2. 1. Міні-лекція «Основи кризової та екстремальної
психології. Психологічні наслідки перебування підлітків в
екстремальних ситуаціях».
2. Практичне заняття: «Подарунок колезі» - пам’ятка
щодо здійснення педагогічного супроводу:
- підготовка дітей до можливих екстремальних ситуацій
життя;
- допомогам дітям під час стресових ситуацій (ознаки
стресу, дії дорослих);
- супровід після стресу;
- допомога батькам у попередженні порушень
психічного здоров’я дітей.
2
7. Типові реакції
дітей на екстремальні ситуації,
характерні для усіх вікових груп
Страх того, що кризова подія чи явище
повториться;
Переживання про те, що вони самі або
їхні близькі постраждають або зникнуть;
Негативні реакції на образи руйнування
домівки чи громади;
Негативні реакції на розлучення з
батьками, братами чи сестрами;
Глибока тривога та хвилювання;
Плач.
8. 8
Вікова
категорія
дітей
Ознаки та симптоми
Діти молод.
та
середнього
шкільного
віку
(6 –11 років)
• Почуття відповідальності та провини
• Повторювана травматична гра
• Почуття тривоги при нагадуванні про подію
• Нічні кошмари, інші порушення сну
• Стурбованість з приводу безпеки, думки про загрозу
• Агресивна поведінка, спалахи гніву
• Страх почуття болю, травми
• Пильна увага до тривоги батьків
• Ухиляння від школи
• Тривога/турбота про інших
• Поведінкові, емоційні, особистісні зміни
• Соматичні симптоми (скарги на тілесні болі)
• Очевидні тривога/страх
• Схильність до усамітнення
• Конкретні пов’язані з травмою страхи, загальні страхи
• Віковий регрес (веде себе як молодша дитина)
• Тривога розлуки
• Втрата інтересу до діяльності
• Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій
• Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій
• Прогалини в нестачі розуміння заповнюються «магічними» поясненнями
• Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності
• Дивна або незвичайна поведінка
9. секція В9
Підлітки
(12–18
років)
• Егоїстичність
• Небезпечна для життя поведінка
• Бунт удома або в школі
• Різкі зміни у відносинах
• Депресія, уникнення спілкування
• Зниження успішності в школі
• Спроба віддалиться і захиститься від почуттів
сорому, провини, приниження
• Надмірна активність з іншими людьми чи
відступ від інших з метою врегулювання
внутрішнього конфлікту
• Схильність до переживання нещасних випадків
• Бажання помсти, активність, пов’язана з
відповіддю на травму
• Порушення сну і харчування, нічні кошмари
Вікова
категорія
дітей
Ознаки та симптоми
11. “Низка гуманних,
підтримуючих дій і заходів
для підтримки дітей,
батьків, які страждають і
які можуть потребувати
допомоги”
Педагогічна допомогаПедагогічна допомога
в екстремальній ситуації – це:в екстремальній ситуації – це:
15. 15
Що таке булінг?
“Булінг” – це агресивна поведінка, що
зазвичай повторюється. Вона має за мету
завдати шкоду, викликати страх або
тривогу, або ж створити негативне
середовище у школі для іншої особи.
Булінг виникає у ситуації, в якій існує
реальний чи уявний дисбаланс сил.
20. 20
ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА
Попередження та
підготовка
Під час
екстремальних
подій
При посттравматичних
стресових розладах
а) Сімей тимчасово
переміщених та
б) учасників АТО
1.Складання проблемного
паспорту (тип темпер-ту,
тривожні діти, після псих.
травм).
2.Формування критичного
мислення і вміння
сприймати інформацію про
політичні і екстремальні
події (різні джерела і як
поводитися)
3.Колективні форми роботи:
обговорення відео з
аналізом помилок і
формування ефективних
моделей поведінки.
4.Ознайомлення з основами
кризової психології та
оволодіннями методами
самокорекції психічного
стану
5.Стимулювання самоосвіти
та самовиховання
необхідних навичок і
якостей характеру що
сприяють збереженню
психічного здоров’я.
1.Виділення «групи
ризику» та
«помічників»,
організація взаємодії
між ними.
2Роз’яснити що
відбувається і як
діяти.
3.Виразити
співпереживання,
заспокоїти,
приласкати.
4.Власним прикладом
формувати
конструктивну
модель поведінки.
5.В разі необхідності
звертатися за
допомогою до
спеціалістів.
• відповідна до віку фактична
інформація;
• зрозумілі, відкриті
пояснення того, що
відбувається;
• допомога у висловленні
своїх почуттів через розмову,
гру, малювання тощо;
• дитина може потребувати
поради, як реагувати на
запитання інших дітей ;
• відпочинок, заняття
улюбленими справами, що
викликають задоволення;
• загальна підтримка як у
сім’ї, так і в навчальному
закладі; • знайомий звичний
розпорядок дня для
відновлення відчуття спокою;
• регулярні запевнення, що
все буде добре, що близькі
люди піклуються і дбають
про безпеку.
а) створення сприятливих
умов адаптації;
зв'язок з соціально-
психологічною службою
при необхідності
допомоги;
попередження булінгу:
формування толерантності
і емпатії;
б) Розуміння стану (стрес,
ВТС: порушення сну,
агресивність, почуття
провини); вчити
виявленню любові,
поваги, розуміння; зв'язок
з соціально-
психологічною службою
при необхідності
допомоги;
залучення цих батьків до
спільних класних дитячо-
батьківських справ.
23. 23
Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:
• відповідна до віку фактична інформація;
• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один
раз;
• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;
• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків
постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);
• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;
• загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;
• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;
• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.
Важливо:
• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати
дитину від додаткових стресів.
• Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).
• Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує,
вона зможе поставити наступне питання.
• Підтримувати надію на краще.
• Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
• НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
• Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
• Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
• Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
• Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.
• Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно,
і вони потребують професійної допомоги.
• У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості не-
звичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.
24. 24
Радійте життю.
Проживайте кожен день так,
неначе він перший, неначе він
останній, неначе він унікальний.
Даруйте посмішку.
Пропонуйте допомогу.
Ми бажаємо, щоб кожен день
дарував Вам спокій та насолоду.
