Народився в 1923 р. в с. Лозоватка. Після
закінчення школи навчався в ФЗО.
Фронтове життя для Івана Трифоновича
розпочалося в червні 1942 року.
Разом з ФЗО був відправлений на Урал,
тому в м. Оханськ Молотовської області,
отримав призначення в діючу армію,
розвідку.
Воював розвідником на 3-ому
Українському фронті в 61 дивізії 129
полку під командуванням А. Сухарукова,
Свірідова.

На долю розвідника Пинича випало чимало випробовувань. Були
нестерпні труднощі. Та кожне доручення командування прагнув виконати
в найкоротший строк.
У розвідувальній справі він вважався неперевершеним спеціалістом. Тому
щоразу отримував найскладніші завдання. Пригадуючи службу в розвідці,
Іван Трохимович під час розмови підкреслив: «Те, що робили розвідники,
потрібно було командуванню. І все потрібно було для перемоги над
ворогом».

З 1942 – 1945 р. – Іван Трохимович керував взводом. Звільняючи криворізьку землю
від окупаційних військ, під Мар’янським був тяжко поранений. Завдяки молодості,
старанням лікарів і медсестер він вижив і знову став у стрій. Знову в діючій армії, яка
вела наступ на Казанку, Новий Буг, Миколаїв, Одесу, очищаючи землі України від
чужинців.
Звільняв м. Нікополь, Миколаїв, Одесу, Румунію. Після війни працював
бригадиром комплексної бригади. Нагороди:
Медаль «За Отвагу 1943 г.», орден Отечественной войны I II степени, 6-ю
юбилейными медалями, медаль учаснику боев за освобождение столицы
Австрии г. Вены.

Литвиненко Марія Мусіївна
Народилась 23 березня 1923 р. в с. Варва, Варвинського району
Чернігівської області.
Марію Мусіївну призвали до служби в армії в 1943 р. після
визволення від фашистів Чернігівщини. Вона працювала токарем
- фрезерувальником на пересувному ремонтному заводі по
ремонту військової техніки при 1-му Білоруському фронті. В
складі фронту звільняла територію Білорусії, Польщі,
Німеччини, дійшовши до Рейхстагу, на якому залишила свій
підпис.
Нагороди : орден Вітчизняної війни 2
ступеню, медаль " За победу над Германией " та
ювілейні медалі.
Після війни повернулась додому, працювала в
колгоспі. В 1959 р. переїхала на Криворіжжя, в с.
Новоукраїнка і влаштувалася дояркою в радгосп
ім. Карла Лібкнехта. Зараз перебуває на пенсії.

Литвиненко Мусій Петрович
Народився в 1915 році в с. Варва нинішньої Чернігівської
області. Закінчив 4 класи початкової школи. Працював на
Керченському металургійному заводі. З початком Великої
Вітчизняної війни брав участь в бойових діях в складі 9-ї
бригади морської піхоти.
Захищав міста Одесу, Севастополь, Новоросійськ. Під
Майкопом був поранений, лікувався в госпіталі. Після
лікування воював в складі 203-го артилерійського полку. Брав
участь у визволенні Смоленська, Курська, Бобруйська,
Любліна, взятті Кенігсберга.
Мав державні нагороди, серед них медаль «За оборону
Одеси».
Помер у липні 1992 року.

Живе у селі Новопілля літнє подружжя Литвиненків – Мусій Петрович та
Марія Мусіївна .
Подружжя як подружжя – таких багато, але в тому й річ, що обоє вони не
просто бачили на своєму віку людське горе, а й самі пройшли через горнило
війни, відчули його на собі її гіркий смак. Обоє – і Мусій Петрович, і Марія
Мусіївна – ветерани Великої Вітчизняної війни.
Ще до початку війни Мусій Литвиненко служив дійсну на Далекому Сході, в
підрозділі берегової охорони, причому немало-небагато, а цілих чотири роки.
Та на встиг демобілізуватися, звикнути до «гра жданки» після тривалої
служби, як у його життя увірвалося те страшне слово – «війна»…
Там же, в Керчі, де починав після армії трудове життя, довелося знову надіти
військову форму …
Нашвидкуруч укомплектований підрозділ у спішному порядку був
відправлений до Феодосії, де остаточно сформувалася 9-а морська бригада
Восьмої армії. А спеціальність у Мусія Петровича була від початку війни до
самого її кінця одна – артилерист-навідник гамати … з Феодосії було
направлено по морю до славнозвісної Одеси. Понад три місяці героїчно
захищали Одесу. Двічі здавали і двічі брали це легендарне місто … Там у
вогненному вирі, й був поранений боєць Литвиненко

Медики, оглянувши його, підсумували:
— На лікування в госпіталь, у тил …
— Не відправляйте, - в розпачі благав боєць, - я не хочу в тил, я видужаю й тут …
На диво, сталося, як він того хотів (очевидно військові медики взяли до уваги його
настирливість знову повернутися в стрій), отож, обійшлося польовими медсанбатами …
І знову – фронтові шляхи, які привели Мусій Петрович до Сталінграда. Але участь у
бойових діях довелося взяти не зразу …
В Сталінграді у відібраних бійців, куди увійшов і Литвиненко, було сформовано
спеціальне відділення. Офіцер, звертаючись до складу цього підрозділу, сказав:
— Ви направляєтесь у місто Златоуст для отримання нового артилерійського озброєння
…
Всі розуміли, що це озброєння – засекречене. Ним і виявилися гармати-гаубиці 122 мм.
Ось тоді (після повернення групи із Златоуста) з новим озброєнням і виступив проти
ворога 203 – й гвардійський полк — рідна частина воїна Литвиненка, з якою він
пройшов до переможного кінця війни, яку закінчив у Берліні …
Орден «Вітчизняної війни» II ст.., медалі «За відвагу», «За оборону Одеси», «За
оборону Сталінграда», «За взяття Берліна», та інші прикрашають груди Мусія
Петровича …

… Більше половинив сієї тривалості війни перебувала на фронті Марія Мусіївна.
Вона несла нелегку службу у прифронтових майстернях по ремонту зброї, авто
бронетехніки. При цьому доводилося працювати, що називається, з подвійною
енергією, не шкодуючи сил. Адже це було потрібно для фронту, необхідно для
Перемоги …
Литвиненки вже давно на заслуженому відпочинку. Марія Мусіївна часто хворіє,
фронтові незгоди дають взнаки … Та піклується про неї дорога серцю людина —
вірний чоловік …
Разом вони виростили двох дітей. А все своє життя Мусій Петрович віддав
радгоспу Карла Лібкнехта, де не один десяток літ працював на різних роботах …
Марія Мусіїв все життя доїла корів радгоспу імені Карла Лібкнехта.
Душі і серця, що були обпалені війною, а потім зігріті великою взаємною
любов’ю …

Василенко Яків Якович
До війни працював в місті Кривому Розі на шахті,згодом, за
станом здоров”я переїхав в село Новоукраїнка, де став
бригадиром в колгоспі «Соцперебудова».
В 1941році,з наближенням фронтів,був мобілізований.
Вдома залишив молоду дружину з маленьким сином Борисом.
Разом з кіньми потрапив в артилеристську частину.
За словами його однополчанина,біля села Софіївка
Дніпропетровської області потрапив під обстріл німців і його
разом з
кінною упряжкою і гарматою накрило вибухом.
З війни додому не повернувся. Ніякої інформації про нього
не збереглося .

Максименко Омелян Семенович
Народився в Полтавській області в 1909 році.
Брав участь в бойових операціях в складі мінометного підрозділу з початку війни.
В 1942 році потрапив у полон, став в'язнем табору смерті. З фашистської неволі
був визволений в 1944 році частинами Радянської Армії, знову став
мінометником. Перемогу зустрів у Берліні.
Після демобілізації повернувся до мирної праці.
Мав нагороди — медаль «За перемогу над Німеччиною» та ювілейні.
Максименко Федір Дмитрович
Народився в 1910 році на Київщині. Закінчив 8 класів і медичний технікум. Брав
участь у війнах з Фінляндією та Польщею, а потім - у Великій Вітчизняній.
Воював на Західному фронті в 809-му стрілецькому полку 38-ї дивізії 51 -ї армії.
Закінчив війну в 1945 році в Кенігсберзі старшим лейтенантом медичної служби.
Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Севастополя», «За
оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною» та ювілейними.
Помер в травні 1990 року.

Максименко Кузьма Дмитрович
Народився 21.10.1922році. В 1941 році вступив
до ветеринарного технікуму, звідти 19 вересня 1941
року пішов на війну. Перше поранення отримав в
1942році під Сталінградом, після другого поранення
довго лікувався в госпіталі.
Вийшло так , що в частині вважали його загиблим
і батьки отримали похоронку.
Після одужання, з госпіталю повернувся в стрій і
воював до кінця війни.
Звільняв Чехословаччину та Румунію.
Після війни повернувся в рідне село, закінчив
ветеринарний технікум. Працював ветеринарним
фельдшером спочатку в Красіно , а потім в радгоспі
Радушне.
Отримав багато бойових нагород :
Орден « Вітчизняної війни»,медалі « За оборону
Сталінграда», «За Перемогу над фашистською
Німеччиною »,
Учасник виставки ВДНХ в Москві.
Помер 11 червня 2000 року.

Максименко Петро Дмитрович
Народився у 1919 році. На війну пішов в перший день війни.
Був військовим моряком Чорноморського флоту. Захищав
Крим і Кавказ.Корабель , на якому служив, був потоплений
німцями при бомбардуванні.коли перевозили груз в
Севастополь з Кавказу. Довгий час перебував у воді, поки не
підібрали з йнших кораблів.
Має бойові нагороди :
Орден «Червоної Зірки», «За оборону Кавказа», « за оборону
Севастополя». « За перемогу над фашистською Германією».
Після війни повернувся в рідне село. Закінчив
педагогічний технікум. Працював вчителем фізкультури.
Згодо виїхав до міста дніпропетровськ , де працював вчителем
фізкультури і географії.

Максименко Лаврентій Дмитрович
Народився 1918 року на Київщині. Закінчив семирічку у 1934 році, став робітником.
В 1939 році був призваний до лав Червоної Армії. Велика Вітчизняна війна застала
Лав-рентія Дмитровича в Миколаєві.
Захищав Севастополь, а потім і визволяв його від ворога. Брав участь в морському
десанті на Керч.
Закінчив війну в Севастополі старшим матросом.
Був нагороджений медалями «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя», «За
обо­рону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною» та ювілейними.
Помер в січні 1991 року.