1. Кондратюк Богдан
11 років
6 клас
НВК «загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дитячий садок» с. Здомишель
Захоплення: література, історія, малювання.
Учасник Всеукраїнських творчих конкурсів «Новорічні фантазії»
та «Відгук на прочитану влітку книжку»
Кіт Пірат
Жив на світі кіт Пірат,
Чорний він носив бушлат.
На будинку майорів ночами
Прапор з черепом й кістками.
Ось що задумав чорний кіт:
– Живу не мало я вже літ.
Як полюю, я іду, та не далі хати.
От би мені піратом справжнісіньким стати.
Кіт зібрав пожитки й речі,
Погрузив рюкзак на плечі,
Капелюха швидко одягнув,
У мандри наш Пірат майнув.
Лісом ішов та оглядався,
Та було не раз лякався.
Шелестіло під ногами,
Щось кричало за горами.
Дибки шерсть в нього вставала.
Десь сова вночі гукала.
Скільки всього він почув,
Ледь рюкзака свого тягнув.
Ані їжа, ні вода,
Не брала нашого кота.
Він під деревом вмостився
Й швидко сон уже дивився.
Снилось нашому Пірату:
Вовк лоскоче йому лапу,
Ведмідь чуха живота –
От комедія яка!
А лисички, носи курносі,
М'ясо свіженьке несуть на підносі.
Кіт муркоче: голод йме.
З'їв з сніданку геть усе.
Став здоровшим навіть духом,
Рюкзаком грається, мов пухом.

2. Іде полями та лугами
І не втомиться ніяк ногами…
Ведмідь на пошуки у воду – БУХ!
Рятували вдвох лисицю
Й таки витягли руду сестрицю.
Радий кіт – аж потягнувся.
Боягуз наш враз проснувся.
– Друзів в лісі я знайду,
Морем в подорож майну.
Ох і злякалася хитруха,
Промокла геть – від п’ят до вуха.
Кепкував наш кіт Пірат:
– Відвезем тебе назад.
Десь зашелестіло у кущах.
Охопив Пірата тоді жах.
Зупинивсь кіт серед дороги.
Суне бурий до нього, збиваючи ноги.
– Ой, ні, голубчики, не треба,
Ваші слова, як грім із неба.
Прошу мене пробачити,
Хочу я світу побачити.
Тут і лисиця при наряді.
В капелюшку – при параді.
Причепурена, манірна:
– Буду вам подруга вірна.
Час минає. Дні все йдуть.
Моряки наші пливуть.
Прибули на острівець,
Тут би й плаванню кінець.
Йдуть вже втрьох лісом веселі,
Ведуть розмови про свої оселі.
Планом кіт наш поділився,
Мандрувати кожен погодився.
Тільки ж ні! У пітьмі
Видно світло у вікні.
Замок пишний бачать друзі,
Кращого ніде в окрузі.
Довго думали, гадали,
План подорожей собі складали.
Гуляли довго, аж до нічки,
Вранці рушили до річки.
Корабель пришвартували.
Гостей в замку вже чекали,
Несли солодощі й хліб,
Частували чужинців як слід.
Заготовили запас.
Що міг кожен, те припас.
Раптом диво – по воді
Корабель пливе тоді.
Зайці, олені, козулі,
Їжаки, білки, хохулі.
Всяка різна звірина,
Лісова уся рідня.
Білий, гарний, з парусами.
Закрутив наш кіт вусами.
– Хіба ж не диво – ніби в сні
Корабель явивсь мені.
Кіт-капітан, чорний жупан,
Бути піратом – не рад вже й сам.
Він зрозумів і міг сказати
Що найкраще – це друзів мати.
Танцював ведмідь й лисиця.
– Чи це правда? Чи не сниться?:
– Правдa, правда – що казати!
Рушаймо швидко мандрувати!
У дружбі – РАДІСТЬ, у дружбі – СИЛА.
І хай біда яка тебе носила,
ДРУЖБУ ТВОЮ НІЧИМ НЕ ЗДОЛАЄШ,
КОЛИ ВІРНИХ ТОВАРИШІВ МАЄШ!
Кіт за кермо миттю вмостився,
Ведмідь із заздрістю дивився.
Як так попасти у пригоду –
Лисиця раптом булькнула у воду.
Сплив тільки з неї капелюх.
Відгук на прочитану книгу Анатолія Дімарова «На коні і під конем»
Дорогий брате Романе!

3. Пишу тобі лист і надіюсь, що ми з тобою незабаром швидко зустрінемось. Я не можу дочекатись, коли ти
приїдеш до нас на літні канікули. Багато цікавого хочу тобі показати та розповісти. Ти ж знаєш, що моє
улюблене захоплення – книги. Їх у мене багато-багато. Вони різні за тематикою. Коли я беру в руки книгу, то
ніби поринаю в її володіння. Де ще можна знайти такого справжнього, мудрого друга! З ним хочу
познайомити і тебе. Сподіваюсь, байдужим ти не залишишся.
Поки ми з тобою далеко один від одного, я хочу тобі розказати про одну дуже цікаву книгу. Це збірка
оповідань чудового письменника – Анатолія Дімарова. Називається книжка «На коні і під конем». Вона про
дітей такого віку, як ми з тобою, про їхні витівки, захоплення. Коли я читав цю книжечку, мені здавалося, що
її герої – мої друзі.
Я прочитав дуже багато цікавої літератури, з якої дізнався про нове, невідоме, загадкове. Книга Дімарова
заполонила мою душу наскрізь. Люблю я щиро її героїв: Тольку, Ваньку, Миколу та розбишакувату єдину їх
подружку Соньку. Люблю їх не тому, що вони були здатні на різні витівки, а за те, що Анатолій Дімаров,
який був у цій компанії завжди, розповів своїм читачам про щасливу пору дитинства. На цьому острівку
побував кожен дорослий, а зараз знаходимось на ньому і ми: я, мої друзі та наші однолітки.
Я щиро вдячний письменникові за таку чудову книгу. Мабуть, кожен, хто її прочитав, не лишився
байдужим. У всіх оповіданнях відчувається простота і доступність розповіді. Письменник, це той самий
Толька, не побоявся винести на суд читача своє дитинство, юність, адже ця книга – автобіографічна. Він з
любов’ю розповідає про свою матір, молодшого брата Сергійка та друзів, з якими пройшли дитячі роки.
Пригадує свій дім, кімнату з глиняною долівкою, де стояв старенький стіл, дерев’яне ліжко, де спали втрьох.
Отакими були достатки. Найцікавішим місцем у кімнаті було малесеньке віконечко з чотирма шибками,
через яке дивилися на світ допитливі очі малого хлопчини.
Не зважаючи на все це Толька став великою людиною – Письменником. Він дав можливість кожному
читачеві зрозуміти, для чого потрібні справжня дружба, винахідливість, вміння виходити з різних ситуацій.
Книга Дімарова ніколи не постаріє, не зникне, не забудеться, тому що життя без дитинства не буває. Саме
вона надихнула мене на написання власних розповідей. Тільки б вистачило терпіння! Цікаво було б
прочитати свої сторінки. Я думаю, що ми вдвох з тобою справимося з таким завданням.
Буду чекати на тебе!
28. 05. 2013
Твій брат Богдан