2. • Ігор Миколайович Римарук
народився 4 липня 1958 року в селі
М'якотах Ізяславського району
Хмельницької області на Волині в
родині сільських інтелігентів.
• Навчався в Западинецькій середній
школі Красилівського району
Хмельницької області, яку закінчив
у 1974 році із золотою медаллю.
3. • Писати вірші Ігор почав ще
під час навчання в школі,
юнацьке захоплення
літературою вплинуло на
вибір подальшого життєвого
шляху.
• 1979 року — закінчив
факультет журналістики
Київського університету
ім. Т.Г. Шевченка.
4. 1984 рік — виходить
перша збірка поета
"Висока вода", стає
членом Спілки
письменників.
1988 рік – збірка
«Упродовж снігопаду».
5. • У лютому 2004 року — очолив
Асоціацію українських
письменників.
• Працював журналістом у газеті
"Вісті з України", згодом старшим
редактором поезії видавництва
"Молодь", головним редактором
журналу "Сучасність",
завідувачем редакції сучасної
української літератури
видавництва "Дніпро».
6. • Упорядник антології нової
української поезії
"Вісімдесятники" (1990,
Едмонтон).
• Вірші перекладалися багатьма
мовами світу, друкувалися в
англо-, іспано-, польско-,
російсько, румуно-, шведсько-,
німецькомовних антологіях
української поезії.
• Лауреат Шевченківської премії в
галузі поезії (за збірку 2000 року
«Діва Обида»)
2002 року.
7. • Восени 2008 року на одній із вулиць
Львова поета збила автівка.
Помер 3 жовтня 2008 року.
• Похований 6 жовтня на
Личаківському цвинтарі.
8. Особливості поезії
• Лірика Римарука відбиває кризовий стан душі і
думок нашого сучасника, його конфлікт із самим
собою, з навколишньою дійсністю і неправдою, його
намагання пізнати себе і закони реальності.
Монологічні вірші сповнені драматизму, боротьби
духу.
• У його інтелектуальних поезіях, не позбавлених
витонченої ускладненості, немає плутаної
невиразності, розхристаності. Фраза майстерно
відшліфована, образність часом аж занадто щільна.
Поет сміливо й вміло використовує розроблені раніше
ідеї, образи, сюжетні схеми, не втрачаючи своєї
самобутності й оригінальності.
10. Тематика
творів:
автобіографічні мотиви («Тільки рука, що немовби
навчає ходити», «Блудний син», «Один», «Чаша»);
проблема зображення духовності («Порушив кожну із
обітниць…», «Вже не стачить старих підошов», «Сиві
гриви зірниць», «Нічні голоси»);
власний погляд на сучасну епоху («А те, що живий, - серед
ночі засвідчує страх», «Ця стерня не коле…», «У небесних
полях чорнокрилий тюльпан»);
фольклорний струмінь («Новорічне», «Різдво», «Ми
надійшли…»);
роздуми про час і простір, історичне минуле («До
Святослава», «На Щекавиці», «Хортиця», «Версія»).
11. молодiй душе
радiй обновам —
лавровий вiнок стає терновим
стражники у мученики пруть
хрест не орден
хрест не одберуть
на крилатий герб у консулятi
задивились коники крилатi
а буланий змiй
а вороний —
де ви нинi
в упряжi якiй
мчить полями бричка макабрична
деренчить горлянка вiзника
i твоя
душе
зоря одвiчна
в небесах оновлених зника.
Поєдинок
(Віктор Зарецький,
1987)
12. Тема – пошуки справжніх,
неперехідних цінностей ліричного
героя.
Віршовий розмір – верлібр. Не
поділяється на стопи, рядки мають
різну кількість наголосів, довільно
розташованих, немає рим,
розділових знаків.
У поезії яскраво виражена біблійна
символіка, що тісно переплетена з
проблемами й труднощами мирського (чи
сучасного?) буття.
У вірші подана алегорична картина сучасного
світу з його суперечностями, протиріччями,
коли «лавровий вінок» перетворюється на
«терновий», кати стають героями, тільки
«тяжкі хрести» залишаються, їх не одберуть,
це не ордени.
13. Ліричний герой поезії жалкує за «буланими», «вороними» «зміями»
— мріями, сподіваннями, сміливими вчинками, котрі змінилися на
буденщину — деренчливу бричку з крикливим візником, і прагне
оновлення, «крилатості», лету до осяйних небес. Вірш написано в
постмодерній манері, що характерно для автора. У вірші майже немає
розділових знаків, а рядки не відмежовуються великою літерою.
Кожен сам ставить акценти і розуміє твір по-своєму.
Цілком по-філософському автор вирішує питання про покликання й
призначення людини на землі, коли завжди є проблема вибору
життєвого шляху: «хрест не орден хрест не одберуть». Тільки
особистість знає, що має хрест, і його слід пронести гідно, як Христос.
Окремою темою звучить протистояння покликання поета та імперської
залежності, що глибоко сидить у підсвідомості, бо все ще мимоволі
озирається «на крилатий герб у консуляті». Минає час, і йому
належить щоразу бути оновленим, саме тому минуле й майбутнє
завжди поруч, саме тому «зоря одвічна в небесах оновлених зника»,
щоб означити новий поступ для душі.
14. Пророчий вірш Ігоря Римарука. Читає Василь Герасим’юк
Джерело відео: https://www.youtube.com/watch?v=U_v4wpn6SfA
