1. Заступник директора з навчально – виховної роботи ,
вчитель української мови та літератури
Новобериславської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів
Бериславського району Херсонської області
Грекало Валентина Михайлівна
Маруся Чурай – дівчина з легенди
(Інтегрований захід з української літератури, історії, музики)
МЕТА: поглибити знання учнів про життєвий шлях Марусі Чурай; ознайомити з багатством її пісенної
палітри; виховувати духовно- естетичні життєві цінності, прагнення до духовного розвитку;
прищеплювати любов до народної пісні, рідного краю, повагу до визначних особистостей
ОБЛАДНАННЯ: плакат зі словами Л. Костенко «Її пісні це перло многоцінне, Як дивен скарб серед
земних марнот», ілюстрації – портрети , ілюстрації до пісень, аудіозаписи пісень, виставка книжок з
творами про поетесу
Під тиху мелодію української пісні звучать слова
Ведучий 1 Ой, слова – перлини у віночку клечання,
Джерело цілюще! Музика жива!
Розриваєш пута і прокляття зречення
Рідна моя мово, пісня вікова!
Ведучий 2 Пісня моя, подруго століть, як до Громадянки – стою в поклоні до твоєї історії,твоєї
мови, розуму і духовної поезії. Прийняла мене, як дитину, у свої розкоші пісні, розділила будень і свято,
посвятила в кохання і зраду – тонким болем і криком звила моя пісня, заскиглила чайкою, Марусею
Чурай.Твердине моя, пісня всепрощаюча, серце моєї матері – землі, не заховають тебе в музеї, підеш по
хатах колядою, Марією Святою, Катериною Білокур, з попелища зречень піднімеш голос Кобзаря. І
переллються сили твоєї правди в пісенні душі твоїх синів і дочок.
О пісня, пісенько святая! Пісня колискова, молитва і храм народу, такою я тебе нікому не віддам. Ні
на мить!
Ведучий 1 Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть
від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і
народна лірична пісня.
Ведучий 2 Інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця цих пісень. До
таких легендарних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай.
Ведучий 1 Документально історичність особи Марусі Чурай поки що нічим не підтверджується. Чи
справді існувала Маруся Чурай, чи це збірний образ - створений народом?
Дати категоричну відповідь на це питання поки що неможливо. Доки не будуть знайдені відповідні
документи, все, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою.
Ведучий 2 Справа в тому, що влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи
будівель над Ворсклою, плавились церкви. Вітер був сильний, полум’я гуготіло. І довго ще літав над
руїнами магістрату легенький попіл спалених паперів, де знаходилися записи усіх поточних судових
справ. Мабуть, там була і справа Марусі Чурай, тому і не дійшло до нас жодних свідчень про цю
прекрасну дівчину.
Ведучий 1 Але чимало дослідників – фольклористів, етнографів та науковців вважають, що все ж
таки вона історична особа. Український радянський поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї
драматичної поеми «Марина Чурай», знайшов у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть
текст вироку полтавській піснетворці. Цей цікавий і, поки що, єдиний документ, що доводить
історичність особи Марусі Чурай. Зміст вироку, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його
справжнім історичним документом.
Ведучий 2 То ж запрошуємо вас поринути у світ таємничості та загадковості , дізнатися про
незвичайну долю цієї легендарної поетеси, насолодитися красою її чаруючих пісень, силою
висловлених у них почуттів.
2. Інсценізація
Маруся іде і співає пісню «Ой Боже мій милий» , зупиняється і плаче. З іншої сторони виходить
козак, повільно іде
Козак
Боже, яка гарна пісня, який чудовий дівочий голос, та чомусь здається таким сумним. Він, мабуть,
належить дівчині з добрим, щирим серцем та сумною душею.
(Звертається до дівчини)
- Дівчино, ти хто? Куди мандруєш? Чому у тебе такі сумні заплакані очі?
Маруся
Я Марина Гордіївна Чурай, матуся та люди звуть мене ще Марусею. Народилася в Полтаві в родині
урядника кінного козацького полку Гордія Чурая в 1625 році. Мій батько був хороброю, чесною
людиною, любив Батьківщину та ненавидів ворогів. Вбивши шляхтича, вимушений був втекти на Січ,
пристати до війська Павлюка, брав участь у повстанні проти польської шляхти. У 1637 році, зазнавши
поразки, батько з козацькою старшиною потрапив до поляків та був страчений. Ми з мамою залишилися
удвох. Жили у будиночку, що стояв на березі річки Ворскли. Як ми любили слухати пісню теплої легкої
хвилечки, тихий шелест верб. Там я і пізнала перші чари кохання… та тяжкі муки страшної зради… Та
поплатився він за це… тяжко поплатився… смертю своєю поплатився.
(продовжує)
Лежала тінь від столу і до ночі,
Лампадка тріпотіла в божнику.
А він сидів, зіщуливши ті плечі
І звісивши ту голову тяжку.
Торкнувся склянки білими вустами
Повільно пив!!! І випив!!! І погас!!!
Ой сонце, сонце, промінь твій останній!!!
Оце і є вся правда про нас!
Не помста це була, не божевілля!
Людина спроста ближнього не вб’є!!!
Я не труїла!!! Те прокляте зілля
Він випив сам!!! Воно було моє.
(Маруся іде геть, плачучи)
Козак
Боже, я чув про цю бідну дівчину з Полтави, Марусю Чурай. Чураïвна успадкувала вiд батька-козака
благородну душу, вiд матерi - прекрасний голос, та вiд усього украïнського народу - справжнiй талант,
що зробив ïï спiвучою душею Украïни. Їï пiснi спiвали закоханi, з
ïï пiснями йшли у бiй. Про її чарівний голос, чудові пісні, які вона сама складала, гарну зовнішність і
добре серце слава по всій Україні ішла. Подобалась дівчина багатьом місцевим парубкам. Серед них
відрізнявся козак Полтавського полку Іван Іскра.
Він палко любив Марусю, хоча ніколи не відкривав їй своїх почуттів, бо знав, що її серце належало
іншому. Цим іншим був молодий, красивий, але слабовольний, безхарактерний козак Гриць Бобренко.
Коли почалась визвольна війна у 1648 році проти польської шляхти під проводом Б.Хмельницького,
Грицько з Іваном вирушили в похід. А за ними пішла і Маруся. І довго чекала бідна дівчина в Києво-
Печерській лаврі свого судженого. Він не з’являвся. Та якось зустріла Івана Іскру, він і розповів, що
Гриць, за волею матері, одружився на її подрузі Галині Вишняк.
У відчаї кинулась вона із греблі у Ворсклу. Її врятував Іван Іскра. Довгий час разом із старою
Горпиною Чурай доглядав за нею. А восени приятелька Марусі зібрала вечорниці. Там Маруся зустрілася
з Грицем. Ревнощі, згадки про нещасливе кохання і породило план помсти. Вона отруїла Гриця.
Ведучий 2 Марусю посадили в острогу. Відбувся суд.
Інсценізація судового процесу
Суддя
Важко розібрати, що і до чого, як воно було.
Нехай простить і та, і друга мати, а їхні діти учинили зло.
Грицько зцурався дівчини такої! Доп’яв біди, земля йому пером.
Такої кривди парубок накоїв, що не могло це скінчитись добром.
Але ж, мабуть, ми правди не зурочим, що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?
3. Людській душі цей злочин осоружний. Не виправдання навіть і любов.
Дожитися, щоб так погиб хорунжий, що ніяк похилити хоругов!
І хто ж убив хорунжого? Дівчина! А як по ньому тужить! Як вдова.
Он подивіться. Є ж якась причина. То вже стоїть людина нежива.
Страшне це діло, діло небуденне. А всі почути вирока спішать.
Воно, скажу вам, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать.
— Закони судочинства вагатися не дозволяють нам.
Запобігавши, щоб такі злочинства не множились промежду християн,
ми мусим вбивцю засудить до страти, як нам велить і право, і статут.
І тільки спосіб — як її карати — предметом спору може бути тут.
Влітку 1652 року, у день страти, вдосвіта на центральний майдан почали збиратися люди.
Непритомну, закуту в кайдани дівчину кати втягли на поміст. Але тут з’явився вершник. Це був Іван
Іскра. Він привіз указ Б.Хмельницького, за яким Чурай дарувалося життя. Дівчина після помилування
невдовзі померла в каятті у монастирі у 1653 році.
Ведучий 1 Досі живе думка, що гетьман України пам’ятав батька Марусі – Гордія Чурая, любив
пісні його доньки, часто сам співав їх, тому і дарував їй життя.
Ведучий 2 Повік не згине Марусина пісня, вона вічно буде палахкотіти яскравим полум’ям у наших
серцях, зачаровувати наші душі багатством мистецької палітри. Поки що відомо близько 20 пісень,
приписуваних Марусі Чурай. Але цілком можливо, що їх набагато більше.
Ведучий 1 Пісні, як і люди, мають свої біографії. Це простежується у популярній і нині пісні, яку
не одне покоління матерів передає у духовний спадок своїм дітям разом з іншими піснями, переказами,
легендами.
Ось вирушають полки Б.Хмельницького на історичні битви 1648 року до Жовтих Вод і Корсуня. А
яких тоді співали козаки пісень? Важко назвати всі, а от «Марусю» напевно:
(У виконанні хлопців звучить пісня « Засвистали козаченьки»)
Ведучий 2 За ким же плакала Марусенька? Мабуть, ви вже здогадалися, звичайно ж за любим
козаком – Грицем. Цікаво , що пісня ця записана 1961 року в Жовтих Водах від Поліни Євтихівни
Смирської, яка вивчила її з вуст своєї баби Чорнонос, а та чула від свого діда, вихідця з Полтавської
губернії. Підтвердженням того, що Маруся Чурай була таки автором пісні «Засвистали козаченьки» є її
публікація в збірнику «Молодчик з молодкою на гулянні », котрий побачив світ 1790 року у Петербурзі.
Вже тоді молодь знала кілька варіантів пісні, яка супроводжувала козаків у боях за рідну землю, за волю і
незалежність України і співпереживала розлуку своєї ровесниці з милим її серцю - козаченьком.
Ведучий 1 А про що ж ще писала дівчина?
Щирість та радість кохання, гіркота вимушеної розлуки з коханим, зрада, швидкоплинність долі та
щастя, а крім того добродушне викриття негативних людських вад - ось далеко не всі мотиви Марусиних
пісень. З душевним трепотом співається про найкращі людські почуття: кохання, надії та нездійсненні
мрії у піснях «В кінці греблі шумлять верби», «Чому ж вода каламутна». «На городі верба рясна» .
(У виконанні учнів звучать пісні)
Ведучий 2 Та не судилося в парі ходити, любитися. Розлучили пару «ні батько, ні мати, ні суд, ні
громада, а заступ та лопата…».
(Хлопці співають пісню «Ой не ходи, Грицю»)
- Ведучий 1 Що ж іще хвилювало Марусине серце, ніжну та люблячу її душу?
Не тільки сумувати, журитися вміла Чураївна, а також і веселитися. Вашій увазі пропонується пісня
жартівлива, яку ви добре знаєте.
(Учні виконують інсценізацію пісні «Грицю, Грицю, до роботи)
Ведучий 2 Ці та багато інших пісень співала і співає вся Україна, навіть і не знаючи, що їх автор –
легендарна полтавська дівчина – Маруся Чурай. Ліна Костенко так оцінила творчість дівчини:
Її пісні – це перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот.
Ведучий 1
Вона піснями виспівала душу,
Вона пісні ці залишає нам.
Ведучий 2 Маруся Чурай живе в чудових піснях, у пам’яті народній. Перекази про неї живуть у
віках. Історія життя і пісні талановитої полтавської поетеси послужили письменникам, драматургам,
поетам основою для створення художніх творів.
4. Ведучий 1 Мотиви широковідомої народної пісні «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці» та
перекази про Марусю лягли в основу творів Григорія Квітки – Основ’яненка, Степана Руданського,
Ольги Кобилянської, Володимира Самійленка, Михайла Старицького та Левка Боровиковського.
М.Старицький написав п’єсу «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці.» Це «драма із давніх часів,
народна, з музикою, співами, танцями. Автор показав не тільки кохання, зраду і творчий фінал, а й
доказав, що причина загибелі героїв криється в людях, які вирішили грішми боротися з красою».
Ведучий 2 Левко Боровиковський створив цікаву баладу «Чарівниця». Твір дуже схожий на
пісню, у ньому знаходимо багато цікавих фольклорних елементів: опис ворожіння й заговорів, весілля.
Сюжет балади такий: до циганки з села приходить дівчина Маруся, котра хоче парубка Гриця
привернути до себе. Одружившись з Марусею, Гриць зажурився, зів’яв як билина і помер. А
Маруся теж «захворіла і до своєї могилоньки чари проклинала».
Ведучий 1 Степан Руданський написав баладу «Розмай». Марусі Чурай присвячено оперету
«Ой не ходи, Грицю…» харківського драматурга В. С. Александрова Проте, це твори, в основу яких
покладено пісню Марусі «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», і тому в них велика доля вигадки.
Перша ж спроба показати справжні події з життя Марусі Чурай належить письменникові Г.
Бораковському, який, використавши розповіді старого козака з Полтавщини, створив драму «Маруся
Чурай — українська піснетворка». Через вісім років В. Самійленко написав віршовану драму
«Маруся Чураївна», в якій, проте, дійсні факти щедро пересипані авторськими домислами.
Ведучий 2 У 1839 році в книзі «Сто русских литераторов» надрукована історична
повість Олександра Шаховського «Маруся — малоросійська Сафо», на початку якої автор вказав, що
«зміст повісті заснований на історичних фактах». О. Шаховський не був фольклористом і відомості
про героїню одержав від Г. Квітки-Основ'яненка, що цікавився розповідями про Марусю Чурай і
зібрав про неї велику кількість матеріалів, на жаль, загублених разом з архівом письменника.
Ще один біографічний нарис «Маруся Чурай, малоросійська співачка», друкований упродовж
1877—1879 рр. петербурзьким журналом «Пчела», належить О. А. Шкляревському. Автор зазначає,
що пісні Марусі Чурай найчастіше пов'язані з її особистим життям, і наводить багато зібраних
фольклорних матеріалів про неї.
Ведучий 1 А ось Ліна Костенко створила найбільший за обсягом свій твір - історичний роман у
віршах, який так і назвала «Маруся Чурай».. Ми маємо можливість перегорнути сторінки славної історії
нашого народу та подумки полинути до зеленої Полтави, на її пагорби і долини, уявити хатину над
Ворсклою, де жила така собі дівчинонька. Яка мріяла про кохання - і загинула від нього Цей твір здобув
прихильність багатьох читачів. Він відзначений найвищою нагородою України – Шевченківською
премією.
Ведучий 2 Коротким спалахом промайнуло це яскраве життя дівчини - полтавчанки, а який
зоряний слiд лишило по собi! « Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня.
Це — душа».
Ведучий 1 Тi пiснi й досi причаровують людськi душi вiчним покликом краси й любовi. Судячи з
пісень, які приписують Марусі Чурай, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів і
всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно
озиваються в наших серцях , вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття,
довершеністю форми, чарівністю мелодій.
(Звучать слова з пісні « Ішов милий горонькою»)
Ішов милий горонькою,
Мила під горою,
Зацвів милий роженькою,
Мила – калиною.
Ведучий 2 Воістину і зацвіла калиною, і закрасувалась на лугах нашого мелосу творчість легендарної
поетеси. Пiснi Марусi Чурай стали своєрiдним духовним лiтописом Украïни, цiннiстю, яку неможливо
знищити, не знищивши значну частину душi усього народу. Хiба у справжнiх людей, патрiотiв своєï
Вiтчизни, рука підніметься на таке?
Ведучий 1 Так проста полтавська дiвчина, що жила високим коханням, стала легендою свого краю,
його пiснею, часточкою iсторiï матінки - України . Великий той народ, який має таку iсторiю, таких
предкiв i таку пiсню. Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже
подаровано людям.
Ведучі ( разом) А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі.
