Ярослава Сарман

1. Правовийрежиммайнасуб’єктів господарювання – це система правовідносин, об’єктом
яких є цілісний майновий комплекс суб’єкта господарювання або його складова
частина, а предметом – права та обов’язки учасників господарювання, пов’язані з
володінням і використанням цілісного майнового комплексу в господарській діяльності.
МАЙНО ЗА ПІДПРИЄМСТВОМ МОЖЕ БУТИ ЗАКРІПЛЕНО НА ОДНОМУ З ТРЬОХ
ПРАВОВИХ ТИТУЛІВ: НА ПРАВІ ВЛАСНОСТІ, ПРАВІ ГОСПОДАРСЬКОГО
ВІДАННЯ І ПРАВІ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ.

2. Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:
• грошові та матеріальні внески засновників;
• доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
• доходи від цінних паперів;
• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
• надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання
майна інших суб'єктів;
• кредити банків та інших кредиторів;
• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
• інші джерела, не заборонені законом.

3. Право власності - основне речове право у сфері господарювання
Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення
матеріальних благ.
Власність, в економічному розумінні, - це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить
йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою і у власних інтересах.
Поняття права власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин
власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктивному
розумінні.
Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють економічні
відносини власності.
Право власності в суб'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом
сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно
своєю владою і у власних інтересах.

4. Зміст права власності в цілому включає такі елементи:
І) право на власну поведінку (право на здійснення права
власності на власний розсуд);
2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати
перешкод у здійсненні права власності (не порушувати
його);
3) право звернутися до суду за захистом порушеного
права власності з речовим позовом (віндикаційним,
негаторним тощо).

5. ЦК ст. 319, виходить з того, що зміст права власності у
суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника:
1) права володіння річчю;
2) права користування річчю;
3) права розпорядження річчю.

6. ЦК Стаття 319. Здійснення права власності
Стаття 319. Здійснення права власності1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися
моральних засад суспільства.
3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
4. Власність зобов'язує.
5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності
громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути
зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в
порядку, встановлених законом.
8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

7. Непорушність - визначальний принцип
інституту права власності
1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно
позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його
здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване
лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку,
встановлених законом, та за умови попереднього та повного
відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою
статты 353 цього Кодексу.
ЦК, стаття 321

8. Момент набуття права власності
Важливим при набутті права власності є момент, з якого особа вважається власником.
Враховуючи те, що право власності може набуватися первісними та похідними способами,
різняться моменти набуття права власності.
За загальним правилом, момент набуття права власності за договором пов'язується з
переданням майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК).

9. Набуття та припинення набуття та припинення
права власності

11. Набувальна давність – це засіб отримання права на нерухоме або рухоме майно
особою, яка не є власником такого майна, але добросовісно, відкрито та
безперервно володіє ним як своїм власним нерухомим майном протягом
десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років.
Стаття 344. Набувальна давність
1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим
майном протягом десяти років або рухомим майном- протягом п'яти років, набуває право власності на це майно
(набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з
моменту державної реєстрації.
2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого
цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору
не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме
майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно- через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна
протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за
рішенням суду.

12. Речові права на чуже майно - це самостійні (але похідні від права власності)
речові права, які надають особі, котра їх має, можливість безпосереднього
впливу на річ або майно для певної мети тау встановлених межах.
Стаття 395. Види речових прав на чуже майно
І. Речовими правами на чуже майно є:
1) право володіння;
2) право користування (сервітут);
3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб
(емфітевзис);
4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
ІІ. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.