1.
(6 лютого1883 — 26 липня 1938)
з циклу «Видатні українці – ювіляри 2023 року»

2.
.
Дмитро Павлович Григорович – один
з найвідоміших авіаконструкторів першої
половини ХХ століття.
Він створив перший гідроплан та
перший у світі морський торпедоносець,
сконструював один із кращих у світі
винищувачів свого часу. Розроблені ним
морські літаючі човни тривалий час були
неперевершеними у світі.
Із 80 типів літаків, розроблених ним чи
під його керівництвом, 38 випускалися
серійно. Він подарував світовому авіабу-
(6.02.1883 — 26.07.1938)
дуванню низку ідей, що використовуються в конструкціях літаків
і донині. Під його керівництвом працювали С. Корольов,
С. Лавочкін, М. Камов, В. Шавров, які згодом стали відомими
конструкторами авіаційної та зенітноракетної техніки.
140-річчя від дня народження видатного українського авіа-
конструктора відзначатиметься в Україні на державному рівні.

3.
Дмитро Павлович Григорович народився 6 лютого 1883
року у місті Києві у трудовій інтелігентній сім'ї. Його батько,
Павло Дмитрович, спочатку служив на цукровому заводі, згодом
– в інтендантстві військового відомства. Мати, Ядвіга
Костянтинівна, була донькою земського лікаря.
З серпня 1896 року по червень 1902 року навчався у
Київському реальному училищі.
В серпні 1902 року Д. П. Григорович вдало
склав іспити до Київського політехнічного
Інституту імператора Олександра ІІ і став
студентом-політехніком.
Перед самим закінченням КПІ, приблизно
в першому кварталі 1909 року, Д. П. Григорович
прослухав курс лекцій в університеті м. Льєж
(Бельгія), вивчаючи аеродинаміку і теорію
двигунів.
Д. Григорович –
студент КПІ

4.
28 травня 1909 року Д. П. Григорович захистив дипломну
роботу за темою «Сталеливарний завод» і отримав звання
інженера-технолога.
Ще під час навчання в КПІ Д. П. Григорович вирішив
збудувати власний літак. Перший легкий спортивний біплан
Г1 з двигуном «Анзані» потужністю 25 кінських сил побудував з
бамбука і випробував його 10 січня 1910 року.
Другий літак, схожий на французький «Блеріо XI», але з
власною системою управління та конструкцією шасі, Д. П.
Григорович створював при фінансовій підтримці аматора
автомобільного спорту мецената Ільницького.
Літак демонстрували на Повітроплавній виставці 9–16
січня 1911 року, і він був одним з трьох літаків, що створювали
«авіаційну складову» виставки — разом з біпланом І. І.
Сікорського і монопланом Ф. І. Билінкіна.
Незабаром його проектами зацікавився відомий багач
Терещенко, за участі якого вдалося побудувати спортивні літаки
Г-2 (1910) і Г-3 (1911).

5.
У 1911 році Григорович переїхав до Петербурга і перші два
роки займався журналістикою, видавав журнал «Вестник
воздухоплавания». Він написав кілька статей, у яких одним із
перших запропонував використовувати літаки у військових
цілях – для ведення повітряного бою, бомбардування та
розвідки.
Donnet-Lévêque типа A в Музеї авіаціі та
космонавтики в Ле Бурже
З 1912 р. Д.Григорович – техніч-
ний директор заводу “Першого
Російського товариства повітро-
плавання С. С. Щетинін та К°».
У 1913 році на завод потрапив
літаючий човен «Донне-Левек»
для ремонту носової частини.
Д. П. Григорович взявся за його
ремонт. Цей випадок на 9 років
визначив конструкторські уподо-
бання Григоровича по створенню
гідролітаків – “літаючих човнів”.

6.
З 1913 по 1922 роки Д. П. Григорович сконструював 23
моделі гідролітаків різних типів: від М-1 до М-25. Найбільш
вдалими були розвідники М-5 та М-9, які з успіхом
застосовувалися в першій світовій та громадянської війнах, і
броньований літаючий човен-винищувач М-11. Вони
випускалися серійно сотнями екземплярів для Балтійського і
Чорноморського флотів, продавалися за кордон.
1 червня 1917 року Григорович заснував свій власний
дослідний авіабудівний завод.
1918 року після націоналізації заводу Григорович деякий час
працював начальником конструкторського відділу державного
заводу «Червоний льотчик».
Під час голоду в Петрограді перебрався із родиною до Києва,
потім – до Одеси.
У 1919 році працював у Катеринославі, Сімферополі,
Севастополі.
У 1922 р. Григоровича призначено технічним директором і
начальником КБ заводу ГАЗ №1 у Москві.

7.
У 1923 році за його участю спроектовано перший радянський
винищувач І-1, а через рік – І-2, літак-розвідник Р-1. В серійне
виробництво було запущено покращений варіант І-2, який
одержав назву І-2-біс. У серії було побудовано понад двісті
літаків.
.
Д. П. Григорович
На початку 1924 р. Григорович
переїхав до Ленінграда на завод
«Червоний льотчик» (колишній свій
завод «Гамаюн»). Григорович зробив
багато для відродження заводу та
організував відділ морського дослід-
ного літакобудування (ВМДЛ).
Наприкінці 1927 року колектив
ВМДЛ Григоровича був переведений
до Москви і отримав назву ДОВ-3
(дослідний відділ-3).
З 1925 по 1928 рік у ВДМЛ було
розроблено десять типів гідролітаків:

8.
..
МР-1, МР-2 та МР-3, МУ-1 та МУ-2, РОМ-1, РОМ-2, ММ-1, МТ-1.
Але ці машини виявилися невдалими і Д. П. Григоровича було
відсторонено від керівництва ОМОС.
.
Основний склад ВМДЛ у Ленінграді весною 1927 р.
В центрі сидить Д. П. Григорович, по його праву руку сидить В. Б. Шавров.
Зліва у другому ряді стоїть В. М. Мясіщев

9.
.
.
.
1вересня1928рокуГригоровичбув заарештованийувласному
кабінеті,звинувачений у шкідництві і направлений до Бутирської
тюрми. Там була організована так звана «шарашка»: з двох
камер, обладнаних креслярським приладдям, створили КБ.
Головним конструктором був призна-
чений Дмитро Григорович, його заступ-
ником – Микола Полікарпов, заарешто-
ваний за звинуваченням в участі у контр-
революційній організації.
Ув’язненим, зарахованим до КБ,
поліпшили умови утримання – збільшили
норми харчування, через день водили до
лазні, дозволяли щотижня 10 хвилин
побачення з рідними.
За три місяці ув’язнені конструктори і
інженери розробили макет майбутнього
винищувача І-5, який став кращим
легким винищувачем тих часів.
Обкладинка справи
Д. П. Григоровича та
співробіників ВМДЛ

10.
Після успішних випробувань І-5, Григоровича з другою
дружиною і дітьми направили на відпочинок в Ялту з
охоронником.
10 липня 1931 року Дмитро Григорович отримав свободу.
Газета «Правда» надрукувала постанову Центрального
виконавчого комітету СРСР: «…Амністувати… Головного
конструктора з дослідного літакобудування Григоровича Дмитра
Павловича, який розкаявся у своїх попередніх вчинках і
напруженою роботою довів своє розкаяння. …Нагородити його
грамотою ЦВК Союзу РСР і грошовою премією в 10000рублів».
Звільнившись, Дмитро Григорович залишився працювати у
своєму ЦКБ. У той час там проводилися пошуки і дослідження
найліпших схем легких і важких штурмовиків, розроблялися
гарматні винищувачі моноплани ІZ та ІП-1,озброєні безвідкатни-
ми гарматами і кулеметами, що випускалися великими серіями.
Роботу в ЦКБ Дмитро Павлович поєднував із викладанням
та дослідженнями у Московському авіаційному інституті, де
очолив кафедру «Конструкції і проектування літаків».

11.
.
Д. П. Григоровичта йогоучні були одними з перших,хто почав
використовувати для побудови літаків спеціальні леговані сталі
й сплави, що дозволяло найліпше зберігати міцність авіаційних
конструкційнавітьпри надзвуковихшвидкостях.З використанням
цьогопідходу Григоровичспроектував і спорудив літак із рекорд-
ною дальністю польоту, який отримав назву «СтальМАІ» і став
предтечею всесвітньо відомого тримахо-
вогобойовоголітака МіГ-25 - обидвімаши-
ни були виконані в основному із сталі з
широким використанням електрозварю-
вання.
.
.
Навесні 1938 року Григорович
отримав нову посаду – керівника щойно
організованого КБ у Новосибірську. Але
до Сибіру не доїхав: важко занедужав і 26
липня того ж року на п’ятдесят шостому
році життя помер від лейкемії.
Похований у Москві на Новодівичому
цвинтарі.

12.
(Морський перший), гідролітак, 1913 — Літаючий
човен. Був двомісним біпланом, що мав польотну вагу 650 кг,
двигун - «Гном» потужністю 50 к. с., швидкість — 90 км/год.
Восени 1913 року здійснив свій перший політ, що стало
початком розвитку гідроавіації. 2 грудня 1914 літак був повністю
розбитий при виконанні навчального польоту.
М-1

13.
1914 — Літаючий човен. Перший політ здійснив 1914
року. Екіпаж дві людини. Два літаки з 1915 до 1916 року
служили у морській авіації Балтійського моря, ще два літаки
увійшли до складу авіації Чорноморського флоту, де брали
участь у бойових діях.
1914 — Морський розвідник, літаючий човен. Перший
політ - кінець 1914 року. Модернізація М-3. Побудовано чотири
літаки. Два літаки були передані авіації Чорноморського флоту
та два Балтійському.
М-2 (М-4)

14.
М-5, 1915 — Літаючий човен. Перший політ 1915 року.
Двомісний біплан. Мав гарну мореплавність, був легким і
простим в управлінні. На розвіднику М-5 озброєння не було. В
окремих випадках встановлювався кулемет. До 1916 року літак
використовувався як морський розвідник. Однак невисока,
максимальна швидкість - трохи більше 100 км/год – була явно
недостатньою для бойової машини. Тому в основному М-5
використовувався як учбовий. До 1923 року літак будувався
серійно. Усього було збудовано близько 300 літаків.
М-5

15.
М-9, 1915 — Розвідувальний літаючий човен. Перший політ
1915 року. М-9 вийшла дуже вдалою за своїми морехідними та
льотними якостями. Двомісний човен М-9 з відмінною
мореплавністю дозволяв застосовувати гідролітак у бойових
умовах і у відкритому морі. В основному для повітряної
розвідки, патрулювання в морі, бомбометання по кораблях і
береговим об'єктам. Озброєння – кулемет, встановлений у
передній кабіні. Іноді гармати. Це було перше у світі гарматне
озброєння на гідролітаку. Усього було збудовано близько 500
літаків. Експлуатувалися до 1921 року.
М-9

16.
М-11, 1915 – Перший в світі броньований літаючий човен-
винищувач. Оснащений двигуном 100 к. с. Перший політ 1916
року. Одномісний біплан. Морський льотчик мічман А.
Прокоф'єв-Сіверський спроектував і випробував лижі для М-11.
Всього до морського відомства був переданий 61 гідролітак М-
11, які базувалися на Чорному та Балтійському морях. На флоті
літаки використовувалися до літа 1917 року.
М-11

17.
М-15, 1916 - Розвідувальний літаючий човен. Перший політ
1916 року. Екіпаж дві людини. Вона мала більш високу польотну
швидкість і швидкопідйомність, ніж М-9, високу маневреність. В
носовій частині була обладнана стрілецькою установкою для
кулеметів. Визначалась як середній тип між винищувачем та
розвідником. Серійне виробництво з 1916 до 1921 року. Усього
було зроблено 87 літаків М-15.
М-15

18.
М-16, 1916 - Гідролітак-розвідник. Перший політ 1916 року.
Зимовий двопоплавковий гідроплан, здатний сідати на лід та
сніг. З листопада 1916 до червня 1917 року на Балтійський
флот було передано 36 літаків М-16. Після революції 1917 року
5 літаків М-16 залишилося Фінляндії, де вони експлуатувалися
до 1923 року.
М-16

19.
М-20 - Навчальний літаючий човен. Перший політ 1917 року.
Модернізація М-5. Більшість М-20 брало участь у
Громадянській війні. Літали на Балтиці, Каспійському морі,
Волзі, Дніпрі та Північній Двіні. Як озброєння мали один кулемет
на тринозі та бомби до 32 кг. Окремі екземпляри М-20
зустрічалися на початку 1920-х років.
М-20

20.
М-24 - Літаючий човен берегової розвідки. Перший політ
1923 року. Після випробувань літак був запущений у серію.
Усього було замовлено 49 літаків. М-24 надійшли на озброєння
ескадрильї "Червоний балтієць", де й експлуатувалися до кінця
20-х років як учбовий літак: авіатори ескадрильї відпрацювали
на М-24 передбачувані бойові завдання.
М-24

21.
ГАСП (Гідро-Аероплан Спеціального Призначення) —
перший у світі спеціалізований торпедоносець. Будівництво
літака ГАСП з торпедною установкою почалося в кінці 1916 р. в
товаристві Щетініна і Григоровича. ГАСП був великим двомотор-
ним тристієчним біпланом, здатним нести 450 кг торпеду.
Двигуни «Роллс Ройс» 250 к.с. Фюзеляж з фанерною обшивкою,
хвостове оперення біпланового типу. Екіпаж 3 - 4 особи, в т. ч.
два бортових стрільця для оборони передньої і задньої напів-
сфер. Два випробування літака (1917 р. і 1920 р.) заверши-
лися поламками. На цьому історія торпедоносця закінчилася.
ГАСП

22.
.
СУВП (Самолет УкрВоздухПуть), 1925. Літак мав прості
форми, його фюзеляж та підкоси крила були зварені зі сталевих
труб, обтягнутих тканиною, крило та хвостове оперення
дерев'яні. Кабіна пілота відкрита, за нею знаходився
комфортабельний салон на трьох пасажирів. Лише один літак
ціїє моделі було виготовлено спеціально на замовлення першої
української авіакомпанії «УкрВоздухПуть». Для практичної
експлуатації перелетів до Харкова. У 1926 р. літак СУВП у числі
інших радянських літаків передбачався до участі у перельоті
Москва-Париж.
СУВП

23.
І-5 – (Винищувач п'ятий), 1930 — винищувач-півтораплан
«легкий маневрений» змішаної дерево-метало-полотняної
конструкції. Перший політ - 30 квітня1929 р. І-5 розвивав швид-
кість 285 кілометрів на годину і міг на висоті 1000 метрів
виконати віраж за 9,5 секунди.На озброєнні стояли 2 кулемети,
фотоустановка і 4 бомбоутримувачі для бомб по 25 кг. Серійно
вироблявся з 1931 по 1934 рік. Всього було побудовано 816
машин. Знаходився на озброєнні з 1931 по 1942 рік.
І-5

24.
І-Z - (Винищувач ЗЕТ), 1931 - Гарматний винищувач.
Перший політ здійснено 1933 року. Екіпаж одна людина. До
1935 року було збудовано 70 літаків І-Z.
Через недоробки озброєння та власну «перехідну» схему
так і не досягнув боєготового стану, але на його основі було
розроблено досконаліший винищувач ІП-1.
І-Z

25.
(Винищувач гарматний перший), винищувач, 1934 -
Гарматний винищувач. Перший політ 1934 року.
Ціліснометалевий моноплан. Екіпаж одна людина. У 1936 році
розпочався серійний випуск ІП-1. Було збудовано близько 90
літаків. 1937 року виробництво ІП-1 припинили. ІП-1 останній
літак Григоровича, який будувався серійно.
ІП-1

26.
• Згуровський М. Григорович Дмитро Павлович. Життя і
літаки // Дзеркало тижня. – 2009. - №13. - 11-17 квітня : сайт. -
Режим доступу : https://kpi.ua/grygorovych-about
https://web.archive.org/web/20130211064922/http://kpi.ua/grygor
ovych (дата звернення 4.02.2023).
• Порицький Л. Інженер літаючих човнів // Дзеркало тижня. –
2003. - №25 450(. - 5-11-17 липня : сайт. - Режим доступу :
https://web.archive.org/web/20071022103514/http://www.dt.ua/300
0/3760/39176/ (дата звернення 5.03.2023).
• Татарчук В. В. Авіаконструктор Дмитро Павлович
Григорович (1883–1938): уточнені аспекти біографії та
перших кроків в авіації (до 135-річчя від дня народження). -
Режим доступу : http://historypages.kpi.ua/article/view/136735
(дата звернення 5.03.2023).

27.
• Татарчук В. В. Григорович Дмитро Павлович // Енциклопедія
Сучасної України. – Київ : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН
України, 2006. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-
27179 (дата звернення 4.03.2023).
• Тишкевич М. Дмитро Григорович – творець першого в світі
гідролітака : сайт. - Режим доступу :
https://uain.press/blogs/dmytro-grygorovych-tvorets-pershogo-v-
sviti-gidrolitaka-1159767 (дата звернення 4.02.2023). – Назва
з екрана.
• Черкаська Г. Дмитро Павлович Григорович ). - Режим
доступу :
https://uahistory.com/topics/famous_people/7126#prettyPhoto
(дата звернення 5.03.2023).