1. 4 жовтня 2013 року 1
Ціна 75 коп.
п’ятниця
4 жовтня
2013 року
№80
(19806)
Перша обласна громадсько-політична газета
сьогодні в номері
68 тисяч
штрафу
— за
«несервелат»
стор.7
Коли
відходи
стануть
доходами
стор.9
Поступ влади
Фото Олега Ганіна
Лікуємо
застуду
простими
засобами
стор.6 стор.11
«у вас повинна бути
власна думка»
— цьому навчає
черкаський учитель історії Андрій Горай
Голова Облдержадміністрації Сергій ТУЛУБ:
«Я не планую іти на вибори»
Сергію Борисовичу, у зв’язку з
раннім похолоданням перене-
сено дату початку опалюваль-
ного сезону. Чи готова область до
таких змін?
— Черкащани можуть не хвилюва-
тися — вже за кілька днів тепло буде
в усіх підключених будинках. Що сто-
сується садочків, шкіл та лікарень — в
них уже з 1 жовтня розпочали опалю-
вальний сезон. Підключено по області
понад 60% шкіл та більше 80% дитячих
садочків (по місту Черкаси 100%). Із
775 закладів охорони здоров’я підклю-
чено до тепла 667 (а це 85%). З 14 ста-
ціонарних закладів соціального захисту
населення уже опалюється 10. Ситуація
з теплом у закладах соціальної сфери
та житлових об’єктах змінюється кож-
ні півдня! Відповідно до розпоряджен-
ня Кабінету міністрів маємо підключити
усю соціальну сферу до 5 жовтня.
Щодо готовності області до опалю-
вального сезону, можемо впевнено го-
ворити, що готові на 100%, не зважаю-
чи на змінені строки. Всі основні заходи
з підготовки об’єктів відповідно до гра-
фіка виконання робіт виконані. На під-
приємствах паливно-енергетичного
комплексу, житлово-комунального гос-
подарства та об’єктах соціальної сфери
здійснено усі необхідні заходи. Прове-
дено ремонтні роботи приміщень та об-
ладнання. У закладах охорони здоров’я,
навчальних установах та установах со-
ціальної сфери здійснено роботи щодо
їх утеплення та заміни вікон. На всі під-
приємства та установи видані акти та
паспорти готовності.
Проблемним залишається питання
забезпечення газом: для стабільної ро-
боти в опалювальний сезон області по-
трібно 217,2 млн. м3, а виділено лише
119,9 млн. м3. Наразі ми звернулися до
Кабінету міністрів щодо збільшення об-
сягу ліміту на природний газ.
— Під час форуму Ви повідомили,
що китайські інвестори цікавляться
черкаськими землями. Місцеві агра-
рії хвилюються: іноземці, мовляв, не
дбатимуть про збереження наших
чорноземів, а виснажуватимуть їх.
— Ґрунт — це не тільки основне
джерело виробництва сільськогоспо-
дарської продукції, а й один з осно-
вних компонентів довкілля. Тому
охорона ґрунтів, боротьба з їх дегра-
дацією і забрудненням набуває за-
гальнодержавного значення. Контр-
оль стану родючості грунтів здійснює
Державна установа «Інститут охорони
грунтів України», філія якої є в нашій
області.
— Чи відлякує інвесторів законо-
давство України про захист україн-
ських чорноземів?
У розмові з кореспондентом «Черкаського краю» голова облдержад-
міністрації Сергій Тулуб розповів про діяльність обласної влади з ви-
рішення актуальних питань життя області та відверто відповів на
закиди опозиції щодо намірів утретє стати народним депутатом.
стор.2
2. Культура 4 жовтня 2013 року 2 Поступ влади
Голова облдержадміністрації Сергій Тулуб:
«Я не планую іти на вибори»
(Закінчення. Початок на 1-ій стор.)
Я вам скажу, що ні. Прикладом цього
є успішна робота у Шполянському
районі підприємства з французь-
кими інвестиціями ТОВ «Шпола Агро Ін-
дустрі». У Маньківському районі добре
працюють у цьому напрямку з німецьки-
ми, голландськими, швейцарськими ін-
весторами. Всі підприємства працюють
успішно і дотримання земельного зако-
нодавства не впливає на ведення бізне-
су. Можливо, навпаки, сприяє. Адже у
світі, коли питання екологічної безпеки
все частіше виходять на перший план,
люди все більше переймаються тим, які
продукти вони споживають. Крім того,
існують численні перевірки готової про-
дукції на якість та екологічність, а ще
штрафи за порушення норм. Підпри-
ємцям вигідніше одразу працювати за
встановленими нормами.
— Триває реконструкція обласно-
го драматичного театру. Які роботи
планується виконати і за які кошти
буде проведена реконструкція?
— У планах реконструкції обласно-
го драматичного театру виконати ве-
личезний обсяг робіт. Це ремонт фа-
саду, заміна вітражних вікон та вікон і
дверей усередині приміщення, утеплен-
ня горища, ремонт покрівлі, упорядку-
вання першого поверху вхідної групи,
облаштування пандусів, упоряджен-
ня другого і третього поверхів, заміна
вентиляції, електромонтажні роботи,
ремонт сцени та її обладнання тощо.
Для проведення всіх запланованих ро-
біт потрібне фінансування в розмірі 19
мільйонів гривень. Усі ці кошти в цьому
році виділені не будуть, тому ми плану-
ємо поетапне виконання робіт. Наразі з
обласного бюджету виділено 200 тисяч
гривень на проектні роботи. Очікуємо
7,2 млн. грн. з держаного бюджету. На-
разі ми вже виготовили проектну доку-
ментацію, провели тендер та визначили
переможця.
— Чи задовольняє Вас рiвень ви-
конання на мiсцях iнiцiатив Прези-
дента України та ваших розпоря-
джень?
— Вдячний Президенту України,
що такі ініціативи розроблені та впро-
ваджуються. Попри труднощі світової
кризи, вдається не лише забезпечува-
ти економічну стабільність, а підвищу-
вати соціальну підтримку. На Черкащині
виконано 13 з 18 ініціатив, 5 — у ста-
дії реалізації. У першу чергу збільшення
розміру виплат малозабезпеченим гро-
мадянам. Перерахунок пенсій забезпе-
чено понад 400 тис. осіб (97%) учасни-
кам війни, сім’ям померлих ветеранів,
військовослужбовцям. Виплачено інва-
лідам війни у вигляді разової грошової
допомоги до Дня Перемоги 26 млн. грн.
За три роки автомобілями забезпечено
305 ветеранів, санаторно-курортним лі-
куванням понад 6 тисяч, засобами ре-
абілітації 2 тис. осіб. 2012 року виділе-
но в 10 разів більше (2,3 млн. грн.) на
лікування тяжкохворих осіб, постражда-
лих від катастрофи на ЧАЕС (порівняно
з 2011 р.). Цього року на всі види со-
ціальної допомоги передбачено май-
же 1,2 млрд. грн., що в 2,5 раза більше
проти 2010 року.
Середньомісячна зарплата в реаль-
ному вираженні на 9% більша, ніж на
початок року. Реалізується комплекс
антиінфляційних заходів. Лише за сім
місяців цього року громадяни поклали в
банківські установи майже 1 млрд. грн.
Виконуються соціальні ініціативи, що
стосуються розвитку та оздоровлення
дітей.
Цього року в літніх таборах відпо-
чили майже 97 тис. дітей (87%); оздо-
ровлено 34 тис. (36%); 15 тис. (80%) —
творчо обдаровані діти. До кінця року
заплановано підвищити відсоток охо-
плення дітей дошкільною освітою до
98%.
Президент проголосив рік дитячої
творчості. Поставлено завдання охопи-
ти позашкільною освітою у 2013 році —
50%, у 2014 — 70% школярів. Зараз у
нас охоплено 40% школярів.
Збільшено розмір соцдопомоги на
дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-
ківського піклування, які мають інва-
лідність на 894 грн. (до 2 420 грн.). У
рамках Національного проекту «Нове
життя», ініційованого Президентом,
розпочалось будівництво перинаталь-
ного центру.
— Сергію Борисовичу, одним із
напрямків соціальних ініціатив, про-
голошених Президентом, є допомо-
га особам з обмеженими можливос-
тями. Яка сьогодні ситуація в області
з їх працевлаштуванням?
— За 8 місяців цього року послуга-
ми обласної служби зайнятості скорис-
талися майже 2 тис. безробітних, які
мають інвалідність. За цей період 392
особи з інвалідністю були працевла-
штовані, в тому числі 36 осіб отримали
одноразову виплату допомоги на запо-
чаткування власної справи. 145 безро-
бітних інвалідів скористалися можли-
вістю пройти професійне навчання за
професіями, затребуваними на регіо-
нальному ринку праці. У міських та ра-
йонних центрах зайнятості проводять-
ся тематичні семінари для інвалідів. З
метою забезпечення безперешкодного
доступу осіб з обмеженими фізичними
можливостями, зовнішні під’їзди буді-
вель базових центрів зайнятості області
обладнані пандусами та дзвінками.
— Під час інвестиційного форуму
німецькі делегати подарували елек-
тронну ландшафтну карту Черкащи-
ни. Як планується її використовува-
ти?
— Ландшафтне планування перед-
бачає роботи на трьох адміністратив-
но-територіальних рівнях: область, ра-
йон, сільська рада. Черкаська область
є першим регіоном України, для якого
розглядались всі три рівні, і здійснено
ландшафтне планування не формально,
а за суттю. До речі, при розробці схе-
ми територіального планування у 2002
році область теж була першою, де по-
новили такі види планування. Отже,
тут, у центрі України, закладено фунда-
мент українського сприйняття іннова-
цій, який, я думаю, може бути основою
для досягнень регіону і країни. Цифро-
ві карти, без сумніву, будуть використа-
ні в усіх подальших роботах, пов’язаних
з просторовим розвитком області та в
усіх галузях економіки. Виконання цьо-
го оптимістичного завдання може ста-
ти хорошим прикладом адаптації між-
народних конвенцій, у тому числі й
ратифікованої в Україні «Європейської
ландшафтної конвенції», рішень світо-
вих самітів зі сталого розвитку. Ми спо-
діваємось, що вона принесе відчутну
користь Черкаській землі та її жителям.
— Як обласна влада здійснює
контроль за ринковими цінами на
основні продукти харчування, чи є
важелі впливу на продавців, щоб
знизити ціни?
— Установлено граничні рівні тор-
говельних надбавок на основні продук-
ти харчування у розмірі 10% до оптової
ціни виробника. Крім того, запрова-
джено обов’язкове декларування змі-
ни оптово-відпускних цін на продоволь-
чі товари. Один із шляхів забезпечення
стабільної цінової ситуації — сприяння
розвитку добросовісної конкуренції та
збільшення кількості суб’єктів господа-
рювання, які виробляють та реалізують
продовольчі товари. З цією метою в
області розгорнуто інформаційну кам-
панію «Товар Черкащини», що дає змо-
гу наповнити споживчий ринок якісни-
ми товарами місцевого виробника за
цінами, що є нижчими. Результатом
реалізації кампанії є зростання вироб-
ництва: за 8 місяців, порівняно з 2012
роком, сирів — на 13,3%, масла верш-
кового — на 90%, молока — у 2 рази,
м’яса яловичини — на 19,3%, м’яса пти-
ці — у 3 рази. В області запроваджено
постійне проведення сільськогосподар-
ських ярмарків, ціни на яких нижчі на
10-20% від торговельної мережі.
Цінова ситуація досить активно змі-
нюється під впливом попиту і пропо-
зиції. Так, сьогодні є сезонні коливан-
ня цін на картоплю та овочі. Але якщо
проаналізувати ситуацію, то при потре-
бі 124 тис. тонн в області зібрано 603
тис. тонн картоплі, що в 5 разів переви-
щує потребу, а по овочах — при потребі
133 тис. тонн — зібрано 174 тисячі тонн
(на 30% більше потреби). Тобто про
дефіцит мови бути не може. Як резуль-
тат всього комплексу заходів, ми має-
мо зниження в цьому році індексу цін на
продовольчі товари на 2,1%. По Україні
зниження відбулося на 1,6%.
— Як Ви оцінюєте роботу міської
влади?
— Я переконаний, що роботу місь-
кої влади мають оцінювати люди. А я,
в свою чергу, завжди залишатимусь на
їх боці. Звичайно, владі працювати лег-
ше тоді, коли вона має підтримку гро-
мади. Однак, на мою думку, те, що не
робилося роками, не можна виправити
за такий короткий термін і на це потріб-
но зважати. По собі знаю, яким тягарем
можуть бути результати бездіяльнос-
ті попередників. Адже все потрібно ро-
бити вчасно. Звичайно, у роботі нового
виконкому міської ради є недоліки, але
не можна не відзначити і позитиви. Зо-
крема у місті, одному з перших в Укра-
їні, розпочато опалювальний сезон. Я
думаю, їм потрібно дати час для того,
щоб проявити себе.
— Складна ситуація в країні і в
області склалася з виплатою заро-
бітної плати працівникам бюджетних
установ. Чи будуть медики та освітя-
ни отримувати заробітну плату вчас-
но і в повній мірі?
— У даний час виплата заробітної
плати працівникам бюджетної сфери
проводиться своєчасно. Облдержад-
міністрацією вживаються всі можливі
заходи для врегулювання цього питан-
ня до кінця року. Крім того, належна
підтримка, як і щороку, буде надана
з державного бюджету за підсумка-
ми його виконання за 9 місяців цьо-
го року. Я впевнений, що заробітна
плата бюджетникам у поточному році
буде виплачена своєчасно та у повно-
му обсязі.
— Представники опозиції, зокре-
ма Микола Булатецький, заявляють,
що Сергій Тулуб балотуватиметься
по 194-му округу і складе конкурен-
цію іншим кандидатам. Чи це прав-
да?
— Усім, хто перелякався і починає,
як завжди, розводити чутки, можу ска-
зати: ні, я не планую іти на вибори. Хоча
й двічі обирався народним депутатом
та маю досвід у цій роботі. У моїх пла-
нах на найближчий час — підготовка до
відзначення на високому рівні 200-річчя
від дня народження Тараса Шевченка, з
цим пов’язано багато роботи. До кінця
року ми маємо відкрити перинатальний
центр — це особисте доручення Прези-
дента України. І багато інших справ. Що
ж до виборів, то Верховна Рада при-
йняла закон і ми будемо його викону-
вати. Наша головна мета, як державної
влади, щоб усі процедури виборчого
процесу відбувалися у рамках чинного
законодавства.
Розмову записала
Тетяна КАЛИНОВСЬКА
Для стабільної роботи в опалювальний сезон області
потрібно 217,2 млн. м3, а виділено лише 119,9 млн.
Наразі ми звернулися до Кабінету міністрів щодо
збільшення обсягу ліміту на природний газ.
До кінця року заплановано підвищити охоплення
дітей дошкільною освітою до 98%.
3. 4 жовтня 2013 року Панорама 3
Черкащині-60
Акцент
Забезпечення доходів дрібних
виробників, їх адаптація до нових
умов, що відкриваються з реаліза-
цією європрагнень України, вимага-
ють переформатування державної
політики підтримки аграрного секто-
ру та акцентування її на заходах до-
помоги малим і середнім виробни-
кам сільгосппродукції.
Віктор Янукович,
Президент України
Українські новини
Президент України Віктор Януко-
вич упевнений, що Україна та Ро-
сія будуть спільно будувати завод
з виробництва ядерного палива на
Кіровоградщині. Гарант переко-
наний, що плани України на ЄС не
стануть перешкодою в співпраці.
nnn
На Житомирщині зафіксовано
перший випадок загибелі людини
від переохолодження.
nnn
На період снігопадів у центрі Ки-
єва введуть парковку по парних-
непарних числах і автомобілі по-
винні будуть паркуватися то на
одній, то на другій стороні доро-
ги. Про це заявив глава управління
з питань надзвичайних ситуацій
Київської міськдержадміністрації
Сергій Рюмшин.
nnn
Житель Білої Церкви Вадим Ті-
тушко, який отримав умовний
термін за напад на журналістів
під час мітингу опозиції в Києві,
готується до Кубка світу зі змі-
шаних єдиноборств, де виступа-
тиме як представник білоцерків-
ського спортивного клубу Будо у
складі збірної України.
nnn
В Україні з’явилося одразу кілька
сайтів, де продають «натураль-
ні та свіжі продукти із власних
ферм і дач». Асортимент това-
рів — від овочів, домашніх яєць,
м’яса, молока і самогонки до кон-
сервації.
Резонанс
Литва
заступилась
за Україну
Всі залізничні та автомобільні шля-
хи, що з’єднують Калінінградську
область із рештою території
РФ, проходять через Литву. Остання
погрожує заблокувати залізничне і ав-
томобільне сполучення між цими дво-
ма частинами Росії, якщо Кремль не
припинить тиснути на своїх сусідів,
які прагнуть зближення з Євросою-
зом. Про це заявив міністр закордон-
них справ Литви Лінас Лінкявічус, за-
значивши, що Росія віднедавна почала
безпідставно затримувати поїзди з
Литви, чим завдала країні збитків.
Сміла прийняла обласну естафету
1 жовтня в Cмілянському міському будинку культури відбулася
урочиста церемонія передачі-прийняття обласної естафети «Чер-
кащина. Віхи 60-річної історії».
Соцзахист
Передали символи естафети
смілянам заступник голови Го-
родищенської районної ради
Микола Панчишин, начальник відді-
лу з питань внутрішньої політики та
зв’язків з громадськістю райдержад-
міністрації Віта Забожко, заступник
начальника відділу культури і туриз-
му райдержадміністрації Валенти-
на Новосан та голова районної ради
ветеранів війни та праці Сергій Ка-
юкін.
Приймали гостей заступник місь-
кого голови м.Сміла Юрій Студанс,
почесний громадянин міста, ветеран
Великої Вітчизняної війни та праці
Іван Гребеньков, керівник народно-
го аматорського хору ветеранів ві-
йни та праці будинку культури Діна
Осадча та голова молодіжного ак-
тиву Сміли Ігор Чернай. Вони вико-
нали почесну місію прийняття-пере-
дачі символічного кількаметрового
рушника та альбому.
Вітаючи жителів Сміли з прийнят-
тям обласної естафети, заступник
голови Городищенської районної
ради Микола Панчишин зазначив,
що жителі Городищини відтворили у
символах обласної естафети яскра-
ві сторінки зі своєї історії та сього-
дення.
— Ми створили свою вишивку на
рушнику, який об’єднав 20 терито-
ріальних громад Городищини, а до
альбому естафети вписали свою
сторінку з історії розвитку рідного
району. У ній були зазначені знаме-
ниті постаті, здобутки регіону, до-
сягнуті за шістдесят років. Адже в
кожній справі головними є люди, які
творять історію, досягають рекордів,
прославляють свій край, — зазначив
Микола Васильович.
Приймаючи рушник та альбом
обласної естафети, Юрій Студанс
наголосив, що ювілей рідної області
— це особливе свято, день, коли всі
жителі краю вклоняються землі, на
якій народились і виросли, яка стала
найріднішою серцю.
— Ми гордимося тим, що наро-
дилися на цій землі. У кожного із нас
будь-яка звістка про досягнення об-
ласті викликає почуття гордості за
нашу малу Батьківщину. Ми, сміля-
ни, гордимося ще й тим, що наша
рідна Сміла також доповнила вінок
слави Черкащини своїми досягнен-
нями, — сказав Юрій Іварович.
За час перебування символів ес-
тафети у Смілі жителі вишиють свою
частину рушника візерунком, харак-
терним для цієї місцевості, а альбом
заповнять детально ілюстрованою
інформацією з життя міста.
У ході урочистостей також були
відзначені шановані жителі Сміли,
які зробили значний внесок у роз-
виток міста, уславили його своєю
працею і здобутками. Святкового
настрою додавали виступи талано-
витих колективів та аматорів Смі-
лянщини, а у фойє усі бажаючі мали
змогу оглянути виставку виробів на-
родних умільців Сміли.
Нагадаємо, що учасниками об-
ласної естафети на честь 60-річчя
утворення Черкаської області є те-
риторіальні громади двадцяти ра-
йонів, а також міст обласного зна-
чення. За її підсумками створять
ілюстроване інформаційне видання
з максимально повним висвітленням
їхніх досягнень. Заповнений альбом
та вишитий рушник будуть урочисто
передані на зберігання Черкаському
обласному краєзнавчому музею.
Ольга ПРИЛУЦЬКА
Нещодавно голова Канівської
райдержадміністрації Олек-
сандр Павлов вручив путівки
до санаторію «Мошногір’я» Володи-
миру Ярошенку із села Межиріч та
Віктору Прошаку з Бобриці. Обоє
ветеранів є інвалідами війни І гру-
пи 1922 та 1927 років народження
відповідно. Також путівку надано для
супроводжуючого — разом із Воло-
димиром Ярошенком поїде його
син, адже Володимиру Павловичу
вже 91 рік і він потребує сторонньої
допомоги.
Ініціативу влади щодо допомоги
ветеранам підтримали представни-
ки сільськогосподарського бізнесу,
що працюють на Канівщині. Путів-
ки були придбані за рахунок спон-
сорської допомоги від ПрАТ НВФ
«Урожай», яке працює на території
двадцять одного населеного пункту
району.
Колектив редакції газети «Черкаський край» глибоко сумує з приводу
передчасної кончини колишньої працівниці редакції
Ганнич Катерини Петрівни
і висловлює щирі співчуття всім рідним і близьким покійної.
Віта РАКОЇД
Шановні освітяни!
Сердечно й щиро вітаю
зі святом —
Днем працівників освіти!
З особливою теплотою й повагою
ставлюся до вас — сіячів розумно-
го, доброго, вічного. Учитель — це
порадник, друг, мудрий наставник,
який відкриває юним світ незвіда-
ного, крок за кроком веде до вершин
знань, наповнює серця добротою,
світлими й прекрасними почуття-
ми. Ви дбайливо плекаєте й лелі-
єте підростаюче покоління, допо-
магаєте вихованцям стати людьми
з великої літери, віддаючи їм час-
точку своєї душі й серця, свій та-
лант і знання.
Низький уклін вам, дорогі вчителі,
люди найблагороднішої професії, за
витримку, терпіння, невтомність,
відданість справі, любов до дітей.
Хай для вас буде щедрою доля, лег-
кою праця, ніколи не зміліє стру-
мочок віри, надії, любові. Бажаю
вам родинного затишку, сімейних
гараздів, сонячних і радісних днів,
довголіття, щедрих здобутків на
освітянській ниві!
З великою повагою
Володимир Зубик,
народний депутат України
Путівки у «Мошногір’я»
отримали Канівські ветерани
Підтримка та соціальний захист ветеранів є одним із найваж-
ливіших напрямків соціальної політики держави. На це, зокрема,
спрямовані соціальні ініціативи Президента України Віктора
Януковича.
4. Культура 4 жовтня 2013 року 4 Наживо
Ігор Калашник:
«Черкасам потрібна
стратегія розвитку,
людям — конкретні справи»
У наступному році виповниться 25 років з часу
виведення військ колишнього СРСР з Афганістану.
Понад 160 тисяч українських солдатів строкової
служби брали участь у тій жорстокій війні, а
ще — офіцери, цивільні фахівці, радники. 3280
синів України не повернулися з афганського пекла.
Пам’ятати військовий подвиг цього покоління — наш
обов’язок.
З нагоди відзначення цієї річниці Указом Президента України Віктора Януковича
2014-ий рік оголошено Роком учасників бойових дій на території інших держав.
Кабінетом міністрів України за участі Української спілки ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів) створено оргкомітет з підготовки та проведення цієї
урочистої дати.
При цьому йдеться не тільки про заходи, які плануються по всій Україні, а передусім
про покращення соціального захисту ветеранів війни в Афганістані та учасників
локальних воєнних конфліктів на терені інших держав, підтримку сімей тих, хто
загинув.
Понад 20 років проблемами воїнів-інтернаціоналістів опікується Черкаське
багатогалузеве будівельне об’єднання «Інтербуд» — єдине в Україні колективне
підприємство, власність якого стовідсотково належить Українській спілці ветеранів
Афганістану.
З генеральним директором БО «Інтербуд», заслуженим будівельником України Ігорем
Калашником — і наша розмова.
Ніхто не забутий
— Ігоре Миколайовичу, саме «Ін-
тербуд» багато в чому допоміг вої-
нам-афганцям адаптуватися в ци-
вільному житті, сприяв їхньому
працевлаштуванню, турбувався про
інвалідів, сім’ї загиблих.
— Ми і сьогодні не перестаємо це
робити. Відповідно до статуту нашо-
го підприємства, наші прибутки ми на-
правляємо на потреби воїнів-афганців:
опоряджування квартир, медичне за-
безпечення, інші соціальні програми.
Створення «Інтербуду» свого часу
було викликане життєвою необхідніс-
тю. Тисячі солдатів і офіцерів, які по-
вернулися з тієї кровопролитної війни,
були кинуті тодішньою владою напри-
зволяще. Робилося все, щоб зніве-
лювати подвиг цих людей в очах сус-
пільства. Про виконання державних
зобов’язань перед цією категорією вій-
ськовослужбовців навіть не йшлося.
І тоді афганці на чолі з Сергієм Чер-
вонопиським — ветераном бойових
дій в Афганістані, ініціатором створен-
ня і незмінним очільником Української
спілки ветеранів Афганістану, Героєм
України — почали самі вирішувати свої
життєві проблеми. Передусім — із за-
безпеченням воїнів-інтернаціоналістів
житлом.
Уже в перші роки своєї діяльнос-
ті започатковане нами в 1992-му році
колективне підприємство БО «Інтер-
буд» Української спілки ветеранів Аф-
ганістану забезпечило новозбудова-
ними квартирами понад 650 афганців,
які живуть у Черкасах. На спільно-
му українсько-німецькому підприєм-
стві «СВА-Майра» ми також налагоди-
ли складання та реалізацію сучасних
модернізованих колясок для інвалідів,
замовлення на які надходять як з усієї
України, так і з республік колишнього
Союзу. Багато робиться нашим підпри-
ємством для лікування та оздоровлен-
ня ветеранів, підтримки сімей загиблих
у тій війні.
Все, що я роблю, —
для блага рідного міста
— Така багаторічна підтримка «Ін-
тербудом» воїнів-афганців не може
не викликати повагу. Тим більше сьо-
годні, коли не так уже й часто зустрі-
чаємо соціально орієнтований біз-
нес. Але не менше цінують черкасці
й вашу громадянську позицію, кон-
кретні дії, спрямовані на розвиток
обласного центру, покращення життя
його жителів.
— Усе моє життя пов’язане з Чер-
касами. Тут я народився і виріс. І моя
трудова біографія, як будівельника, теж
невід’ємно пов’язана з містом, яке я
вважаю своїм рідним домом. Те, що я
зробив і продовжую робити для Черкас і
черкасців, — це все від душі і з любов’ю.
І люди це розуміють. П’ять разів по-
спіль (а це, між іншим, в цілому 20 років)
виборці обирали мене депутатом Чер-
каської міської ради, де я очолював ко-
місію з питань стратегічного розвитку,
бюджету, фінансів, цін, тарифів та ре-
гуляторної політики. І сьогодні я продо-
вжую віддавати місту свої знання і про-
фесійний досвід.
Скільки можна
тупцювати на місці?
— Вперше за багато років ви нара-
зі не є депутатом Черкаської міськради.
Отже, можете оцінити роботу
теперішньої влади, так би мовити, зі
сторони. Які враження?
— Я не прибічник безперервних кри-
тичних оцінок, які й так сипляться на ді-
ючу владу з усіх боків. Вони стосують-
ся як попереднього, так і теперішнього
складу міськвиконкому і слід сказати,
що у більшості своїй ці зауваження не-
безпідставні.
Моя ж позиція зовсім інша: маючи
великий політичний і фаховий досвід, я
хочу допомогти владі у вирішенні життє-
во важливих для Черкас проблем.
Головна з них — це те, що Черкаси й
дотепер не мають свого стратегічного
курсу розвитку.
Уже тривалий час місто перебуває на
роздоріжжі — який напрямок руху впе-
ред обрати. В минулому ми були потуж-
ним промисловим центром з великою
кількістю бюджетоутворюючих підпри-
ємств, надходження від яких давали
можливість обласному центру вирішува-
ти всі його нагальні питання. У людей
була робота, певний рівень соціальної
захищеності. Сьогодні більшість підпри-
ємств не працює, міська влада може за-
безпечити, і то з великими зусиллями,
лише захищені статті бюджету — тобто
зарплату працівникам бюджетної сфе-
ри.
Від кожного чергового мера, кожно-
го нового складу міськради черкасці че-
кають змін, спрямованих на покращення
їхнього життя. Але нічого не відбуваєть-
ся. Черкаси продовжують «тупцювати»
на місці й уже давно стали, по суті, де-
пресивним містом, яке без фінансової
підтримки ззовні нічим собі не може за-
радити.
Черкаси —
Центр логістики України
— Який вихід з цієї тупикової си-
туації?
— На моє глибоке переконання, для
Черкас сьогодні є лише один напрямок
стратегічного розвитку — стати Цен-
тром логістики України.
Для цього у нас є всі можливості: ви-
гідне географічне розташування в цен-
трі України на перетині транспортних
магістралей, наявність вільних від забу-
дов територій, зацікавленість бізнесу в
сучасних логістичних послугах, відкри-
тість міста для інвесторів тощо.
Черкаси могли б стати центром
руху товарів з усього світу й непогано
на цьому заробляти. Окрім того, такий
потужний центр дав би роботу щонай-
менше сорока тисячам людей, спри-
яв би підвищенню рівня професійності
й освіченості серед молоді, переорі-
єнтував вищі навчальні заклади на під-
готовку нових спеціалістів, відповідних
ХХІ-му століттю. Врешті-решт, завдяки
Центру логістики ми б мали позитивне
торговельне сальдо, а не пустку в місь-
кій казні, через яку більшість соціаль-
них проектів просто не можуть бути ви-
конані.
Ігор Калашник: «Сподіваюсь, у рік 25-тої річниці виведення
радянських військ з Афганістану, а можливо й раніше, поліклініка
на Митниці відкриє двері для своїх відвідувачів».
Від кожного чергового мера, кожного нового складу
міськради черкасці чекають змін, спрямованих на
покращення їхнього життя. Але нічого не відбувається.
5. 4 жовтня 2013 року З редакційної пошти 5
Три роки тому я зі своїми однодум-
цями створив громадську організацію
«Форум розвитку Черкас», згодом очо-
лив публічно-приватне підприємство
«Агентство розвитку міста Черкаси», за
участі якого було розроблено проект
перебудови Черкас у Центр логістики
України. Цей проект є одним із розділів
Генерального плану обласного центру.
Для впровадження цього проекту в
життя сьогодні відбуваються перемо-
вини з однією з найбільших компаній
міжнародної логістики — ТNТ, відділен-
ня якої розташовані в 200 країнах світу.
А це, до речі, реальні перспективи для
залучення таких інвестицій, за які мож-
на і Черкаський аеропорт, і дорогу Дні-
пропетровськ-Черкаси-Київ збудувати,
і проблеми Черкас вирішити, не напру-
жуючись.
Інша справа, що міська влада (і те-
перішня, і колишня) досить інертно ста-
виться до цього проекту. Принаймні,
будь-яких рухів у цьому напрямку не
відбувається.
За що
чиновники отримують гроші?
— Але щось же все-таки робиться?
— В основному всі зайняті вирішен-
ням поточних проблем. Але й тут спо-
стерігаємо немало недоречностей.
Приміром, у питанні ремонту доріг. Всі
дороги обласного центру, як ми знає-
мо, знаходяться на балансі спеціалізо-
ваного комунального підприємства ЧЕ-
ЛУАШ. Отже, йому їх ремонтувати й
прибирати, бо лише воно за них і відпо-
відає. Про жодні тендери в цьому разі
й мови бути не може. Але ж ні: місь-
квиконком як проводив, так і проводить
конкурси відповідно до Закону України
«Про держзакупівлю», віддаючи приват-
Досі не дана гідна оцінка інвестиційному подарунку
майбутніх інвесторів, за допомогою співзасновників
(Агентство розвитку міста Черкаси) у соціальну
ним структурам права на дорожні ро-
боти. Відповідальне ж за стан доріг
підприємство фактично стає пасивним
спостерігачем на цих незрозумілих тен-
дерах і втрачає свої економічні позиції.
Думається, тут спрацьовує прин-
цип: краще перевиконати закон, аніж
його недовиконати. І так — в усьому.
Чиновники бояться втратити свої по-
сади, премії, надбавки. От тільки за які
заслуги вони отримують грошові заохо-
чення, коли місто в кризовому стані, —
невідомо. Вражає низький рівень про-
фесіоналізму посадовців, насамперед
в економічному блоці. Запитувати їх про
функції того ж логістичного центру мар-
но — вони цього просто не знають.
Навіть досі не дана гідна оцінка ін-
вестиційному подарунку майбутніх ін-
весторів, за допомогою співзасновни-
ків (Агентство розвитку міста Черкаси)
у соціальну складову міста на 1 млн.
дол. США.
Місту було передано:
для кожної школи — комп’ютерний
клас;
для кожного дитячого садка — праль-
ні машини, холодильники, газові плити;
для дітей-інвалідів — спеціальні при-
строї та інвалідні візки;
для міських лікарень — коштов-
ні серцево-судинні препарати, на які в
бюджеті завжди не вистачало грошей;
сучасно обладнані вісім машин
швидкої допомоги;
придбано багато інших речей соці-
ального призначення, на які в бюджеті
міста грошей не знайшлось.
Хіба ви чули про такі кроки ще якоїсь
громадської організації чи інвесторів? А
чи все отримане міськими можновлад-
цями дійшло до адресатів? Маю в цьо-
му певні сумніви, але це вже на совісті
тих, хто пішов зі своїх посад. Погано,
що безкарно.
Поліклініка на Митниці
потрібна людям
— Ви втілили в життя свою мрію
— збудували сучасну багатофункці-
ональну клініку поліклінічного типу
на Митниці. Чому протягом тривало-
го часу ви не можете ввести цей за-
клад в експлуатацію? Що стоїть на
заваді?
— Дійсно, проведено велику роботу
і вкладено чималі кошти в будівництво
цієї поліклініки, яка вкрай необхідна
мікрорайону «Митниця», де проживає
40 тисяч населення і де взагалі немає
жодного медичного закладу подібного
рівня.
Протягом десятиліть люди змуше-
ні обслуговуватися в міській полікліні-
ці №1, витрачати кошти на проїзд, ви-
стоювати там у чергах, оскільки цей
поліклінічний заклад, який обслуговує
трохи не півміста, постійно переванта-
жений.
Тому, ще будучи депутатом Чер-
каської міськради, я поставив собі за
мету створити такий медичний заклад
на «Митниці» — за місцем проживання
мешканців цього мікрорайону.
Це спільний українсько-ізраїльський
проект, який є пілотним в Україні й який
матиме значне соціальне навантажен-
ня, передусім по відношенню до вете-
ранів праці та учасників бойових дій,
оскільки він є одним із елементів про-
грами Української спілки ветеранів Аф-
ганістану про надання ветеранам якіс-
ного медичного обслуговування. Втім,
клініка працюватиме як районна полі-
клініка, бо призначена для всіх жителів
мікрорайону.
Будівлю зведено силами БО «Інтер-
буд» Української спілки ветеранів Аф-
ганістану. Головним виконавцем про-
екту є ПВП «Агентство розвитку міста
Черкаси». Розташована вона в Черка-
сах по вулиці Героїв Дніпра, 61/63. Об-
ладнання та методики лікування будуть
надані клініці за рахунок інвестиційних
коштів, у тому числі німецьких та ізра-
їльських партнерів.
Для введення споруди в експлуа-
тацію залишилось не так уже й бага-
то — придбати саме приміщення і про-
вести його внутрішнє переобладнання.
Для цього потрібні кошти. І їхнє отри-
мання цілком реальне, якщо спиратися
на норми Закону України «Про держав-
но-приватне партнерство», Постанови
№№ 404 та 500 Кабінету міністрів Укра-
їни, відповідно до яких цілком можливе
отримання необхідних запозичень вла-
дою м.Черкаси на завершення інвестпроекту
соціальної значимості, повніс-
тю самоокупного й під державні гарантії
інвесторам проекту.
Проект дійсно відповідає всім ви-
могам чинного законодавства щодо
його соціального навантаження. Під-
раховано, що й кошти, вкладені у ньо-
го, повернуться щонайбільше за чоти-
ри роки.
Про виділення пільгової позики
для завершення будівництва полікліні-
ки на Митниці турбуються всі: голова
облдержадміністрації, Герой України
Сергій Тулуб, голова Української спілки
ветеранів Афганістану, Герой України
Сергій Червонописький та ін.
До завершення цієї будови теж усі
готові — БО «Інтербуд», ізраїльські ін-
вестори та члени уряду України. На
цей медичний заклад, який стане в
Черкасах центром провідних лікуваль-
них технологій, буде оснащений най-
потужнішою медичною апаратурою і
в якому працюватимуть провідні ліка-
рі міста, чекає все населення Митни-
ці. І в першу чергу — ветерани війни
й учасники бойових дій, інваліди, сім’ї
загиблих. Відсутні лише добра воля,
бажання чиновників міста, які повинні
були б настійно потурбуватися, щоб
на завершення цього будівництва було
виділено пільгову позику. На жаль,
цього не відбувається. І все ж сподіва-
юсь, у рік 25-тої річниці виведення ра-
дянських військ з Афганістану, а мож-
ливо й раніше, поліклініка на Митниці
відкриє двері для своїх відвідувачів. І
ці люди відчують: про них дійсно дба-
ють. Як і про покращення здоров’я всі-
єї української нації.
Інтерв’ю вела
Наталя Віргуш
складову міста на 1 млн. дол. США.
Звела нас доля у Забайкальському
військовому окрузі, куди обидва
потрапили вже після Перемоги.
Перш ніж стати офіцерами, пройшли
нелегку службу без зірочок на погонах.
Коли познайомилися з тобою, друже,
ти був старшим техніком-лейтенантом,
зампотехом роти 1-го батальйону важ-
кого танкового полку. Я — в тому ж ба-
тальйоні зампотех танкової роти, тех-
нік-лейтенант. За плечима обох була
війна, яку ти пройшов механіком-воді-
єм у танкових з’єднаннях, я — трюмним
машиністом на мінному тральщику Бал-
тійського флоту.
На шостому році строкової служби
надали мені відпустку — наче на кри-
лах полетів я мерщій до батьків у рідне
село. Приїхав, а у них, бідолашних, на-
віть хліба на столі немає. Запитує бать-
ко про мої подальші життєві плани — я
розповідаю, що без відриву від служби
закінчив вечірню школу, тож тепер маю
намір вступати до Харківського медінституту
(там до війни навчався мій
старший брат). Батько все це вислу-
хав, зітхнув і повів мову про інше: «Хар-
ків — місто велике, на одну стипендію
там прожити, мабуть, важкувато, ми ж,
як бачиш, нічим тобі допомогти зараз
не зможемо. Ми із мамою тут поради-
лись — йди у військове училище, де ти
будеш взутий і вдягнений, вчасно їсти-
меш, а через три роки зможеш заро-
бляти на власний шматок хліба».
Так я врешті й став танкістом, одер-
жав направлення у Забайкалля. Свій
перший офіцерський гуртожиток, що
швидше нагадував барак, які зводи-
ли по всій країні до війни й опісля по-
ряд із заводами, я запам’ятав на все
життя. Кімната — на чотирьох: стіл,
стільці, шафа для одягу, в кутку кругла
піч-голландка, яку топили днювальні.
Умивальник спільний, вбиральня на ву-
лиці, полкова лазня — за графіком для
рот у суботу й неділю. Піти нікуди: на-
вкруги степ без краю, із сопками, а на
переїзді одні залізничники.
Ось у тому гуртожитку ми, два укра-
їнці, колишні фронтовики, зустрілися.
З’ясувалося, навіть спогади про ди-
тинство у нас були схожими, хоч ти ви-
ріс на березі Дніпра, я рибалити ходив
на Псьол. Згадували й війну. Мій друг
Іван Іванченко на власному досвіді пе-
реконався, наскільки це важка робота
— бути механіком-водієм танка, адже
пройшов і Курську дугу, і чимало інших
запеклих боїв. Розповідав, і наче знову
переживав той день, коли вперше по-
бачив саме під Курськом самохідну ні-
мецьку гармату «Фердинанд»:
— Лише встиг по переговорному
пристрою повідомити командира, коли
ж «Фердинанд» нас випередив — тієї
миті мені здалося, ніби наш танк роз-
валився на шматки, настільки страш-
ним був той удар. Мене оглушило, але
я знайшов сили вибратися зі свого міс-
ця в башту, якої… не було. Башта й
гармата були відкинуті метрів на п’ять.
Командир танка поранений, контуже-
ний, щось, напівпритомний, говорив,
чогось просив. Я, зібравшись із сила-
ми, витягнув його із танка, поклав на
землю. Знову заліз у танк, знайшов ка-
ністру із водою, умив обличчя команди-
ра, перев’язав його рани. Літо, спека, у
повітрі стійкий запах горілого заліза і
людської плоті. Приліг біля командира
і наче провалився у якийсь сон, з яко-
го мене вивела похоронна команда, яка
з поля битви збирала загиблих бійців.
Щоб не сідати поряд із мертвими, яких
було вже повно на вантажівці, я сів про-
сто на борт машини із червоним хрес-
том. На купі мертвих тіл, біля моїх ніг
лежав на спині вбитий німецький офі-
цер-танкіст. Чисте, молоде, майже ди-
тяче обличчя, а в небо дивилися його
мертві очі. Ще недавно ми зійшлися
на полі бою, а тепер лежать у кузові
загиблі
з обох сторін. Хіба що зариють
цього, в мундирі, у яму, на якій не буде
ні хреста, ні таблички…
Тих спільних спогадів вистачило
на багато вечорів у гуртожитку. Гово-
рили ми і про наболіле, щодо своєї,
як нам здавалося тоді, безперспек-
тивної, служби. Адже, скажімо, той же
Іван Іванченко. Для нього війна закін-
чилася лише на Далекому Сході, куди
його полк ешелонами перекинули з Ні-
меччини, бо Японія ще не капітулюва-
ла — його послужний список, військові
нагороди вже начебто мали прокласти
дорогу до куди вищих звань, посад.
Я недовго пробув у тому полку
— незабаром прийшло направлення
прибути по заміні в групу радянських
військ у НДР. У день від’їзду ми з Іва-
ном зайшли в парк, де стояли танки
моєї роти. На танку, закріпленому за
мною, розстелили газету — я поставив
пляшечку коньяку, яку мені привезли із
Чити. Ми удвох випили, побажали один
одному щастя і успішної служби. Іван
рушив до танків своєї роти, я — в гур-
тожиток. Всі документи були при мені
— узяв свій чемоданчик, розпрощався
із сусідами по кімнаті й рушив на пере-
їзд, де зупинявся поїзд.
Надворі стояла пізня осінь. Сумна
пора, особливо у цих місцях. Я без уся-
кого жалю залишав Забайкалля, єдине,
про що шкодував, — що розлучився зі
своїм найближчим і насправді вірним
другом, яким став мені за цей час Іван.
Уже з Німеччини написав йому листа,
але на конверті було позначено: «Адре-
сат вибув». Я ж перебував у НДР, зго-
дом інше направлення, потім служба
в ракетних військах. Згадуючи напут-
ні слова Івана, «пробився» у військову
академію, яку закінчив із дипломом вій-
ськового інженера. Потім було 15 неза-
бутніх років служби на космодромі Бай-
конур.
Всього було на тій військовій служ-
бі, але назавжди залишились зі мною
перші кроки у мирних офіцерських буд-
нях, які я пройшов поряд із Іваном Сте-
пановичем Іванченком. Адже це ти,
друже, на тому забутому Богом і людь-
ми залізничному переїзді між станція-
ми Олов’яна і Борзе, всіляко мені, тро-
хи молодшому і менш досвідченому,
допомагав, а потрібно було, то й за-
хищав. Так сталося, що після служби я
приїхав й оселився на твоїй рідній Чер-
кащині, яку теж щиро полюбив. Може,
ти врешті також повернувся на береги
Дніпра і живеш десь поряд? Так хочу
сподіватися, що ми обов’язково зустрі-
немось.
З надією на це й звернувся до га-
зети, яка не раз друкувала мої спога-
ди про минувшину. Іване, танкісте, від-
гукнися! Я чекаю звістки від тебе і про
тебе, дорогий друже!
Тихін Величко,
ветеран Великої
Вітчизняної війни
м. Черкаси
Пошук
Де ти, друже,
Іване Іванченко?
6. Культура 4 жовтня 2013 року 6
Освіта
Покликання
А6 жовтня — Український день вчителя
ндрій Горай — учитель, на
чию долю випало викла-
дати неймовірно складну
науку, в якій протягом останніх
ста років багато разів змінюва-
лися офіційні наукові погляди
на одні й ті ж події. На прикладі
навчання своєї старшої доньки
я сама колись у цьому переко-
налась. Дітям тоді видали два
підручники історії, один з яких
був щойно з друкарні. Сказали
про окремі параграфи старого:
«Це читаєте, це пропускаєте і
вивчаєте далі». В одному шель-
мували співвітчизників, які не
підкорилися сталінському дик-
тату, а в новішому їх же нази-
вали патріотами. Пам’ятаю, на
прес-конференцію тодішньо-
го заступника міністра освіти я
так і прийшла, з обома книгами
— чиновник просто відмахнув-
ся: «Не переймайтеся, вчитель
все поставить на свої місця».
— Андрію (з огляду на
ваші молоді літа, дозво-
лю таке звертання), а як
тепер бути нинішнім пе-
дагогам, якщо, крім підруч-
ників, у дітей на озброєн-
ні комп’ютери, відомості,
що протягом десятиліть за-
мовчувались? Чи витримує
шкільний педагог «конкурен-
цію»?
— Готуючись до уроків, я ні-
коли на обмежуюсь підручни-
ками. І щиро радію, коли діти
задають запитання, породжені
здобутими в Інтернеті знання-
ми, спонукаю їх до цього. При
цьому наголошую: мізкуйте,
аналізуйте, висловлюйте свої
власні думки, якими б вони не
були, бо врешті у кожного на ті
чи інші події має бути свій осо-
бистий погляд. Думка може
змінюватися під впливом роз-
ширення інформації.
Я сам, народжений ще в
радянські часи, як тільки про-
читав роман Юрія Горліса-Гор-
ського про події, пов’язані з іс-
торією рідної Черкащини після
революції, був приголомше-
ний. Ця книга перевернула
моє уявлення про те, що ніби-
то було давно відоме, в офіцій-
ному ключі. Не занурювати ді-
тей у такий пласт відомостей,
які пробуджують гордість за
Вітчизну?
Ні, я навпаки — бага-
то розповідаю їм про видатних
людей далекої та близької ми-
нувшини.
— Але ж від оточення,
ровесників діти часто чують
протилежні речі. Багато хто
із нинішньої молоді сплять і
бачать себе поза кордонами
рідної країни.
— Я намагаюся виховати в
кожного розуміння власної від-
повідальності за долю Вітчиз-
ни. Цим дітям зараз по 15-17
років, тобто через два-три де-
сятиліття саме це покоління
прийде до влади, буде актив-
но працювати у різних галузях.
Переконати їх, наскільки вони
потрібні рідній землі, — цього
й прагну.
— Як вам вдається заво-
йовувати авторитет?
— Знаєте, у нинішніх підліт-
ків зовсім інше, ніж у нас, трид-
цятилітніх, ставлення до всіля-
ких авторитетів. Скажімо, я й
мої ровесники в свої шкіль-
ні роки відверто побоювали-
ся директора школи. Теперішні
діти жадають бачити в кожному
з нас, педагогів, людину, яка
не лише виховує, навчає, а й
намагається зрозуміти їхні ди-
тячі проблеми, не відмахнеть-
ся від них.
Я завжди був у курсі того,
чим живе молодше поколін-
ня — мені пощастило мати се-
стричку, на 11 років молодшу
за мене. Тож коли після закін-
чення університету прийшов
у школу і з’ясувалося, що мої
старшокласники лише на п’ять
років молодші за свого вчите-
ля, це неабияк мені на перших
порах допомогло знаходити з
ними спільну мову. Скажімо, я
не розумію тих колег, які за-
вжди поряд із дітьми не ски-
дають з обличчя маску суво-
рості. Я сповна використовую
соцмережі й спілкуюся з ді-
тьми через Інтернет — навіть
даю їм у такий спосіб завдан-
ня з історії.
— Як реагують батьки?
— Батьки різні. Дехто з них
свідомо відсторонився від про-
цесу виховання власної дити-
ни, на зборах їх не побачиш. А
є й ті, хто вважає, що ми — со-
юзники. Я переконаний: вихо-
вує дитину насамперед роди-
на, однак якщо вчитель візьме
це за мету, він цього врешті-
решт досягне. Трапляється,
самі батьки просять у нас по-
ради. Скажімо, їх бентежить,
що нинішні юнаки і дівчата, під-
літки практично зростають апо-
літичними. Поясненням цього,
мабуть, можна вважати надмір-
ну заполітизованість суспіль-
ства в минулі роки. Це пройде,
якщо відчують особисту відпо-
відальність за все, що діється
у своїй Вітчизні, а спершу — в
рідному місті, у своїй школі.
— А доводиться вислухо-
вувати дитячі сповіді?
— З моїми нинішніми стар-
шокласниками я познайомив-
ся, коли вони прийшли вчити-
ся у п’ятий клас. Нерідко вони
просять поради, чим зайнятися
після закінчення школи, у ряді
інших ситуацій.
— Яка ваша думка про
вчительську працю в ниніш-
ній час?
— Зараз мене і моїх колег
непокоїть, що гряде чергова
реформа в українській школі. Її
мета і засоби не завжди зрозу-
мілі. А взагалі запитайте будь-
кого із учителів, що їх тримає
на цій роботі — й у відповідь
почуєте стільки одкровень, зі-
грітих любов’ю до вихованців.
Ми, скажімо, відверто захо-
плюємося Ларисою Василів-
ною Маркіною, яка нинішньої
весни випустила у життя ще
один клас розумних і вихова-
них юнаків і дівчат, які завжди
брали за приклад її мудрість,
гідність. Школа, діти — це на-
стільки енергетично наснажує
кожного із нас. Та просто ми
любимо свою роботу — а це
щастя.
Ганна Шквар
Серед 12-ти випускників
кафедри
державного управ-
ління та суспільно-по-
літичних наук інституту
оповнення ПМагістри держслужби — переважно жінки
економіки і права чима-
ло тих, хто удостоєний
дипломів з відзнакою.
У їх числі Ірина Шпиця,
староста групи. Її піс-
ля напутніх слів ректо-
ра першим привітав син,
8-річний Захарко. Хлоп-
чик, вражений церемо-
нією, сказав рідним, що
розуміє, як взагалі ба-
гато треба вчитися. При-
клад мами сприятиме
цьому: Ірина Шпиця за
першим фахом дипломо-
ваний економіст, далі ви-
вчилася на юриста, те-
пер ось протягом року
навчання на стаціонар-
ному відділенні ЧНУ здо-
була ступінь бакалав-
ра ще одного напрямку.
Каже, практично всі її
одногрупники до вступу
у магістратуру займали
посади державних служ-
бовців, працювали в ор-
ганах місцевого само-
Розкажу
про
вчительку
Черкаська загальноос-
вітня школа №25 не є
спеціалізованою, ліце-
єм чи гімназією. Але в
її стінах викладають
справжні професіонали.
Серед них — моя улю-
блена вчителька Ната-
лія Миколаївна Сидо-
ренко.
Наталія Миколаївна не
а й активний громадський
діяч. Коли Наталія Микола-
ївна починає бурхливу ді-
яльність, спрямовану на ор-
ганізацію роботи шкільного
колективу, байдужим не за-
лишається ніхто. Яскравим
прикладом її людяності є
випадок у нашій школі: за-
хворіла учениця четверто-
го класу. Страшний діагноз
«гострий лейкоз» приголомшив
на, голова профспілкового
комітету, розпочала негай-
ний збір коштів на допомо-
гу дитині. З її допомогою до
благодійної справи приєд-
налися інші школи. Тому всі
в 25-ій школі знають, що за-
вдяки підтримці цього вчи-
теля будуть подолані всі
труднощі.
її вибір упав саме на вчи-
телювання, отримала нео-
днозначну відповідь: «Ніколи
не могла подумати, що ста-
ну педагогом, з дитинства
мріяла працювати слідчим.
Але шлях привів у педінсти-
тут. І зараз не шкодую про
свій вибір».
го класовода рік назад. Коли
Мала академія наук роз-
почала роботу, я вирішила
взяти участь у наукових до-
слідженнях. Наталія Микола-
ївна порадила вивчати пи-
тання, пов’язані з історією.
Тепер і я поринула у світ
суспільних наук, і намагаюся
їх опанувати так, як улюбле-
ний педагог.
врядування Черкащини.
За всіма на період на-
вчання зберігалися ро-
бочі місця, тож вони по-
вертаються на звичні
посади.
Випускників приві-
тали директор інсти-
туту економіки і права
Юрій Кононенко, завіду-
вач кафедри державного
управління та суспільно-
політичних наук Микола
Іщенко, в. о. начальника
головного управління з
питань державної служ-
би Національного агент-
ства з питань державної
тільки класовод, учи-
тель історії та права,
усіх. Наталія Миколаїв-
Запитавши колись, чому
Найкраще пізнала я сво-
Валерія
МАСЛЮЧЕНКО,
учениця Черкаської
ЗОШ №25
служби Василь Олійник.
І ще одна характер-
на деталь: серед дюжини
новоспечених магістрів
лише чверть — представ-
ники сильної статі. Отже,
чергова галузь стає фе-
мінізованою. Кажуть, це
— одна із ознак того, що
заробітки не приваблю-
ють. Недаремно Анатолій
Кузьмінський побажав
випускникам магістрату-
ри здоров’я, усіляких га-
раздів і неодмінно — гід-
ної та вчасної зарплати.
Ганна Шквар
У понеділок у залі засідань Чер-
каського національного універси-
тету імені Богдана Хмельницького
серед присутніх вирізнялися дівча-
та й чоловіки у мантіях і шапочках-
конфедератках. Ректор університе-
ту професор Анатолій Кузьмінський
називає одне за одним прізвища нових
магістрів держслужби, п’ятого випуску,
вручає їм дипломи про присвоєння першо-
го наукового звання.
Проба пера
«У вас повинна бути власна думка»
— цьому навчає
черкаський учитель історії Андрій Горай
— Коли після закінчення
університету я прийшов
у школу і з’ясувалося, що
мої старшокласники лише
на п’ять років молодші за
свого вчителя, це неабияк
допомогло мені знаходити з
ними спільну мову, — каже
Андрій Горай, учитель
Черкаської спеціалізованої
школи І-ІІІ ступенів №17.
Якщо в позакласних
зібраннях учні чують, що
слово для виступу бере
Андрій Владиславович, зал
вибухає аплодисментами,
немов зустрічає «зірку».
Його лекції насичені змістом і
подані яскраво, артистично.
