Літературний вечір

1. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 1 ПП ОО ЕЕ ТТ ОО ВВ ІІ ДД АА НН ОО ББ ЕЕ ЗЗ ЖЖ АА ЛЛ ЬЬ НН ОО ІІ ПП РР ОО РР ОО ЧЧ ЕЕ ЧЧ УУ ТТ ИИ ІІ СС ТТ ИИ НН УУ СС ЕЕ РР ЦЦ ЕЕ ММ ( л і т е р а т у р н и й в е ч і р , п р и с в я ч е н и й п о е т а м - ш і с т д е с я т н и к а м Л і н і К о с т е н к о т а В а с и л ю С и м о н е н к у ) Мета: дослідити глибину філософської думки поетів про сенс життя, кредо митця, розкрити дивовижний світ художнього слова поетів, допомогти учням усвідомити справжній духовний подвиг шістдесятників у тоталітарних умовах, формувати високі поетичні ідеали, виховувати розуміння високого поетичного мистецтва, розвивати літературно-художні компетенції учнів залучити якомога більше учнів, учителів, глядачів до читання віршів Л.Костенко, В.Симоненка. Обладнання: комп’ютер, інтерактивна дошка, презентації в Power Point, кліпи- ілюстрації віршів у Movie Maker, збірки поезій шістдесятників, ілюстрації учнів. Ведучі: учень (), учениця (). Хід літературного вечора Читання вірша В.Симоненка «Перехожий», присвяченого Ліні Костенко, під кліп- ілюстрацію в Movie Maker. Як він ішов! Струменіла дорога, Далеч у жадібні очі текла. Не просто ступали – Співали ноги… І тиша музику берегла. Як він ішов! Зачарований світом, Натхненно і мудро творив ходу… Так нові планети грядуть на орбіти З шаленою радістю на виду! З шаленим щастям і сміхом гарячим, З гімном вулканним без музики и слів! Як він ішов! І ніхто не бачив… І ніхто від краси не зомлів. В землю полускану втюпився кожен,

2. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 2 Очі в пилюці бездумно волік… Раптом — Шепіт поміж перехожих… Що там? Спіткнувсь чоловік… Одні співчували йому убого. Інші не втримались докорять… Треба дивитись ото під ноги, Так можна голову потерять… Трохи в футбола пограли словами. Обсмакували чужу біду. А він знову йшов. І дивився прямо. І знову Натхненно творив ходу! Вступне слово  Поява шістдесятників зумовлена потоком утрат: на очах покоління все втрачало значення й сенс; людина втрачала лице та будь-яке значення; слово вивітрювалось; мова засмічувалася та зневажалася; ріки висихали; культура й література профанувались. Образно кажучи, шістдесятники прийшли в храм красного письменства, щоб заповнити своїм юним духом моторошний вакуум, витворений «чорною дірою» тоталітаризму, що затягувала у свою смертоносну пащу все справжнє, щире, своєрідне.

3. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 3 Поезія безплідна, як толока, Усе завмерло, мов пройшла чума... Саме такий стан української літератури напередодні «відлиги» розпачливо констатував двадцятилітній Василь Симоненко.  Здебільшого лозунгово-декларативна, плакатно-описова поезія першої половини 1950- х pp. була сповнена безпричинно радісного «рожевого» оптимізму. У час страшних репресій проти самої людяності й повоєнних бідувань цілого народу безликі «піїти» натхненно оспівували нібито «типових» робітників і селянок, які невідомо чому розпливалися в щасливому усміху, писали одноманітні твори про Леніна, партію, Жовтневу революцію, фашистів і націоналістів. Мистецтво нового часу запрагнуло правди, отже — свободи. Тому й тісними виявилися для нього фальшиві догми фальшивої епохи.  Художнику — немає скутих норм. Він — норма сам. Він сам в своєму стилі – Таким був девіз шістдесятників. Їхня естетична незалежність — це не нігілізм, їх новаторство — не безкорінне: воно виростало з потужних національних і світових традицій, плідне засвоєння яких стало можливим завдяки відносній культурній відкритості, здобутій «відлигою». В Україну майже відразу по падінні страшного ідола

4. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 4 ринули два духовно-інформаційні потоки. Перший — потужна течія зарубіжної культури, яка до цього часу надзвичайно «дозовано» надходила в національний інформаційний простір, тому шістдесятники стали чи не першим після неокласиків поколінням митців-інтелектуалів, ґрунтовно обізнаних зі скарбами світового мистецтва, у тому числі модерністичного, — новітня західноєвропейська й американська поезія (В. Вітмен, Г. Аполлінер, П. Елюар, Ф. Г. Лорка, П. Неруда) й інтелектуально насичена й емоційно напружена проза XX ст. (Дж. Джойс, Е. Хемінгуей, Е.-М. Ремарк, Г. Белль та ін.). Це була духовна атмосфера шістдесятників, повітря, яким дихала їх творчість. Другий культурний потік — фаланга імен і творів реабілітованих українських письменників, переважно представників «розстріляного відродження» (поети В. Чумак, Є. Плужник, М. Зеров, М. Драй-Хмара, прозаїки О. Слісаренко та Г. Косинка й ін.).

5. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 5 Існує ще й третє культурне джерело шістдесятництва — народна творчість, що теж надихала молодих письменників на естетичні пошуки (передусім пісенна, тісно пов'язана з обрядовістю), а також прадавня українська міфологія та дивосвіт народних художниць Ганни Собачко-Шостак, Марії Приймаченко, Катерини Білокур. Жадібно освоюючи ці скарби, шістдесятники вдовольняли свою гарячу жагу за справжнім. Переплавивши у своїй уяві найрізноманітніші художні явища, вони зважилися на «критику інакшістю» — протистояння власним словом «найпередовішому методу» закріпачення письменників — і дали українській літературі нове, оригінальне, напрочуд розмаїте мистецтво.  Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літератури.

6. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 6 Іван Драч подав перші вірші, незвичні й незрозумілі, так, наче його ніколи не вчили, про що і як треба писати. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його зазвучали апокаліптично. Валерій Шевчук писав блискучі психологічні новели «ні про що». Євген Гуцало естетично животворив образи за межами «соціальної дійсності», а Володимир Дрозд відкривав цю соціальну дійсність із недозволеного боку. Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні недозволеної щирості й одвертості... Ліна Костенко виступала з віршами такого звучання, наче вся радянська поезія до неї була несуттєвою.

7. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 7 Вони самі собі обрали таку долю. Вірш Ліни Костенко «Доля» (читання під кліп-ілюстрацію в Movie Maker). Наснився мені чудернацький базар: під небом у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі. Одні були царівен не гірш, а другі – як бідні Міньйони. Хту купляв собі Долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто – вельми сумнівним. Долі-ворожки, тасуючи дні, до покупців горнулись. Долі самі набивались мені. І тільки одна відвернулась. Я глянула їй в обличчя ясне, душею покликала очі… – Ти, все одно, не візьмеш мене, – Сказала вона неохоче. – А може візьму? – Ти собі затям, – сказала вона суворо, – за мене треба платити життям. А я принесу тобі горе. – То хто ж ти така? Як твоє ім'я? Чи варта такої плати? – Поезія – рідна сестра моя. А правда людська – наша мати.

8. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 8 І я її прийняла, як закон. І диво велике сталось: минула ніч. І скінчився сон. А Доля мені зосталась. Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, – у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці. Так писала Ліна Костенко, принципова жінка з неймовірною красою і чоловічим характером, сталими принципами та поглядами на життя. Вона, як і Симоненко, збагнула своє призначення

9. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 9 Я, що прийшла у світ не для корид, Що не люблю юрби та телекамер, О, як мені уникся і набрид Щоденний спорт - боротися з биками. Я обираю пурпуровий плащ, Бики вже люттю наливають очі. Я йду на них, душе моя не плач, Ці види спорту вже тепер жіночі!  Серед визначальних ознак шістдесятників — «шукання правди й чесної позиції». Саме чесні твори стали виразом моральної позиції шістдесятників. Всі вони були затаєним голосом громадської думки. І саме через це більшість з таких віршів не пройшла через залізні лапи цензури та коректури, адже викривались і висміювалися в них ті, кому всі співали гімни! Уявіть, наскільки сміливими були слова В.Симоненка, вимовлені ним у 1962 році: “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини”. Вірш В.Симоненка «МОНАРХИ» Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: — Ми — символ доби. — Хто не з нами, той проти Бога. — Хто не з нами, той проти всіх.

10. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 10 І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було. Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем. У тому ж році Василь Симоненко пише: «Треба написати поему про Герострата. Це зараз дуже актуально. Земля кишить Геростратами». ГЕРОСТРАТ (читання під кліп-ілюстрацію в Movie Maker.). Нащо мене засуджено до страти? Нікчемні люди, ваш нікчемний суд Не обезглавив слави Герострата — Я єсьм живий, і я творю свій труд! Забуті зодчі, муляри забуті, І прахом взято скульптора ім’я.

11. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 11 На попелі їх дум встаю, із каламуті, Іду у всесвіт і в безсмертя я. Кляніть мене, кривіться від огиди, Несіть мені прокльони і плювки — Вже чорна слава вбивці Артеміди Мені під ноги кинула віки! Ви всі — ніщо. Ваш труд, і ваші болі, І ваші мрії — порох все і тлін! Над вами — я. Вулкан моєї долі Веде мене крізь хаос поколінь. Над світом галасливим і патлатим, Що чварами гуде і клекотить, Затис я в жмені божевільний атом, І слава мені груди лоскотать. Творіть красу! Дерзайте і не спіте! Та пам’ятайте, що над вами — я, Готовий все убити і спалити, Щоб обезсмертити своє ім’я. Проблему загрози атому Симоненко порушує й у вірші «ВАРВАРИ»: Упалацах пишних — не в печері — Варвари з космічної доби Мріють дати людству на вечерю Атомні опеньки і гриби. Ліна Костенко також ніколи не стояла осторонь від глобальних проблем суспільства. На її неймовірно активну громадянську позицію вказує те, що у 1995 року Ліна Костенко, яка ще з початку 90-х

12. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 12 років неодноразово їздила в Чорнобильську зону, стала постійним учасником експедицій у ті заражені краї. «А жодного депутата мені не вдалося витягти, — із сумом говорить Ліна Костенко. — В Товстому Лісі згоріла церква (я знала, що вона згорить, бо в мертвому селі стояла, скрізь сухо, іскра — і все, а поки ж пожежники під’їдуть). А церкві років триста! Дивовижна церква була. Подзвонила одному депутатові (до речі, добрий мій знайомий), і кажу — у вас там комісія духовності і культури. Ні, каже: культури і духовності. Це дуже суттєво! Отака- то церква є, вона згорить, поїдемо і щось зробимо. Є розчин вогнетривкий, яким можна її обробити. Або у Ростислава Андрійовича була така гарна ідея — все цінне з тих сіл перенести і зробити музей над дорогою... Щоб на виду це все було. І депутат мені відповідає: «У нас зараз конституційний процес». Я кажу: «А свого заступника?» «Ні, він також не може»... Церква згоріла — якраз майже на десятиліття Чорнобильської катастрофи. Телефоную я тому депутату: «Так церква у Товстому Лісі згоріла». А він каже: «А у нас у Верховній Раді кажуть, що тільки частина лісу згоріла». «Це не ліс, а Товстий Ліс — так село називається!»... Все, ніхто й пальцем не ворухнув. Більше я до нього не

13. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 13 зверталася. А церкву можна було врятувати». «Через що ми журналістів покликали? Це експедиція, якій немає ціни. Іде двадцятиліття Чорнобильської катастрофи. З Парижа приїжджає жінка, яка цікавиться цим питанням, хоче записувати програму на радіо. Дзвонять із Німеччини зелені, депутати Європарламенту — хочуть подивитися, що у нас тут робиться, підготувати конференцію про Чорнобиль. Зелені Європарламенту цікавляться, з Парижа дзвонять, хтось робить конференцію, хтось виставку, а у нас — ні бум-бум, а прийде двадцятиліття, і будуть писати взагалі: про техногенні аспекти, про те, що МАГАТЕ сказало, що не вистачає грошей, щоб перетворити на екологічно чистий об’єкт саркофаг. Такими темпами і з таким підходом вони нічого не «перетворять». Далі — сніг, вікна розчахнуті, розбиті. Ми заходимо, я бачу, що сніжком припушені фотографії людські. Нахиляюсь, руки мерзнуть, я починаю людські обличчя одтирати від снігу. І бачу свої руки, які відтирають від снігу людські обличчя, і думаю — Ліно,

14. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 14 що ти робиш? Кому це треба? Нікому не треба! Але мені це треба!  «Ми привезли до Чорнобиля українців діаспори, — продовжує Ліна Костенко. — Це коли Форум українців світу в Києві проходив. Похилять голову, заспівають «Ще не вмерла Україна». Я й кажу: «Поїдьте туди, де вона вмерла». Що ж там молитися, підіть, поїдьте туди, де Україна вмерла. Байдужих, пересічних людей, які убого співчували «…спіткнувсь чоловік!», які ховалися за словами «моя хата скраю – нічого не знаю» поети жорстоко викривали. Торжествують: Він не спотикався, Не змочив — Ні разу! — Підошов, Проти вітру — Жоден раз! — Не пхався... Але ж він нікуди і не йшов! В той час найпростішим і найкоротшим шляхом до так званого щастя було стати обивателем. Ключові слова «так званого» щастя, якого не хотіли ні Ліна Костенко, ні Василь Симоненко. Вірш В.Симоненка «Я…» (читання під кліп- ілюстрацію в Movie Maker)

15. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 15 Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: — Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя... Ліниво тяглася отара хвилин... На світі безліч таких, як я, Але я, їй-богу, один. У кожного Я є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно, Ми — це не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних. Ми — це народу одвічне лоно, Ми — океанна вселюдська сім’я. І тільки тих поважають мільйони, Хто поважає мільйони «Я».

16. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 16 Головні поетичні заповіді шістдесятників – виступ проти – інерції поетичної думки, закостенілості, ілюстративно-кон'юнктурного віршоробства, віра в справедливість, у своє право і змогу утверджувати її, усвідомлення діалектичної суперечливості життя, індивідуальної цінності кожної людини й невичерпних багатств народної душі. А ще – неприйняття фальші, демагогії, оказенювання людських стосунків і літератури. Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління, вона зривала з себе луску фальші, голої декларативності, тієї безсловесності, яка підмінювала думку й почуття готовою формулою, згори накинутим гаслом, виходити за рамки якого було крамолою. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм – людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності. Вірш В.Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?!» Кожен з нас вирішує сам, як йому жити, але треба пам'ятати, що «Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.» Та не треба боятися прозріння, адже воно може бути ліками: вирішили, що живемо не так, неправильно — і можна все виправити. Але є речі, які виправити не можна. Людини бійся душу ошукать, Бо в цьому схибиш — то уже навіки. У кожному навіть невеличкому творі Ліна Костенко розглядає важливі філософські питання. Та вона не ускладнює їх, а уміє подати так, що читачеві здається, що він сам знайшов відповіді. У цьому і виявляється великий талант митця і жіноча мудрість поетеси. Вірш Ліни Костенко «Життя іде…»(читання під кліп-ілюстрацію в Movie Maker)

17. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 17 Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.

18. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 18  Визначальне місце посідає у творчості В. Симоненка та Ліни Костенко патріотична лірика. Україна для поетів - найдорожча у світі. Україно, п’ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене — диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Найпопулярнішим твором на цю тему є "Лебеді материнства". Образ рідної матері якось непомітно переріс в образ України, що теж схилилася над колискою сина, бажає йому добра, любові, але й заповідає вічну істину:. Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину. Запис вірша «Лебеді материнства», який читає сам В.Симоненко Інтимна лірика В. Симоненка — потужне крило його поезії. Неповторність його віршів про кохання — в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета цікавлять суперечності і складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи емоцій, які супроводжують кохання.

19. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 19 ІКС ПЛЮС ІГРЕК (Симоненко В.) Чорнявій математичці Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Це ж мені стало вперше відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти. І здається, що я володію Віковічним секретом краси Лиш тому, що я розумію Загадкові твої ікси. Розумію? Який там розум! Просто здорово, що ти є! Що вслухається в ніжні погрози Збаламучене серце моє. Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Одному лиш мені відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти. та  разом Люди — прекрасні. Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в’язко. Вона мене цупко трима. І хочеться бути дужим, І хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже Захотіло ожити І жить! Воскресайте, камінні душі, Розчиняйте серця і чоло, Щоб не сказали Про вас грядущі: — Їх на землі не було…

20. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ 20

Літературний вечір

Літературний вечір

Літературний вечір

Recomendados

Más contenido relacionado

La actualidad más candente

La actualidad más candente(20)

Destacado

Destacado(20)

Similar a Літературний вечір

Similar a Літературний вечір(20)

Más de Тетяна Шинкаренко

Más de Тетяна Шинкаренко(20)

Último

Último(19)

Літературний вечір