"ЗДОРОВШЕ З
"ЗДОРОВШЕ З
ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ!"
ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ!"
Віртуальна виставка
з нагоди 115-річчя
від дня народження
Степана Івановича Олійника

3 квітня 1908 року у селі Пасицели на Одещині народився Степан
Олійник – український поет-гуморист, сатирик.
Після закінчення початкової школи восени 1929 року продовжив
навчання у кооперативному технікумі та літературному факультеті
Одеського інституту народної освіти. Саме в студентські роки
розпочав літературну діяльність – писав і друкував вірші в місцевих
газетах і журналах.
У 1930 році радянська влада репресувала його батька, тож Степана,
як сина «ворога народу», виключили з інституту. Він влаштувався на
роботу стерновим на кораблі. Через рік поновив навчання, але був
заарештований за те, що складав дотепні частівки для студентської
стіннівки «Синя блуза». Одним із «доказів буржуазного націоналізму»
Степана Олійника була вишиванка, яку часто носив. Хлопцеві
вдалося вийти на волю завдяки підтримці однокурсників, понад дві
сотні яких підписали лист на його захист. Ув’язнення не минулося
безслідно – від стресу захворів на епілепсію.

Здобувши вищу освіту, Олійник деякий час працював викладачем
української мови і літератури, а у 1935 році перейшов до обласної
газети.
Під час масових радянських репресій у 1936 Степан Олійник
категорично відмовився співпрацювати з НКВД, через що отримував
погрози.
Восени 1939 Степан Олійник, як відомий журналіст та поет,
переїхав у Київ, де працював у столичних газетах.
Глибинне знання побуту, звичаїв, традицій, самих основ психології
українця; тонке відчуття істинно народного гумору; могутній,
неординарний літературний талант те, що у вишуканому поєднанні
дозволило Степану Олійнику не лише вирізнятися з-поміж плеяди
тогочасних поетів-сатириків, але й зійти на Голгофу захисника отієї
в усі віки «маленької» людини, котра, за самим становищем своїм,
завжди виявлялася духовно і сердечно близькою йому.

У роки Другої світової війни Степан Олійник працював
прифронтовим кореспондентом. Післявоєнні роки стали другим
дебютом і справжнім тріумфом сатирика. Перші його гумористичні
книжки «Мої земляки» (1947) та «Наші знайомі» (1948) принесли у
славу, а друга книжка була відзначена Державною премією. Вступ до
Спілки письменників, робота у журналі «Перець», благословення
Остапа Вишні стали визначальними у подальшій творчій кар’єрі.
Степан Олійник написав чимало віршів для дітей. У 1968 році
вийшла збірка ліричних автобіографічних новел «З книги життя».
Помер С.Олійник 11 січня 1982 року у Києві, похований на Байковому
кладовищі.
Український інститут книги : вебсайт. URL : https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/kviten/3/1908-narodyvsya-poet-gumoryst-
stepan-oliynyk (дата звернення: 15.03.23)

Туди, де мрій моїх джерела
Квітчались веснами в саду,
Де вздовж ріки біліють села
І спіють яблуні в меду, —
Ланами йду.
А там мої з дитинства друзі.
Я з ними ріс і коні пас,
Ганяв зайчат у кукурудзі...
Я славлю час,
Добу і час,
Коли пішов звідціль по праву,
Учитись, першим у роду!..
В село крізь ниву золотаву
Ланами йду!
(«Ланами йду», 1931 р.)

ВИДАННЯ З ФОНДУ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КНУКІМ

ВИДАННЯ З ФОНДУ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КНУКІМ

ВИДАННЯ З ФОНДУ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КНУКІМ

ВИДАННЯ З ФОНДУ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КНУКІМ

ВИДАННЯ З ФОНДУ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ КНУКІМ

Олійник С. І. В ім’я добра - супроти зла : вірші, біографічні
оповідання. Київ, 1977. 170 с.
Олійник С. І. Готов почати все спочатку : вибране. Київ : Дніпро, 1976.
383 с.
Олійник С. І. Гумор і сатира : в 2 т. Київ : Дніпро, 1988. Т.1. 334 с.
Олійник С. І. Гумор і сатира. Київ : Держлітвидав, 1954. 261 с.
Олійник С. І. Де Іван?: Гумор, сатира. Київ, 1982. 102 с.
Олійник С. І. Здоровенькі були. Київ : Держлітвидав, 1958. 126 с.
Олійник С. І. З житейського поля: Гумор і сатира. Київ, 1973. 147 с.
Олійник С. І. Твори : в 3 т. Т.3 : В житті - як на довгій ниві. Київ :
Дніпро, 1968. 336 с.
Олійник С. І. Шахтарям донецьким - хлопцям молодецьким.
Київ : Молодь, 1957. 81 с.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, ЗАДІЯНОЇ НА ВИСТАВЦІ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, ЗАДІЯНОЇ НА ВИСТАВЦІ

ЙШОВ АВТОБУС НА
ПОЛТАВУ
По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус «Львів».
І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!
Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.
Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!
Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!
А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З'їж таблетку — у Лубнах!»
1971