Результати комплексного соціологічного дослідження

1. 1

3. 3
Слово від замовника
Яку роль відіграли ЗМІ у наростанні сьогоднішніх конфліктів? Що ще може спричинити невдоволення українців?
Проект “Конфлікт в медіа і медіа в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ” реалізовуємо для того, аби знайти
відповіді на ці питання та разом з українськими медіа спробувати вплинути на зменшення суспільної напруги. Це в жодному
разі не спроба критикувати медіа. Аби зменшити загрозу викликів, які стоять перед українцями, варто знайти порозуміння між
суспільною думкою, владою та медіа.
Соціологи провели глибинні інтерв’ю із понад 50 експертами в галузі медіадосліджень, журналістики, соціології, політології,
антропології, конфліктології. Також було проведено всеукраїнське репрезентативне дослідження та фокус–групи за участі
мешканців Львова, Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська.
Ми щиро вдячні учасникам дослідження за їхні думки, які, сподіваємося, наштовхнуть українські медіа на правильні рішення.
З повагою, ГО “Львівський Медіафорум”, “Школа журналістики УКУ”

4. Про дослідження 5
Резюме дослідження 6
Потенційна конфліктність, породжена війною між Україною та Росією 8
Українські медіа: джерело інформування чи інструмент політичного конструювання 13
Влада й народ: від довіри до зневіри 21
Декомунізація: зміна вивісок чи дійсності 29
Чужий серед своїх: співжиття місцевих та внутрішньо переміщених осіб 35
На захисті незалежності України: героїзм, анархізм, байдужість 47
Конфліктність в українському медіадискурсі 53
Рекомендації журналістам щодо висвітлення чутливих питань 56
Від Майдану й до сьогодні… 59
Зміни, що зачепили вітчизняні медіа 62
Методологія дослідження 64

5. 5
Про дослідження
Війна приносить зміни, і не лише на території безпосередніх бойових дій. Вона змінює суспільство загалом. Йдеться про зміну
шаблонів мислення, зміну типів взаємодії у суспільстві. Попри тотально деструктивний характер, війна призводить і до
позитивних змін: стимулює громадський активізм, створює мобілізаційний ефект для протистояння спільному зовнішньому
ворогу. Виникає соціальне напруження, яке створює соціальний контекст для формування міжгрупових упереджень. Такі
упередження, на перший погляд, не виглядають загрозливо, адже обговорюються у вузьких соціальних колах і не містять
вираженої поведінкової складової. Ну, пообурюються люди на владу чи на нових співмешканців, які переїхали із зони АТО у
кухні за чаєм чи у громадському транспорті, та й все. Проте такі безневинні упередження стають основою для формування
стереотипів, які призводять до виникнення соціальних конфліктів.
Конфліктність може бути сформована або стихійно, породжена соціальними умовами, які виникають у суспільстві, або
цілеспрямовано – сконструйована зацікавленими суб’єктами: політиками, політтехнологами, спеціалістами з пропаганди.
Зважаючи на те, що військове протистояння на сході України характеризується потужною пропагандистською складовою
агресора, припускається сильний вплив цілеспрямованого чинника на формування конфліктності в українському суспільстві.
Велику роль у конструюванні соціальних конфліктів відіграють і вітчизняні засоби масової інформації, які чинять безумовний
вплив на формування громадського дискурсу щодо тих тем, які з’являються на порядку денному суспільного життя.
Щоб не допустити кофліктів, виникає потреба дослідити громадський дискурс щодо упереджень до груп, процесів чи інститутів в
умовах соціального напруження, спровокованого війною. Дослідження є важливим для формування суспільного діалогу,
формування у суспільстві стосунків, базованих на принципах толерантності, дотримання прав людини та співпраці.
Соціологічна агенція «Фама» на замовлення Школи журналістики Українського католицького університету та ГО «Львівський
Медіафорум» за фінансової підтримки посольства Великої Британії в Україні провела комплексне дослідження «Конфлікт в
медіа і медіа в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ».
1. Дослідження методом фокус–групових дискусій, метою якого було виявлення дискурсивних практик упередення щодо
чутливих питань та їх висвітлення у вітчизняних засобах масової інформації
2. Всеукраїнське репрезентативне дослідження з метою визначення міри поширеності дискурсивних практик щодо
чутливих питань
3. Експертне дослідження з метою вивчення ролі засобів масової інформації у функціонуванні соціальних конфліктів

6. 6
Резюме дослідження
Війна оголила суспільні нерви, підвищивши чутливість багатьох суспільних питань та спровокувавши упередженість стосовно
них.
Важливість обговорення цих питань пояснюється потенційною загрозою трансформації упереджень у чинники, які можуть
провокувати соціальні конфлікти. І експерти, і респонденти визначають можливе, а деколи і наявне ускладнення стосунків на
лініях українці–влада, українці–ЗМІ, неоднозначність стосунків між місцевим населенням, внутрішньо переміщеними особами
(ВПО) та демобілізованими, загострення напруження з приводу процесів мобілізації та декомунізації. Однією з причин
наростання напруження у цих векторах експерти називають нестачу ефективної комунікації. ЗМІ, безумовно, володіють
інструментами для часткового регулювання соціального напруження у суспільстві, але лише у тому випадку, коли не будуть самі
об’єктом громадської упередженості.
За результатами дослідження, серед українців переважають ті, хто не сприймає проросійської пропаганди, є стійким до її
повідомлень (59%). Проте, варто зауважити, перевага є не дуже великою. 41% опитаних українців все ж виявляють різну міру
згоди з тими чи іншими повідомленнями пропагандистського змісту.
 Простежується тенденція щодо регіональної відмінності сприйняття українцями пропагандистських повідомлень. Так,
серед опитаних мешканців західної України лише кожен четвертий (25,1%) погоджується з пропагандистськими
твердженнями. Відповідно, 74,9% не погоджуються з повідомленнями пропагандистського змісту. Натомість серед
українців, які проживають у східній Україні, простежуються інші тенденції: 52,1% сприймають проросійську пропаганду та
радше або цілком погоджуються з її твердженнями. В інших макрорегіонах України зберігаються загальноукраїнські
тенденції.
 Результати опитування українців демонструють велику міру поширення упередженості щодо соціальних процесів, які
відбуваються в країні. Ця упередженість виявляється у ставленні до влади, засобів масової інформації, внутрішньо
переміщених осіб із зони АТО, демобілізованих, а також до процесів мобілізації та декомунізації в країні. Щодо кожного
із цих явищ упередженість виявляється різною мірою, проте вона помітна. Загалом українці уникають поляризованих
оцінок (крайньої лояльності чи крайньої упередженості). Найбільш категорична упередженість на рівні громадського
дискурсу виявляється стосовно влади та її дій. До такої позиції схиляється майже кожен другий (48,5%) опитаний. Ще
41,3% є налаштовані менш категорично – їх ми зараховуємо до категорії помірно упереджених (41,3%). Свою лояльність
до дій влади загалом висловлюють лише 10,2% опитаних. Проте і цю лояльність варто трактувати як помірковану, адже
категорія помірно лояльних становить 8,9%, а цілком лояльних лише – 1,4%.
 Не виявлено залежності між упередженістю до влади та сприйняттям проросійської пропаганди. І серед тих, хто
сприймає пропаганду, і серед тих, хто її розпізнає, більшість є упередженими до української влади.

7. 7
 Макрорегіон проживання українців не впливає значно на їхнє ставлення до влади. У кожному з макрорегіонів України
переважають настрої упередженості до дій влади. Лише у північному макрорегіоні упередженість є помірнішою.
 Щодо ставлення українців до засобів масової інформації та їхньої теперішньої діяльності, то більшість опитаних потрапляє
до категорії помірно упереджених (49,4%). Ще 29,4% – цілком упереджені. Лише кожен 5–й українець є загалом
лояльним до ЗМІ. Серед них також переважають ті, хто є поміркованим у своїй підтримці (18,7% – помірно лояльні).
 Варто зазначити, що на ставлення опитаних до ЗМІ впливає їхня чутливість до пропаганди. Особливо це помітно щодо
категорії тих, хто висловлює цілковиту упередженість до українських ЗМІ. Серед українців, яких, за результатами
опитування, ми можемо зарахувати до категорії тих, хто піддається впливу пропагандистських повідомлень, 39,4%
висловлюють крайню упередженість до діяльності ЗМІ (нагадаємо, серед всіх опитаних цей показник становить 29,4%).
 Не виявлено впливу макрорегіону проживання українців на їхнє ставлення до ЗМІ.
 Значно більшу лояльність українці висловлюють щодо таких груп, як внутрішньо переміщені особи та демобілізовані. Так,
36,3% є помірно лояльними, а ще 3,9% цілком лояльно ставляться до внутрішньо переміщених осіб. Натомість 48,4%
виражають помірну, але все ж упередженість до цієї групи, а ще кожен 10–й українець (11,4%) – цілковиту
упередженість. Варто зауважити, що на ставлення українців до внутрішньо переміщених осіб не впливає їхній власний
досвід спілкування з ними. Попередньо зазначені тенденції у ставленні до них зберігаються і серед тих, хто особисто
контактував з ВПО, і серед тих, хто такого досвіду не мав.
 Незважаючи на трохи вищу загальну лояльність до внутрішньо переміщених осіб, пропаганда впливає на ставлення
українців до них. Так, серед тих, хто піддається її впливу, 70,7% є помірно або цілком упередженими до ВПО (серед всіх
опитаних – 59,8%).
 Ставлення до внутрішньо переміщених осіб не залежить від макрорегіону проживання українців. Усі зміни у відсотковому
співвідношенні є у межах похибки репрезентативності вибіркової сукупності.
 Щодо перебігу процесу мобілізації більшість українців також ставляться помірно упереджено (57%). Лояльним є майже
кожен третій українець (31%, з них 28,8% – потенційно лояльні). Ще 12% висловлюють цілковиту упередженість.
 50,7% українців належать до помірно упереджених, ще 33,5% – помірно лояльні, 14% упереджені і лише 1,8% опитаних
українців виявляють цілковиту лояльність до тих співвітчизників, які повернулись із зони військових дій на сході України.
 На ставлення українців до мобілізації та демобілізованих впливає їхнє сприйняття пропаганди. Ті українці, які піддаються
повідомленням пропагандистського змісту, більше схиляються до упередженості щодо демобілізованих та процесу
мобілізації загалом.
 Непомітним є вплив макрорегіону проживання українців на їхнє ставлення до мобілізації. Натомість це впливає на
ставлення до демобілізованих. У західній Україні значно менше тих, хто висловлює категоричну упередженість до

8. 8
демобілізованих (лише 6,9% на противагу 14,3% у північній Україні, 19,8% – Східній, 16,7% – Центральній та 11,5% –
південній Україні).
 На ставлення українців до мобілізації чи демобілізованих не впливає наявність досвіду спілкування з демобілізованими
співвітчизниками, або наявність мобілізованих осіб серед рідних та близьких.
 Не меншу упередженість, аніж до влади, українці виявляють до такої владної реформи, як декомунізація. Загалом такі
настрої присутні у 89,5% опитаних. 54,6% з них – помірно упереджені, а 34,9% висловлюють цілковиту упередженість у
ставленні до декомунізації. Лише кожен 10–й українець (10,5%), оперуючи заданими твердженнями, висловлює помірну
лояльність. Натомість категорія цілком лояльних – відсутня. Ймовірно, таке ставлення до декомунізації спровоковане
недостатньою інформацією щодо цієї реформи, її ідеологічного підтексту та мети. Для більшості мешканців незрозумілими
та невідомими є такі поняття, як «колективна пам’ять» чи «ідеологічне маркування простору». Відповідно, реформу
декомунізації вони сприймають як порушення власного комфорту, адже перейменування міст, вулиць для них створюють
лише дискомфорт.
 Підтвердженням цього можна також вважати й те, що на ставлення українців до декомунізації не впливає їхнє сприйняття
чи несприйняття пропаганди. І серед перших, і серед других понад 80% є упередженими (помірно або цілком) до
реформи декомунізації в Україні.
 Натомість в ставленні до декомунізації відчутна регіональна диференціація. У західній Україні порівняно вища частка тих,
хто є помірно лояльнимим до реалізації цієї реформи. Натомість на сході України вища частка тих, хто висловлює
категоричну упередженість щодо цього. Це, ймовірно, обґрунтовано тим, що на території областей, які належать до
західної України, фактичний процес декомунізації відбувся ще на початку 90–х років минулого століття, і зараз ця
реформа лише незначною мірою стосуватиметься мешканців цього макрорегіону (тут залишилось мало населених
пунктів та вулиць, які зберегли радянські назви). Тим часом в областях східної України цей процес лише починається і
значно втручається у повсякденне життя громадян. Там він відбувається не поступово, як у західній Україні, а раптово,
порушуючи уявлення мешканців про той простір, в якому вони живуть.
 Місцевість проживання (міські поселення чи сільська місцевість) та вік опитаних не впливають на ставлення українців до
всіх згаданих соціальних груп, процесів та соціальних інститутів.

9. 9

Потенційна конфліктність, породжена війною між
Україною та Росією
Війна - це не лише військові дії у зоні АТО, її метастази сягають глибин суспільного життя. Зважаючи на специфіку сучасної війни, яку
експерти називають гібридною через потужну пропагандистську складову, відбуваються серйозні соціальні зміни. Зокрема експерти
попереджають про можливі соціальні конфлікти та наголошують на появі певного соціального напруження між різними групами:
“прихильники патерналістської та капіталістичної держава”, “демобілізовані вояки та ті, хто не воював”, “переміщені особи та місцеві”,
“проукраїнськи налаштовані та проросійськи”, “ті, хто підтримує владу та її противники”, також щодо окремих етнічних та соціально
незахищених груп. На рівні громадського дискурсу діагностується упередженість щодо влади, засобів масової інформації, соціальна
напруженість з приводу внутрішнього переміщення мешканців зі зони АТО, процесів мобілізації та демобілізації, а також декомунізації.

10. 10
В Украине растет социальная напряженность, и она
может быть основой конфликта в будущем. Я
думаю, что Майдан-3 фактически может
похоронить Украину как государство. Украина не
выдержит нового такого очень серьезного
потрясения, особенно учитывая контекст
продолжающейся российско-украинской войны и
нестабильности, падения уровня жизни.
Антон Шеховцов
На самом деле страшнее конфликты другого
порядка, которые есть внутри страны. С одной
стороны, это люди, которые хотят, чтобы все
оставалось, как есть, или, условно говоря, чтобы
было, как при Януковиче, только поумнее. С другой
же стороны, это общество, которое больше так не
хочет. Такой себе конфликт советских с
антисоветскими.
Леонід Цодіков
В Україні є багато таких соціально вразливих
категорій, які час від часу вступають в конфлікти з
іншими. І мушу сказати, що це однозначно будуть
демобілізовані вояки, внутрішньо переміщені особи,
представники гей-груп. Це можуть бути навіть
безпритульні чи жебраки, представники ромської
меншини. Я думаю, що в нас буде дуже велике
напруження вже у жовтні з людьми, які не зможуть
заплатити за комунальні послуги. Також групою
ризику є внутрішньо переміщені особи. Тут є
підстави для конфлікту. Ми бачимо, що спалахують
настрої недоброзичливості до представників інших
етнічних груп. Відсутність діалогу, власне, породжує
соціальне напруження і конфліктність.
Оксана Дащаківська
Сейчас происходит конфликт между сторонниками
патерналистского государства и капиталистического
свободного рыночного государства.
Олександр Нойнєц

11. 11
Буде напруга і конфлікти між тими, хто був в АТО, і тими, хто “танцював на дискотеках”. Я думаю, що
можливі конфлікти між окремими етнічними групами. Наприклад, на Одещині є національні меншини, які
живуть в російськомовному середовищі і абсолютно не сприймають, на превеликий жаль, Україну.
Зоя Казанжи
Мене дуже тішить, що за останній рік в країні
проводиться дуже багато різних заходів, спрямованих
на консолідацію суспільства і на пошук порозуміння
між дуже різними групами суспільства. І на рівні
громад, і на національному рівні. Тому, думаю, ми
тут спрацювали дуже швидко, і значну частину
можливих конфліктів всередині країни ми можемо
або попередити, або їх трансформувати таким
чином, щоб вони не стали насильницькими.
Ірина Брунова-Калісецька
…Напруження насправді зростає. Можливо, кількісно
невеликий відсоток тих людей, які вже мають досвід
війни і крові на руках, але все ж таки є люди з
травматичним досвідом, з досвідом прямої дії, а
вони так чи інакше заражають усе суспільство. На
мою думку, те, що відбулося під Верховною Радою,
спершу було вдалою виставою, яка просто вийшла з-
під контролю. Але чекати подальших подібних
інцидентів ми мусимо, і нічого тут не поробиш.
Боюся, що це неминуче.
Юрій Макаров
Для початку, люди у нас діляться на тих, хто бажає
об'єднання з Росією, і тих, хто захищає Україну від
зовнішньої агресії. Також існують ті, хто при владі, і
ті, хто проти влади, а саме, військові, що
знаходяться на Сході та незадоволені ситуацією в
Україні. Вважаю, що груп, які можуть спровокувати
конфлікт, є декілька. Та я не кажу, що конфлікт
буде. Це не обов'язково, оскільки люди у нас
достатньо терплячі.
Саїд Ісмагілов

12. 12
У соціумі існують численні напруження. Найгостріші — між носіями різних ідентичностей (українська,
радянська тощо). У цій ситуації можна говорити про конфлікт. Інші нові напруження не настільки чіткі, але
їх можна побачити: наприклад, між активною та пасивною частинами населення, між громадянами та
корупціонерами (чи такими, кого вважають корупціонерами за професійною ознакою: міліція, судді,
прокурори, чиновники). Старі напруги на мовній, етнічній чи конфесійній основі зменшилися. Поки що
незрозуміло, чи виникне суттєва напруга між переселенцями з Донбасу та місцевими. Публічна дискусія з
приводу конфліктів недостатня. ЗМІ здебільшого висвітлюють ці питання непрофесійно.
Валерій Пекар
С другой стороны, поляризация общества происходит не только между теми, кто пророссийски, кто
проукраински настроен. Но и межу теми, кто по-прежнему доверяет нынешней власти, и теми, кто уже
жутко начинает оппонировать ей, считая, что власть делает все не так или ничего не делает, не борется с
коррупцией, неправильными методами принимает какие-то решения. Кто-то считает, что нужно прежде
всего верить тем рекомендациям, которые дают нам страны Запада, а кто-то считает, что нужны более
радикальные действия, а то что делает нынешняя власть, все не так. Поляризация также искусственно
подогревается некоторыми олигархами через их СМИ, в частности теми, кто хочет реванша у
представителей прежнего режима. А если добавить сюда социальные и экономические проблемы, проблемы
тех, кто возвращается из АТО, вытеснение из активной политики правых радикалов и т.д. - то понятно,
что напряженность в обществе растет.
Наталія Лигачова

13. 13
Українські медіа: джерело інформування чи інструмент
політичного конструювання
Розміщення медіа у вертикалі між громадськістю та владою за замовчуванню делегує йому роль медіатора між двома групами. Саме така
позиція і провокує особливе бажання владних інституцій впливати на редакційну політику ЗМІ. Про заангажованість українських мас-медіа,
які виконують роль інструментів політичної діяльності, говорять і експерти, і респонденти. Діяльність не за ринковими правилами породжує
і інші недоліки вітчизняних медіа: необ’єктивність, сенсаційність та маніпулятивність. Власне ці недоліки і стають об’єктом упередження
громадськості: кожен другий українець є потенційно упереджений до ЗМІ, а кожен третій - цілком упереджений. Лише кожен п’ятий
українець є загалом лояльним до ЗМІ.

14. 14
Медіа залежні від популярних тем і прямують далі самостійно
створеною спіраллю «запит – контент». Погані новини добре
продаються, і навпаки. Таким чином формується середовище, в
якому людина бачить лише погане, у неї встановлюється фільтр чи
блок на інший тип новин. Виникає озлобленість: де правда, що є
нею і чому її не говорять, “чому людей, яких я підтримую, показують
у негативному контексті”? Погане починає сприйматись за
достовірне, але уявлення про достовірність не поширюється на
саме джерело інформації – до медіа налаштовані критично, їм не
довіряють, бо знають, що ЗМІ скаже так, як захоче власник (75,9%
респондентів погоджуються та радше погоджуються з цим
твердженням). Власники – це олігархи, політики та “інші погані
люди”, чиї інтереси не збігаються з інтересами громадян, а медіа їх
просто обслуговує, не дбаючи про народ. Такої позиції
дотримується громадськість, наголошуючи на тому, що медіа не
виконує своєї основної функції, а є політичним інструментом, що і
формує відповідну конфліктність щодо ЗМІ: “Телебачення – це те, що
Вони хочуть, щоб Ми знали”. Такої ж думки дотримуються експерти.
В цій ситуації на перший план виходить мережа Інтернет та
соціальні мережі – адже там, у зручний для споживача час, можна
ознайомитись зі всім, що видається цікавим та актуальним –
змістом, формою, речником, контекстом; можна долучитись і до
дискусії. Така множинність вибору спонукає до бачення ситуації у
кольоровому спектрі, а не чорно–білому. І це не минає безслідно
для “євангелістів ТБ”.
Втім, це не єдина проблема. Перевірка джерел та спосіб збору
інформації теж бажають якіснішого ставлення до роботи. Запустити
новину швидше за конкурента (хоча потім і доведеться спростувати)
є кращим, успішнішим варіантом, аніж все перевірити, виважити
подачу новини, впевнитись і лиш тоді випустити в ефір. Такий формат
роботи створює благодатне підґрунтя для місцями не надто ювелірної
роботи проросійських ЗМК та поширення ворожої пропаганди.
То чим є медіа? Можемо сказати точно, чим воно не є: медіатором,
фасилітатором, модератором. Штучне розігрівання інтересу до
певних тем рано чи пізно може призвести до конфлікту, за який
ніхто не нестиме відповідальності через надто велику кількість
учасників.
Впливати на деескалацію конфлікту ЗМІ
опосередковано можуть, але для цього вони мають,
власне, стати засобами масової інформації, чим
вони не є. Це засоби, вони є масовими, але вони не
інформують, а пропагують. Медіа мають
очиститись, наново віднайти свою місію. А для цього
весь ринок мас-медіа в країні потребує структурних
змін: має з’явитися сильне суспільне мовлення,
олігархічні медіа повинні припинити бути
безсмертними. Оскільки зараз фактично вони є
невразливі до, наприклад, комерційних коливань, вони
витрачають набагато більше, ніж заробляють.
Практично – комерційні медіа не є комерційними, а
мають ними стати.
Євген Глібовицький
Відбувся розкол між тими, хто довіряє телебаченню
і довіряє Інтернету.
Сергій Дацюк
[Про внутрішньо переміщених осіб] …Тобто це була
абсолютно очевидно інформаційна спецоперація, яка
мала кілька фаз, в ній опосередковано взяла участь
величезна кількість журналістів та медіа, і більшість
із них залишились впевненими, що вони не зробили
нічого поганого, а просто рубали “правду-матку” і
розказували про те, як є.
Отар Довженко

15. 15
Я не хочу сказати, що медіа – це найгірше, що є в нашому соціумі, але десь так і є. Медіа – гігантський
ксерокопіювальний апарат. Медіа працює в системі новинних матриць, при тому, розносячи якісь абсолютно дурні
речі, які не мають жодного стосунку до реального життя. Це так само, як Facebook: коли ти постій но сидиш в
соціальній мережі, то тобі здається, що реалія саме така, яку ти собі створив за допомогою друзів, новин, лайків і
таке інше. А насправді воно немає нічого спільного, або має не так багато спільного з реальним життям. Так само це
працює у медіа. – Зоя Казанжи
Медіа – невід’ємна частина життя більшості звичайних українців. Це щоденна практика, яка може бути представлена і як розвага, і як
джерело інформації. Тільки 7,9% українців свідомо уникають новин у медіа, не приділяючи жодної хвилини свого часу їх перегляду.
Щоденно українці витрачають близько години для перегляду новин на різних інформаційних ресурсах. Прослідковується тенденція до
зростання середньої тривалості часу, який відводиться цій практиці, із збільшенням віку респондентів: так, респонденти від 61 року і
старше витрачають в 1,7 разу більше часу для ознайомлення з новинами, аніж молодь (18–45 років).
Попит породжує пропозицію: кожен користується унікальним набором інформаційних ресурсів, а вітчизняний медійний ринок створює
можливість для того, аби “кожен міг обирати собі факти до смаку”.
Найпопулярнішим джерелом отримання інформації, безперечно, є телебачення, аудиторія якого становить приблизно 88,6% українців.
Решта медійних категорій (преса, радіо, Інтернет–ресурси) охоплюють близько третини населення. Окрім того, як джерело отримання
інформації, використовують оточення. Так, серед інших новинних ресурсів згадувались сусіди, друзі, члени родини, колеги та клієнти, а
також просто випадкові співрозмовники (попутники у громадському транспорті, перехожі тощо). Але варто додати, що чимало респондентів
зазначають, що намагаються не оговорювати теми політики та релігії, адже об цей “наріжний камінь” можуть розбитись навіть найстійкіші
стосунки.
88,6%
32,6% 25,8% 31,2% 28,3% 7,8%
Телебачення Преса Радіо Соціальні мережі Інтернет-ресурси Інше

16. 16
Значна частина населення країни переконана, що
інформаційна політика телеканалу залежить від
політичних або бізнес–інтересів їхнього власника.
Тому всі новини подаються по–різному, немає
спільного бачення, кожен телеканал презентує
своє бачення однієї ситуації.
Відповідаючи на питання всеукраїнського
опитування, хто ж є власниками найпопулярніших
українських каналів, не всі респонденти називали
окремі персоналії, часто зустрічались загальні
категорії – “олігарх”, “багатій”, “влада” або інші,
іноді навіть лайливі епітети.
Ми з вами обговорюємо медіа так, ніби вони – [справді] медіа. А вони
ними не є, це симулякри. Вони є засобом задоволення інформаційних
потреб свого власника. Вони не намагаються служити аудиторії, вони
дивляться на аудиторію як на джерело ресурсів. Дуже рідко медіа
звертають увагу на аудиторію поза рейтингами, наприклад. Але це не
формує довготривалої довіри. Тобто вони, по суті, не є
конструктивними гравцями інформаційного процесу. Як тільки ми
розвернемо медіа обличчям до аудиторії, то ситуація в більшості
виправиться, тому що редакційні правила, редакційна етика, питання
того, що висвітлюється, що не висвітлюється, набудуть зовсім іншого
сенсу. Це не означає, що проблема вирішиться сама по собі – тому що
з’являться інші виклики. Ну, наприклад, з’ясується, що часто аудиторія
прагне собі чогось шкідливого – і медіа будуть обслуговувати таке. Але
зараз медіа не обслуговують зростання суб'єктності суспільства.
Євген Глібовицький
Щодо ставлення українців до ЗМІ та їхньої теперішньої діяльності, то більшість
опитаних потрапляють до категорії помірно упереджених (49,4%).
Ще 29,4% – цілком упереджені. Лише кожен п’ятий українець є загалом
лояльним до ЗМІ. Серед них також переважають ті, які є поміркованими у своїй
підтримці (18,7% – помірно лояльні). На ставлення опитаних до ЗМІ впливає
їхня чутливість до пропаганди. Особливо це помітно щодо категорії тих, які
висловлюють свою цілковиту упередженістьдо українських ЗМІ. Серед українців,
яких, за результатами опитування, ми можемо зарахувати до категорії тих, які
піддаються впливу пропагандистських повідомлень, 39,4% висловлюють
крайню упередженістьдо діяльності ЗМІ (нагадаємо, серед всіх опитаних цей
показник становить 29,4%). На ставлення українців до ЗМІ не впливає регіон
проживання.
3,7%
5,6%
14,9%
25,2%
50,7%
Кожен телеканал подає
інформацію так, як це
вигідно його власнику,
захищаючи його бізнес-
інтереси
Цілком погоджуються
Радше погоджуються
Погоджуються та не погоджуються однаковою мірою
Радше не погоджуються
Цілком не погоджуються

17. 17
Населення визнає ведення активних “воєнних дій” в інформаційному полі, але люди наголошують на тому, що єдиним учасником цієї
війни є Російська Федерація. Ми програли інформаційну війну ще на її початку, “нас просто разбомбили, нас разорвали”. Зараз ми зайняли
позицію інформаційного спротиву. Основна маса контрпропагандистських сюжетів вітчизняного виробництва – однотипні оповідки про
складне життя в Росії – “рассказывают, как плохо на Востоке и кто во всем этом виноват”.
Информационной войны нет, потому что мы не умеем воевать информацией. Нам ничего не показывают о соседних государствах:
почему там плохо или лучше. Если бы показывали, это была бы война. Мы бы анализировали. Мол, в России плохо, в Польше – хорошо, в
Румынии хуже, чем в Польше, но лучше чем в России, в Украине – хуже чем в Румунии...
Багато хто навіть історії України не знає. А то є – фундамент. Коли людина не знає своєї історії, культури свого народу, тоді вона
взагалі не знає, хто вона. Хочеться, щоб люди не просто дивились новини, але й знали, хто вони, звідки вони і яка у них історія, знали свою
культуру та традиції.
Українці звертають увагу на існування гострої необхідності в заповненні медійного простору просвітницькими матеріалами, які б
підтримували формування української ідентичності, національної ідеї (про історію України, наприклад) та були скеровані на “виховання”
патріотів. Тобто треба вести інформаційну війну не проти когось, а за – за Україну, відсіювати з ефіру протиукраїнські та неетичні
матеріали.
Діяльність Міністерства інформаційної політики зараз, на думку українців,
обмежується функцією застосування санкцій до порушників офіційної
загальнодержавної, але не загальновідомої медійної політики. Натомість є
реальні проблеми, вирішенням яких їм варто зайнятись: у прифронтовій
зоні, наприклад, проблеми з мовленням українських медіа, люди не
отримують українських новин; контролю потребують великі вітчизняні
медіахолдинги, аби вгамовувати суперечки між їхніми власниками, що
викривлюють інформаційне поле.
Ще однією проблемою, на думку учасників дослідження, є те, що
Міністерство інформаційної політики працює на внутрішній ринок,
займаючись здебільшого цензурою. Натомість їм варто переключитись на
експорт інформації, зовнішнім іміджем України у світі, адже там
переконані, що в конфлікті винні саме українці.
Давайте запретим российские каналы, это же можно сделать. Если
мы за единую Украину, давайте развивать эту идею. Кому не нравится
– собрал чемодан и иди, смотри российские каналы в России.
9,0%
9,9%
23,2%
25,0%
32,9%
Міністерство інформаційної
політики України існує для
підтримання іміджу
Президента і підвищення його
рейтингу
Цілком погоджуються
Радше погоджуються
Погоджуються та не погоджуються однаковою мірою
Радше не погоджуються
Цілком не погоджуються

18. 18
Медіа не вистачає хронологічності та завершеності, вони швидко
відкидають теми, які втратили свою сенсаційність, залишаючи
фінал відкритим. Натомість люди зараз уважніші до новин і можуть
цікавитись темою значно довше, ніж вона є в ефірі (ще одна
перевага Інтернету перед телебаченням). Так, наприклад,
повідомляють про підготовку та реєстрацію якогось законопроекта,
і на цьому все – історія припиняється, жодних повідомлень про
подальший розвиток справи. У таких випадках ЗМІ – просто засіб
PR для різних політиків. Люди ж потребують не лише достовірної,
але й повної інформації, “щоб їхня реальність не дуже відрізнялась
від нашої реальності, щоб не було явних перекручувань”.
Не висвітлюється тема Криму, не висвітлюються
реальні потреби мешканців окупованих територій і
прифронтових зон, ігноруються релігійні питання і
міжрелігійні відносини, недостатньо уваги
приділяється потребам переселенців. Дискусії навколо
таких питань у ЗМІ мають не тільки формувати
громадську думку, а й конструювати суспільний
дискурс, який потім впливає на політику. Цінна роль
ЗМІ полягає в тому, щоб піднімати актуальні
соціальні питання, розкручувати їх. І от, наприклад,
реальні потреби переселенців, на жаль, у нас
отримують дуже мало уваги з боку ЗМІ, а відтак
немає суспільного тиску на владу. Проблеми
замовчується, значить не вирішується, а отже, ці
люди залишаються наодинці зі своєю бідою.
Роман Шутов
78,9%
14,4%
25,7%
10,6% 11,7%
14,6%
20,5%
11,4%
14,2%
17,6% 17,6%
20,4%
12,5%
47,2%
41,3%
25,3%
61,8%
10,1%
20,1%
15,4%
11,0%
27,2%
33,3%
14,0%
Збройний
конфлікт на сході
України
Вимушено
переміщені
особи
Мобілізація Демобілізація та
демобілізовані
особи
Декомунізація Тарифи Реформи Акції протесту
Частка респондентів, які вважають, що ця тема висвітлюється надмірно
Частка респондентів, які вважають, що ця тема висвітлюється недостатньо
Частка респондентів, які вважають, що ця тема висвітлюється суперечливо

19. 19
Тематичне наповнення медійного поля
очима респондентів:
Как готовить обеды и война
“Найгарячіші” теми
Війна (військові дії) на сході країни (6211);
Оцінка ситуації в зоні АТО (468); Збройний
конфлікт на сході країни (135); Громадянська
війна на сході України; Ведення бойових дій
(76); Зведення стосовно смерності та поранень
серед військових (24); Особливості
функціонування та забезпечення армії (11);
Звичайні будні війська та солдатів (6);
Мобілізація (67); Провал шостої хвилі мобілізації;
Демобілізація (7); Мінські перемовини (16);
Порушення мирних угод та “режиму тиші” (22);
Обмін полоненими (2); Сепаратизм та
сепаратисти (4); Тероризм та терористи (2);
Диверсії; Добровольчі батальйони (2)
Нам в новостях всегда будут показывать кровь, смерть и все
прочее, потому что это всегда более жестко, более востребовано,
люди к этому подтянутся
Внутрішньополітичні
питання
(Псевдо)Реформи (112); Патрульна поліція
(10); Реформування судової системи; Реформа
системи освіти; Реформа самоврядування та
децентралізація; Реформування системи
пенсійного забезпечення (5); Нові
законопроекти (6); Декомунізація (4);
Ленінопад; Хід передвиборчої кампанії (31);
Що попередня влада зробила не так; Політичні
ігри та дії влади (43); Виступи чиновників (10);
Політичні баталії у Верховній Раді (29); Робота
Кабміну (5); Робочі будні Арсенія Яценюка (5);
Де був і що робив Петро Порошенко (10);
Сутички Порошенка та Коломойського; Міхеїл
Саакашвілі; Геннадій Кернес; «Правий сектор»
(2); ВО «Свобода»; Люстрація (7); Сюжети,
спрямовані на підняття патріотичного духу (3);
Пропаганда (3); Антиросійська пропаганда (2)
Набирали людей з іншими, правильними думками, навіть тих
самих міліціонерів брати не хотіли. То тепер ті, що працюють в
органах, перешкоджають в роботі патрульних, тому що їм це
невигідно. Їм було вигідно з хабарями працювати. От би й вище
керівництво так само б замінили – просто б набрали нових людей
Якщо не дивишся 1+1, то й не дізнаєшся, що Коломойський
позивався до України
1 Тут і надалі таким чином вказується частота згадування респондентами того чи іншого конструкту при відповіді на запитання. Якщо частоту не вказано – згадування одиничне.

20. 20
Внутрішньосоціальні
питання
Корупція та боротьба з нею (45); Події в країні (7); Проблеми українців (16); Життя в окупованому Криму (4); Акції
протесту (6); Громадські заворушення; Проблеми внутрішньо переміщених осіб (39); Волонтерський рух (15);
Благодійність на користь внутрішньо переміщених осіб (3); Гуманітарна допомога від Ахметова (2); Допомога армії
(3); Збільшення пенсійного віку
Економіка
Економічне становище держави та криза (25); Загроза дефолту (6); Тарифи (94); Субсидії та їх оформлення (16);
Скасування пільг (4); Зростання цін (32); Валютний курс (8); Інфляція (3); Податки; Зубожіння та бідність (5);
Безробіття (2); Забезпечення газу на опалювальний сезон та пов'язані з цим проблеми і скандали (9); Проблеми
вітчизняної енергетики
Світ і Україна
Позиція України на міжнародній арені та відносини з іншими країнами (14); Кредит МВФ (20); Боргові
зобов'язання України (9); Налагодження стосунків з НАТО; Співпраця з ООН; Санкції Заходу проти Росії (3);
Міжнародні новини (6); Вибори президента США; Надзвичайні ситуації в світі (пожежі, виверження вулканів,
тайфуни та шторми) (2); Протестні рухи в країнах світу
Україна і Росія
Стосунки між Україною та Російською Федерацією (3); Справа Надії Савченко (14); “Промахи” та проблеми
Росії (16); Владімір Путін (2); Агресія Росії (10); Російські збройні угрупування на території України (4); Гумконвой(ї)
з Росії (2)
Надзвичайні ситуації
в Україні
Катастрофи та катаклізми (пожежі, урагани,
затоплення) (14); Рейс МН–17 (5); Вибухи під
Полтавою; Збройна сутичка в Мукачеві (2);
Обстріли Маріуполя (2); Ілловайський котел (4);
Трагедія під Волновахою; Оцінка криміногенної
ситуації та окремі випадки правопорушень
(вбивства, грабежі, крадіжки, нещасні
випадки) (15); Дорожньо–транспортні пригоди
(10); Всілякі порушення законів; Викриття
контрабандистських схем; Захворювання і
захворюваність (2); Смерть (3)
Ми, може, би й не знали, що в Закарпатті контрабанда аж
таких масштабів, що фури на мільярди євро з тим тютюном
їздять. Інколи треба зробити щось трохи неправильне, аби потім
було правильно
Реклама Комерційна реклама та product placement (9); Передвиборча агітація (11)
ShowBiz
Світське життя народних депутатів (3);
Розважальні шоу (гумор, пісні, танці,
екстрасенси, кулінарні шоу) (2); Футбол;
Художні фільми
По телевидению получаю информацию про какого–то
мальчика из детдома, у которого голос лутше, чем у другого
мальчика. Мне это не нужно

21. 21
Влада й народ: від довіри до зневіри
Українці завжди були вимогливі до влади. Часами інститут влади відігравав роль так званого універсального “офірного цапа”. Саме зараз,
серед причин упередженості до влади українці називають популізм, невиконання власних обіцянок та неефективність у втіленні реформ.
Експерти підтримують позицію респондентів, підтверджуючи, що підстав для упередженостіє чимало. Однією з них є брак комунікації
влади з громадськістю. Експерти переконані: погіршують відносини і ЗМІ, які, зокрема, мало говорять про втілення реформ. Відтак кожен
другий українець є упередженим до влади, майже кожен другий – помірно упереджений, і лише приблизно кожен десятий є помірно
лояльним.

22. 22
Хвиля постмайданної ейфорії поволі спала, ми
опинились перед новими викликами. Хтось
повірив у те, що тепер все буде інакше, хтось був
одразу налаштованим скептично, когось це
взагалі не турбувало. Війна. Перезавантаження.
Геополітичні та економічні ефекти цілком
передбачувано зачепили чи не всіх, незалежно
від рівня зацікавленості питаннями політики та
державного управління. Консолідація громадян
України на президентських виборах надала
“кредит довіри” політикам, “народженим
Майданом”, в обмін на вражаючу швидкість змін
на краще. “Змін не було, в нас все одно все
погано”, – апелюючи до влади, висловлюються
респонденти. Натомість з’явилася доволі відчутна
конфліктність, базована на протистоянні “народ–
влада”.
Люди шукають “зраду” у новинах, бо про неї
легше говорити, вона всім зрозуміла та відчутна.
А щоб уяснити про те, що відбувається в
парламенті чи роботі уряду – які конкретні кроки
виконані, які ще попереду – треба мати хоча б
щонайменший рівень компетентності про те, хто
за що відповідальний, з кого питати за зволікання
чи провал, які це має наслідки для простого люду.
Пошук винних стає непоганим рецептом, що
витісняє усвідомлення власної неспроможності та
безсилля.
У наростанні конфліктності не останню роль
відіграють традиційно три речі: несприйняття
українцями влади у будь–яких іпостасях (“я їх не
обирав”; “як обирали – були нормальними, а тепер
стали такими, як всі”), відсутність комунікації
(чіткої та змістовної) на лінії президент-парламент-
уряд-народ із роз’ясненнями своїх планів та
розумінням результатів реформ для кожного
пересічного українця; і третє – це медіа, які могли
б допомогти з комунікацією, але натомість
підхопили лінію “реформи провалені”.
Це може вибухнути в будь-який момент… Люди не відчувають своєї
єдності з політичною елітою. Вони відчувають свою єдність з
армією – і то з хлопцями, а не з генералітетом. Відчувають свою
єдність самі між собою. Якби завтра армія захопила владу, вони б лише
поплескали в долоні і сказали: «молодці». Люди справді в дуже
депресивному стані, що з цим робити – незрозуміло, тому що люди
вже страждають заради реформ, заради України. Україна захищається
неефективно і великими жертвами, а реформ все одно немає. Чого ми
страждаємо, якщо реформ немає? Затягніть пояси… а скільки ще
терпіти? Що – десятиліттями терпіти? Люди цього не розуміють. І
це може вибухнути. Тим більше, що є негативний досвід 90-х, люди не
хочуть повертатись в 90-ті.
Юрій Чорноморець
Украина должна проводить такие реформы, которые способствовали бы
разрыву с прошлым. Это должны быть реформы, которые даже могут
дальше ухудшить социальное положение в Украине, но украинцы должны
очень четко понимать, что эти реформы – не начало негативного
тренда, а что это некоторая такая жертва, которую нужно принести
сейчас, чтобы потом было лучше. Зачастую проводят и принимают
законы и делают какие-то реформы без информационной поддержки
правительства. Люди не знают, для чего принимается данный
конкретный закон или для какой цели принимается та или иная
реформа. В то же самое время не все так черно, как показалось. Есть
такие довольно успешные имиджевые проекты, как новая полиция,
которая на сегодня является большим успехом. И вот нужно побольше
таких проектов, которые были бы реальные.
Антон Шеховцов

23. 23
Опір та суперечності щодо чинної влади є
багаторівневими. Перший рівень криється у тому,
що державні інститути не встигають за
динамічними змінами у суспільстві, і це викликає
конфлікт “старе–нове”: політики, чиновники,
норми, закони, вектори.
Другий рівень стосується самих реформ – кожен
розуміє їх по-своєму або не розуміє взагалі.
Хочеться змін, але щоб вони були швидкими і
позитивними. Щоб були зрозумілими. Щоб,
зрештою, були. Тут мали б підключатись
журналісти, здатні на професійну аналітику, та
розбивати збірну назву “реформи” на частини,
які непідготовлений пересічний читач / глядач
зможе осягнути: патрульна поліція, прозорі
тендерні закупівлі, децентралізація, реформа
судової системи тощо.
З реформами страшна проблема, і все через
висвітлення, через брак комунікації. Ми не
знаємо, що таке реформа.
Оксана Дащаківська
Третій – індивідуальний вимір – стосується
партикуляризму: “зміни повинні бути
обов’язково, і то радикальні, але якщо мені для
цього треба змінити звичний спосіб життя, то це
погані зміни”. Приклад такого способу мислення:
нам потрібне зменшення кількості чиновників,
але якщо через це звільняють мого родича, то це
погано; корупція – це страшне зло, але якщо це
допоможе моїй дитині вступити на бажаний
факультет, то чому б і ні.
Суспільство очікує чогось іншого… З одного боку, ми маємо справу з
суспільством, яке вже оновилося, з іншого боку, з державними
інститутами, які залишилися ще від часів Радянського Союзу і часто
лише заважають цьому руху. Це призводить до певного конфлікту, який
може набути якогось більш серйозного значення.
Петро Олещук
Реформи у нас - це така велика красива абстракція. «Реформи, які
уряд не робить». Це така мантра, ми повторюємо її і далі не йдемо. А
насправді дискусія має йти іншим шляхом. Якщо ми говоримо про
реформи, то про які саме? Давайте поговоримо конкретно - про
децентралізацію, наприклад. Що уряд робить, а що ні? Тут ми
приходимо до конкретики, і тоді почнеться конструктивна дискусія - і
про реформу в МВС, і про реформу судової системи. Потрібно
говорити про те, де уряд справді нічого не робить, а де все ж таки
робить, але недолуго. Мабуть, це і є те, що ЗМІ мають робити, але не
роблять.
Роман Шутов
Немає зрушень у підтримці антикорупційних ініціатив. Тобто далі всі
базові корупційні елементи є в нашому повсякденному житті,
наприклад, давання хабарів лікарям, вчителям тощо. Вони всі
підтримуються на доволі високому рівні, тобто 60-70% населення
погоджуються з тим, що вони не шкодять життю нашої держави, – і
це для мене "проблемний дзвіночок".
Вікторія Середа

24. 24
Люди заряджені були на зміни, на переформат
країни, на великий попит на нові обличчя і на нові
смисли. Це не було запропоновано громадянам. І
дисонанси, зневіра, мінуси в сприйнятті нової влади
почалися саме з цього. Людей не можна об’єднати
навколо персон, людей можна об’єднувати навколо
ідей, наприклад, реформування країни. Влада має
розповідати людям, що вона робить, що вона буде
робити та заповнювати ці вакууми, які зараз
існують, новими сенсами і новими контекстами, які
дозволять людям відходити від політики
патерналізму. Якщо не будуть запропоновані ці речі
в найближчим часом, то градус невдоволення буде
підніматися, Його дуже добре підігрівають ті, хто
не заспокоївся і не заспокоїться, ясна річ.
Зоя Казанжи
Мы сегодня наблюдаем очень необычные процессы в
стране. Общество значительно более
политизировано, общество начинает дробиться по
интересам, оно начинает формулировать для себя
ответы на самые разные вопросы. Оно начинает
искать новую форму социального договора, новую
модель политического компромисса, оно заново
формулирует для себя “красные линии”, которые
нельзя пересекать. Оно избавляется от старых
риторических вопросов и формулирует новые
риторические вопросы – сообразные вызовам
времени. Страна вышла из летаргического сна и
ощупывает себя, пытаясь понять, кто она есть.
Павло Казарін
Проблемы Украины в том, что правительство не
занимается разговорами с населением. Проблема
еще в том, что у нас есть Министерство
информационной политики, но нет информационной
политики. Народ не знает, чего ждать от страны.
Вот и вся проблема.
Олександр Нойнєц
Конфлікт нормальний і постійний – це питання
політичної влади і тих соціальних груп, які
намагаються владу утримати. Це нормальний
конфлікт у будь-якому демократичному суспільстві.
Просто він зараз набуває певних рис, пов’язаних з
війною та з наявністю політики в часи війни.
Ірина Брунова-Калісецька

25. 25
Рівень незадоволення діями влади серед населення
очікувано високий і пояснюється не лише втіленням
непопулярних реформ, що жорстоко “б’ють по кишенях”
простих людей, а й зневірою. Люди покладали великі
сподівання на нову владу, що зайняла високі кабінети після
Революції Гідності. Зараз ці сподівання змінились
упередженістю.
После Майдана к власти пришли люди, которым, я даже
скажу это слово, можно было доверять. Почему можно было?
Потому что они вдруг остановились, власть их изменила.
Ситуацію також підігріває невтомна пропагандистська
машина Російської Федерації, що прямо або
опосередковано вказує українцям на неефективність /
бездіяльність / заангажованість / безглуздість нашої влади.
Так, українці, що намагаються зберегти позитивне ставлення
до сусідньої держави та її мешканців (зокрема, коли мова
йде про наявність родинних зв’язків), шукають внутрішню
причину дестабілізації в державі. І знаходять її у владі.
Населення знову займає конфронтаційну позицію стосовно
можновладців.
Косметичні зміни відбулись. Вивіску, як то кажуть,
поміняли, а наповнення залишилось старе.
Політики бавляться в гру “вибори”, маніпулюючи людьми, і
людям ця гра вже набридла. Вони не вірять у ефективність
виборчої системи як інструменту зміни влади, зокрема через
наявність тих самих облич, що присутні у Верховній Раді
кожного скликання (просто приходять вони щораз під
іншими знаменами) та традиційне недотримання
передвиборчих обіцянок кожною новообраною владою
одразу ж після обрання. Наприклад, ВО «Свобода», на
переконання учасників peer–груп, тримали в руках “довіру
людей” та потім “прийшли до корита і усьо пропало”. Зараз “їм
вже нічого не світить”, вони потихеньку розгублять весь свій
електорат.
Як на мене, конфлікт на Донбасі не те, що впливає, він
добряче змінює, добряче перетворює суспільство, перетворює
українців. Для багатьох він став таким напевно стартом,
люди інакше поглянули на цю країну, на себе в цій країні, на
те, куди ми йдемо. Мабуть, в нашій сучасній історії нічого
схожого в принципі не було. Це така надзвичайно подія, яка
точно змінила цю країну і ще змінить її.
Левко Стек
Оцю таку складну ситуацію, що склалась в країні, добиває
влада. Бо, на жаль, вона не є прозора, вона не є чесна.
Політики тільки роз’єднують, розбурхують суспільство.
Консолідації очікувати не доводиться, це у будь–якому разі.
На жаль. Іншій бік цієї проблеми – людям набридли
договорняки між президенською командою, Коломойським і
старою владою, колишніми регіоналами. Одна з проблем – це
реформи, яких ніхто не розуміє. Подекуди складається
враження, що сама влада їх не розуміє. Говорили всі про
реформи, про люстрацію, а вона так і не відбулась.
Змінилася верхівка, змінилися голови обладміністрацій,
установ, але на місцях ті самі чиновники з колишніх
регіоналів, які при Януковичу виконували корукційні схеми.
Вони плавно перетекли до людей команди Порошенка чи
Яценюка. У спілкуванні з людьми тільки й чуєш: "Влада
бреше, влада маніпулює, влада пропагує те, що нічого не
змінюється у суспільстві, влада так само поводиться, як і до
Євромайдану". У людей це викликає страшенне обурення.
Суспільство зараз дуже втомлене. І багато людей не вірять
у ті зміни, яких можуть очікувати: вони не вірять у зміни
правоохоронних органів, зміни в міліції, зміни у прокуратурі,
в податковій системі. Якщо їм зараз говорять про якісь
зміни, а цих змін не спостерігається, то у людей
пробуджується зневіра. Мені здається, що попереду у нас –
довгі роки випробувань, а ці непорозуміння будуть тільки
зростати.
Володимир Носков

26. 26
На думку респондентів з різних міст, у 1991 року незалежність Україні була подарована, а так бути не може – незалежність треба
відвоювати, чим, власне, ми зараз (від початку Революції Гідності) й займаємось.
Каждая страна заплатила большую цену за свою независимость. Сейчас пришел наш час.
Після Майдану відбулась зміна пріоритетів – перестановка цінностей. Відбувся сплеск громадянського самоусвідомлення: чимало людей в
один прекрасний момент стали себе ідентифікувати патріотами. Змінилося ставлення до влади: коли раніше це була радше терпимість, ми
мовчали і не протестували, то “сейчас это явное неуважение к власть имущим”. Вся справа в тому, що люди відчули можливість участі у
політичних подіях (“ощущение расширения возможностей гражданина обычного”).
Політикум також усвідомив (мірою своїх можливостей), що не можна відверто брехати “з трибуни”. Зараз вони більше остерігаються
викликати на себе агресію повсталого натовпу, переконані учасники peer–груп, тому “фільтрують” те, що говорять.
Однак залишається чимало чинників, що підсилюють критику влади з боку населення. Один з таких закидів – корумпованість. Корупція в
Україні існує тому, що ці схеми “прикривають” саме ті інституції, які мають з нею боротись.
Каждая новая власть, что приходит, желает лишь как можно больше ухватить. Некоторые, как Янукович, давятся, некоторые успевают
ухватить лишь чуть–чуть. Но ничего не меняется. А на прошлых выборах мы просто поменяли хозяина. Вопрос лишь в том, относится он к
первой или второй категории. Не подавится ли он тоже?
Українці не відчувають поваги до влади, вони її безупинно критикують, забуваючи про те, що саме вони дали владу керувати. Не останню
роль у формуванні негативного іміджу влади серед населення відіграють ЗМІ: медіа постійно критикує владу. Регулярні демонстрації
ухиляння чиновників від мобілізації підриває дух патріотизму, тиражування роликів з викиданням високопосадовців у смітник сіє анархічні
настрої, а дублювання фотожаб з Інтернету, що кепкують над можновладцями, на загальнонаціональному телебаченні розвіює будь-яку
надію на шанобливе ставлення до будь-кого, хто уособлює собою державну владу. Люди не вірять в зміни на краще через реформи, адже
втілюють їх чиновники, які, по суті, є однаковими, а отже, їм притаманні одні й ті ж риси, всім без винятку, – корумпованість,
заангажованість, безвідповідальність, безпринципність.

27. 27
В уявленнях респондентів, існує Хтось (людина або, радше, група
людей, не обов'язково інституціалізована), яким вигідне військове
протистояння на території України та дестабілізація країни. Він (вони)
егоїстичний, підступний, хитрий, всезнаючий. Звинувачення
буквально “висить в повітрі”, однак ніхто не наважується його
озвучити. Припускаємо, що цей Хтось персоніфікується у владі.
Передумови для такого розвитку подій наявні. Можна сміливо
говорити про відсутність серед українського населення лояльної до
влади групи.
Здається, що вони між собою домовились: "ти говори, що я
поганий, а я – котитиму бочку на тебе". І так формують собі
імідж.
Кожен другий (48,5%) з опитаних виявляє категоричну
упередженість стосовно влади та її дій. Ще майже половина
(41,3%) є менш категорично налаштована – їх ми
зараховуємо до категорії помірно упереджених. Свою
лояльність до дій влади загалом висловлють лише 10,2%
опитаних. Проте і цю лояльність варто трактувати як
помірковану, адже категорія помірно лояльних становить
8,9%, а цілком лояльних – лише 1,4%.
На ставлення українців до влади жодним чином не впливає
пропаганда, їхнє сприйняття чи несприйняття
пропагандистських повідомлень. І серед тих, які сприймають
пропаганду, і серед тих, які її розпізнають, більшість є
упередженими до української влади.
Макрорегіон проживання українців не впливає значно на
їхнє ставлення до влади: в кожному з макрорегіонів України
переважають настрої упередженості до дій влади. Лише в
північному макрорегіоні упередженість є дещо більш
поміркованою, аніж категоричною.
2,7%
3,3%
4,2%
4,6%
9,8%
14,4%
19,2%
25,4%
64,1%
52,2%
Війна вигідна олігархам, адже
вони заробляють на ній гроші
Війна в країні вигідна
чиновникам, адже відволікає від
внутрішніх проблем
Цілком погоджуються
Радше погоджуються
Погоджуються та не погоджуються однаковою мірою
Радше не погоджуються
Цілком не погоджуються

28. 28
Наша країна – буферна зона між Сходом і
Заходом, які є своєрідними антагоністами у світовій
історії: вони то конкурують, то конфліктують один
з одним, а ми – поле для розгортання подій. Наша
країна володіє неймовірним потенціалом, однак нам
досі не вдавалось його реалізувати через відсутність
влади, яка б не була маріонеткою в руках одної з
цих сторін.
Декларований рух в Євросоюз – це чудово, але
якщо оцінювати розвиток подій в країні – ми
рухаємось не в тому напрямку, що потрібен народу.
У Порошенка зараз позиція, якій не позаздриш.
Ніхто не хоче бути на його місці. Але він – тертий
калач, ніхто не знає його плану.
Яценюк – це просто генератор панічних
настроїв в Україні. Вже нема дірок у пасках.
Ляшко в Україні, як Жириновський в Росії –
блазень, якому можна говорити що завгодно заради
потіхи людей. Раніше цю позицію займав Шуфрич.
Реформи в Україні – чудове поле для
популізму. 4,9%
14,5%
12,6%
6,7%
14,8%
11,4%
4,0%
25,8%
20,1%
22,8%
19,6%
18,3%
47,6%
25,3%
37,7%
Реформи в Україні – це гра
напоказ
Українська влада робить те, що
їй каже Європа та США, не
маючи власної позиції
Справа Надії Савченко –
яскравий приклад нездатності
України відстояти свої права

29. 29
Декомунізація: зміна вивісок чи дійсності
Реформа декомунізації запізнилася в Україні на 25 років. Здавалося б, принаймні одна частина суспільства повинна очікувати її
реалізації з нетерпінням. Натомість до тих, хто виступав проти реформи з ідеологічних мотивів, долучились ще й ті, хто вважає,
що вона не на часі.