ЩО СКАЗАТИ ТИМ, ХТО МАЄ СУМНІВИ В НЕОБХІДНОСТІ РАТИФІКАЦІЇ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ?

Що сказати тим,
хто має сумніви
в необхідності ратифікації
Стамбульської конвенції?
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству
стосовно жінок і домашньому насильству
та боротьбу з цими явищами – у питаннях та відповідях
Конвенція із запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насиль-
ству та боротьбу з цими явищами, відома як Стамбульська конвенція, – це
законодавча база Ради Європи для боротьби з насильством щодо жінок та
дівчат. Йдеться про найкращі ідеї для протидії ґендерному насильству, за-
кріплені в одному документі.
Конвенція пропонує урядам країн необхідні стандарти для боротьби з на-
сильством щодо жінок і дівчат та визначає, які саме дії уряди повинні ро-
бити для запобігання насильству, для захисту жертв і притягнення до від-
повідальності винних осіб. Документ базується на багаторічному досвіді
відповідної роботи та визначенні найоптимальніших шляхів подолання ґен-
дерно обумовленого насильства та для його попередження. Конвенція має
юридичну силу, тому будь-яка країна, яка її ратифікує (надає силу закону),
повинна дотримуватися її положень.
Київ – 2021

Автори:
Левченко К. Б., докт. юр. наук, професор,
Легенька М. М., докт. філософ. права, Аносова Ю. О., канд. юр. наук,
Черепаха К. В., Дунебабіна О.А.
Рецензенти:
Байдик Віта, кандидатка психологіних наук,
завідувачка кафедри управління освітою Луганського ОІППО;
Поєдинок Ольга, кандидатка юридичних наук, адвокатеса,
доцентка кафедри міжнародного права Інституту Міжнародних відносин
Київського національного університету ім. Т. Шевченка
Підготовлено експертками ГО «Ла Страда-Україна» спільно з Урядовою
уповноваженою з питань ґендерної політики, Апаратом Урядової уповнова-
женої з питань ґендерної політики за участю громадських організацій «Жіночі
перспективи», Національна Рада Жінок України, Інформаційно-консультатив-
ний жіночий центр, «Інсайт», «Центр соціальних та ґендерних досліджень»,
«Спілка жінок України».
Ця публікація стала можливою завдяки підтримці Уряду Канади в межах
Проєкту «Голос жінок і лідерство – Україна», який впроваджується Українсь-
ким Жіночим Фондом (УЖФ). Подана інформація не завжди відображає по-
гляди Уряду Канади й УЖФ. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Ла
Страда-Україна».
Рекомендовано до друку та використання
Науково-методичною радою ГО «Ла Страда-Україна»,
протокол № 5 від 30 вересня 2021 р.

3
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
необхідності
ратифікації
Стамбульської
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
запобігання
насильству
стосовно
жінок
і
домашньому
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
відповідях
Про Стамбульську конвенцію
Про Стамбульську конвенцію – Конвенцію Ради Європи про запобі-
гання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з
цими явищами написано та сказано чимало. Цей документ визнано най-
вищим міжнародним стандартом стосовно попередження та боротьби з
такими видами насильства, який має бути втіленим у національному за-
конодавстві та практиці.
Новизна Конвенції полягає в тому, що вперше в міжнародному доку-
менті, який обов’язковий до виконання країнами, котрі його ратифікува-
ли, йдеться не лише про дискримінацію жінок, але й про домашнє насиль-
ство (яке хоча й стосується здебільшого жінок, але також зачіпає чоловіків
і хлопців), про різні вияви насильства стосовно жінок (сексуальне насиль-
ство, зокрема зґвалтування, примусовий шлюб, примусовий аборт, при-
мусова стерилізація, каліцтво жіночих статевих органів, злочини заради
так званої «честі», переслідування, сексуальні домагання).
Всі визначені в Конвенції види насильства розглядаються не як при-
ватні питання особи, що постраждала, або внутрішні проблеми родини,
а як злочини та порушення прав людини, відповідальність за реагування
на які покладається на державу.
Чому потрібна була Конвенція із запобігання насильству стосовно жі-
нок та домашньому насильству та боротьбу із цими явищами?
Відповідь на це запитання з публікації Ради Європи:
«За останні 30 років деякими державами-членами Ради Європи були
зроблені важливі кроки в напрямку протидії насильству, але чинного
законодавства часто недостатньо дотримуються, послуги для по-
терпілих залишаються обмеженими чи недостатньо фінансуються,
нерідко переважають сексистські підходи. Крім того, законодавство і
підтримка, які доступні, сильно варіюються від однієї країни до іншої,
створюючи величезні відмінності в захисті постраждалих. Стамбуль-
ська конвенція звертається до урядів, які ратифікували її, ухвалити все-
осяжний комплекс заходів для боротьби з усіма формами насильства
щодо жінок і домашнім насильством. Кожне положення Конвенції по-
кликане запобігти насильству, допомогти постраждалим і забезпечи-
ти притягнення винних до відповідальності. Це вимагає криміналізації
та запровадження санкцій щодо різних форм насильства над жінками,
зокрема домашнього насильства, переслідування, сексуальних дома-
гань і психологічного насильства. Акцентування уваги на насильстві
стосовно жінок і усвідомлення того, що це є злочином, допоможе по-
класти цьому край». (Міфи та факти про Стамбульську конвенцію –
https://www.coe.int/en/web/genderequality/-/learn-about-myths-and-facts-
about-the-istanbul-convention-in-ukraine).

4
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Станом на серпень 2021 року Стамбульську конвенцію ратифікува-
ли 34 із 47 держав-членів Ради Європи1
. Ще 12, включаючи Європейсь-
кий Союз, підписали її, але поки що не ратифікували. В березні 2021 року
Туреччина оголосила про денонсацію Конвенції і в липні вийшла з неї.
До Стамбульської конвенції можуть долучатися й країни, які не є члена-
ми Ради Європи, але які визнають її стандарти та заходи щодо їхнього
втілення на національному рівні.
Чому Конвенцію називають Стамбульською?
Конвенція була схвалена ОДНОГОЛОСНО всіма державами-членами Ради
Європи та відкрита до підписання 11 травня 2011 року в Стамбулі під час
міжнародної конференції, організованої за головування Туреччини в Раді
Європи. Цьому передувала кількарічна робота експертів та представ-
ників урядів країн-членів Ради Європи, зокрема й України, а також міжна-
родних та громадських організацій, які мали право дорадчого голосу.
За традицією Ради Європи документу нерідко присвоюється назва
міста, де такий документ ухвалювався. Так Конвенція стала Стамбуль-
ською.
Про що Конвенція?
Коротку відповідь на це запитання дає вже її назва – про запобігання та
боротьбу з домашнім насильством та насильством стосовно жінок.
При цьому Конвенція базується на переконанні, що припинення насиль-
ства щодо жінок та домашнього насильства потребує комплексних
та міжвідомчих заходів та стратегій, учасниками яких є не лише дер-
жавні структури в особі соціальних служб, правоохоронних органів, су-
дів, органів місцевого самоврядування, але й громадські організації, інші
інститути громадянського суспільства, приватний сектор.
Зміст Конвенції розгортається навколо двох основних принципів, сто-
впів Конвенції: захисту постраждалих від насильства та покарання
кривдників. До них варто додати ще один, а саме – відповідальність
держави за здійснення ефективної політики запобігання та протидії
насильству та допомоги тим, хто її потребує.
Положення статей Конвенції ґрунтуються на міжнародному досвіді
запобігання та протидії насильству щодо жінок і домашньому насиль-
ству, на практиці, яка застосовується в цій царині в різних країнах, на
моделях, які використовувалися впродовж тривалого часу та виявилися
ефективними й плідними.
1
https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list/-/conventions/treaty/210/signatures?
module=signatures-by-treaty&treatynum=210

5
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Чи регулює Конвенція сімейне життя? Визначення сім’ї? Чи вимагає
внесення змін до сімейного законодавства?
До цілей Конвенції не відноситься регулювання сімейного життя або
складу сімї, саме тому вона не містить визначення поняття «сім’я» і
не відстоює та не пропагує конкретний тип сімейних відносин або кон-
фігурацію сімей.
Конвенція складається з 81 статті, які об’єднані в 12 глав.
Глава І формулює цілі, визначення понять, які застосовуються в Кон-
венції, декларує рівність і недискримінацію як вихідні принципи бороть-
би з насильством щодо жінок та домашнім насильством, передбачає
зобов’язання та належну увагу з боку держави та окреслює сферу засто-
сування положень Конвенції. При цьому в ній підкреслюється спрямо-
ваність на протидію всім формам насильства стосовно жінок, зокрема
домашньому насильству, яке зачіпає жінок непропорційно, але Конвен-
ція захищає так само і чоловіків! Бо чоловіки також можуть бути постра-
ждалими від деяких форм насильства, котрі охоплюються Конвенцією,
приміром, такими, як домашнє насильство або примусові шлюби, хоча
такі випадки трапляються рідше, ніж із жінками. В статті 2 прямо зазна-
чається: «Сторони заохочуються застосовувати цю Конвенцію до всіх
жертв домашнього насильства», зокрема й до дітей. Конвенція засто-
совується і в мирний час, і в ситуаціях збройного конфлікту, що важливо
для України з огляду на збройну агресію Російської Федерації проти неї,
яка триває вже восьмий рік.
Зміст таких понять, як «насильство стосовно жінок», «домашнє на-
сильство», «насильство стосовно жінок за ґендерною ознакою», «ґен-
дер», «жертва», розкривається в статті 3 «Визначення».
Найбільше дискусій, які точаться навколо Конвенції, стосується змі-
стовного наповнення та тлумачення поняття «ґендер».
Що таке ґендер?
Ґендер – це соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні
ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків.
Як пояснюють експерти Ради Європи, «мета використання терміну
«ґендер» полягає не в тому, щоб замінити поняття «стать», яке відо-
бражає біологічні відмінності, і не в тому, щоб не вживати далі понят-
тя «чоловік» і «жінка». Мета використання терміну «ґендер» – наголо-
сити на тому, як багато проявів нерівності, стереотипів і, як наслідок,
насильства випливає не з наявних біологічних відмінностей між жінка-
ми та чоловіками, а радше із соціально сконструйованих відмінностей,

6
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
із ставлення та сприйняття того, як жінка та чоловік мають бути
представлені в соціальному житті. Конвенція має перед собою завдан-
ня запобігати й боротися з насильством щодо жінок у ширших рамках
досягнення рівних прав та можливостей між жінками та чоловіками».
«Складнощі навколо перекладу терміну «ґендер» та його відмінності
від поняття «стать» у тих мовах, де не існує прямого еквіваленту цьо-
го поняття, час від часу використовуються для підживлення суперечок
навколо Конвенції та її наслідків. Такі складнощі не можуть розгляда-
тися як привід для відмови від Конвенції або як перешкода на шляху до
її імплементації. Конвенція не вимагає включити термін «ґендер» з
метою пристосування до національних правових систем, але, в свою
чергу, використовує його для пояснення мети тих заходів, які мають ух-
валити та впровадити держави. Конвенція вже була ратифікована та
імплементується країнами, де використовуються мови, що не мають
точного еквіваленту поняття «ґендер» (вони належать до різних мов-
них груп, таких, як германська, романська або слов’янська), без того,
щоб цей процес призводив до суперечностей».
Глава ІІ Конвенції стосується системності, комплексності та скоорди-
нованості державної політики в сфері протидії всім формам насильства,
наголошуючи на необхідності ефективної співпраці між усіма учасника-
ми, до яких належать державні органи, національні установи з прав лю-
дини, недержавні формування та інші форми організації громадянського
суспільства за наявності відповідного координуючого органу. Звертаєть-
ся увага на важливість матеріально-фінансового, організаційного, науко-
вого, кадрового та інформаційного забезпечення.
Держави, що ратифікували Конвенцію, зобов’язуються призначити
або створити один чи більше офіційних органів, які відповідатимуть за
координацію, реалізацію, моніторинг та оцінку політики й заходів із за-
побігання та подолання всіх форм насильства, що підпадають під дію цієї
Конвенції.
Важливою є стаття 9 щодо співпраці держави та громадських ор-
ганізацій у питаннях протидії насильству, яка виходить із принципу Ради
Європи про стратегічне партнерство.
Глава ІІІ зорієнтована на профілактику насильства щодо жінок та
домашнього насильства, яка має базуватися на відповідних соціокуль-
турних змінах, нормативно-правовому регулюванні попередження на-
сильства та зумовлює підвищення обізнаності населення та підготовку
фахівців до роботи у зазначеній сфері.
Глава IV передбачає необхідність задіяння законодавчих чи інших
заходів для захисту всіх постраждалих від будь-яких подальших актів

7
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
насильства. Такі заходи мають вживатися судовими органами, проку-
ратурою, правоохоронними органами, місцевими та регіональними
органами, а також неурядовими організаціями й іншими відповідними
структурами та суб’єктами. Передбачено створення та функціонування
загальних і спеціалізованих служб підтримки, притулків, телефонних
ліній допомоги, надання соціальних послуг фахівцями тощо.
Глава V «Матеріальне право» обумовлює цивільно-правові аспекти
протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству. Цивільний
позов розглядається як засіб правового захисту, визначається порядок
вимоги та надання компенсацій, а також права на відвідування дітей
членами сім’ї, які вчинили домашнє насильство. Підкреслюється необ-
хідність запровадження країнами-учасницями Конвенції кримінальної
відповідальності за скоєння домашнього насильства. Виділяються осо-
бливості юрисдикційного провадження у випадках насильства, обґрун-
товані обставини, які визнаються обтяжуючими та передбачають вжиття
відповідних санкцій і заходів.
Глава VI окреслює процедури кримінального переслідування, про-
цесуального провадження та захисних заходів. Наголошується на необ-
хідності вжиття невідкладних законодавчих чи інших заходів для того,
щоб відповідальні правоохоронні органи негайно та належним чином
реагували на всі форми насильства, зупиняли його та надавали захист
жертвам.
Важливим є регламентування Конвенцією вжиття таких захисних за-
ходів, як нагальні заборонні та обмежувальні приписи. Обмежувальні та
захисні приписи повинні бути строковими, доступними, незалежно від
їхнього правового провадження, забезпечувати невідкладний захист
жертви насильства та не завдавати їй неналежного адміністративного чи
фінансового ускладнення. Закон України «Про запобігання та протидію
домашньому насильству» містить поняття «обмежувальний припис» та
«терміновий заборонний припис», які вже призначаються судами або
органами поліції. Передбачаються законодавчі чи інші заходи для захи-
сту законних прав та інтересів постраждалих від насильства та надання
їм безоплатної правової допомоги.
Міграційні аспекти боротьби з домашнім насильством та насиль-
ством щодо жінок, а також особливості надання притулку жертвам тако-
го насильства розглядаються в главі VII.
Глава VIII Конвенції присвячена питанням налагодження міжнарод-
ної співпраці з метою недопущення та боротьби з насильством щодо жі-
нок, захисту та надання допомоги його жертвам, а також розслідувань
або проваджень стосовно таких правопорушень. Особлива увага при-

8
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
діляється інформаційному забезпеченню протидії домашньому насиль-
ству та насильству за ознакою статі з урахуванням необхідності захисту
персональних даних.
Глава IX регламентує процедури та механізми моніторингу вико-
нання країнами-учасницями Конвенції її вимог. Зазначений моніторинг
покладається на групу експертів з дій проти насильства стосовно жінок
і домашнього насильства – ГРЕВІО. Визначені засади формування та ор-
ганізаційного забезпечення діяльності ГРЕВІО. Також передбачено функ-
ціонування Комітету Сторін, який складається з представників Сторін цієї
Конвенції та скликається Генеральним секретарем Ради Європи.
У главі X передбачається зв’язок Конвенції з іншими міжнародними
інструментами, обумовлюється можливість укладання державами-учас-
ницями двосторонніх чи багатосторонніх угод з питань протидії домаш-
ньому насильству та насильству за ознакою статі з метою посилення по-
ложень чи сприяння застосуванню принципів зазначеної протидії.
Глава XI передбачає процедуру внесення поправок до Конвенції, а
глава XII містить «Прикінцеві положення», які визначають особливості дії
Конвенції, а також процедури її підписання, набуття чинності, приєднан-
ня, територіального застосування та денонсації.
Попри актуальність Стамбульська конвенція продовжує викликати
жваві дискусії та досі не ратифікована Україною, яка підписала цей до-
кумент ще 11 листопада 2011 року. Конвенція є вкрай важливою, бо за-
кладає сучасні цивілізаційні підвалини для ведення політики в згаданій
сфері. Але навколо Конвенції назбиралося не менше міфів, ніж навколо
поняття «ґендер».
Тож актуальним завданням є розвінчування міфів, поширення прав-
дивої інформації про Конвенцію, яка має допомогти у вирішенні наявних
проблем, зменшити рівень радикалізації суспільства та зібрати голоси
депутатів для її ратифікації.
Саме для цього і підготовлена публікація, яку ви тримаєте в руках.
Урядова уповноважена з питань ґендерної політики
Катерина Левченко

9
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
ОСНОВНІ МЕСЕДЖІ СТАМУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ
1. Насильство над жінками – це порушення прав людини та форма
дискримінації.
2. Необхідно покласти край насильству над жінками та домашньо-
му насильству.
3. Реальною загрозою для сімей є саме насильство, а не заходи,
які мають на меті захищати та підтримувати жертв такого насильства.
4. Конвенція містить вичерпний перелік зобов’язань і не має «під-
тексту», не вимагає легалізації цивільного партнерства.
5. Конвенція не регулює сімейне життя та/або структуру сім’ї, так
само не містить визначення поняття «сім’я», а також не сприяє певному
типу сімейного середовища.
6. Для держав запобігання та боротьба з насильством над жінка-
ми не є питанням доброї волі – це юридичне зобов’язання.
7. Насильство над жінками та домашнє насильство не є приват-
ними питаннями. Держави зобов’язані запобігати насильству, захищати
жертв та карати винних.
8. Стамбульська конвенція застосовується в мирний час і в умовах
збройного конфлікту.
9. Стамбульська конвенція – це заклик до дії: для країн – підпи-
сання та ратифікація Конвенції; для урядів – розробка та впровадження
політики відповідно до вимог Конвенції; для парламентів та парламен-
тарів – постійний перегляд законодавства та моніторинг ефективності
заходів; для місцевої влади та громадянського суспільства – активна
участь у реагуванні на прояви насильства стосовно жінок.
10. Ліквідація насильства щодо жінок повинна бути ціллю, яка
об’єднує всіх нас.

10
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
ЧАСТИНА 1.
ЧОМУ ВАЖЛИВО РАТИФІКУВАТИ
СТАМБУЛЬСЬКУ КОНВЕНЦІЮ: АРГУМЕНТИ
НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО VS МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
На шляху до ратифікації Україною Конвенції Ради Європи із запобігання
насильству стосовно жінок та домашньому насильству та боротьбу з
цими явищами суттєвою перешкодою є поширення думки про самодо-
статність національного законодавства в цій сфері: мовляв, Конвен-
цію не потрібно ратифіковувати, оскільки розроблене та прийняте
національне законодавство є достатнім для захисту від насильства.
При цьому посилання відбуваються, перш за все, на Закон України «Про
запобігання та боротьбу з домашнім насильством».
З нашої точки зору, на сьогодні це є найактуальнішою темою комуніка-
ції з народними депутатами України та з суспільством в цілому задля
підтримки ратифікації Конвенції.
1. ВИСОКА ОЦІНКА КОНВЕНЦІЇ ДАНА ВПЛИВОВИМИ КЕРІВНИ-
КАМИ КРАЇН ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЧИЯ ДУМКА ТА
ПОЗИЦІЯ НЕ Є БАЙДУЖИМИ ДЛЯ УКРАЇНИ.
1)ПрезидентСШАДжоБайден:«Раптовийінеобґрунтованийвихід
Туреччини з Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно
жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, більш
відомої як Стамбульська конвенція, глибоко розчаровує. У всьому світі
ми спостерігаємо збільшення кількості випадків домашнього насиль-
ства, включаючи повідомлення про зростання феміциду у Туреччині,
першій країні, яка підписала конвенцію. Країни повинні працювати над
посиленням та поновленням своїх зобов’язань щодо припинення насиль-
ства над жінками, не відкидаючи міжнародних договорів, спрямованих
на захист жінок та притягнення до кривдників відповідальності. Це є
кроком назад для міжнародного руху за припинення насильства проти
жінок у всьому світі»2
.
2
Реакція Президента США Джо Байдена на вихід Туреччини з Конвенції https://www.
whitehouse.gov/briefing-room/statements-releases/2021/03/21/statement-by-president-
biden-on-turkeys-withdrawal-from-the-istanbul-convention/.

11
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
2) Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і
політики безпеки Жозеп Боррель: «Стамбульська конвенція - перший
міжнародний юридично обов’язковий інструмент боротьби з насиль-
ством проти жінок та домашнім насильством. Вона спрямована на
забезпечення суттєвого правового захисту жінок та дівчат у всьо-
му світі. Сьогодні це як ніколи важливо, оскільки внаслідок пандемії
COVID-19 та багатьох конфліктів, де в першу чергу стають жертва-
ми жінки, насильство проти жінок та дівчат зросло до нових рівнів у
всьому світі.
Настав час продемонструвати лідерство та посилити глобальні
зусилля по боротьбі з насильством щодо жінок та дівчат, а не від-
ступати. Ось чому ми глибоко шкодуємо та занепокоєні рішенням ту-
рецького уряду вийти з цієї конвенції… Це рішення ризикує поставити
під загрозу захист та основні права жінок і дівчат у Туреччині. Воно
також посилає небезпечні повідомлення всьому світу.
Тому ми закликаємо Туреччину скасувати своє рішення. Ми
сподіваємось, що незабаром Туреччина знову приєднається до Єв-
ропейського Союзу у захисті прав жінок та дівчат, що є одним з ос-
новоположних елементів прав людини, миру, безпеки та рівності
у ХХІ ст.»3
.
3) Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн: «На-
сильство над жінками не повинно толеруватися. Жінки заслуговують
на міцну правову базу для їх захисту.
Я підтримую Стамбульську конвенцію і закликаю всіх підписантів
ратифікувати її»4
.
Народний депутат (фракція «Слуга народу»), доктор юридичних наук
Олександр Мережко в червні 2021 року ініціював створення міжфрак-
ційного депутатського об’єднання «За ратифікацію Стамбульської
конвенції».
3
Заява Жозепа Борреля щодо відмови Туреччини від Стамбульської конвенції https://
eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-homepage/95380/turkey-statement-high-
representativevice-president-josep-borrell-turkey%E2%80%99s-withdrawal-istanbul_en.
4
Реакція Президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн на вихід Туреччини з
Конвенції https://twitter.com/vonderleyen/status/1373506255940161541.

12
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
2. КОНВЕНЦІЯ, ЯК І ІНШІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЩО РА-
ТИФІКОВАНІ ДЕРЖАВОЮ, ВСТАНОВЛЮЄ НЕ ЛИШЕ ВИМОГИ
ДО ПЕРЕГЛЯДУ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЙОГО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НА
ВИКОНАННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ, АЛЕ ОБУМОВЛЮЄ
РАМКИ СУМЛІННОГО ДОТРИМАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ.
Частина перша статті 15 Закону України «Про міжнародні договори»
наголошує на зобов’язанні держави щодо сумлінного дотримання чин-
них міжнародних договорів України відповідно до норм міжнародного
права.
Йдеться, зокрема про ухвалені документи (формально чинні), але
такі, що не впроваджуються в життя.
3. РАТИФІКАЦІЯ КОНВЕНЦІЇ ВСТАНОВЛЮЄ РАМКИ МОНІТОРИН-
ГУ ТА ЗВІТНОСТІ ПЕРЕД МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ Й
СТРУКТУРАМИ.
Участь держави у процесах звітності демонструє її стійкі наміри бути
частиною міжнародної спільноти, яка не лише забезпечує стандарти
захисту прав людини, а й перебуває в постійному діалозі щодо пошуку,
просування та забезпечення кращих міжнародних механізмів захисту
прав жінок.
Ратифікація Стамбульської конвенції, з одного боку, дозволить за-
безпечити ефективний механізм моніторингу та контролю за виконан-
ням законодавства з протидії домашньому насильству, а з іншого, участь
держави в цих процесах звітності продемонструє стійкі наміри України
бути частиною міжнародної спільноти, яка забезпечує дотримання стан-
дартів щодо захисту прав людини.
Регулярний моніторинг дає можливість бачити як прогрес, так і про-
блеми, отже, ухвалювати за його наслідками ефективні заходи реагування.
4. НЕ ВСІ ПОЛОЖЕННЯ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗАПОБІ-
ГАННЯ НАСИЛЬСТВУ ЩОДО ЖІНОК І ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬ-
СТВУ ТА БОРОТЬБУ З ЦИМИ ЯВИЩАМИ ВІДОБРАЖЕНІ В НА-
ЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ.
Це стосується, зокрема права постраждалих від насильства на ком-
пенсацію від держави. Так, у другій частині статті 30 окреслюються під-
стави щодо надання саме державної компенсації (що не перешкоджає

13
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
сторонам вимагати повернення наданої компенсації від правопоруш-
ника за умови належного забезпечення безпеки жертви). Водночас в
Україні не надається компенсація з державних фондів жертвам насиль-
ницьких злочинів, зокрема й домашнього насильства та насильства за
ознакою статі. Отже загальноправові механізми реалізації на практиці
цієї норми Конвенції відсутні.
5. РАТИФІКАЦІЯ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ – ЦЕ ВАЖЛИВИЙ ЄВ-
РОІНТЕГРАЦІЙНИЙ КРОК, ЯКИЙ ГАРМОНІЗУЄ НАЦІОНАЛЬНІ
ПІДХОДИ ТА ПОЛІТИКИ З ПРАКТИКАМИ НАЙУСПІШНІШИХ
КРАЇН ЄВРОПИ У ПОДОЛАННІ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ЖІНОК.
Особливої ваги цей аргумент набуває на тлі денонсації Конвенції Ту-
реччиною та стабільної позиції Росії проти законодавства щодо домаш-
нього насильства, Стамбульської конвенції та взагалі проти європейсько-
го та євроінтеграційного вибору сусідніх країн.
6. КОНВЕНЦІЯ ВСТАНОВЛЮЄ МІНІМАЛЬНІ ТА МАКСИМАЛЬНІ
СТАНДАРТИ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ З БОКУ ДЕРЖАВ, ЗОКРЕ-
МА СТАНДАРТИ НАДАННЯ ПОСЛУГ ПОСТРАЖДАЛИМ (ТАКИЙ
ПІДХІД НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ В ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ).
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому на-
сильству» (стаття 7) передбачені повноваження Мінсоцполітики щодо
затвердження стандарту надання соціальних послуг особам, які постра-
ждали від домашнього насильства. Водночас такий стандарт досі не
затверджений. Його відсутність суперечить Конвенції Ради Європи про
запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та бо-
ротьбу з цими явищами.
Тож її ратифікація була б запорукою створення умов для надання
допомоги постраждалим.
7. КОНВЕНЦІЯ ПРОПОНУЄ КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУ-
ВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ, ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ ЩОДО
ЖІНОК ТА НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД НЬОГО.
Моніторинг виконання ВСІХ зобов’язань неможливий без ком-
плексного підходу, який і дає ратифікація Конвенції.

14
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
8. РАТИФІКАЦІЯ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗАПОБІГАННЯ НА-
СИЛЬСТВУ СТОСОВНО ЖІНОК І ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
ТА БОРОТЬБУ З ЦИМИ ЯВИЩАМИ ПОСИЛЮЄ ПРАВОВИЙ ЗА-
ХИСТ ПОСТРАЖДАЛИХ ТА ПОЛІПШУЄ ЇХНІЙ ДОСТУП ДО ПРАВО-
СУДДЯ.
Так ратифікована Конвенція дає змогу постраждалим додатково по-
силатися на її норми при розгляді справ/проваджень у судах.
Наприклад, Постанова Верховного Суду колегії суддів Першої су-
дової палати Касаційного кримінального суду від 7 квітня 2020 року,
справа № 647/1931/19 (провадження № 51-174км20) зазначає: «17.
Хоча Стамбульська конвенція до цього часу Україною не ратифікована,
однак пряме посилання на неї в законі зобов’язує Суд при визначенні
«домашнього насильства» та «злочину, пов’язаного з домашнім на-
сильством» брати до уваги не лише національне законодавство, але
й положення цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та
дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важ-
ливі для розуміння її положень».
Окрім того ратифікація Конвенції дає можливість постраждалим
отримати захист у міжнародних судових інстанціях у разі не отримання
такого захисту в національних судах.
Фактично Конвенція є додатковим механізмом, який дозволить
ефективно реагувати на випадки насильства, запобігати його проявам, а
також запровадити контроль за дотриманням Україною своїх міжнарод-
них зобов’язань.
Наприклад, Європейський суд з прав людини в своїй аргументації
до рішення «Levchuk v. Ukraine» звернув увагу, що Конвенція Ради Євро-
пи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насиль-
ству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) підписа-
на, але дотепер не ратифікована Україною, і процитував звернення
Уповноваженого з прав людини Ради Європи до спікера українського
парламенту, де було роз’яснення важливості даного документу та
заклик сприяти ратифікації Стамбульської конвенції.
9. РАТИФІКАЦІЯ КОНВЕНЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ВСТАНОВЛЕННЯ
КРАЇНАМИ-УЧАСНИЦЯМИ КОНВЕНЦІЇ УНІВЕРСАЛЬНОЇ ЗАКО-
НОДАВЧОЇ РАМКИ В ПИТАННЯХ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ
НАСИЛЬСТВУ ЩОДО ЖІНОК ТА ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ,
А ОТЖЕ ЦЕ СУТТЄВИЙ КРОК У ПРИВЕДЕННІ ЗАКОНОДАВСТВА
УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ТА РУХ НА ШЛЯХУ
ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ.

15
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Наприклад, попри ухвалені законодавчі зміни, законодавство
України не містить визначення та встановлення відповідальності за такі
діяння, як сталкінг (переслідування), а також сексуальні домагання (ха-
расмент), які мають бути суб’єктом «кримінальних чи інших законодав-
чо визначених санкцій».
10. ПІДТРИМКА НЕРАТИФІКАЦІЇ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗА-
ПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ СТОСОВНО ЖІНОК І ДОМАШНЬОМУ
НАСИЛЬСТВУ ТА БОРОТЬБУ З ЦИМИ ЯВИЩАМИ СПРИЯЄ ДІЯМ
РОСІЇ, ЯКА ВДАЄТЬСЯ ДО ПОСЛІДОВНИХ І ЦІЛЕСПРЯМОВАНИХ
ЗАХОДІВ ДЛЯ ЗРУЙНУВАННЯ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ПРА-
ВА ТА ДИСКРЕДИТАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, СЕРЕД
ЯКИХ І РАДА ЄВРОПИ.
Росія не підписала Стамбульську конвенцію. До «російського порт-
фоліо» варто додати відмову від виконання рішень Європейського суду
з прав людини, порушення міжнародних договорів, ігнорування статутів
міжнародних організацій, що є складовою одного процесу.
Політичні цілі РФ в контексті її руськомирської ідеології узагальнені
авторами ґрунтовного дослідження «Світова гібридна війна: українсь-
кий фронт».
Для створення багатополярного світу, на думку основного ідеоло-
га «руського миру» Олександра Дугіна, необхідно «повністю обрушити
стратегічне домінування США у світовому масштабі, розчленувати євро-
атлантичне співтовариство на Північну Америку та континентальну Єв-
ропу, скинути капіталізм та світову фінансову олігархію, відмовитися від
техніки як долі, викорчовувати з корінням більшість західних колоніаль-
них практик, звільнитися від вестернізаційних елементів незахідних
спільнот, проклясти й деконструювати науковий світогляд, реабілітувати
релігію і сакральність, викрити лібералізм як тоталітарну ідеологію і по-
встати проти нього, цілком відкинути ґендерну політику, повернутися до
традиційних практик сім’ї – тобто, одним словом, увійти в цілком нове
постзахідне століття».
У Росії відсутній закон про боротьбу з насильством. Більш того, 2019
року тут були декриміналізовані дії, пов’язані з домашнім насильством.
Відносно цього явища відбувається політика заперечення і не підтримки
постраждалих. Тож відмова від ратифікації Конвенції лежить у руслі іде-
ології «руського миру» і є виявом гібридної загрози для України.

16
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
11. КОНВЕНЦІЯ ДОЗВОЛИТЬ ЗАХИЩАТИ УКРАЇНОК І УКРАЇНЦІВ ЗА
КОРДОНОМ (ДЕ УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО НЕ ПРАЦЮЄ).
Відповідно до частини 2 статті 44 Конвенції «Юрисдикція», «сторо-
ни докладають зусиль для вжиття необхідних законодавчих або інших
заходів з метою встановлення юрисдикції над будь-яким правопорушен-
ням, установленим відповідно до цієї Конвенції, якщо правопорушення
вчинено проти одного з їхніх громадян або особи, яка постійно проживає
на їхній території».
Такі злочини, як сексуальне насильство та зґвалтування, примусо-
вий шлюб, каліцтво жіночих геніталій, примусовий аборт або примусо-
ва стерилізація, підлягають криміналізації незалежно від умови, що дії
криміналізовано в місці, де їх було вчинено. Крім того, для країн, які ра-
тифікували Конвенцію, кримінальне переслідування може бути розпо-
чато незалежно від повідомлення жертви правопорушення або надання
інформації державою, на території якої було вчинено правопорушення.
Сторони Конвенції також зобов’язані встановити юрисдикцію над
правопорушеннями, встановленими відповідно до цієї Конвенції, у ви-
падках, коли ймовірний правопорушник присутній на їхній території та
не підлягає екстрадиції іншій Стороні лише на підставі свого громадян-
ства.
Україна потребує ратифікації Стамбульської конвенції, бо це міжнарод-
на угода, яка створює комплексні стандарти та кращі механізми, що
мають бути втілені в національному законодавстві.

17
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
ЧАСТИНА 2.
ЯКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН
ТА ГРОМАДЯНОК ДОПОМОЖЕ ВИРІШИТИ
СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ
ПРОБЛЕМА 1
УКРАЇНСЬКІ ГРОМАДЯНИ ПОТЕРПАЮТЬ ВІД ҐЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНО-
ГО НАСИЛЬСТВА, ЗОКРЕМА ДОМАШНЬОГО НЕ ЛИШЕ В УКРАЇНІ, АЛЕ
Й ЗА КОРДОНОМ. МАСШТАБИ ЦЬОГО ЯВИЩА, ЯКЕ ЗАГОСТРИЛОСЯ
ЧЕРЕЗ ПАНДЕМІЮ COVID-19, Є ЗНАЧНИМИ. ВОДНОЧАС ВІДСУТНІ
ДАНІ ТА СТАТИСТИКА ЩОДО НАСИЛЬСТВА, ЗОКРЕМА ДОМАШНЬОГО
СТОСОВНО УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН ЗА КОРДОНОМ.
За даними Національної поліції України, за 12 місяців 2020 року
надійшло 208 784 звернень щодо домашнього насильства; складено 133
690 адміністративних протоколів за ст. 173-2 КУпАП; винесено 42 179
термінових заборонних приписів щодо кривдників; на обліку перебу-
ває 81 968 кривдників. У 2020 році також спостерігалася тенденція щодо
зростання кількості облікованих кримінальних правопорушень, пов’яза-
них із домашнім насильством: за цей період зафіксовано 3 972 таких
порушення (за аналогічний період 2019 року – 2 554 порушення), а та-
кож – 2 213 облікованих кримінальних правопорушень за статтею 126-1
Кримінального кодексу України «Домашнє насильство» (за аналогічний
період 2019 року – 1 068).
На Національній гарячій лінії з попередження домашнього насиль-
ства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, роботу якої впровад-
жує ГО «Ла Страда-Україна», в 2020 році надано 29 511 консультацій, з
яких 95,7% безпосередньо стосувалися питання домашнього насильства.
Різні уповноважені суб’єкти, котрі здійснюють діяльність із протидії
та запобігання домашньому насильству, збирають статистичну та іншу
інформацію стосовно реагування на випадки насильства. Однак збір ста-
тистичних даних щодо того, скільки громадян і громадянок України, які
постраждали від ґендерно зумовленого, зокрема домашнього, насиль-
ства, за кордоном не здійснюється. Зокрема таку інформацію не збира-
ють та не виокремлюють консульські установи України за кордоном.

18
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Офісом Генерального прокурора також не виокремлюється стати-
стика щодо кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім
насильством і насильством за ознакою статі, вчинених проти громадян
та громадянок України за кордоном, а також щодо надання міжнародної
правової допомоги в таких справах.
Не збирається інформація й щодо того, скільки громадян і громадя-
нок України, які постраждали від домашнього насильства та насильства
за ознакою статі та зверталися до центрів із надання безоплатної право-
вої допомоги, потерпіли від такого насильства під час перебування за
кордоном.
Згідно з даними, наданими ГО «Ла Страда-Україна», в 2020 році
на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства,
торгівлі людьми та ґендерної дискримінації надійшло 119 звернень
українських громадян щодо насильства за кордоном (від 99 жінок та 20
чоловіків). Найбільше дзвінків, а саме 25%, надійшло з Польщі. Іншими
країнами, з яких надходила велика кількість дзвінків, були: США, Іспанія,
Чехія, Канада, Італія, Російська Федерація. Поодинокі звернення надхо-
дили також із Йорданії, Малайзії, Німеччини, Франції та інших країн.
Висновок
Категорія українських громадян, які постраждали від домашнього
насильства за кордоном, випадає з поля зору органів державної влади,
тому вони є незахищеними від злочину, а кривдники залишаються непо-
караними.
Як допоможе вирішити проблему ратифікація Стамбульської
конвенції?
Ратифікація Стамбульської конвенції закладає правові основи для
звернення уваги до питань захисту від насильства громадян, які постра-
ждали за кордоном.
Налагодження регулярного збору статистичних даних щодо всіх
форм ґендерно зумовленого насильства є стандартом, закріпленим стат-
тею 11 Стамбульської конвенції.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 11 Конвенції держави-сто-
рони проводять опитування населення на регулярній основі для оцінки
поширення й тенденцій всіх форм насильства, які підпадають під сферу
застосування Конвенції̈.

19
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Додаткові пропозиції
При зборі статистичних даних профільними відомствами/міністерства-
ми, що здійснюють функції, пов’язані із запобіганням та протидією домаш-
ньому насильству, необхідно виокремлювати категорію звернень громадян
та громадянок України, які постраждали від насильства за кордоном.
При проведенні опитувань для оцінки поширення й тенденцій всіх
форм насильства, що підпадають під сферу застосування Конвенції̈,
включати питання, що стосуються ситуацій насильства відносно україн-
ських громадян за кордоном.
ПРОБЛЕМА 2
НЕОБІЗНАНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН ЩОДО ОСОБЛИВОСТЕЙ
ЗАКОНОДАВСТВА ТА ТРАДИЦІЙ ІНШИХ КРАЇН І НЕОБХІДНІСТЬ ПОСИ-
ЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ РОБОТИ.
Часто громадяни та громадянки України, котрі потрапляють за кор-
доном у ситуації ґендерно зумовленого насильства, зокрема домашньо-
го, опиняються в них через свою необізнаність із даною проблематикою.
Зокрема вони можуть не знати законодавства країни перебування, си-
стеми суб’єктів, які відповідають за запобігання та протидію насильству,
не мати інформації про діяльність служб, які надають захист постражда-
лим.
Не знаючи особливостей законодавства та функціонування механіз-
му протидії насильства в державі перебування та не отримавши необ-
хідної фахової допомоги в українських консульських установах, постра-
ждалі особи часто змушені звертатися до громадських організацій на
території України.
Нерідко ті, хто постраждав від домашнього чи ґендерно зумовле-
ного насильства за кордоном, не знають і про систему національного за-
конодавства, уповноважені органи та послуги, якими вони можуть ско-
ристатися після повернення в Україну. Так, за даними Координаційного
центру з надання правової допомоги, за 2020 рік за правовою допомо-
гою у питаннях домашнього насильства до центрів з надання безоплат-
ної правової допомоги звернулися всього 1 200 осіб (наразі Координа-
ційний центр з надання правової допомоги не відстежує, яка частина з
цих звернень надходить від громадян, які постраждали від насильства
за кордоном). Цей показник значно нижчий порівняно з іншими кате-
горіями звернень.

20
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Висновок
Необхідно здійснити комплексні заходи для підвищення обізна-
ності громадян та громадянок України, які виїхали чи лише планують
виїжджати за кордон, щодо особливостей законодавства, уповноваже-
них органів із питань протидії ґендерно зумовленому насильству, зокре-
ма домашньому, про спеціалізовані служби підтримки та громадські
організації з відповідних питань у різних країнах світу.
Такі інформаційні заходи мають проводитись як на території України
(наприклад, через систему центрів з надання безоплатної правової до-
помоги, через громадські організації тощо), так і на території іноземних
держав (через консульські установи України).
У даному контексті важливість ратифікації Стамбульської конвенції
полягає в тому, що застосування положення її глави VIII про міжнарод-
не співробітництво сприяє налагодженню збору відповідної інформації
від уповноважених органів держав-сторін Конвенції. Так само в зборі та
обміні такою інформацією між державами-сторонами Конвенції будуть
зацікавлені і моніторингові органи Конвенції (ГРЕВІО, Комітет сторін).
Додаткові пропозиції
Посилити загальне інформування громадян про послуги центрів з
питань протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі.
Провести окрему кампанію з метою інформування про право на от-
римання послуг громадянами та громадянками України, що постражда-
ли від насильства за кордоном.
Використовувати різні канали інформування, зокрема канали цен-
трів надання безоплатної правової допомоги та консульські установи
України за кордоном.
Для забезпечення ефективної роботи консульських установ із на-
дання консульського захисту та проведення правопросвітницьких за-
ходів організувати збір інформації (із залученням міжнародних та гро-
мадських організацій) про систему суб’єктів із запобігання та протидії
ґендерно зумовленому, зокрема домашньому, насильству в інших дер-
жавах, а також подбати про підготовку інформаційних матеріалів для
розповсюдження через консульські установи та громадські організації.

21
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
ПРОБЛЕМА 3
ПОПРИ ВЕЛИКУ КІЛЬКІСТЬ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ, УХВАЛЕНИХ В
УКРАЇНІ З МЕТОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕН-
ЦІЇ, ЗАЛИШАЄТЬСЯ БАГАТО АСПЕКТІВ, ЯКІ ПЕРЕДБАЧЕНІ В ЦІЙ КОН-
ВЕНЦІЇ, ОДНАК НЕ ВІДОБРАЖЕНІ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ.
Приклади розбіжностей
1) Неузгодженість термінології, що застосовується в чинному
українському законодавстві, з термінологією Стамбульської конвенції,
зокрема з термінами, визначеними в статті 3 Конвенції.
Наприклад, терміни «насильство стосовно жінок» та «насиль-
ство стосовно жінок за ґендерною ознакою», визначені в статті 3
Стамбульської конвенції, є ширшими за відповідний їм термін «насиль-
ство за ознакою статі», визначений в статті 1 Закону України «Про
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Зокрема
в Стамбульській конвенції відповідне насильство, в першу чергу, роз-
глядається як порушення прав людини та форма дискримінації, що
може виявлятися у формі протиправних діянь («актів насильства»),
тоді як у Законі насильство за ознакою статі розглядається лише як
протиправне діяння. Крім того, згідно зі Стамбульською конвенцією,
результатом відповідних протиправних діянь «є або може бути фі-
зична, сексуальна, психологічна або економічна шкода». А відповідно
до Закону, протиправними класифікуються лише ті діяння, які «завда-
ють фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди», то-
бто відповідна шкода має бути реальною, а не потенційною. Згідно
з визначенням Стамбульської конвенції, насильство включає «погрози
таких дій, примус або свавільне позбавлення волі». У Законі йдеться
лише про «погрози таких дій».
Власне самі поняття «насильство за ґендерною ознакою» та «на-
сильство за ознакою статі», що використовуються відповідно в Конвенції
та в Законі, не можуть бути цілком тотожними за своїм змістом через
різницю понять «стать» та «ґендер».
Стамбульська конвенція є цілісним документом, де всі частини уз-
годжені одна з одною, в українському законодавстві маємо окремі запо-
зичення в різних нормативних правових актах (НПА), що часто неузгод-
жені та не мають посилань один на одного у відповідних частинах. Тож
краще якомога менше відходити від змісту Конвенції (принаймні від її
суті), в тексті якої конкретизується, які саме порушення можуть визна-
чатися як насильство стосовно жінок (у главі V наведено перелік таких
порушень, хоча він не є невичерпним). Однак ні в Законі України «Про

22
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», ні в інших
законодавчих актах України (зокрема в Законі № 2227-VIII5
) не наводить-
ся перелік тих протиправних діянь, які можуть визначатися як насильство
за ознакою статі, як це передбачено Стамбульською конвенцією. У свою
чергу, в правозастосовній практиці відсутність закріпленого переліку
діянь, які визначаються як насильство за ознакою статі, часто призво-
дить до негативних наслідків, коли те чи інше діяння відповідно не іден-
тифікується як суб’єктами, що здійснюють заходи в сфері запобігання та
протидії насильству за ознакою статі, так і самими постраждалими.
2) Невизначеність окремих злочинів у кримінальному законо-
давстві України.
Зокрема не визначені злочини, передбачені в статтях 34 та 40 Стам-
бульської конвенції.
Так, статтею 34 передбачається необхідність криміналізації переслі-
дування (сталкінгу). Однак відповідне діяння не лише не криміналізова-
не в українському законодавстві, відсутнє навіть його визначення.
Сексуальні домагання, про які йдеться в статті 40, в законодавстві
України не визначені окремим злочином чи адміністративним право-
порушенням (хоча окремі їхні елементи можуть підпадати під дію статті
153 Кримінального кодексу («сексуальне насильство») чи статті 173-2
КУпАП («насильство за ознакою статі»)). Хоча визначення сексуальних
домагань міститься в статті 1 Закону України «Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків», воно не збігається та є значно
вужчим за визначення, наведене в Стамбульській конвенції. Наприклад,
у Законі не передбачено, що сексуальні домагання можуть виявлятися у
формі невербальної поведінки, як це закріплено в Конвенції; також, згід-
но із Законом, постраждала особа й кривдник мають перебувати у від-
носинах підпорядкування, тоді як у Конвенції відсутнє таке обмеження.
3) Не визначення консульських установ суб’єктами, які здійсню-
ють заходи із запобігання та протидії домашньому насильству та насиль-
ству за ознакою статі відповідно до Законів України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству» та «Про забезпечення рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків».
5
Так, навіть у Законі № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального
процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про
запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими яви-
щами», яким до кримінального законодавства України фактично інкорпоруються майже
всі матеріальні положення Стамбульської конвенції щодо злочинів, вчинених за ґендер-
ною ознакою, відсутня будь-яка згадка, що всі передбачені злочини належать до відповід-
ної категорії.

23
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Частиною 5 статті 18 Стамбульської конвенції серед загальних зо-
бов’язань держав із захисту та підтримки постраждалих передбачається
забезпечення консульського й іншого захисту та підтримки громадянам
держав-сторін Конвенції. Але наразі в законодавстві України з питань запо-
бігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі
відсутнє положення, яке б передбачало покладання на консульські устано-
ви спеціалізованих функцій із запобігання та протидії такому насильству.
4) Відсутність із боку України юрисдикції над особами, що вчи-
нили злочини, пов’язані з домашнім насильством та більшістю проявів
ґендерно зумовленого насильства за межами України проти українських
громадян.
Висновок
Існують розбіжності між положеннями Стамбульської конвенції та
національним законодавством.
Як допоможе вирішити проблему ратифікація Стамбульської кон-
венції?
Стамбульська конвенція встановлює вищі стандарти, ніж наразі пе-
редбачені в національному законодавстві. Тож зобов’язання, взяті при
її ратифікації Україною, окреслять відповідний напрямок розвитку та
подальшого вдосконалення законодавчої бази. Ратифікація Конвенції
також надасть ширші можливості для встановлення юрисдикції України
над правопорушеннями, визначеними відповідно до її положень, там,
де раніше така юрисдикція не здійснювалась.
Частина 2 статті 44 Стамбульської конвенції передбачає, що Сторо-
ни мають вживати заходів для встановлення юрисдикції над будь-яким
правопорушенням, установленим відповідно до Конвенції, якщо право-
порушення вчинено проти одного з їхніх громадян або особи, яка постій-
но проживає на їхній території.
Згідно зі статтею 8 Кримінального кодексу, Україна має юрисдикцію
над іноземними громадянами, що вчинили злочини за межами Украї-
ни проти громадян України, лише за умови, що ці злочини належать
до категорії тяжких чи особливо тяжких. Однак домашнє насильство та
більшість злочинів, вчинених за ознакою статі, не належать до категорії
тяжких чи особливо тяжких злочинів. Відповідно, наразі наша держава
не може притягнути до кримінальної відповідальності іноземців чи осіб
без громадянства за вчинення проти громадян та громадянок України
більшості правопорушень, установлених Конвенцією.

24
Що
сказати
тим,
хто
має
сумніви
в
конвенції?
Про
Конвенцію
Ради
Європи
про
стосовно
жінок
і
та
боротьбу
з
цими
явищами
–
у
питаннях
та
Частина 3 статті 44 Стамбульської конвенції передбачає, що для
кримінального переслідування правопорушень, установлених відповід-
но до статей 36, 37, 38 та 39 цієї Конвенції, Сторони вживають необхідних
законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб їхня юрис-
дикція не залежала від умови, що дії криміналізовано в місці, де їх було
вчинено. Дане положення Конвенції може бути використане, зокрема
в контексті екстрадиції. Наприклад, Європейська конвенція про видачу
правопорушників у статті 2 встановлює умовою для видачі таку, що пра-
вопорушення за законами як Запитуючої, так і Запитуваної сторони має
каратися на максимальний термін не менше одного року позбавлення
волі. Це фактично вимагає криміналізації діянь на території обох держав.
Аналогічні положення передбачені і в більшості двосторонніх екстради-
ційних договорів України. Якщо ж застосовувати вищезгадане положен-
ня Стамбульської конвенції, то воно може бути підставою для видачі
правопорушників навіть у випадку, коли відповідні дії не криміналізо-
вано на території Запитуваної держави [2] (наприклад, у деяких арабсь-
ких країнах не криміналізовані окремі форми сексуального насильства,
примушування до шлюбу, каліцтво статевих органів, примусова стерилі-
зація тощо). Те саме стосується встановлення юрисдикції над правопо-
рушеннями, вчиненими власними громадянами на території іноземних
держав, законодавство яких передбачає умову, що кримінальне переслі-
дування може бути розпочато лише після повідомлення жертви право-
порушення або надання інформації державою, на території якої було
вчинено правопорушення (частина 4 статті 44 Конвенції). Тобто умова
про так зване «приватне обвинувачення», якщо така діє на території
держави вчинення злочину, не завадить ініціюванню кримінального пе-
реслідування щодо власних громадян-кривдників.
Стаття 44 Стамбульської конвенції передбачає ще низку інших юрис-
дикційних аспектів, які можуть бути впроваджені в українське законо-
давство.
Питання
Чому розбіжності між положеннями українського законодавства та
Стамбульської конвенції не можна ліквідувати шляхом внесення змін
до законодавства, а лише через ратифікацію Конвенції?
Відповідь
Стамбульська конвенція є комплексним інструментом, всі її положен-
ня взаємопов’язані та відповідно тлумачаться. Наразі окремі поло-
ження Конвенції були інкорпоровані до різних українських нормативно-

ЩО СКАЗАТИ ТИМ, ХТО МАЄ СУМНІВИ В НЕОБХІДНОСТІ РАТИФІКАЦІЇ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ?

ЩО СКАЗАТИ ТИМ, ХТО МАЄ СУМНІВИ В НЕОБХІДНОСТІ РАТИФІКАЦІЇ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ?

Recomendados

Recomendados

Más contenido relacionado

La actualidad más candente

La actualidad más candente (14)

Similar a ЩО СКАЗАТИ ТИМ, ХТО МАЄ СУМНІВИ В НЕОБХІДНОСТІ РАТИФІКАЦІЇ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ?

Similar a ЩО СКАЗАТИ ТИМ, ХТО МАЄ СУМНІВИ В НЕОБХІДНОСТІ РАТИФІКАЦІЇ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ? (20)

Más de GenderCentre

Más de GenderCentre (20)

Último

Último (17)

ЩО СКАЗАТИ ТИМ, ХТО МАЄ СУМНІВИ В НЕОБХІДНОСТІ РАТИФІКАЦІЇ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ?