Se ha denunciado esta presentación.
Utilizamos tu perfil de LinkedIn y tus datos de actividad para personalizar los anuncios y mostrarte publicidad más relevante. Puedes cambiar tus preferencias de publicidad en cualquier momento.

Орієнтування в горах. Особливості життя в горах. Організація виїздів. Біваки.

4.263 visualizaciones

Publicado el

Орієнтування в горах. Особливості життя в горах. Організація виїздів. Біваки.

Publicado en: Deportes
  • Sé el primero en comentar

Орієнтування в горах. Особливості життя в горах. Організація виїздів. Біваки.

  1. 1. Гірський клуб “ЕКСТРЕМ”, м. Львів Курс лекцій “Школа альпінізму” (Початкова підготовка - 1) (Підготовлено на основі книжки “Школа альпінізму” під редакцією П. П. Захарова) Лекція №5 Орієнтування в горах Дисципліна в альпінізміОсобливості життя в горах Організація виїздів Організація біваків
  2. 2. Орієнтування в горах1. Завдання орієнтування в гірській місцевостіЗагальне завдання орієнтування - не втратити головний напрямок і кінцеву метуданого дня сходження або ділянки маршруту. Втрата орієнтування на будь-якійділянці маршруту може призвести не тільки до втрати часу, але й до поверненняз маршруту взагалі не досягши головної мети - вершини. Як показує практика,відновлення втраченого орієнтування потребує більше вміння і часу, ніж простойого збереження.Для того, щоб не втратити головний напрямок, група при русі повиннабезперервно контролювати себе на маршруті, співставляючи своємісцезнаходження з витратами часу і орієнтирами на шляху руху. Альпіністповинен постійно відчувати себе в часі і просторі, а безперервність в орієнтуванні- основна умова його надійності.Для початківця альпініста постійна увага та спостереження за орієнтирамиутруднені. По-перше, тим, що він йде в колоні, яку ведуть інструктори, а по-друге, йому хочеться задовольнити свою допитливість - адже навколо так багатонезвичайного. І помилки, які він може зробити при цьому, будуть відбуватися із-за слабкого знайомства з гірськими умовами, недосвідченості в оцінці швидкостімаршу колони, незвичних масштабів гірської обстановки, а також із-заобманливості та прозорості гірського повітря, від чого далекі і близькі гори виднооднаково чітко.
  3. 3. Орієнтуванням на гірській місцевості називаєтьсякомплекс дій з визначення положення групи щодохарактерних обєктів гірського рельєфу (вершин, річок,льодовиків, перевалів, ділянок маршруту) яке впливаєна вибір подальшого напрямку руху.Суттєва деталь вміння орієнтуватися - здатність запамятовувати пройденийшлях і безпомилково знаходити шлях по маршруту, тому при подорожі в горахприйнято поділяти орієнтування на загальне і детальне орієнтування.При загальному орієнтуванні визначаються район знаходження і основнийнапрямок руху, наприклад вгору по ущелині.Детальне орієнтування включає визначення точки стояння, орієнтації посторонах горизонту, точну привязку до орієнтирів (злиття річок, язик льодовика,передвершина на гребені і т.п.).У альпінізмі особливе значення набуває орієнтування на мікрорельєфі, тобтобезпосередньо під час руху по складному рельєфу: скелям, розірваномульодовику, великим моренам. У цих випадках, як правило, огляд невеликий інапрям руху приходиться визначати по деталям мікрорельєфу.
  4. 4. У теорії орієнтування на гірській місцевості застосовуються поняття площинних,лінійних і точкових орієнтирів.Площинні орієнтири мають певну площу і, найголовніше, досить чіткі контури. Вгорах це долини, плато, озера, стіни, мульди, цирки льодовики.Контури площинних орієнтирів служать лінійними орієнтирами, до яких прийнятовідносити також хребти, гребені, ребра, контрфорси, річки, стежки, береговіморени - то, що на картах і орографічних схемах позначається лініями.Точки перетину лінійних орієнтирів, як правило, є точковими орієнтирами. Доних відносяться злиття річок, розвилки стежок, гірські вершини, "жандарми" нагребені, місця розташування баз і біваків.Поняття площинного, лінійного і точкового орієнтирів в принципі можназастосувати і при орієнтуванні на мікрорельєфі. Плити, стінки, ніші, полички, їхмежі, каміни, розщілини, кути, тріщини на льодовику та скелях, точки їх сходу -все це чіткі орієнтири, видимі і при обмеженому огляді. До крапкових слідвідносити і орієнтири штучного походження - старі гаки з петлями, маршрутні таконтрольні тури.
  5. 5. 2. Орієнтування в середньогір’ї Для орієнтування в долинах і середньогірї доцільно використовувати карти(плани) і картосхеми району. На картах поряд зі сторонами горизонтувідзначається загальний характер розташування гірських хребтів, вершин,льодовиків, долин, озер, річок. На великомасштабних картах є і більш дрібнідеталі: стежки, мости, броди через ріки, струмки, місця біваків, групи кущів ідерев, берегові морени. В альпінізмі в основному використовуються картимасштабу 1:100000 та 1: 200 000 (в 1 см -1 або 2 км). Горизонталі, або лініїрівної висоти, наносяться в основному з різницею по висот перерізу, щоскладають 2% від масштабу карти (для 1: 100000 різниця висоти двох сусідніхгоризонталей складає 20 м). Більш крутих схилах відповідає більш щільнерозташування горизонталей на карті. Карти більш дрібних масштабіввживаються при проведенні експедицій в мало відвідувані райони.До картографічних матеріалів в альпінізмі прийнято також відноситивеликомасштабні орографічні схеми, на які наносяться шляхи руху і зображеннямаршруту в символи УІАА.
  6. 6. Чорногірський хребет
  7. 7. Будь-яка карта читається за допомогою умовних позначень, які діляться назнакові та пояснювальні. Знакова форма (масштабні і позамаштабні знаки) назвичайних картах стандартизовані; пояснювальні (написи й цифри) частозастосовується на копіях і саморобних картах. На них і орографічних схемахіноді вживаються нестандартні умовні позначення, і вони повинні бутирозшифровані в підписах. Картки зазвичай мають знаки орієнтації по сторонахгоризонту з зазначенням істинного або магнітного меридіану. Для Кавказу тагірських районів Середньої Азії магнітний меридіан відхиляється від істинноговправо (східне відхилення) на 5 градусів.Напрямок руху витримується від орієнтиру до орієнтиру. Кут між напрямком рухуі меридіаном називається азимутом, він вимірюється в кутових градусах івідраховується від меридіана за годинниковою стрілкою, о використовується врівнинному туризмі та спортивному орієнтуванні, спосіб руху по азимуту вальпінізмі розповсюдження не отримав.Практично не застосовується і окомірна зйомка, бо потрібне для неї визначеннявідстаней кроками або за часом і швидкості лінійного переміщення в горах важковиконати, Визначення відстаней „на око” хоча б з точністю 20% доступне тількидосвідченим альпіністам, що постійно тренуються в цьому. У середньогірїнайбільш ефективне орієнтування по гідрографічних ознаках: річках, потічках,льодовиках. При орієнтуванні у високогірї доцільно використовуватифотопанорами, попередньо звірені з картосхемою.
  8. 8. При орієнтуванні карт на гірській місцевості до показань компаса слід ставитисяз обережністю: локальна намагніченість гірських порід і близькість масивногометалевого спорядження можуть сильно відхилити магнітну стрілку. Сторонигоризонту надійніше визначати за характером рельєфу, типом рослинності,снігу на каменях, експонуванню схилів. Можна використовувати і відомийспосіб по годинах і положенню сонця. Слід, однак, врахувати, що в літній час наширотах Росії, Кавказу та Паміру і Тянь-Шаню застосований в довідниках методбісектриси точний не більше, ніж звичайна прикидка полуденного напрямку зурахуванням часу і положення сонця . Вночі орієнтування можливе за місяцем ізорями. Полярна зірка завжди на півночі. Місяць, у повній його стадії, близько20-ї години знаходиться на сході, близько 1-2 годин ночі - на півдні, під ранок -на заході. У першій чверті місяць ввечері висить на півдні, близько опівночі -майже на заході.Дороги і багато стежок в горах часто проходять уздовж річок, по долинах.Неодмінно слід враховувати, що стежки в горах прокладені, як правило, понайбільш безпечним і доступним місцям. Орієнтирами служать мости черезріки, повороти ущелини, злиття річок, впадіння бічних струмків. Орієнтування вгорах полегшує прекрасна видимість (якщо немає туману) і можливістьпобачити безліч помітних орієнтирів зверху. Але в незнайомій гірськіймісцевості легко помилитися навіть з докладною картою, бо дуже важковизначити відстань до орієнтирів: вершин, хребтів, сідловин.
  9. 9. При відсутності карт і схем доводиться орієнтуватися по памяті, згадуючи баченіраніше схеми розташування ущелин, фото вершин або панорами. Елементамиорієнтування при цьому служать сторони горизонту, час руху і висота. Настежках та сніжниках набір висоти для средньонавантаженої групи складає 200-250 м на годину, при гарному темпі - до 300 м. Визначити висоту свогознаходження приблизно можна, якщо заздалегідь хоча б теоретично вивченорайон - розташування рослинних зон, висотне положення сніговий лінії, висотинавколишніх вершин і перевалів, гірських озер.
  10. 10. 3. Орієнтування в високогірній зоніВихід на сходження в основному здійснюється рано вранці, в темряві. Світлаліхтарів вистачає лише на те, щоб освітити стежку під ногами, а відшукуватиосновний напрямок ведучому доводиться по памяті. Тому шлях від бівака наперші 1-2 години повинен бути розвідано (передивитися або позначитипомітними орієнтирами) наперед, в день приходу на бівак. Особливо цеважливо для відділень значкістів, коли знаходження шляху і підтриманняоптимального темпу руху можуть бути доручено самим учасникам, хоча і піднаглядом інструктора. Загони чи відділення новачків ходять на добре відомівершини за традиційними маршрутами, де завдання орієнтування вирішуєкомандир загону. Досвідчені командири переглядають маршрут заздалегідь,навіть якщо він добре відомий з минулих років. Розмиви, випадкові обвали абоселі можуть сильно змінити і зовні спокійний рельєф. А шукати обхід в темряві,та ще й ведучи за собою загін, доволі важко, тому командири (інструктор,керівник) завжди вживають заходів, щоб заздалегідь отримати надійнуінформацію про стан шляху та виключити можливість втрати орієнтування.
  11. 11. При підході до початку маршруту слід пошукати точку огляду, звідки можнаоглянути маршрут або його початок. Сенс такої огляду в тому, щоб звіритиуявлення про маршрут, вироблене під час підготовки та складання тактичногоплану, з тим, як виглядає маршрут в дійсності. Як кажуть, „прокласти” маршрутна гору. При рекогносцировці слід врахувати, що фотознімки маршрутузроблені, як правило, не з тієї точки, де знаходиться група, а зміщення навіть усотню метрів може сильно змінити зовнішній вигляд деталей. Прозорістьповітря змінює перспективу, тому дуже уважно слід оцінювати порівняльнупротяжність ближніх та далеких ділянок скель та снігу.Після перегляду та обговорення маршрут повинен зберегтися в памяті кожногоучасника чітко і ясно, з прикидкою в часі. Якщо спуск намічений не по дорозіпідйому, треба запамятати і те місце, де пересікається шляху спуску і підйому.Початок маршруту в горах маркувати не прийнято, група сама вибирає логічнийшлях. В описах початок маршруту в основному привязується до яких-небудьпомітних орієнтирів: кулуарів, гребенів, характерної конфігурації скель абосніжників. При сходженнях загонів новачків попереду діє група розвідки,оповіщаючи командира про стан окремих ділянок або про непередбачені змінирельєфу. Залікові маршрути 1Б к. с. відомі досконально, і орієнтування рідковикликає труднощі навіть у тумані або при снігопаді.
  12. 12. Варіант оформлення схеми нескладного маршруту.
  13. 13. Основними елементами орієнтування на маршруті служать характерні деталірельєфу, контрольні тури, набір висоти, а також далекі орієнтири: поблизурозташовані вершини, перевальні точки в поєднанні з часом і швидкістюпересування по рельєфу. Кожен з цих елементів, яким би важливим він не був,не може служити однозначною гарантією правильності визначення точкиперебування та напрямку руху. Деталі рельєфу не завжди піддаютьсяоднозначному тлумаченню. Всі кулуари схожі один на одного. Один і той же"жандарм" одному представляється конем, а іншому - півнем. Контрольний турможе бути поставлений групою, які заблукали на цій ділянці двома рокамираніше.Оцінка швидкості руху і набору висоти часто дуже субєктивна, а сама висотавизначається досить наближено. Далекі орієнтири можуть бути прикритіхмарами, так вони і не дуже допомагають в орієнтуванні безпосередньо намаршруті. Тому впевненість у правильності орієнтування повинна базуватися набезперервності контролю за своїм місцем розташування і на збіг інформації зкількох елементів орієнтування.При сходженнях значкістів і розрядників обовязкова схема маршруту в символахУІАА. При складанні схеми маршрут розбивається на окремі ділянки, довжинияких обирають виходячи з логіки маршруту - від декількох метрів на надскладнихскелях до декількох сотень метрів на сніжних плато або осипах.
  14. 14. Символи YIAAЗручне місце для бівуака Невидима лінія маршрутуНезручне місце для бівуака Варіант маршрутуПогане місце для бівуака Ребро, гребінь, контрфорсЗручне місце для страховки Горизонтальна плита, полицяНезручне місце для Вертикальна плита, стінкастраховкиПогане місце для страховки Розчелина, що проходиться вільним лазіннямДерева Розчелина, що проходиться з ШТОКамені КулуарБаранячі лоби Маятник вліво, вправоСніг, лід Нависаючі скелі, карнизТрава СтеляВидима лінія маршруту Камін
  15. 15. Внутрішній кут Кам’яний корок в каміні Нахилена полиця, плита Контрольний турI, -II+, -III+, -IV+, -V+, -VI категорії складності ділянок, що проходяться вільнимлазінням.A1, A2, A3, A4 категорії складності ділянок, що проходяться з використаннямштучних точок опори - ШТО.На ділянках, що проходяться з використанням шлямбурних гаків додаєтьсябуква "e" - наприклад: Ve, A2eДілянки позначаються буквою R з номером, наприклад - R1, R28Для кожної ділянки вказуються її номер, приблизна складність і довжина вметрах, середня крутизна в градусах. При необхідності схема цілком або їїокремі ділянки можуть бути прокоментовані додатковими короткими написами,що допомагають в орієнтуванні (наприклад, "жандарм", "рогатка" або"контрольний тур"). Прочерк у графі "Гаки" зовсім не означає, що дана ділянка проходити безстраховки, вона може бути і не за допомогою гаків. Для більшості маршрутівспуски не позначаються символами УІАА, бо поняття складності спуску стаєвельми відносним. Але всі його характерні особливості та орієнтири -обовязкові!
  16. 16. Схеми маршруту в символах YIAA
  17. 17. На сніжних схилах, льодовиках і сніжних плато орієнтування здійснюєтьсяпереважно по далеких орієнтирах: вершинах, сідловинах, перевалах, скельнихвиходах. На гребені, ребрах і контрфорсах загальне орієнтування рідковикликає труднощі; детальне орієнтування теж порівняно просте із-за наявностічітких і характерних орієнтирів.Положення різко змінюється при русі в тумані. Туман та завірюшна пеленасильно спотворюють відстань і роблять невпізнанними навіть добре знайомімісця. До того ж зявляється тиск на психіку: людина звикла відчувати себе впросторі, оцінюючи розміри і відстані в порівнянні з якимись тривкимимасштабами, а в тумані кожен видимий предмет існує сам по собі, без фону,місця та розміру. Навіть досвідчений альпініст може прийняти за недалекійкамінь цілу гору, що відкрилася, на кілька миттєвостей в туманному "вікні", інавпаки. Завірюха або туман на пологих сніжних схилах настільки ускладнюютьорієнтування, що напрямок перестає бути обєктивною реальністю. Кращийвихід - зупинка або навіть тимчасовий бівак до появи "вікон" і відновленнявпевненого орієнтування.
  18. 18. Із-за обмеженості огляду важко орієнтуватися на крутих скелях, особливо знависаючими ділянками. У цьому випадку корисно заздалегідь, перед виходомна круті ділянки, намалювати в уяві основний напрямок руху, передбачуванувисоту виходу ведучого, місця організації страховки, характерні деталімікрорельєфу. Корисно також заглянути у схему маршруту, де ділянки крутихскель даються досить докладно. У спортивному скелелазінні розрізняютьмакроорієнтування, тобто вибір основних напрямків руху по скелі, імікроорієнтування, тобто вибір точок опори в межах декількох кроків, А. Е.Піратинський в книзі "Підготовка скелелаза" напряму повязує швидкуорієнтацію на скелі з рівнем техніки лазіння, відзначаючи також важливу рольуважного перегляду шляху і його уявного проходження. В альпінізмі наскладних ділянках перший йде під наглядом інших учасників групи, які маютьможливість коригувати вибір напрямку.Відразу ж після виходу на вершину та ознайомлення зі змістом записки ( "читуди прийшли?"), доцільно ще раз уявити собі пройдений маршрут, зіставивширеальний графік проходження із запланованим і зазначивши невідповідностіміж описом маршруту та його реальним станом на даний момент. Такекоректування допоможе й собі та іншим, хто буде робити сходження по даномумаршруту. Час перебування на вершині, особливо при гарній погоді,найкращий для огляду шляхів підходів до інших гір, сходження на якіпланується в цьому або в майбутньому сезоні. Корисним буває й зіставленнянаявних орографічних схем з реальним рельєфом, видимим з вершини.
  19. 19. Орієнтування на скельній стіні (макроорієнтування)
  20. 20. Перед початком спуску слід обговорити його напрямок і пригадати характерніособливості і помітні орієнтири на спуску, зіставивши свої знання з тим, щовидно з гори. Якщо відбулася затримка і група вийшла на вершину значнопізніше наміченого часу, то шлях спуску оцінюється також з точки зору наявностімісць для організації можливої ночівлі.В альпінізмі помилки в орієнтуванні безпосередньо на маршруті в більшостівипадків викликані недоліками в тактичній підготовці. Значкісти і молодшірозрядники на порівняно простих маршрутах (2 і 3 к. с.) наполегливо шукаютькруті скелі та інші труднощі. Розрядники старшого віку на складнішихмаршрутах наполегливо відшукують обходи крутих стін. Таке прагнення залізтина стіну або у складний камін, які легко обходяться по поличках, і настільки жвперте бажання обійти стінку, хоча на неї треба лізти і за логікою і за описом,сприяють втраті орієнтування. Утикаючись прямо в скелю, або намагаючисьпошукати легкий, але нелогічний обхід, група втрачає огляд і при цьому, поганоконтролюючи витрати часу і висоту, втрачає своє місце на маршруті і здатністьправильно оцінити довжину пройденого шляху. У виниклій суєті пропускаютьсяконтрольні тури, на деталях рельєфу відшукується неіснуюча подібність із тим,що відзначене в описі. Таких помилок можна уникнути, якщо група чітко уявляєсобі розташування ключових місць маршруту, їх характер і кращий спосібподолання - в обхід або в чоло. Необхідно зіставляти складність кожноїконкретної ділянки з категорією складності всього маршруту й з тим, що даєтьсясхемою в символах УІАА. На перших самостійних сходженнях рекомендуєтьсячастіше звірятися з описом чи схемою, набираючи досвід.
  21. 21. Кілька слів про дії групи в тих випадках, коли вона переконалася, щоорієнтування загублене й маршрут залишився десь осторонь .Втрата орієнтування зовсім не рідкість. Навіть кваліфікована група можезаблукати. Основним критерієм при оцінці кваліфікації групи слугує не сам фактвтрати орієнтування, а дії її по усуненню допущеної помилки. Тут дві основнінебезпеки: метушливість, що іноді переходить у паніку, і лінь. Метушливістьспричиняє некритичний перебір випадкових варіантів відновлення орієнтації, урезультаті чого може бути ухвалене рішення, що збільшує помилку. Лінь такожприводить до неприємностей. Наприклад, група, виявивши, що вона почаласпуск не по тому кулуару, поспіхом вирішує продовжити спуск ("либоньпроскочимо") або намагається без набору висоти піти траверсом у сусіднійкулуар, який представляється "правильним". У результаті спуск може зайнятидобу або більше, у той час як зворотний підйом і дійсно правильний спусквідняли б кілька годин.Усвідомивши втрату орієнтування, необхідно зупинитися й ретельно обговорити,де й коли відбувся збій. Головне - знайти розумний і обґрунтований розвязок,який дозволить відновити орієнтування й вийти на правильний шлях прибезумовному забезпеченні безпеки. У величезній більшості випадків самимправильним і надійним розвязком служить повернення до якого-небудьорієнтиру, що беззаперечно належить до правильного маршруту.
  22. 22. У тактичному плані сходження завжди передбачається ясний виклад відомостейпро вузлові елементи маршруту: наявність і характер технічно складних(ключових) місць, розташування контрольних турів, напрямок і характер спуску.Гарантією правильного орієнтування служить виконання тактичного плану прибезперервному аналізі відповідності між описом і реальним положенням групи впросторі і часі. Більш надійною гарантією вважається наявність у групідосвідченого інструктора, що неодноразово бував на маршруті. Однак буває, щой інструктори втрачають орієнтування на відомих маршрутах. Іноді до цьогоприводять зайва самовпевненість і втрата безперервності контролю над власниммісцезнаходженням, а частіше - тумани або заметілі. І все-таки спина інструктора- чудовий орієнтир, майже абсолютна гарантія правильного орієнтування.Але рано або пізно наступає момент, коли альпініст виявляється віч-на-віч ізусіма труднощами й несподіванками маршруту. Розвязок треба ухвалюватисамому. Правильність самостійного орієнтування цілком визначається знаннямита колективним досвідом групи, тим досвідом, який набраний учасниками під часнавчально-тренувальних сходжень під керівництвом інструктора. Про це завждислід памятати і учасникам, і інструкторам.
  23. 23. 4. Орієнтування в Карпатах на Чорногірському хребті На хребті Чорногора в умовах поганої видимості зручно орієнтуватись покамяних стовпчиках. Їх висота 60 - 80 см. На них збоку вказано порядковийномер, а зверху напрямки сторін світу і напрямок в якому треба рухатись, щобвийти на наступний стовпчик. На найвищій вершині Карпат і Чорногорського хребта - Говерлі знаходитьсятрьохметровий стовп з номером 40. Він є одночасно і першим стовпчикомвідрогу до вершини В. Козмєска. Поміж стовпчиками з цілим номером, наприклад 29 і 30 (квартальними), є про-міжні: 29/1, 29/2, ... . Кількість проміжних стовпчиків між стовпчиками з цілимномером не є постійною і коливається вiд декількох до більше десятка. На найвищих вершинах Чорногорського хребта знаходяться стовпчики знаступними номерами:в. Говерла - 40в. Брецкул - 38в. Пожижевська - 37в. Данцер - 35в. Туркул - 33в. Ребра - 29в. Бребеняскул - 25в. Мунчел - 23в. Дземброня - 22в. Піп Іван - 16
  24. 24. Дисципліна в альпінізміЯк відомо, в теорії суспільних відносин дисципліною називають виконанняпорядку, встановленого в даній сфері діяльності. Порядок фактично служитьзасобом відбиття і збереження суспільних відносин.Стосовно до альпінізму питання дисципліни особливо важливе, оскількипорушення встановлених правил і порядку загрожують серйозними інебезпечними наслідками. Умови гір і роботи на рельєфі досить мінливі,і ситуація, ще хвилину тому звичайна і безпечна, може швидко стати критичною,що загрожує перейти в аварійну. Очевидно, що в подібних умовах необхідніекстрені та впевнені заходи, чіткі команди інструктора (керівника), настільки жчітке і швидке їх виконання.Дисципліна в таких ситуаціях повинна бути ідеальною, до чого учасниківпотрібно готувати заздалегідь. Звичайно, це "крайня" ситуація, дисциплінапотрібна не тільки на маршруті, але і на базі, і на біваку - скрізь і завжди, покилюдина перебуває в горах. Потрібна і звичка до дисципліни, свідомість того, щоінакше неможливо і аморально.
  25. 25. В основі альпіністської дисципліни лежить вироблена у кожного учасникасвідомість того, що гори не терплять суєти і нехлюйства. Іноді в учасниківпочаткових етапів проривається крик душі із запевненнями: "Якщо будекритична ситуація, невже я не виявлю себе як треба, а навіщо зараз затискатимою свободу і жорстко вимовляти за те, що я пішов всього на півгодинипомилуватися річкою?"Практика показує, що з часом обовязково що-небудь трапляється, якщоучасник не зрозуміє цінності і необхідності дисципліни. Порушення дисциплінитягнуть за собою втрати, втрати здоров’я, втрати життя.Новачкові, хто спізниться до виходу на 10 хвилин, здається - ну що тут такого,всього 10 хвилин! Але, втративши кілька разів потроху, можна вчасно не вийтидо наміченого бівака, не встигнути завидна пройти складну ділянку маршруту,втратити час для переправи через гірську річку по малій воді, попасти підкаменепад чи у лавину.Порушення дисципліни бувають, як правило, двох типів: або нехлюйство-безвідповідальне, або свідоме, зроблене в імя особистої користі, в надії, щоніхто не дізнається. Становлення альпініста як особистості поступово робитьрідкісними прояви нехлюйства, особливо у вигляді запізнень, невиконанихдоручень або самовільних відлучень. Це хвороби початкових етапів,виліковуються впливом колективу і поясненнями інструктора. Вони проходятьтим швидше, чим сильніше особистість, колектив.
  26. 26. Відомо вислів "точність - ввічливість королів". З часом альпініст усвідомлює, щозавдання у королів були все-таки простіші, ніж в альпіністів і інструкторів, і щоточність для альпініста не проста ввічливість, а прояв поваги до товаришів,сувора і приємна необхідність.Другий тип порушень лікується складніше, і заходи бувають дуже жорсткі. Якправило, теза "ніхто не дізнається" виявляється міфом, вся система альпінізмуорієнтована на чесність і правдивість. В основі навмисних порушень дисципліни,крім надлишкової самовпевненості, часто лежить звичайне боягузтво,відсутність мужності.Арсенал покарань в альпінізмі обмежений. Попередження, зауваження,відсторонення від сходження, відлучення від альпінізму. Звичайно, при розборахпорушень до винуватця проявляється максимум доброзичливості. І неабиякачастка поблажливості. Але тільки до того часу, поки дії що розбираються абоможливість їх повторення не ставлять під загрозу безпеку самого порушника абойого товаришів.Або ж виявляється звичайне шкурництво. У цих випадках поблажливість стаєантигуманною.
  27. 27. Особливості життя в горах. Організація виїздів. Біваки.В організації навчально-тренувальної роботи альпклубів ключовими є виїзнізаходи. Це можуть бути виїзди на скельні масиви для тренувань, або більштривалі за часом і громіздкі з організації тренувальні виїзди в гори, передгіря,або альпзаходи, які зареєстровані Федерацією альпінізму та скелелазінняУкраїни, з ціллю сходжень на вершини.При організації тренувальних виїздів першими вирішуються питання часу,транспорту і фінансування. Для виїздів використовуються вихідні та святковідні, канікули, відпустки. Транспортні та фінансові питання вирішуються намісцях різними способами. Життя на виїздах організується відповідно дотрадицій клубів. Але незалежно від конкретних традицій заняття на виїздіповинні проводитися під керівництвом альпініста (бажано інструктора), що маєдостатній досвід в організації заходів безпеки.Спортивні збори зі сходженням включають або короткі за часом поїздки на однесходження за планом цілорічних заходів, або масові експедиційні виїзди зорганізацією в горах базового табору. Організація останніх складна і вимагаєвеликих витрат часу, солідного досвіду керівника та постійної активностіучасників.
  28. 28. Перша проблема при плануванні заходу - збір маршрутного матеріалу, тобтофотографій загального вигляду гір, картосхем району, описів маршрутів,фотографій стін і гребенів, по яким пройдуть маршрути сходжень. Основнихджерел декілька: інтернет, власні архіви учасників та інструкторів, матеріалирозвідок, листи та фотографії колег з інших клубів. Важливо мати в клубіпостійного "архіваріуса", у якого роками накопичується картотека маршрутнихматеріалів. У його обовязки входить і перегляд щорічного фотоматеріалу, щопривозиться товаришами по клубу з різних гірських районів, та відбірмаршрутних кадрів. Згодом бібліотека, де зібрано карти, фото та описи гір,маршрутів, стає безцінним багатством. Описи маршрутів краще робити (абовиправляти) відразу після повернення. Великі гори живуть в повільному темпі, атакож особисті матеріали кожного будуть дуже потрібні його учням, для якихбудь-який район, куди вони їдуть вперше, буде новим. Тому важливо привчатиальпіністів всіх рангів вести зйомки навколишнього пейзажу, навіть якщо вінздається нудним або недосяжним.
  29. 29. Ще одна спільна для всіх проблема - спорядження. Тут корисна концентрація:гаки, закладні елементи, драбинки, карабіни перед виходом краще скласти водну купу і відібрати потрібне. Слід памятати, що шнури і інші текстильні речістрахувального спорядження (петлі, відтяжки, амортизатори) мають обмеженийтермін придатності, навіть якщо вони не використовувалися, а простозберігалися в ідеальних умовах. У кожній експедиції є начальник рятувальногозагону, який з обовязку служби піклується про відбір спорядження врятувальний фонд, його доставку в базовий табір і зберігання там. Начальникрятувальної служби повинен мати певну твердість характеру, щоб встояти передпроханнями та докорами і не дати розтягнути по рюкзаках і наметах гаки, шнури,ліхтарі, батарейки, бензин. Найкращий варіант - коли тюки зі спорядженнямрятівного фонду повертаються додому не розпакованими.
  30. 30. Продуктові запаси експедиції перед виїздом упаковуються, причому продукти зобмеженим терміном зберігання краще пакувати окремо від продуктів тривалогозберігання. „Залізне” правило при цьому - як можна менше скляної тари йніякого сусідства з бензином чи миючими засобами ні при транспортуванні, ніпри зберіганні. Обовязковий у складі експедиції завгосп, хоча така посада і непередбачена офіційному переліку керівного складу альпзаходів. Велика удача,якщо завгосп одночасно зі стратегічним мисленням має ще й знання доброгокухаря; тоді весь склад експедиції або збору буде забезпечений нормальнимхарчуванням на протязі всього періоду роботи в горах. Він же ж буде вестиоблік продуктів і знати про час, необхідний для їх поповнення.
  31. 31. Положення з примусним господарством в останні роки перестало бутикритичним. Продукція різних виробників (примуси, газові та комбінованіпальники) різних модифікацій, потрапивши в добрі руки, стає надійнимінструментом, майже безвідмовним і в базовому таборі, і на сходженнях. Алезапчастини необхідні; простіше за все мати в запасі насоси та головки в зборі.На двотижневий виїзд загону з 4 відділень вистачає 4 запасних комплектів.Витрата бензину становить приблизно 0,8 л на добу на групу 4 людини; урятувальному фонді при спортивному складі 18 - 20 чоловік потрібні 2заправлених примуси, 2 насоси, 2 головки у зборі та близько 2-2,5 л бензину вупаковках по 0,5 - 1,0 л.
  32. 32. При підготовці виїздів обовязково приділити увагу засобам освітлення.Традиційно рекомендовані свічки зручні у транспортуванні, мають малу вагу івелику енергоємність. Однак свічки пожежонебезпечні, особливо при ранніхвиходах, коли в тісному наметі одягаються відразу всі його мешканці. Сухийперкалевий намет, спалахнувши, горить моментально. Тому поряд зі свічкамикорисно мати й ліхтарі з достатнім запасом батарейок; свічки використовуютьсяв спокійній обстановці, а у разі загрози метушні краще включати електричнийліхтарик. В ідеалі кожен повинен мати налобний ліхтар.На перші дві-три доби експедиційного життя, коли майже неминуча деякаметушня, чергового інструктора слід призначати заздалегідь, виділяючи йому надопомогу найбільш досвідчених та спокійних альпіністів. Це гарантуєупорядковану постановку базового табору, нормальне харчування тазбереження спорядження, продуктів, бензину.
  33. 33. Для виїздів, де сходження не плануються, характерний неповний складучасників, що остаточно визначається лише в останній момент. Цілі виїздіврізні. Частіше за все, це розвідка передбачуваного району дій головних сил іорганізацій занять на сніжно-льодовому рельєфі. Попутно здійснюютьсяактивна адаптація перед сезоном, відпрацювання вмінь орієнтуватися в горах іставити бівак в складних умовах, перевірка нових конструкцій спорядження,виконання замовлених госпрозрахункових робіт. На розвідувальні виїздидоводиться брати більше оптики, фотоапаратів, висотомірів. Фотозйомка гір імаршрутів повинна супроводжуватися записами про час та експозиції, станобєкту відносно сторін горизонту. Деталі маршрутів ретельно вивчаютьсячерез сильну оптику із записом результатів у фотографіях. Стіни і гребені гір,по яких передбачається ходити пізніше, краще фотографувати при різнихположеннях сонця; іноді тіні дають інформації більше, ніж зображення самихскель або снігів.
  34. 34. 1. Побут і харчування на виїздах Учасники заходів, що базуються у таборах польового типу, живуть, як правило,в наметах. Старші розрядники, пройшовши значний практичний курс, знаютьбагато маленьких хитрощів, що дозволяють із зручностями жити і повноцінновідпочивати протягом всього часу перебування в горах. Новачки і значкісти, щоночували в польових умовах лише 2-3 рази, не завжди вміють забезпечитидостатній комфорт. Турбота про своє місце відпочинку повинна починатися вмісті, задовго до виїзду в гори. Підбираючи бівуачне екіпірування, слідпамятати, що "вантажопідйомність" альпініста і обєм рюкзака обмежені. В експедиціях потрібно мати запас шнурів на відтяжки і 3-4 комплекти стійок натабір з 10 житлових без каркасних наметів.
  35. 35. Речі, які можуть намокнути, краще тримати в наметі в кульках. У мішках більшучастина речей можна зберігати і за наметом. Обовязкове бівачне взуття: легкітапочки, кросівки. Ідучи на заняття або сходження, намет потрібно закрити іперевірити кріплення відтяжок навіть у тому випадку, якщо за всіма ознакамипогода очікується ідеальна. На ніч нічого з спорядження не можна залишатинеприбраним; продукти повинні бути на складі або в наметі, особистеспорядження та одяг - тільки в наметі, льодоруби, кішки, набір гаків - під тентому звичному місці, в межах досяжності рукою з намету. Часто, особливо навесні івосени буває, що спати укладаються при теплій та ясної погоди, а вранцірозгрібають півметровий шар снігу. Черевики слід покласти під голову, вхолодних умовах - навіть в ногах всередині спального мішка.На ніч речі в наметі потрібно розкласти в порядку так, щоб можна було повністюодягтися в темряві на дотик, навіть якщо назавтра не обовязково вставати усутінках.
  36. 36. Кожен примус чи пальник має свій характер, тому кожен учасник повинен бутизнайомий з примусами та пальниками взагалі, а свого відділення особливо. Вбазових таборах не завжди вдається організувати кухню у великому наметі,пристосовувати ж звичайний намет не варто: тісно і велика ймовірність пожежі.Кухню краще спорудити в камяному або земляному закутку, із захистом від вітруі дощу. Вода не повинна потрапляти на головку примуса чи пальника. Длязахисту системи примус-казанок від вітру на похідних біваках добре матишматок склотканини достатніх розмірів - вона не горить, досить легка, міцна, алетранспортувати її потрібно в поліетиленовому мішку, разом з примусами,обовязково окремо від їжі і спальних приладів.
  37. 37. Особливу увагу в базових таборах вимагає дотримання санітарних правил! Усередньогірї воду для пиття краще брати з джерел, а взяту з струмка або річкивживати кипяченою. Не виключено, що вище за течією цей струмок проходитьчерез пасовища. Слід кипятити і молоко, придбане у місцевих жителів. Різкозмінений у порівнянні з рівниною режим харчування, інший склад води можутьпризвести до розладів або захворювань шлунково-кишкового тракту, тому векспедиційних аптеках передбачається деякий надлишок бесалола, сульгіна,фталазола, левоміцетину.Деякі особливості і особистої гігієни. Так, обмежується використання мила:занадто сильно знежирена шкіра погано опирається обвітрюванню і сонячнимопікам. Оскільки чищення зубів холодною або мутною водою може принестизубам і яснами більше шкоди, ніж користі, доцільніше частину таких процедурзамінити полосканням. Необхідно ретельно стежити за чистотою ніг ішкарпеток - потертості і легкі підморожування ніг часто викликається не стількиінтенсивною роботою на холоді або дефектами взуття, скільки недостатнімдоглядом за ногами (і взуттям).
  38. 38. Підбір продуктів і режим харчування в базових таборах і високогірї описані вбагатьох альпіністських чи туристських довідниках. Витрата енергії в горахвелика, а харчування багато в чому визначає фізичну працездатністьальпініста. У той же час дані різного роду таблиць калорійності продуктів ізбалансованість їх компонентів (жири, білки, вуглеводи, вітаміни) в рядовихекспедиціях практично не використовуються. Зазвичай керуються більшпростими критеріями - наявністю продуктів у магазинах та на доступнихскладах, швидким і простим приготуванням їжі, швидкістю та ефективністю їїзасвоєння. Деякий вплив мають вага та вартість.
  39. 39. Інтенсивні фізичні навантаження в умовах нестачі кисню та споживаннядистильованої води (продукт танення снігів та льодовиків) змінюють вітамінний іводно-сольовий режим організму. Тому раціон повинен бути багатийвітамінами, особливо Б і С, споживання останніх у порівнянні з рівниною маєбути збільшено в 2 - 5 разів. Вітамін В, краще запасається у вигляді дитячогодраже, а С - в пігулках разом з глюкозою. Необхідні також томатна паста дляприготування пиття, вітамізовані сиропи, сухофрукти. У базовому таборі поможливості повинні бути свіжі фрукти та овочі, при неможливості (велика вага,обмежений термін зберігання, відсутність навесні) обовязково цибуля і часникСмак супових концентратів значно покращується сухою зеленню. На висотіповинно бути в 2-3 рази збільшено споживання вуглеводів (цукру, глюкози,хлібобулочних виробів). Корисні в базовому таборі гострі та солоні страви типуоселедця з рослинним маслом і цибулею, вяленої і копченої риби, свіжої тамаринованої черемші, бринзи, солоних огірків. У продуктах не повинно бутинестачі або великого надлишку, але обовязковий резерв, який складає частинурятувального фонду.
  40. 40. Гаряча їжа обовязкова не менше 2 разів на добу, вранці і ввечері. Під чассходження і на підходах потрібне регулярне (через 3-4 години) "підживлення":цукор, цукерки, сухофрукти, сир, ковбаса, шпроти, чай зі згущеним молоком,печиво. Заняття на рельєфі, розвідувальні виходи і сходження займають векспедиційних умовах майже весь день, тому основна частина денного раціонуспоживається альпіністами ввечері. В цей же час слід поповнювати і втратуорганізмом води. На вечірньому чаї не можна заощаджувати, його має бутистільки, скільки хочеться!
  41. 41. 2. Базові табори та масові біваки Основне призначення бівака в горах - служити місцем відпочинку і реабілітаціїальпіністів до, під час і після сходження. Час і місце постановки біваків насходженні передбачаються тактичним планом. Проміжні біваки на марші, напідходах обовязково ставляться засвітла. Відкладаючи постановку до темряви,можна потрапити в небезпечну ситуацію. При плануванні та постановці базових таборів експедицій доводитьсявирішувати багато завдань, і перша з них - вибір місця. Тут до увагиприймається кілька критеріїв. Головна умова - безпека. Табір повинен бути встороні від можливих шляхів сходу каміння, лавин, селів. В альпінізмі відомівипадки, коли навіть стаціонарні табори потрапляли під удари лавин і селів.Базовий табір не слід розташовувати дуже близько до річки, так як при проривібічного селю, обвалу льодовика або просто через рясні дощі потік можезбільшитися в десятки разів за дуже короткий час.
  42. 42. Недалеко від табору потрібне джерело питної води, досить чистої. Привлаштуванні базового табору треба відразу ж визначити місця набору води дляпиття і приготування їжі. Нижче за течією відводяться і, якщо треба,обладнуються місця для гігієнічних процедур, миття посуду, прання. Прирозташуванні табору на терасах або сухих горбах часто доводиться спускатисяза водою до річки або ручаю, іноді по не дуже зручним схилам. В цьому випадкустежку треба зробити чи покращити засвітла. Ходити за водою в темряві кращеудвох, зі світлом і в черевиках, а не в бівачних тапочках, щоб не отримати нарівному місці вивих гомілковостопну.Табір завжди хочеться влаштувати ближче до місць занять. До висотноїпозначки предявляються дві суперечливі вимоги: треба вище, щоб коротшимибули підходи до гір, і в той же час не дуже високо, щоб у таборі було тепло ізатишно під час відпочинку. Компроміс майже завжди можна відшукати зпевною перевагою повноцінності затишку та відпочинку. Суттєве значеннямають освітленість сонцем вранці та ввечері, наявність зелені, можливістьобладнати зручне місце для збору всіх учасників, зручність і надійністьрадіозвязку, віддаленість від традиційних шляхів прогону отар і випасу тварин.
  43. 43. У обжитих альпіністами районах місця базових таборів стають традиційними.Тим не менш, віддаючи належне досвіду попередніх колективів, треба кожен раззаново оцінювати ступінь небезпеки схилів. При розбивці табору визначаютьсямісця постановки житлових наметів; при наявності зручних майданчиків наметикраще ставити ближче один до одного, навіть якщо при цьому доводиться дещостримати "хутірські" настрої окремих учасників або відділень.Майданчики під намети слід вирівняти, навколо кожного викопати канавку длястоку води. На прохолодних та вітряних місцях майданчик корисно відгородитистінкою з каміння, особливо з торцевої сторони. Висота стінки залежить віднаявності "будівельного матеріалу" і мистецтва будівельників. Стінка повиннабути міцною, щоб вітер не поклав її на намет. При можливості намети зручнорозташувати тандемом, перекриваючи додаткову житлову площу окремимтентом. Канавки слід влаштувати так, щоб в дощ простір між наметами неперетворювався у болото.
  44. 44. Після розбивки табору обладнуються кухня і їдальня, яка часто слугує місцемзасідань тренерської ради та проведення розборів.
  45. 45. Громадське спорядження та рятувальний фонд розміщують в окремому наметі,установленого поруч з громадським центром або біля намету начальникарятівного загону.Для складу продуктів також обовязково виділити окремий намет; праця на йогодоставку, встановлення та розкладання у ньому продуктів потім окупаєтьсяекономією часу та зручністю обліку.Під швидкопсувні продукти обладнується "холодильник", а якщо поблизу немаєсніжників або льодовика, то холодильник можна зробити в річці або ж на крутійділянці струмка. У руслі струмка влаштовується водоспадик, краще за все знависанням. Продукти у водонепроникній тарі добре зберігаються під захистомводяного струменя. Температура води в гірських потічках рідко буває вище 5-7.При організації зберігання продуктів треба враховувати, що домашні тварини зприлеглих сіл або кошей, гризуни, птахи завжди не проти поласувати запасамиекспедиції. До того ж гризуни в середньогірї часто є переносникаминебезпечних хвороб. Тому продукти, що побували в контакті з ласкою абомишами, слід або знищувати, або ретельно стерилізувати.
  46. 46. При наявності палива є обовязковою баня чи душ. Конкретні способи розігрівуводи й одержання пари залежать від умов і можливостей. Лазні влаштовуютьсяяк у звичайних наметах з каструлями гарячої води, так і в більших стаціонарнихнаметах, під якими споруджується вогнище з кам’янкой і казанами. У кожномуразі тяжка праця по обладнанню лазневих апартаментів завжди окупається.Легшим варіантом є похідний (дачний, літній) душ, готові комплекти яких є впродажі.Дотриманню санітарних правил потрібно приділяти неослабної увагу в усі часвиїзного альпзаходу. Часто доводиться констатувати, що уявлення місцевогонаселення про санітарію не завжди збігаються з думкою типово міської людини,чиї звички й правила, наприклад, спроба ввійти в кімнату навіть у чистімвуличнім взутті, нормальна для міської людини, виглядає в очах мешканцівгірських селищ антисанітарною. Різні й захисні реакції організмів жителів гір ірівнини.
  47. 47. Ще про одну проблему. Якщо шлях групи, що виходить раннім ранком збазового табору на маршрут, пролягає повз отару, що ночує на схилі біляструмка, альпіністи обовязково будуть атаковані зграєю собак. Сторожові пси,перебуваючи на "роботі", компромісів не визнають. При зустрічі не требанамагатися втекти, а відступати повільно, тримаючи звіра перед очима. Утемряві промінь налобного ліхтарика працює подібно стримуючого вогнюкулемета. Але найкраще - заздалегідь установити контакт із пастухами, а прирусі обійти отару стороною. Отари і собаки - природний елемент середньогір’я, іне слід порушувати їхнє розмірене життя.
  48. 48. Згортання базового табору - справа не менш заморочлива, чим йоговстановлення. Труднощі тут і психологічного плану (робота завершена, та йутома позначається) і організаційного (комусь треба надтерміново убувати вниз,а хтось ще тільки спустився з гори й не кваплячись іде до табору). Згортаннябазового табору доцільно спланувати по великих блоках заздалегідь, ще довстановлення, з персональною відповідальністю за документи, спорядження,радіо, рятувальний фонд, примуси чи кухню. Звичайно, план коректуєтьсябезпосередньо перед початком згортання, але основний розподіл обовязківзалишається. Персональна відповідальність перед колективом дисциплінує. Так,учасник, відповідальний за пакування нагорі й здачу внизу клубних наметів, будетримати під контролем їх стан під час існування базового табору. Чітко слідрозподілити й час. У чисто технічній стороні збору й пакуванню звичайнонеясностей не виникає.
  49. 49. Покинутий майданчик базового табору повинен бути такий же або чистіше, чимдо приходу. Сортування й персоналізацію спорядження, усі взаємні розрахункипо описах, фотографіях маршрутів, особистому спорядженню слід закінчити втаборі; після повернення вниз відсутність часу і забудькуватість приведуть довтрат і зайвим докорам. Якщо в процесі роботи виїзного альпзаходу хтось ізкерівників або учасників контактував з місцевим населенням, то при згортанніроботи обовязковий ритуал прощання. Добре, якщо експедиція зможе піднестий памятні подарунки у вигляді залишків продуктів, значків, вимпелів і т.п.Багато рис базових таборів альпзаходів властиві масовим бівакам у районах діїстаціонарних альптаборів. Фактично такий бівак являє собою базовий табір мініекспедиції - навчального загону. Завдання ті ж: організація відпочинку під часзанять та сходжень, відпрацьовування частини навчального матеріалу увисокогірній зоні.
  50. 50. Ступінь безпеки подібних біваків, наявність води в різні зміни, час підходу добіваку і до місць занять, режим сонячної експозиції, умови радіозвязку нагору йуниз, санітарний стан відомий детально в результаті багаторічної практики. Якправило, на таких біваках уже розмічені й частково обладнані майданчики длянаметів і кухонні вогнища для відділень. На початку сезону КРС перевіряє, не чизмінилися умови по безпеці масових біваків і шляхів підходу до них. У той же часяке-небудь стаціонарне устаткування на більшості біваків відсутнє – немастаціонарних притулків, немає радіощогл і душових обладнань, немає йоперативних складів рятувального спорядження.
  51. 51. 3. Біваки в високогірній зоніШвидко поставити бівак на маршруті повинен уміти й починаючий альпініст ізрілий майстер. Погано обладнаний бівак замість відпочинку принесе лишестомлення, зробить альпіністів недієздатними в самий відповідальний моментсходження.Улаштовувати біваки випадає на різних ділянках гірського рельєфу: натравянистому схилі, на скелях, снігові й льоді, навіть на стрімких стінах. Якщогрупа забезпечена наметом і спальними мішками, вона завжди зможезабезпечити собі зручний нічліг.На крутих схилах нелегко знайти майданчик для намету, але майже всюди, якщоне пошкодувати часу й зусиль, його вдається зробити. При будівництві основа піднамет на будь-яких поверхнях робиться з каменів, підпірна стінка - зі сніжнихцегл або мокрого снігу з наступним вирубанням або розрівнюванням верхньоїчастини. Сніжний або льодовий майданчик під намет слід викласти дрібнимикаменями, гравієм або землею, що створить певну теплоізоляцію.
  52. 52. Бівак на маршруті.
  53. 53. Намет розтягується й укріпляється за допомогою гаків або каменів, до якихпривязуються розтяжки; на сніжному схилі застосовуються льодоруби,вморожені в сніг кішки або інше спорядження.Починають встановлювати намет із закріпленням дна. Потім розтягують коньокна стійках і після цього натягають полотнище даху. Стійками для наметівможуть служити звязані репшнуром льодоруби, лижні палиці, але кращерозбірні стійки.
  54. 54. Металеве спорядження, ємність із бензином і примус укладають зовні підкрилом намету або в ущелину. На невеликих похилих майданчиках,розташованих на стінках, необхідна страховка під час сну.Групи на стінних сходженнях, де відсутні полиці для встановлення звичайногонамету, ночують у наметі-мішку, в гамаку, або у наметі-платформі. Бівак на сніжному гребені
  55. 55. Бівак (намет-платформа) на стіні
  56. 56. Бівак на скельному гребені
  57. 57. Бівак на скельній стіні у гамаку
  58. 58. Бівак на сніжному плато
  59. 59. Іноді група може виявитися на складній ділянці маршруту, не маючи при собібівуачного спорядження. Має бути вимушений холодний бівак - одне з найважчихвипробувань для альпініста. Основне завдання в умовах такої ночівлі - недопустити обмороження вночі й зберегти цілковитий самовладання йпрацездатність для закінчення маршруту. Як тільки стане ясно, що має бутихолодна ночівля, треба приступити до вибору й обладнанню місця для біваку.Використовуючи світлий час, обстежують навколишні схили, вишукуючи сніжникдля печери, щілину або бергшрунд для укриття від вітру, камені длявітрозахисної стінки або хоча б поличку, де можна сісти, пригорнувшись один доодного.
  60. 60. Особливо слід сказати про сніжні печери. Вони можуть споруджуватися за 2-3години. Обжита печера має плюсову температуру повітря, у ній завжди затишно.Для обладнання печери необхідний безпечний схил з товщиною снігу 2,5-2,8 м.Починають копати печеру із входу. Він повинен бути в зріст людини, вузькийунизу й зручний для викидання снігу у верхній частині. Коли вхід поглибився напару метрів, починають проходку в боки, оформляючи склепіння і викопуючи нішідля продуктів і інших речей, сніг печери повинен бути добре запресований, щобпри підвищенні температури в період готування їжі вода не капала, а стікала посклепінню. Легше й швидше копати печеру на крутих схилах, де сніг сам котитьсяпід ухил, і гірше всього - на рівних місцях, де його доводиться викидати нагору.
  61. 61. Печеру можна викопати льодорубом, казанком, мискою, але для прискоренняроботи потрібні лавинні лопати й сніжні пилки, які дозволяють не дрібнити сніг,а вирізати його правильними кубами зручного для викидання розміру.Якщо на схилі шар снігу тонше двох метрів, можна виготовити сидячунапівпечеру або поглиблення для сидіння при наявності плаща або намету-мішка.У печерах, виритих на пологих схилах, особливу увагу слід звернути навентиляцію інакше неминуче отруєння вуглекислим газом. Оскільки в горахмайже завжди вітряно, найкраще робити сніжні витяжні труби, що йдуть відпідлоги, або жолобок нижче рівня входу в печеру для стоку вуглекислоти.
  62. 62. 4. Бівачне спорядженняНамет необхідний для захисту від непогоди та для комфортної ночівлі в таборічи маршруті. Сучасні намети можна поділити на високогірні (пристосовані дляальпінізму, гірського туризму) та на решту.На маршруті намет має забезпечити комфортну ночівлю всієї групи. За звичай,у трьохмістному наметі може переночувати до 4-5 чоловік. Подальше скупченняне дасть повноцінно відпочити.Намет повинен мати міцний каркас, непромокаючі тент та дно, бути відноснолегким, та зручним у розгортанні та згортанні в умовах мінусових температур тасильного вітру.Міцність і надійність намету багато в чому залежать від догляду за ним.Зберігати його треба в сухому місці, навіть не дуже довге перебування мокрогонамету в згорнутому виді нанесе йому сильну шкоду. Перед виходом слідобовязково перевірити цілість полотнища й особливо кутів, наявність і цілістьрозтяжок і блискавки чи застібок на вході, комплектність стійок.
  63. 63. Каремат – килимок з пінополіуритану товщиною від 8 до 12 мм шириноюблизько 0,5 м та довжиною 1,8-2 м. Застеляється всередині намету на дно длятеплоізоляції. Більш тонкий килимок – буде холодно вночі, більш товстий – незручно транспортувати.Спальний мішок. Спальні мішки по типу наповнювача бувають ватними,синтепоновими, синтепуховими або пуховими, по конструкції - типу "футляр" абококон" і у вигляді ковдри, простроченої по периметру довгою застібкою-блискавкою. Маса стандартного пухового мішка близько 2 кг, при необхідності вньому можна укритися з головою. Спати в мішку краще у вкладиші-футлярі збілизняної тканини - так гігієнічніше й тепліше. Часто застосовують укороченийспальний мішок - "ногу", на нічлігові вона використовується в комбінації зпуховою курткою. "Нога" з верху з каландрованого капрону важить 0,4- 0,7 кг,добре зберігає тепло. Іноді замість "ноги" беруть пухові штани, їх можнанадягати не тільки на біваку, але й під час висотних сходжень.
  64. 64. Примус. У свій час в альпіністській практиці були широко поширені примуси типу"джміль" та „вогник”, що випускалися вітчизняною промисловістю. Зараз набулипопулярності газові пальники з балонами (одноразовими та багаторазовими) такомбіновані пальники (газ – бензин). У примусі пальник був прикручений добалона у який заливався бензин. У сучасних моделях вони з’єднюються задопомогою шланга.На базових біваках часто застосовують побутові газові плити з балонамивеликої ємності.Примус старого зразка складається з бачка-корпуса ємністю, залежно відмоделі, від 0,65 до 1,2 л, голівки й насоса для підкачування. Принцип діїописаний в інструкції, але у всіх моделях на голівці є механізм запирання йрегулювання подачі бензину, сопло випуску й камера згоряння. Для запускупримусу голівку треба розігріти; для цього найкраще мати із собою таблеткисухого пального або спирт. При їхній відсутності розігріти голівку можна наіншому примусі або, у крайньому випадку, підпалити малу порцію бензинубезпосередньо в поглибленні на корпусі або ж у спеціальній чашечці,змонтованій в нижній частині голівки. Примуси вимагають делікатного йкваліфікованого поводження й неухильного дотримання заходів протипожежноїбезпеки.Аналогічно працюють і бензинові пальники сучасного зразка.До бівуачного спорядження прийнято відносити також кухонно-їдальні речі. Накожне відділення повинно бути 2-3 ножа та кілька казанків для готування супів,каш і чаю. Потрібні також миски, горнята, ложки на кожного учасника.
  65. 65. Приготування їжі на біваку

×