Publicidad

Історія однієї родини

Новопольская СОШ
18 de Mar de 2013
Publicidad

Más contenido relacionado

Presentaciones para ti(20)

Similar a Історія однієї родини(20)

Publicidad

Último(20)

Publicidad

Історія однієї родини

  1. Народився в 1923 р. в с. Лозоватка. Після закінчення школи навчався в ФЗО. Фронтове життя для Івана Трифоновича розпочалося в червні 1942 року. Разом з ФЗО був відправлений на Урал, тому в м. Оханськ Молотовської області, отримав призначення в діючу армію, розвідку. Воював розвідником на 3-ому Українському фронті в 61 дивізії 129 полку під командуванням А. Сухарукова, Свірідова.
  2. На долю розвідника Пинича випало чимало випробовувань. Були нестерпні труднощі. Та кожне доручення командування прагнув виконати в найкоротший строк. У розвідувальній справі він вважався неперевершеним спеціалістом. Тому щоразу отримував найскладніші завдання. Пригадуючи службу в розвідці, Іван Трохимович під час розмови підкреслив: «Те, що робили розвідники, потрібно було командуванню. І все потрібно було для перемоги над ворогом».
  3. З 1942 – 1945 р. – Іван Трохимович керував взводом. Звільняючи криворізьку землю від окупаційних військ, під Мар’янським був тяжко поранений. Завдяки молодості, старанням лікарів і медсестер він вижив і знову став у стрій. Знову в діючій армії, яка вела наступ на Казанку, Новий Буг, Миколаїв, Одесу, очищаючи землі України від чужинців. Звільняв м. Нікополь, Миколаїв, Одесу, Румунію. Після війни працював бригадиром комплексної бригади. Нагороди: Медаль «За Отвагу 1943 г.», орден Отечественной войны I II степени, 6-ю юбилейными медалями, медаль учаснику боев за освобождение столицы Австрии г. Вены.
  4. Литвиненко Марія Мусіївна Народилась 23 березня 1923 р. в с. Варва, Варвинського району Чернігівської області. Марію Мусіївну призвали до служби в армії в 1943 р. після визволення від фашистів Чернігівщини. Вона працювала токарем - фрезерувальником на пересувному ремонтному заводі по ремонту військової техніки при 1-му Білоруському фронті. В складі фронту звільняла територію Білорусії, Польщі, Німеччини, дійшовши до Рейхстагу, на якому залишила свій підпис. Нагороди : орден Вітчизняної війни 2 ступеню, медаль " За победу над Германией " та ювілейні медалі. Після війни повернулась додому, працювала в колгоспі. В 1959 р. переїхала на Криворіжжя, в с. Новоукраїнка і влаштувалася дояркою в радгосп ім. Карла Лібкнехта. Зараз перебуває на пенсії.
  5. Литвиненко Мусій Петрович Народився в 1915 році в с. Варва нинішньої Чернігівської області. Закінчив 4 класи початкової школи. Працював на Керченському металургійному заводі. З початком Великої Вітчизняної війни брав участь в бойових діях в складі 9-ї бригади морської піхоти. Захищав міста Одесу, Севастополь, Новоросійськ. Під Майкопом був поранений, лікувався в госпіталі. Після лікування воював в складі 203-го артилерійського полку. Брав участь у визволенні Смоленська, Курська, Бобруйська, Любліна, взятті Кенігсберга. Мав державні нагороди, серед них медаль «За оборону Одеси». Помер у липні 1992 року.
  6. Живе у селі Новопілля літнє подружжя Литвиненків – Мусій Петрович та Марія Мусіївна . Подружжя як подружжя – таких багато, але в тому й річ, що обоє вони не просто бачили на своєму віку людське горе, а й самі пройшли через горнило війни, відчули його на собі її гіркий смак. Обоє – і Мусій Петрович, і Марія Мусіївна – ветерани Великої Вітчизняної війни. Ще до початку війни Мусій Литвиненко служив дійсну на Далекому Сході, в підрозділі берегової охорони, причому немало-небагато, а цілих чотири роки. Та на встиг демобілізуватися, звикнути до «гра жданки» після тривалої служби, як у його життя увірвалося те страшне слово – «війна»… Там же, в Керчі, де починав після армії трудове життя, довелося знову надіти військову форму … Нашвидкуруч укомплектований підрозділ у спішному порядку був відправлений до Феодосії, де остаточно сформувалася 9-а морська бригада Восьмої армії. А спеціальність у Мусія Петровича була від початку війни до самого її кінця одна – артилерист-навідник гамати … з Феодосії було направлено по морю до славнозвісної Одеси. Понад три місяці героїчно захищали Одесу. Двічі здавали і двічі брали це легендарне місто … Там у вогненному вирі, й був поранений боєць Литвиненко
  7. Медики, оглянувши його, підсумували: — На лікування в госпіталь, у тил … — Не відправляйте, - в розпачі благав боєць, - я не хочу в тил, я видужаю й тут … На диво, сталося, як він того хотів (очевидно військові медики взяли до уваги його настирливість знову повернутися в стрій), отож, обійшлося польовими медсанбатами … І знову – фронтові шляхи, які привели Мусій Петрович до Сталінграда. Але участь у бойових діях довелося взяти не зразу … В Сталінграді у відібраних бійців, куди увійшов і Литвиненко, було сформовано спеціальне відділення. Офіцер, звертаючись до складу цього підрозділу, сказав: — Ви направляєтесь у місто Златоуст для отримання нового артилерійського озброєння … Всі розуміли, що це озброєння – засекречене. Ним і виявилися гармати-гаубиці 122 мм. Ось тоді (після повернення групи із Златоуста) з новим озброєнням і виступив проти ворога 203 – й гвардійський полк — рідна частина воїна Литвиненка, з якою він пройшов до переможного кінця війни, яку закінчив у Берліні … Орден «Вітчизняної війни» II ст.., медалі «За відвагу», «За оборону Одеси», «За оборону Сталінграда», «За взяття Берліна», та інші прикрашають груди Мусія Петровича …
  8. … Більше половинив сієї тривалості війни перебувала на фронті Марія Мусіївна. Вона несла нелегку службу у прифронтових майстернях по ремонту зброї, авто бронетехніки. При цьому доводилося працювати, що називається, з подвійною енергією, не шкодуючи сил. Адже це було потрібно для фронту, необхідно для Перемоги … Литвиненки вже давно на заслуженому відпочинку. Марія Мусіївна часто хворіє, фронтові незгоди дають взнаки … Та піклується про неї дорога серцю людина — вірний чоловік … Разом вони виростили двох дітей. А все своє життя Мусій Петрович віддав радгоспу Карла Лібкнехта, де не один десяток літ працював на різних роботах … Марія Мусіїв все життя доїла корів радгоспу імені Карла Лібкнехта. Душі і серця, що були обпалені війною, а потім зігріті великою взаємною любов’ю …
  9. Василенко Яків Якович До війни працював в місті Кривому Розі на шахті,згодом, за станом здоров”я переїхав в село Новоукраїнка, де став бригадиром в колгоспі «Соцперебудова». В 1941році,з наближенням фронтів,був мобілізований. Вдома залишив молоду дружину з маленьким сином Борисом. Разом з кіньми потрапив в артилеристську частину. За словами його однополчанина,біля села Софіївка Дніпропетровської області потрапив під обстріл німців і його разом з кінною упряжкою і гарматою накрило вибухом. З війни додому не повернувся. Ніякої інформації про нього не збереглося .
  10. Максименко Омелян Семенович Народився в Полтавській області в 1909 році. Брав участь в бойових операціях в складі мінометного підрозділу з початку війни. В 1942 році потрапив у полон, став в'язнем табору смерті. З фашистської неволі був визволений в 1944 році частинами Радянської Армії, знову став мінометником. Перемогу зустрів у Берліні. Після демобілізації повернувся до мирної праці. Мав нагороди — медаль «За перемогу над Німеччиною» та ювілейні. Максименко Федір Дмитрович Народився в 1910 році на Київщині. Закінчив 8 класів і медичний технікум. Брав участь у війнах з Фінляндією та Польщею, а потім - у Великій Вітчизняній. Воював на Західному фронті в 809-му стрілецькому полку 38-ї дивізії 51 -ї армії. Закінчив війну в 1945 році в Кенігсберзі старшим лейтенантом медичної служби. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Севастополя», «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною» та ювілейними. Помер в травні 1990 року.
  11. Максименко Кузьма Дмитрович Народився 21.10.1922році. В 1941 році вступив до ветеринарного технікуму, звідти 19 вересня 1941 року пішов на війну. Перше поранення отримав в 1942році під Сталінградом, після другого поранення довго лікувався в госпіталі. Вийшло так , що в частині вважали його загиблим і батьки отримали похоронку. Після одужання, з госпіталю повернувся в стрій і воював до кінця війни. Звільняв Чехословаччину та Румунію. Після війни повернувся в рідне село, закінчив ветеринарний технікум. Працював ветеринарним фельдшером спочатку в Красіно , а потім в радгоспі Радушне. Отримав багато бойових нагород : Орден « Вітчизняної війни»,медалі « За оборону Сталінграда», «За Перемогу над фашистською Німеччиною », Учасник виставки ВДНХ в Москві. Помер 11 червня 2000 року.
  12. Максименко Петро Дмитрович Народився у 1919 році. На війну пішов в перший день війни. Був військовим моряком Чорноморського флоту. Захищав Крим і Кавказ.Корабель , на якому служив, був потоплений німцями при бомбардуванні.коли перевозили груз в Севастополь з Кавказу. Довгий час перебував у воді, поки не підібрали з йнших кораблів. Має бойові нагороди : Орден «Червоної Зірки», «За оборону Кавказа», « за оборону Севастополя». « За перемогу над фашистською Германією». Після війни повернувся в рідне село. Закінчив педагогічний технікум. Працював вчителем фізкультури. Згодо виїхав до міста дніпропетровськ , де працював вчителем фізкультури і географії.
  13. Максименко Лаврентій Дмитрович Народився 1918 року на Київщині. Закінчив семирічку у 1934 році, став робітником. В 1939 році був призваний до лав Червоної Армії. Велика Вітчизняна війна застала Лав-рентія Дмитровича в Миколаєві. Захищав Севастополь, а потім і визволяв його від ворога. Брав участь в морському десанті на Керч. Закінчив війну в Севастополі старшим матросом. Був нагороджений медалями «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя», «За обо­рону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною» та ювілейними. Помер в січні 1991 року.
Publicidad