загальні риси підголоскової поліфонії

1. Заспів
доручається
одному
виконавцеві
або групі
хору
Вся пісня
виконується
на один
текстовий
склад всіма
учасниками
Кожен з
учасників
імпровізує
свій варіант
пісні
Музична
тканина є
сумою
близьких,
але різних
мелодій

2.  кожний підголосок рівноправний;
 голоси можуть вступати неодночасно (вільне
паузування);
 підголоски співпадають на опорних звуках;
 мелодичне розшарування на підйомі, злиття
на спаді;
 мелодичні вершини підголосків співпадають
в часі;
 рух голосів: прямий, косвений, протилежний.

3.  консонанси переважають;
 унісони та октави на ладофункціональних
опорах;
 недосконалі консонанси – основа руху;
 дисонанси: вживаються часто, не акцентуються,
розв’язуються за логікою незалежного руху
голосів;
 другий голос може починати в будь-який
інтервал з першим;
 можливі короткочасні перехрещення;
 кожен з голосів мелодично природний, вокально
зручний.

4. в рухливих піснях
підголоски за ритмом
відрізняються менше,
в повільних ―
більше;
еквіритмія;
комплементарна
ритміка;
метри сталі
та змінні.

5. переважають
лади
мінорного
нахилу
розширена
рівномірно-
темперована
система
Діатоніка
ладова
змінність
використання
хроматичних
допоміжних
та прохідних
звуків

6. Нижній :
поєднує
мелодичне
походження та
функцію
гармонічної
основи
Середній:
наслідує то
низ то вивід,
підкреслює
ладовий
нахил
Верхній: вивід,
горак, тягло –
головна окраса
гуртового співу