвивається його сприймання, мислення, уява тощо.
Особливості психіки чотирирічної дитини. Основою розвитку відчуттів у
дитини є її дійові зв"язки зі зовнішнім світок, які обумовлююють
вдосконалення аналітико-синтетичної діяльності її аналізаторів. Ці зв"язки
скеровуються тією чи іншою мірою дорослими. У процесі виховання
підвищується здатність аналізаторів диференціювати різні властивості явищ
навколишнього світу, вдосконалюється їх синтезуюча діяльність. Це
стосується усіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових,
дотикових і кінестетичних. Протягом переддошкільного віку дитина
навчаєтеся розрізняти всі спектральні кольори. Однак на цьому розвиток
відчуття кольору не закінчується. Стає дедалі досконалішим і точнішим
диференціювання кольорів за яскравістю і насиченістю. Дослідження
показали, що чотирирічному дошкільнику значно легше розрізняти кольори,
ніж їх називати або навіть відбирати за назвою дорослих.Найлегше дітям
відбирати червоний колір, а помиляються найчастіше у виборі фіолетового.
Більшість дітей правильно називають червоний, зелений, синій та інші
кольори, але погано розбираються у їх відтінках, які ще не мають для них
суттєвого значення. Навіть малята, які розрізняють майже всі спектральні
кольори і називають їх відтінки, під час розмальовування часто не надають
цьому значення. Наприклад, можуть зафарбувати собаку або ведмедя синім
кольором, у їхніх малюнках качка буває і червоною, і жовтою. І тільки
запитання вихователя, чи буває синій собака, змушують дитину замислитись
і змінити колір. Отже, знаючи ці особливості чотирирічних дітей, дорослий
має стежити за тим, наскільки правильно вони користуються кольорами.
Спонукаючи дитину критично подивитися на розмальовану нею картину,
вихователь привчає її відтворювати у пам”яті образи знайомих предметів і
звертати увагу на зовнішній вигляд кожного з них, зокрема на колір.
Поступово діти починають спеціально помічати у навколишньому кольори та
відтінки називати їх. Називання загострює й уточнює відчування кольорів, їх
розрізнення за якістю, яскравістю і насиченістю. Через називання дитина
дізнається також і про форму предметів. Дорослі словесно допомагають

16. дітям групувати їхні враження від навколишніх предметів і кольорів,
узагальнювати їх, осмислено сприймати.
Має свої вікові особливості і пам”ять . оскільки довільні процеси не досить
розвинені дитина ще не вміє цілеспрямовано запам”ятовувати. Тут наявна
перевага мимовільному запам”ятовування і згадування. Легко вкладаються у
пам”яті малого наочні об”єкти та посильний словник словниковий, ритмічно
організований матеріал. Переважає наочно – образна і рухова пам”яті.
Експериментальні дані показують, що діти цього віку можуть відтворити у
середньому не більше чотирьох предметів / або їх відображень /з 10 - 15, що
їм пред”явлені. Ця обмеженість яскраво виявляється і в умовах
запам”ятовування окремих слів, що одноразово подаються дитині ; в
середньому вона запам”ятовує не більше двох слів з десяти.
Як і молодші, чотирирічні дошкільники найлегше запам”ятовують те, що
справило на них сильне враження, зачепило почуття. „Пам”ять дитини - це
інтерес її”, - говорять психологи. Тому впродовж усього дошкільного
дитинства дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні
запам”ятати - слова, образи предметів. Але завдання вихователя полягає не
тільки у цьому, а у тому щоб пам”ять дітей збагачувалась тими знаннями, які
їм будуть конче потрібні в їхній подальшій діяльності, іграх, малюнках,
бесідах. А зв”язаний текст - вірші, казки, коломийки.
Про особливості мови. На відміну від дво - трирічних діти четвертого року
життя, оволодіваючи новими словами, включають їх не тільки у пасивний, а
й у активний словник, обсяг якого дуже швидко зростає. Збільшується не
лише кількість іменників та дієслів, а й інших частин мови.
Як свідчать дослідження, діти цього віку виявляють особливий інтерес до
слова - вони уважно прислухо-вуються до нових слів, намагаються їх
вимовляти, вільно будують прості речення. Робота вихователя з удосконалення мови дітей має вестися у трьох напрямках :
І – збагачення словника;
ІІ -вправляння у чистоті звуковимовлення; ІІІ – виховування зв”язної мови.
Дітям властиве активне дійове мислення. Під час вирішення якогось завдання
вони передовсім діють. Так, чотирирічному малюкові запропонували взяти
м”ячик, що високо лежав на шафі. Дитина почала стрибати, намагаючись
дістати предмет безпосередньо. На пропозицію дорослого подумати, перш
ніж діставати, дитина відповіла : „А навіщо думати? Треба дістати м”яч”.
Дослідження доводять, що дітям цього віку легше що – не будь зробити, аніж
розповісти про зроблене. Це пояснюється тим, що у них не розвинуте
словесне мислення, вони не вміють вирішити наступну задачу в „умі”. Звідси
і виникає розходження між тим, що дитина робить, розв”язуючи задачу, і
тим, як вона пояснює свої дії. Так, на запитання вихователя : „Що будеш
малювати?” відповідає: „Літак”. Під час малювання задум дитини кілька
разів змінюється і виходить зовсім інший малюнок. Вихователь до Сашка:
„Літак полетів, а будиночок залишився”. Ці факти свідчать про те, що

17. існують досить складні відношення між двома способами дитячого мислення
– дійовим і мовним. Ці факти підказують вихователеві, що слід вправляти
дітей у вирішенні маленьких, але конкретних завдань. Спочатку навчити
дітей розуміти запитання,а потім – відповідати на нього, тобто мислити
словами.
Для розвитку словесного мислення використовують і дидактичні ігри, і
бесіди, інші мовні завдання. І тим старшою стає дитина, тим більше вона
вдається до наочно - образного, а потім і логічного мислення.
Характерні особливості має увага чотирирічної дитини. Підвищується
стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Стійкість уваги
характеризується проміжком часу, протягом якого дитина може бути зайнята
певною діяльністю. Якщо у три річок вона триває у середньому 25 – 27 хв.,
то зараз вже до 50. Дитина може упродовж цього часу гратися, не
припиняючи гри. Ці успіхи є характерними в основному для ігрової
діяльності. В інших видах діяльності дитини не здатна довго зберігати
уважність. Так, діти трьох – чотирьох років можуть розглядати малюнок
протягом 6 – 8 сек., а далі відволікаються і більше до нього не повертаються /
стійкість уваги при розгляді картини менш стійка, ніж під час ігрової
діяльності /. Обсяг уваги збільшується з віком, а з чотирьох до семи років
зростає у півтора – два рази.
Слово дорослого виступає як засіб формування перших проявів довільної
уваги дітей. Процес іде від мовних вказівок, котрі сигналізують, що можна
робити, а що – ні, на що треба звернути увагу, до само сигналізації.
Правильна постановка завдань в доступній формі, їх мотивація, вироблення
певних умінь, необхідних для тієї чи іншої діяльності, розвивають увагу.
Тривалість і обсяг у різних дітей одного віку не однакові – це залежить від
способів роботи з дітьми, виховних прийомів.
Не досить стійкими у чотирирічних дітей є образ уяви, створювані в процесі
гри або інших видів діяльності. Водночас вони є надзвичайно яскраві. Для
створення образу дитин і буває досить найвіддаленішої схожості між тим, що
вона сприймає і попередніми її враженнями. Жвавість уяви дітей виявляється
в тому, як вони перевтілюються в інших істот. Про це свідчать переживання
дітей, що виникають при сприйманні ними казок, малюнків, вистав. Ось чому
дорослі повинні бути уважними до вибору книжок для читання або
розповідей дітям, а також обережними у розмовах, що ведуться у присутності
дитини. Не слід викликати у дитини почуття страху нагадуванням про
можливі небезпеки, які ніби загрожують їй. Це породжує полохливість,
острах самотності, темряви, незнайомих людей.
Характерною особливістю дітей чотирирічного віку є значна емоційна
збудливість, нестриманість і недостатня стійкість емоцій.
Емоції наскільки легко виникають, настільки швидко і минають, змінюються
на протилежні. Від радості малюк легко переходить до плачу. Бував, ще не
висохли у дитини сльози, а вона вже готова до безтурботної, веселої гри.

18. Потрібний особливий педагогічний такт, що не допускає грубого втручання в
діяльність дитини, бо це може викликати сильні афективні стани. Чим менша
дитина, тим обережніше слід уникати впливу на неї, сильних подразників.
Водночас потрібне поступово виховувати і гальмівні процеси, які лежать в
основі вміння стримувати себе, свої почуття.
Діти четвертого року життя емоційно реагують на музику. Вони розуміють
контрастний настрій музичних творів /веселий, спокійний /, впізнають
знайомі пісні і п"еси, називають їх. Розрізняють звуки за висотою /у межах
сексти/, тембр музичних інструментів /високий, низький, передній регістри/.
У цьому віці малюки підлагоджуються до голосу педагога, починають
протяжно співати. Вони можуть передавати ритм ходьби і бігу, яскраві
динамічні і темброві зміни тощо.
сновні життєві потреби дитини цього віку - це любов, доброта, увага
дорослих, ігри та спілкування з однолітками, яскраві переживання. Але
необхідно пам"ятати, що нервова система маленької дитини, як уже
зазначалось, ще настільки не сформована, що навіть маленький колектив,
маленька група є для неї сильним подразником і дуже втомлює. Ось чому
дитина часто намагається залишитися наодинці із собою, чому не можна
перешкоджати. Мистецтво вихователя якраз і полягає у тому, щоб,
використовуючи всі благотворні впливи життя у колективі на дитячу
індивідуальність, водночас уберегти її від перевтомлювання , зайвого
збудження, механічного копіювання чужих зразків.
Незважаючи на зростаючу самостійність дітей, роль дорослого в їхньому
житті ще дуже велика. Основні потреби у спілкуванні з дорослим починають
переходити із сфери суто практичної /спільного виконання дій/ у сферу
пізнавальну: дорослий виступає як джерело різноманітних відомостей про
навколишнє. Діти виявляють підвищену чутливість до тону, настрою
дорослих і ставлення до себе з боку батьків, вихователя. Дуже чутливі до
емоційного стану ровесників, легко переймаються їхніми почуттями. У
цьому віці дуже важливо не прогаяти час для виховання гуманних почуттів
та елементарних уявлень про доброту, чуйність,
взаємодопомогу,дружелюбність, увагу до дорослого і ровесників. Спонукати
до взаємодії, розмов один з одним у привітній формі, надання допомоги на
прохання іншої дитини, звертання до ровесників на ім"я, відповідей на їх
запитання. Потрібно навчити помічати прояви приязні у ровесників, їх
доброту, взаємодопомогу, виховувати почуття симпатії і дружби.
П'ятий рік життя.
Характерним для даного періоду життя дитини є вдосконалення узгодженої
діяльності різних органів чуття. Тому важливим для розвитку є вправляння у
словесному супроводі ігрових дій, сприймання пояснень педагога в процесі
виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання.
Вдосконалення механізму узгодженої діяльності двох сигнальних систем є
фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.

19. На п”ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над
процесами гальмування, щоб при найменшому порушенні умов життя
призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити
підвищену нервову збудливість. Слід пам”ятати, що недосконалість
гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і
навичок. Саме же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від
дорослого терпіння і чуйності.
Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання
довільності, цілеспрямованість сприймання, пам”яті, уваги. Продовжує
вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють
різноманітні сприймання. Так, до п”яти років діти повинні навчитися
розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти
вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і
запам”ятовувати, пісні, вірші, прозу.
Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі
основні кольори, відчувати проміжні, оволодівають повним набором еталонів
форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів
за розмірами: шириною, висотою, довжиною /можуть “на око”/
встановлювати відношення між п”ятьма предметами за цими вимірами /.
Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується х
практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних
обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і
найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються,
запам”ятовуються діючі об”єкти, особливо приваблюють дітей їх
функціональні ознаки.
Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п”ятому
році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його
використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого
задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати
головною рушійною силою пізнавальної активності.
Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного
запам”ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з
допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного
запам”ятовування /повторення, елементарна систематизація матеріалу/.
Збільшується не лише обсяг, а й зміст того, що відклалося у пам”яті. Так,
переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до
подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно міцніє увага.
Але цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку
нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність
при киснвому голоді різко знижують увагу. сЛід пам"ятати і про те, що
можливість довільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежена. Тому
потрібно цілеспрямовано працювати над її розвитком.
Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п”ятого року з оточуючими.
Якщо у стосунках з близькими дорослими хлопчики та дівчатка цього віку

20. довірливі, спокійні, впевнені і зацікавлені у контактах, то у присутності
сторонього дорослого їм /як і дітям трьох-чотирьох років/ здебільшого
притаманні сором”язливість, неспокій /проте вони зацікавлені у контактах з
незнайомцями/. Психологи відмічають, що саме на п”ятому році життя
найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими
при емоційно-позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. У
взаємодії з близькими діти виявляють особливу чутливість до настрою і
характеру їхнього мовлення, рухів, всієї гами експресивних засобів. Цю
особливість дітей і має використовувати вихователь для моделювання різних
засобів співробітництва у специфічно дитячих видах діяльності. Саме за
таких умов діє найсильніший механізм вправляння – наслідування, завдяки
чому діти починають усвідомлювати особливу роль добрих людських
стосунків у їхній взаємодії з дорослими. Так формується доброта, чуйність,
здатність любити.
Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з
однолітками. На фоні зростання потреби у співробітництві з ровесниками все
виразніше виявляється потреба у доброзичливій увазі з боку товаришів. Саме
у цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків свого товариша, а
потім і своє. На цьому грунті чітко проглядається вибіркове ставлення до
партнера по спілкуванню.
Не слід забувати, що і в сфері спілкування велике розмаїття індивідуальних
варіантів. Одні діти виявляють інтерес до вихователя, інші – замкнуті,
побоюються його; одні – комунікативно активні, інші – обмежуються
однослівним шепотінням. За умов спілкування з новою людиною такі
відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам”ятати щораз,
коли у групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному
вихователеві або коли проводяться різні обстеження сторонніми особами чи
у їх присутності.Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими
сором"язливими дітьми, має бути особливо обережним.. Украй недопустимо
зауваження типу "Сміливіше, чого ти так соромишся ... „, „Роман у нас такий
сором'язливий ...", навіть коли вимовляються доброзичливо. Це не підтримує
дитину, не відволікає від внутрішніх переживань, а навпаки, фіксує на них
увагу всіх, ускладнюючи проблеми самій дитині.
Не менш важливо тактовно і обережно втручатися у сферу спілкування таких
дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у
спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем має допомогти уникнути
багатьох труднощів і збудувати співробітництво у тій чи іншім діяльності
так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. Для діте й п”ятого року
життя характерний більш активний відгук на запропоновану дорослим
діяльність, поступове формування здатності самостійно визначити її мету. Ця
мета утримується в пам"яті довше і реалізувати краще, коли є ігрова
мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільне значимими
мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність
виконаного етапуф діяльності.
Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування

21. дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини
саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення
дитячого досвіду і водночас якісні зміни у пізнавальних процесах. Так
з"являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись у
продовж кількох днів з різними варіаціями. Це і є показник розвитку творчої
гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя.
Якщо ж гра, повторюючись в одному ж варіанті, швидко розпадається, бо
стає нецікавою то не свідчить, що діти не взмозі самі осягнути глибше той чи
інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий
поштовх грі, збудити пізнавальну активність дитини, її творчу ініціативу. В
цьому віці дошкільники охоче починають вигадувати, особливо коли їх
уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво коли їх уважно
слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює
активність та ініціативність кожного учасника гри, робить її неповторною
школою життя.
Народжується справжня вільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама
позитивних емоцій. Варто лише за допомогою спеціальних завдань
створювати ситуації, що викликають почуття радості від гри у гурті. Але слід
пам”ятати , що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного
ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти
які надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитися: чи треба залучати
їх до колективних ігор, а чи достатньо того, що вони беруть участь у
рухливих іграх групи, дидактичних тощо. У кожному разі найоптимальніше
рішення може знайти тільки сам педагог.
Отже, гра має сприяти тому, щоб дитина якомога повніше виразила себе вже
на перших етапах свого розвитку. За таких умов вона і буде провідною
діяльністю у житті дітей.
Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків групі
однолітків. Але вирішальна роль у психічному розвитку належить
співробітництву дитини з дорослими у специфічних видах діяльності.
Чим би не займався п"ятирічний дошкільник, він починав виділяти мету і,
підкорюючи їй свої дії, навчається керувати своєю поведінкою, доводити
почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут у перше з"являється
усвідомлення смислового зв"язку речей і дій. Одна дія починає
підпорядковуватись іншій. Проте це можливо лише за умови, коли
смисловий зв"язок між окремими діями виступає перед дитиною у
конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна
цілеспрямована увага дорослого. Лише у співробітництві з ним у дитини
виробиться звичка до трудового зусилля, сформується уміння оцінювати дій і
вчинки.
Для п”ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини.
Різко збагачується словник / в основному за рахунок конкретних
найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів – понять, що
узагальнюють діяльність людини, дієслів, які визначають стани і