1. Сценарій святкування Дня Матері: МАМО, ПРОСТЕЛИ ДО СОНЦЯ
РУШНИКИ!
Дійові особи:
Ведучий
Ведуча
Господиня
Хоровий колектив
Виконавець музичних творів на скрипці
Бандуристи
ХІД ЗАХОДУ
У приміщенні, де розміщена виставка вишиванок, рушників, декоративних
виробів або картин, виготовлених руками жінок, дівчат або родин, збираються
гості. Усі учасники та організатори свята одягнені в українські вишиванки.
Захід розпочинає Господиня, одягнена в українське вбрання.
Хоровий колектив виконує пісню «Зеленеє жито, зелене...»
Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості в хату йдуть.
Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії
гості за столом.
Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито при межі — Хорошії
гості до душі.
Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито ще й овес — Тут
зібрався рід наш увесь.
Господиня. Історія українського народу, його ментальність та особливості
культури нерозривно пов'язані з творчістю. Одним із чудових витворів нашого
талановитого народу є вишивка, що значною мірою характеризує матеріальну
та духовну культуру України.
Ткацтво, що відоме було на наших землях кілька тисяч літ тому, поклало
початок виготовленню одягу з тканини, рушників і побутових речей.
Виготовляли тканину з вовни, льону та конопель. Розкопки Аккерманського
могильника виявили рештки одягу з дуже гарно обробленої тканини,
оздобленої тонким хутром.
У Київському історичному музеї є фрагменти тканини з вишитим язичницьким
орнаментом, який не тільки прикрашав виріз сорочки, але й був оберегом від
злих сил. В орнаменті — символічні язичницькі зображення: «дерево життя»,
хрести, які були відомі ще до прийняття християнства, а також розетки різної
форми. Пізніше люди забули значення орнаментів як оберегів і вони
перетворилися на звичайний орнамент.
Про те, що вишивка була відома з незапам'ятних часів, свідчать навіть кам'яні
«скіфські баби», у яких добре видно схематичні зображення вишивки на
вставках, подолі, манжетах рукавів. Дослідники скіфської пекторалі, що була
знайдена відомим українським археологом і поетом Борисом Мозолевським,
виділяють декілька типів крою жіночого й чоловічого одягу, оздобленого
вишивкою. Жіночий одяг скіфських часів був схожий на довгі українські
сорочки, зібрані на шиї і рукавах. Український одяг мав відмінності в різних
регіонах, що досягалися, зокрема, за допомогою вишивки та гаптування. Окрім
сорочок, що мали вишивку довкола шиї, на рукавах, на подолі, вишивкою
прикрашали фартух (хвартух) — невід'ємну деталь жіночого одягу, який
оберігав майбутню матір від злих сил тощо.

2. Отже, українська вишивка здавна відігравала роль оберега від темних сил.
Уважалось, що вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування,
занепаду, а також умирання. Вишивка на плечах, особливо в чоловічому одязі,
додавала сили і захищала від ворогів. Козаки кодували у вишивці військові
таємниці: кількість і склад війська.
Існує давня українська традиція протистояти злу красою. Саме це спонукало
довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі й рідним, коханим,
укладаючи у вишиті узори найщи- ріші мрії та почуття.
Майбутня наречена починала змалечку дбати про скриню: одяг собі,
чоловікові та дітям, — вишивати рушники.
Хоровий колектив виконує пісню.
Дівчата вишивають рушники До нитки і до пісні пісня — І хрестикам на полотні
не тісно, І гладь ляга розлого з-під руки. І дні пірнають в тихі вечори, Де «яз
тобою на рушничок стану», Якщо з ординського лихого стану Стріла не
викреше мій смертний крик. Дівчата вишивають рушники, А мати вишивала
мені сорочку, Щоб біло й червоно було синочку, Щоб чорно не було, ховає
нитки.
Махне з дитинства білими крильми Сорочка, не одягнена ні разу. Вона на
мене не тримає образи — І шле звідтіль тепло серед зими. З музейних
стендів-келій рушники Ченцям усміхнуться блідолицо, Білявій вишиванці-
черниці, Були ж веселі, хвацькі парубки. І прийде мати посеред сльоти. І
крикнуть гуси. І в світанок кануть. І зажурюся я за рушниками.
(Віктор Бойко «Дівчата вишивають рушники»)
Господиня. На рушнику починалося життя, на рушниках ішли в могилу.
Рушник, оздоблений вишивкою, супроводжував у побуті: прикрашав святий
куток-божницю і вікна, ним застеляли стіл, коли виймали з печі хліб і паски, з
рушником йшли до церкви освячувати великодню страву, подавали рушник
сватам і нареченим, ставали на рушник, рушник-утиральник використовували
у щоденній гігієнічній процедурі, зав'язували рушник на воротах, коли в домі
був покійник...
Кожен рушник мав певний орнамент, кольорове регіональне розрізнення.
З часом, на превеликий жаль, втрачено багато старовинних орнаментів, які
передавалися з роду в рід як обереги. Кружечки, зубці, ромби, зиґзаґи давніх
орнаментів нині сприймаються нами, як абстрактні лінії. Проте наші пращури
не тільки зображали їх і читали — це була на той час складна абстрактно-
загадкова система, яка давала змогу пізнавати навколишній світ, дійсність.
Ці знаки символізували зображення землі, води, людей, тварин, птахів і
рослин. Так, зокрема, ромбічні узори землеробських племен трипільської
культури були символами родючості. Подібним орнаментом прикрашали
фігурки богинь (берегинь), жертовні-посудини. Ромб із крапкою посередині —
символ засіяного поля, ромб із відростками або закрутками на зовнішніх кутах
символізував проростання зерна. Кружечок, розетка — зображення сонця.
Дерево (вазон) із численними гілками, квітками — «дерево життя»,
продовження роду. Чоловічки, які ніби взялися за руки,— обереги, якими і
понині прикрашають в селах українські хати. Зображення листків — ніби
пам'ять про те, що пращури втиралися в давнину дубовим листям,—
поширене на рушниках. Ще й дотепер на рушниках можна спостерігати
графічні зображення людей із піднятими догори руками — то берегині (саме
такою є ікона Оранти в Софії Київській), берегинь зображали ще у вигляді
великої квітки, листя або окремих деталей, що здіймалися вгору.

3. Узагалі рушник — один із найдавніших ритуальних атрибутів, символ, який
поєднує людину з її предками. Рушники — це святі речі, тому їх ніхто не смів
зневажати.
Ведучий. Послухайте вірш Любові Бевзи «Мамині кольори». Простелилась
доля рушниками, Кольором розбіглися стежки, Голубий завжди веде до мами,
Сум за батьком — чорного рядки. Синій колір — тиша вечорова, В жовтому —
осіння щедра даль. Синій, фіолетовий, бузковий — То життя, тривога і печаль.
У червонім кетяги любові Налилися повінню душі. У зеленім — материнське
слово, Пахнуть м'ята, мальва, спориші. Ось горить помаренчево рясно,
Квітами, що матінка моя Навесні посіяла, щоб вчасно Чорнобривців вогник
засіяв. І відтоді тим вогнем зігріта, Ніжність серця доням віддаю, Вічні квіти
маминого літа Осявають молодість мою. Кожна доля квітне рушниками,
Кольори ж у кожного свої. Де б ви не були — спішіть до мами, В квітограй, у
дивосвіт її. В моїм серці — мамина молитва, Зіткана з любові і тривог. А в
душі, неначе гостра бритва, Мати, Україна, Віра, Бог.
Ведуча. Оскільки наш захід присвячений ушануванню жінок — матерів і
сестер, то пропонуємо ознайомитися з виставкою вишиванок.
Ведуча стисло характеризує представлені на виставці роботи майстринь.
Кожній майстрині надається кілька хвилин для розповіді про свої вироби та
про історії їх створення, значення символів вишивок.
Ведучий. Послухайте вірш Василя Симоненка.
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку, Простели до сонця вишивку-маніжку, Щоб
по тій доріжці з лебедями-снами Плавати до щастя білими човнами.
Ведуча запрошує хоровий колектив до виконання пісні Андрія Малишка «Рідна
мати моя», якою вітають майстринь-вишивальниць.
РІДНА МАТИ МОЯ
Рідна мати моя, ти ночей не доспала І водила мене у поля край села, І в
дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя
незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні
твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші,
блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні
дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука,
і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й
розлука, й твоя материнська любов.
Ведучий. Долі рушників, як і долі людей, можуть бути щасливими, трагічними,
драматичними. Послухайте про долю рушника із села Калинова, що на
Миколаївщині — колиски корифеїв українського театру. Цей рушник вишитий
на початку XX ст., як і місцеві жителі, він бачив і чув різне: радість в оселях,
коли утворювались сім'ї, народжувалися діти, повнились хати дитячим сміхом,
а потім, під час 32-33 pp., багато лиха, горя. Він, на відміну від інших, дивом
зберігся. На ньому дивна квітка-берегиня, з високо піднятими до гори
пагонами, а по низу — людські постаті, що тримаються за руки і одночасно
нагадують тризубці. Доля рушників села Калинова така сама, як і значної
частини сіл України, — їх міняли на жменю зерна, щоб вижити, оскільки
потрібно було рятуватись від голоду, або накривали померлих від страшної
голодної смерті, коли було ще кому...
Вірш відомої української виконавиці солоспіву, поетеси Валентини Антонюк
«Калинівське шитво» присвячений цьому рушнику. А на початку кілька її слів

4. про це сучасне село: «В селі Калинова Братського району Миколаївської
області поруйнована колиска корифеїв українського театру. На місці будинку
— пасовисько. У тому самому селі досі зберігається неповторне мистецтво
шитва».
КАЛИНІВСЬКЕ ШИТВО
Два голуби цілуються, Та хоругви завмерли між квіток. Калинівці попідруки
гуртуються, Рівняють долі-хрестики в шнурок. На полотні зростає зоре-синьо
Крізь забуття й зимову заметіль Майбутнього літопису насіння — Триєдність
на барвінковім хресті.
В е д у ч а. У народі уважається, що кожна людина має в житті три матері:
перша мати — це наша Вічна Заступниця, Пресвята Богородиця.
Показ ікони Володимирської (Вишгородської) Богородиці.
Ведучий. Послухайте вірш Євгена Сверстюка «Володимир- ська Богоматір».
В лиці скорботнім, в лиці суворім Надії промінь, а горя море. Уже проплито і
ще проплисти — Скорботна мати висока і чиста. В лихому світі змов і обмови
Нам тільки світить чудо любові. І ця Дитина, іще сповита, Мудро у мами
вчиться любити. Щоб потім дати закон для світу, Мужньо любити і нести світло
Супроти ночі і злоби перти. Для цього жити, за це умерти. Тобі, Пречиста, у
цьому світі — Саме терпіння усе стерпіти. А море темне, море бездонне. В
кожного люду своя Мадонна.
Ведуча. Друга мати в нашому житті — це земля, на якій ми народилися, наша
Мати-Україна.
ДО СИНА
Молися Богу за Вкраїну, Молися, сину мій! Щоб Бог підняв її з руїни, Щоб дав
Він волю їй! Щоб сонце правди і свободи Над нею сяло день і ніч; Щоб всякі
свари і незгоди Повік втекли від неї пріч! Щоб не кривавими руками Обняти міг
би брата брат, А чистими любви сльозами Щоб змив свою офіру кат. Молись,
дитино моя мила, Покіль душа твоя свята! Моя душа в грісі струхліла, Мої
осквернені уста. Не смію я благать Благого... Покіль себе не осквернив,
Молись, проси, Благай у Його,
Щоб гнів на милість Він змінив.
(Сергій Бердяєв)
Демонструються роботи майстринь, присвячені Батьківщині, її краєвидам,
пам'ятним місцям і надбанням.
Виконується пісня «Одна калина під вікном...» (сл. В. Куровського, муз. Р.
Квінта).
Сумно, сумно аж за край, Не дивись на мене — Грай музико, грай. Зимно,
зимно на душі, Забирай, що хочеш, Тільки залиши.
Приспів:
Одну калину за вікном,
Одну родину за столом,
Одну стежину, щоб додому йшла сама.
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема.
Сумно, сумно аж за край, Та чого ж ти плачеш — Грай музико, грай. Крапля
горя не заллє, Наливай, козаче, бо у нас ще є.
Приспів.
Сумно, так і не засну,
Краще буду думать про свою весну,

5. Та й піду за небокрай,
Вперше, як востаннє —
Грай музико, грай!
Приспів:
Про ту калину за вікном
Одну родину за столом,
Одну стежину, що б додому йшла сама.
Одну любов на все життя,
Одну журбу до забуття
І Україну, бо в нас іншої нема.
Ведучий.А третя мати — це та жінка, яка нас народила і виплекала.
Звучить вірш Леоніда Томи «Мати».
Не космос, покришений на чорні
Квадрати.
Не тайна зачаття —
Раніше за це!
На першім порозі
Стояла Мати
До всього світу —
Лицем!
Виконується пісня «Матері» (сл. І. Перепеляка, муз. В. Іванова).
Ласкавим усміхом, весняною зорею
В долоні найрідніші упаду.
Я долею просвітлений твоєю,
Беру в дорогу щастя і біду.
З твоїх очей, із сивої криниці.
Усю печаль я виберу до дна.
Знов смуток зацілую у зіницях,
Що горе залишило і війна.
Для світла знову я віконниці відкрию,
Прийшовши в тиху днину й буревій.
Твій траур обійму і зрозумію:
Так рано став землею батько мій!
Зарадити б, готовий версти мірять,
Спішу зігрітись в сяйві доброти.
Ну а коли вже...
Ні, цьому не вірю,
Візьми найтяжче ти моє: «Прости!»
Ведуча. На сцену запрошується родина, у якій багато дітей
і яка може бути зразком для інших.
Народжена дитина на добро. Весела мати і м'яка колиска, І мати небо
прихиляє близько, Де птах малює іграшки крилом. Усі ці гарні іграшки — твої: І
небо, й сонце, і веселка, й місяць. Нехай душа твоя усе це вмістить, А ще
додасть поля, степи, гаї. Співає мати пісню колискову Про котика і затишок у
хаті, А ще про те, який хоробрий тато, Який у нього бистрий, вірний коник. І
здалеку та пісня колискова Нам чується гучніше за гармати. Своїй дитині небо
прихилити — Це право мати не віддасть нікому.
(О. Ковальова)
Звучить пісня «Чорнобривці» (сл. М. Сингаївського, муз. В. Верменича).
Чорнобривців насіяла мати У моїм світанковім краю, Та й навчила веснянки

6. співати Про квітучу надію свою.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Я розлуки і зустрічі знаю, Бачив я у чужій стороні Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Приспів.
Прилітають до нашого поля Із далеких країв журавлі, Розцвітають і квіти, і
доля На моїй українській землі.
Приспів.
Учні дарують майстриням квіти, і для них звучить твір Й. С. Баха «Арія».
Ведучий. Шановні гості! Ми сподіваємося, що вам сподобалося наше свято,
яке ми присвятили нашим дорогим жінкам, матусям. Ви почули вірші Любові
Бевзи, Євгена Сверстюка, Василя Си- моненка, Леоніда Томи, Валентини
Антонюк, Олександри Ковальової. Бажаємо вам усіляких гараздів на многіє і
благії літа!
Хор виконує «Многая літа».