2. Присвячується 150-річчю з дняПрисвячується 150-річчю з дня
народженнянародження
В.І. ВернадськогоВ.І. Вернадського
Науково – дослідницький
проект
«Біосферно-ноосферні ідеї
В.І. Вернадського – основа
сучасної екології»
3. «Чим більше ми віддаляємося від епохи
В.І. Вернадського, тим рельєфніше виступає роль і
значення для нас всього того, що зробив цей
геніальний учений, мислитель, справжній син
України, який розробив науковий фундамент, силу
і глибину глобального геологічного процесу,
втілюючого сучасний перехід біосфери в
ноосферу».
А.П. Травлєєв, член-кор. НАН України,
доктор біологічних наук,
професор ДНУ імені О. Гончара,
лауреат Державної премії України
4. І. Учення В.І. Вернадського про біосферу
ЖИВА РЕЧОВИНА
В.І. Вернадським здійснено перший крок у зміні сучасної наукової картини
Всесвіту, який характеризується:
− введенням живої речовини;
− ухвалою його як явища планетарного або космічного.
В.І. Вернадський виділив кілька основних властивостей, серед яких – два
біохімічних принципи:
1. Геохімічна біогенна енергія прагне в біосфері до максимального
прояву.
2. При еволюції видів виживають ті організми, які своїм життям
збільшують біогенну геохімічну енергію.
КРУГОВОРОТ ОРГАНІЧНОЇ РЕЧОВИНИ
Основою біосфери є круговорот органічних речовин, що здійснюється за
участю всіх населяючи її організмів. У закономірностях біотичного
круговороту вирішена проблема тривалого існування та розвитку життя.
Основних круговороті речовин у природі два: великий (геологічний) і малий
(біогеохімічний).
Великий (геологічний) найбільш яскраво проявляється у циркуляції
атмосфери.
9. ЛЮДИНА – ГОЛОВНА ГЕОЛОГОУТВОРЮЮЧА СИЛА ПЛАНЕТИ
В.І. Вернадський охарактеризував ноосферу
наступним чином: жива речовина (в контексті
нашого часу в основному людина) перетворює
верхню оболонку Землі. Поступово втручання
людини все збільшується, людство стає основною
планетарною геологотворною силою.
У розумінні В.І. Вернадського наука
розглядається як геологічна та історична сила, що
змінює біосферу й життя людства.
ТЕОРІЇ ТА КОНЦЕПЦІЇ НООСФЕРИ
Ноосфера (від грец. Noos - розум) - сфера розуму, буквально
«мисляча оболонка».
Ноосферу як глобальну оптимізовану соціально-екологічну
систему можна представити як комплекс чотирьох
взаємопов'язаних підсистем:
- природної (вода, повітря, рельєф, клімат, флора, фауна);
- економічної (населення, промисловість, сільське
господарство, транспорт і т. д.);
- соціокультурної (наука, мистецтво, охорона здоров'я,
освіта, релігія і т. д.);
- етносоціальної (побут, традиції, звичаї, мова і т. д.).
10. КОНЦЕПЦІЯ НООСФЕРИ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО
людство-велика геологічна сила,
ця сила є розум і воля людини як істоти соціально організованої;
обличчя планети змінене людиною настільки глибоко, що виявився
порушеним її біогеохімічний метаболізм;
людство еволюціонує в бік відокремлення від решти біосфери.
ТЕОРІЯ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО І СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
М.М Моїсєєв – доктор фізико-математичних наук,
останні роки життя приділяв розробці та реалізації
безперервної екологічної освіти, незмінний Президент
Міжнародного незалежного еколого - політологічного
університету (МНЕПУ).
Микита Миколайович Моїсєєв був енциклопедистом
науки, досліджував біосферу як цілісну систему Це
привело його до переконання, що екологічна криза уже «на
порозі». М.М. Моїсєєва хвилювало питання: що ж необхідно
зробити сьогодні? Він розробив учення:
•про коеволюцію (сумісний розвиток) людини
та біосфери;
•про «екологічний імператив» (обмеження
людської діяльності);
•про «моральний імператив» (нову мораль).
Микита Миколайович
Моїсєєв
(1919-2000)
11.
12. Схема К.П. Флоренського
в структурній формі
відображує певну історичну
стадію розуміння ідей
В.І. Вернадського.
23. ДИВНІ ПРИСТОСУВАННЯ.
МОЗАЇКА РОСЛИННОСТІ ЗАСОЛЕНИХ ґРУНТІВ (2003р.)
Геоморфологічна різноманітність Присамар’я обумовила різноманітність
ґрунтів: зональних чорноземів звичайних, чорноземовидних лісолугових і лугово-
лісових ґрунтів та інших генетичних типів: солонців та солончаків.
Солончакові ґрунти, як відомо, формуються в умовах сухого, жаркого клімату
та близького стояння ґрунтових вод. У результаті капілярного підняття води йде
безперервне її випаровування.
Солонцьовато - солончакова тераса Самарської долини на початку літа
24. Із представників солончакової флори в Дніпропетровській області одним з найбільш
характерних є солерос (Salicornia europaea).
Молоденькі кущики солеросу. В подальшому вони створять барвисті
аспекти з поєднанням пурпурних та ізмарагдових плям.
25. Поруч з солесосом проживає ще один типовий галофіт – сведа (Suaeda confusa).
Ця рослина володіє дуже високою солеоб’ємністю та властивістю виносити і
використовувати внутрішнє засолення. Не дивлячись на те, що листя у сведи
залишаються незрослими, її галофітні особливості не поступаються солеросу.
Сведа на солончаках відтінює зеленню червоні зарослі солесосу.
Солонцями називаються ґрунти, що виникають головним чином у результаті
природного розсолення солончаків. З пониженням ґрунтових вод (викликаним,
наприклад, епейрогенічним підняттям району) скорочується поверхневе
випаровування.
26. Але навіть в цих найбільш важких умовах живуть представники солонцевої
рослинності, так звані галоїдофіти.
Більші площі солонців займає кермек (Limonium hypanica) – багаторічна
рослина, що досягає висоти 80 см. під час цвітіння створюючи фіолетовий аспект.
Нижній бік листя кермека покритий виділеннями солей
28. 4.1.2 Експедиція по річці КІЛЬЧЕНЬ (1994р.)
Експедиція проводилась у польових умовах протягом 10 днів, проби
води відбирались на 7 станціях від верхів’я (ставок с. Голубівка) до гирла
Кільчені – під час виїзду на науково-дослідницькому теплоході «Джубга».
Матеріал дослідження включав характеристики морфології та господарчі
особливості заплави, гідрогеологічні виміри, опис водної та прибережної
рослинності, проби для гідрохімічних, токсикологічних, радіобіологічних
аналізів, проби зоопланктону, зообентосу. Школярі-учасники експедиції –
були розділені на спеціалізовані групи: гідрологи, гідрохіміки,
мікробіологи, гідроботаніки, радіоекологи, токсикологи, бентосники,
краєзнавці.
29. Експедиція дала комплексну оцінку екологічному стану води в
р. Кільчень як такому, що відповідає категорії «слабо забруднена». У
р. Кільчень активно йдуть процеси самоочищення, і зараз ріка витримує
антропогенний прес.
2.1.3 Присамар’я – перлина степового Придніпров’я
30. Спостереження та дослідження, проведені нами на прокладених
екологічних стежках протягом чотирьох польових сезонів , показали, що:
- за останні п’ятдесят років відбулося зниження біорізноманітності
Присамар’я, яке ще у XVII-XVIII ст. повністю виправдовувало переклад назви
ріки Самари: «ріка родючості»;
- антропогенне опустинювання та зменшення біорізноманітності
торкнулось усіх компонентів біосферного об’єму Присамар’я (від фауни,
флори, ґрунтів – до біогеоценозів та ландшафтів у цілому);
31.
32.
33.
34.
35. НАУКОВО – ДОСЛІДНИЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ
“ЕКОЛОГІЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ПАМ’ЯТНИКА ПРИРОДИ
“БАЛКА ВІЙСЬКОВА”
37. ВИСНОВКИ
Досліджуючи енергетичні потоки в біосфері (по Ф.Я. Шипунову)
Надходження в біосферу Випромінення біосфери
Космічна енергія,
що надходить на
Землю
~2,3·105
ерг/см2
·
сек
Космічна енергія,
яка
випромінюється
Землею
~2,3·105
ерг/см2
·
сек
«Система працює на біохімічній енергії, - підкреслював
Л.М. Гумільов, - адсорбуючи (поглинаючи) її з навколишнього
середовища та видаючи залишок у вигляді роботи (у фізичному
розумінні)». «При розумовій роботі…- писав В.І. Вернадський у
своїх чорнових матеріалах «Думки та начерки», - йде тільки
перерозподіл, а не збільшення роботи».
Могутність цивілізації в наш час залежить не стільки від кількості
та виду енергії, скільки від:
а– структурної організованості системи;
б – розвину тості її інформаційних полів;
в – мобільності зв’язків між нами.
38. У червні нинішнього року пройшла ювілейна конференція
«Ріо+20» були визначені 7 ключових тем:
вода;
океани;
зменшення ризику стихійних лих;
стійкі міста;
«зелені» робочі місця;
продовольча безпека;
стійке сільське господарство.
Особливе значення в цьому відношенні має неформальна
екологічна освіта школярів, орієнтована на дослідницьку діяльність у
рамках наукових експедицій на природу та екологічне краєзнавство.
Екологія – проблема моральна. Педагогічний досвід підтверджує, що
до формування екологічної культури необхідно підходити з дитинства
комплексно, системно, враховуючи об’єктивний взаємозв’язок між
навчанням, вихованням і розвитком особистості та її екологізації.