Розмови про білоруську політику, як внутрішню, так і зовнішню, досить швидко зводяться до дискусій про дії однієї людини – Олександра Лукашенка. Логічно, якщо врахувати, що система влади у сусідній державі повністю відповідає визначенню автократії. Це веде до спотвореного сприйняття ситуації, яке, залежно від політичних переваг, укладається в одну із двох конструкцій: Диктатор, який силою утримує владу над населенням, яке прагне свободи; Уламок Радянського Союзу з диктатором на чолі та слухняним, безвільним, місцями відсталим населенням.

3. ЗМІСТ
02
06
12
31
42
51
58
Резюме
Історія та криза системи
2020 рік та злам старої системи
Білоруси та війна в Україні
Економіка — чи варто чекати на обвал
Україна та Білорусь — стан «до великої війни»
Білорусь та поствійна: висновки та варіанти дій для України
Ігор Тишкевич
експерт програми "Міжнародна та
внутрішня політика" UIF

4. 2
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
ПЕРЕМАГАЄ ТОЙ,
ХТО РОЗУМІЄ
РЕЗЮМЕ
Розмови про білоруську політику, як внутрішню, так і зовнішню, досить швидко зводяться до дискусій
про дії однієї людини – Олександра Лукашенка. Логічно, якщо врахувати, що система влади у сусідній
державі повністю відповідає визначенню автократії. Це веде до спотвореного сприйняття ситуації, яке,
залежно від політичних переваг, укладається в одну із двох конструкцій:
Диктатор, який силою утримує владу над населенням, яке прагне свободи;
Уламок Радянського Союзу з диктатором на чолі та слухняним, безвільним, місцями відсталим на-
селенням.
Сюди ж можна додати тезову конструкцію про інтеграцію з РФ, яка мала завершитися повним аншлю-
сом з десяток разів протягом останніх років.
Обидва твердження є невірними та ведуть до помилок під час спроб аналізу ситуації і планування
політики щодо сусідньої держави. Наприклад:
«Радянська» Білорусь до 2022 року знаходилася вище за Україну в індексі свободи економіки від
Heritage Foundation. Аналогічна ситуація була у Doing Business від Світового Банку (поки виходив
рейтинг). А суттєва частина технологічного бізнесу (існування якого так само вибивається із ша-
блонів сприйняття) зосереджена у Вільних економічних зонах та технопарках.
Соціологічні дослідження свідчили про низький рівень патерналізму серед населення порівняно з
більшістю сусідніх держав (зокрема, членів ЄС), що нетипово для «соціалістичної» економіки. Та й
щодо стійкості автократії з такими настроями також виникають питання.
Білоруси – одна з наймобільніших націй регіону. Досить сказати, що за кількістю шенгенських віз на
1000 населення саме Білорусь була незмінним лідером з 2014 року.
З одного боку, до 2019 року понад 60% населення в опитуваннях позитивно відгукувалися про
перспективи «інтеграції» з РФ, відповідаючи на загальні питання. Але спроба уточнення (про спіль-
ну Конституцію, спільну валюту, об'єднання держав) давала зовсім інші цифри — від 2,5% до 11%
«за». Про це свідчать і дані білоруської опозиції і дані влади, або навіть російських соціологів (той
же ВЦВГД).
Від 1998 року Республіка Білорусь перебувала під санкціями ЄС та США сумарно понад 18 років.
Але при цьому Лукашенко залишався керувати державою, періодично виходячи на поліпшення відно-
син із західними демократіями.

5. 3
Причина стійкості — своєрідний суспільний договір, що встановився на зламі 2006-2008 років: «Ми не
заважаємо вам заробляти гроші, ви не йдете в політику». Водночас існувала система реакції влади на
зауваження та вирішення не політичних (!) проблем.
Спроба розібратися хоча б у зазначених вище даних дає розуміння, чому в 2019-2021 роках режим
Лукашенко зіткнувся з найсильнішим з 1996 року викликом. У позначенні часових рамок немає помил-
ки — події 2020 року є лише частиною (найбільш яскравою та видимою) кризи білоруської політичної
системи, яка почалася на зламі 2018-2019 років і яка у будь-якому разі призводить до трансформації
білоруської політичної системи. Питання лише у швидкості, балансі зовнішніх впливів та термінах ви-
ходу до нового стійкого стану.
Історія попередніх (зокрема 2011-2013 років) політичних криз, політичних конфліктів Білорусі з ЄС та
США прояснює логіку роботи Кремля на білоруському напрямку, його цілей, завдань, можливих тер-
мінів окремих етапів зміцнення впливу. І, серед іншого, важливість України у процесах, що відбува-
ються у Білорусі. Йдеться не лише про сьогоднішній день, а й історію останніх 10-15 років. Це чудово
розуміли та розуміють у Москві, але це не усвідомлювали (і сьогодні не до кінця усвідомлюють) у Києві.
Агресія РФ проти України у 2022 році та співучасть у ній Республіки Білорусь (надання своєї території
так само є актом агресії) загострила ситуацію. І частина питань, формулювання яких (не кажучи вже
про пошук відповідей) українські політичні еліти роками відкладали «на потім», стали актуальними. Зо-
крема, додалися нові: основним питанням (якщо за систему оцінки брати українські ЗМІ) є «Чи віддасть
наказ Лукашенко про вторгнення в Україну силами ЗС Білорусі?»
Однак, навіть кажучи про війну, доречніше було б сформулювати інші питання. Зокрема:
Чому Лукашенко досі не наказав — що його стримує?
Як зробити так, щоб наказ про вторгнення так і не було віддано?
Перший запит передбачає оцінку поточної ситуації у Білорусі. Де так само є кілька дуже суперечли-
вих та несподіваних наборів даних. Зокрема:
За даними щонайменше 2 опитувань, які проводились незалежними один від одного групами в Бі-
лорусі, кількість прихильників участі у війні не перевищує 10-11%, а кількість противників більше
80%. Є суттєва підтримка російських наративів (на рівні від 27% до 35% населення), але є й 50%
співчуття Україні. І це в умовах відкритого для російської пропаганди інформаційного простору.
У Білорусі, за версією українських ЗМІ, не було масових антивоєнних протестів. Водночас біло-
руські правозахисники говорять про понад 1200 заарештованих саме за антивоєнні виступи. А бі-
лоруські добровольці — одна із наймасовіших груп іноземців, що воюють на боці України.
Білоруські державні медіа говорять про безальтернативність «інтеграції з РФ», водночас кількість
прихильників «російського вектору інтеграції» впала (порівняно з 2020 роком) майже на 20% і ста-
білізувалася на рівні 43-46%, а кількість прихильників знаходження у ОДКБ лише на рівні 27-30%.
Білоруська опозиція втрачає вплив на події всередині країни, але оточення Лукашенка так само не
може похвалитися розширенням своєї підтримки. Фактично йдеться про сегментацію суспільства
на кілька груп, які дуже слабко пов'язані (інформаційно та політично) між собою.
З одного боку, санкції та втрата низки ринків мали б обрушити зовнішню торгівлю Білорусі. А іс-
нуюче падіння товарообігу виводить показники країни на рівень... 2020 року. Сальдо ж зовнішньо-
торговельного балансу суттєво покращується.

6. 4
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Падіння економіки за результатами 2022 року буде суттєвим, але навіть міжнародні організації (СБ,
ЄБРР) прогнозують його на рівні -6%... -6,5% ВВП. Це не обвал. До того ж, найбільшого удару по
білоруській економіці завдають не санкції, а втрата українського ринку та можливостей транспор-
тування вантажів через українську територію.
Подальший пошук відповідей на запитання призводить до розуміння необхідності формулювання
основ української політики на білоруському напрямку, або щонайменше до артикуляції українських
інтересів. Базовий інтерес будь-якої держави — мати передбачуваного, дружнього, налаштованого на
співпрацю сусіда. Сьогодні режим Лукашенка не є ані передбачуваним, ані дружнім. А питання співп-
раці з таким сусідом є токсичними для українських політичних еліт, і це ¬– констатація факту. Тож
політика держави — це перетворення існуючого (не завжди позитивного) порядку денного на бажаний
для себе. І тут доречно розширити блок інтересів:
Тактичні інтереси – інтереси на період війни з РФ. Вони формулюються просто:
Україна має бути здатною відбити потенційне вторгнення з білоруської території і у перспективі –
унеможливити удари ЗС РФ з півночі.
Україна має унеможливити (не відбити, а зняти загрозу) участь Білорусі у війні та використання її
території російською армією.
За можливості – створювати умови для погіршення відносин Мінська та Москви з подальшим відда-
ленням (витягуванням) Білорусі зі сфери впливу Росії.
Цікавими є періоди відновлення — перших повоєнних років, коли Україні необхідно буде досить
швидко провести трансформацію держави (а не лише відновити зруйновану). І водночас пам'ятати
про питання передбачуваності та надійності сусіда.
Вплив на громадську думку в Білорусі: показати наслідки російського вторгнення, а з іншого боку –
вигоди віддалення від РФ. В ідеалі – створювати альтернативу російському інформаційному впливу;
Вплив на еліти з метою підтримки тези про небезпеку (і шкоду для розвитку) Білорусі як політичної,
так і військової конфронтації з Україною;
Питання торгівлі: визначити наскільки доцільно відновлювати економічні зв'язки та (якщо це необ-
хідно) на яких умовах;
Політична безпека: Україна вже в перші роки відновлення повинна намагатися створити інфра-
структуру зв'язку та впливу на ключові групи в Білорусі. Важливо, щоб нові покоління управлінців
були готові до відносин між країнами.
Стратегічні інтереси спрямовані формування прийнятних умов розвитку співробітництва між дер-
жавами.
Україна, як мінімум, зацікавлена у передбачуваності Білорусі. Це означає політичний режим, дії яко-
го зрозумілі, передбачувані та не спрямовані на конфронтацію.
Економічні програми співробітництва, що посилюють Україну. Не просто торгівля, саме техноло-
гічне та економічне посилення країни.
Політичне позиціонування. Ключовий інтерес полягає у зменшенні впливу РФ на процеси у Біло-
русі. А в ідеалі – у залученні сусідньої країни до механізмів забезпечення безпеки, регіональної
економічної кооперації, які реалізуються за участю України та її ключових партнерів.

7. 5
Ця доповідь — спроба дати підґрунтя для
аналізу та можливого формулювання засад
державної політики України на білорусько-
му напрямку. Адже можна пасивно чекати
на «зміни в регіоні», а можна формувати
умови за яких зміцнюється безпека твоєї
країни та зростає економіка. Україна після
війни матиме поле для активних дій та вікно
можливостей для того, щоб ці дії були ре-
зультативними.

8. 6
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
ІСТОРІЯ / 01
ТА КРИЗА
СИСТЕМИ
БАЗОВА СИТУАЦІЯ ЧИ ЧОМУ
ЛУКАШЕНКО ЗАЛИШАВСЯ
ПРИ ВЛАДІ
Білоруська політична система – це класична автократія. Водночас від 2008-2009 років вона зазнала
кількох хвиль трансформацій та зміни поколінь. Справедливе для періоду 2004-2006 років уявлення
про систему, як владу однієї людини сьогодні не є цілком справедливим і найчастіше є базою для
помилкових політик зовнішніх гравців. Про етапи становлення системи та контури її роботи доклад-
но викладено у доповіді Українського інституту майбутнього від 2017 року (зауваження: наведена в
доповіді схема оточення Лукашенка на сьогодні актуальна лише частково — зміна поколінь продов-
жується).
Політичний режим до 2017-2018 років був відносно стійким — періодами небезпеки для Лукашенка та
його оточення були переважно президентські вибори. До 2005 року ключовий виклик – довиборча
активність опонентів, після 2006 – поствиборчі протести. Зокрема, ситуація 2010-2011 років. Масові
протести в Мінську в 2010 році викликали хвилю репресій у країні і, як наслідок, запровадження нових
пакетів санкцій з боку ЄС та США.
Режим Лукашенка, який опинився в ізоляції, пішов на поглиблення співпраці з РФ, у тому числі з питань
участі в роботі Митного Союзу і, пізніше, створенні ЄАЕС. Проте це не врятувало від економічної
кризи та протестів 2011 року, які так само були придушені.
Винятком із циклічності «поствиборчих проблем» для Лукашенко є лише 2015 рік, коли на тлі агресії
РФ проти України значна частина «старої опозиції» зайняла обережну позицію щодо проведення ма-
сових акцій. І це дозволило Лукашенку без зайвих проблем провести виборчу кампанію.
Вибори не були визнані ні вільними ні демократичними, проте далі обережних заяв низки міжнарод-
них організацій та НУО справа не пішла. Швидше навпаки, офіційний Мінськ почав пропонувати на
зовнішній арені концепцію «краще мати диктатора у Білорусі, ніж Путіна біля кордонів».

9. 7
Аналогічна ситуація спостерігалася із рейтингом Doing Business від Світового Банку (поки вихо-
див рейтинг).
Система локалізації протестних настроїв. У суспільних відносинах працювала система «випус-
ку пари» – комплекс законів про звернення громадян та захист прав споживачів давав реальну
можливість вирішити переважну кількість конфліктів «громадянин-влада» на місцевому рівні. І в
такий спосіб каналізував протестні настрої.
За умови роботи обох факторів, та незначна кількість білоруських громадян, які висували політичні
вимоги, не могла суттєво вплинути на позиції влади. Періодична активізація опонентів Лукашенка ней-
тралізувалась за допомогою репресій. А загальне репресивне тло в країні не було помітне більшості
жителів, оскільки воно стосувалося відносно невеликих груп.
Білоруські політичні еліти (влада та опозиція) і населення визнавали авторитарний стиль управління та
називали країну «диктатурою». З іншого боку, білоруси (до 2021 року) були однією з найвідкритіших
та наймобільніших націй регіону, незважаючи на наявність візового режиму з ЄС та більшістю інших
держав. Наприклад, за кількістю шенгенських на 1 тис. населення посідають 1 місце у світі від 2014 року.
Влада Лукашенка була досить стійка завдяки двом ключовим факторам:
Диктатура за можливість заробітку. У країні діяв своєрідний соціальний договір, який можна
сформулювати «Ми не заважаємо вам заробляти гроші, ви не йдете у політику». У сфері бізнесу
це проявляється в наявності у Білорусі 7 ВЕЗ, 2 технопарків з пільговою системою оподаткуван-
ня. Ці юрисдикції дають понад 50% технологічного (не сировинного) експорту країни. Також на
рубежі 2007-2008 років були суттєво спрощені умови ведення бізнесу (та оподаткування) для
малого та середнього бізнесу. З 2010 року в індексі свободи економіки (Heritage Foundation)
Білорусь обійшла Україну і така ситуація зберігалася до 2022 року.
01
02
03
Загальна оцінка

10. 8
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Водночас ставлення до Лукашенка та його політичного оточення у населення було утилітарним. Вели-
кої популярності та рейтингів довіри не було. Скоріше навпаки, Лукашенко міг не подобатися, сприй-
матися як не надто розумний політик (згодні були з його хитрощами, але з розумом). Але оскільки
система суспільних відносин працювала, репресивна машина не давала з'явитися сильним опонентам,
а економічні умови дозволяли комфортно жити, більшість населення дотримувалася думки, що немає
сенсу змінювати систему (не особистість – систему), поки не буде явної альтернативи.
Але такий підхід призводив до зростання непатерналістських настроїв та забезпечував стійкість сис-
теми у спокійній ситуації, без глобальних зовнішніх потрясінь. Дослідження «Кастрычніцкага экана-
мічнага форуму»1
показували зростання «демократичних цінностей» в економіці під час ігнорування
політичної складової. Директор BISS Петро Рудковський у дослідженні 20222
року називає підтримку
демократії «глибокою», а не широкою. Наприклад, соціологічні дослідження показували, що білоруси
мають запит на компетентну владу (влада експертів) і мають готовність миритися з автократією (навіть
не зовсім компетентною), якщо система дає можливість самому забезпечити собі життя. У цьому, до
речі, є відмінність від РФ, де система «дає достаток», а не «умови». У цьому є і відмінність від українців,
які при падінні рівня патерналізму готові «ризикнути», не маючи уявлення про контури нової системи.
Але низький рівень патерналізму (надії на владу) та високі запити на компетентність створювали паст-
ку політичної кризи на фоні масштабних викликів.
Ця система призвела до трансформації білоруської економіки. Державні підприємства почали втра-
чати домінуюче становище як на ринку праці (з 2012 року понад 50% працівників були зайняті в не-
державному секторі та їхня частка збільшувалася на 0,4-0,5% щорічно), а також у несировинному
експорті. Особливістю економіки стала велика кількість так званих сірих чемпіонів, які займали істотні
частки нішевих ринків (європейських або світових) технологічної продукції. Наприклад, таких як Ада-
ни3
, Регула4
, Стим5
«Белтекс-оптикс» (зареєстровані закордоном як Yukon advanced optics6
) та інші
(всього приблизно 40 брендів).
Усі вони є резидентами Вільних Економічних Зон чи технопарків. Окремо варто згадати Парк високих
технологій, який був своєрідним програмістським офшором.
Вже до 2017 року резиденти ВЕЗ давали понад 50% технологічного експорту з республіки Білорусь, а
ПВТ – понад 40% експорту послуг.
Як наслідок, посилювався тиск бізнесу на владу у питаннях реформування відносин. З одного боку,
йшлося про спрощення ведення бізнесу. З іншого, про послаблення в суспільних настроях. Останнє
реалізовувалося (без глобальних змін законодавства) у період з 2014 до 2020 року. Серед білоруської
опозиції з'явилася теза про появу «першого небитого покоління» – покоління молодих фахівців, які
не підпадали під ковзанку репресій. Однак цей процес, помножений на низький рівень патерналізму,
створював додатковий запит на зміну суспільних і політичних відносин.
СТАРА СИСТЕМА В ГЛУХОМУ
КУТІ АБО ПРИЧИНИ ЗМІН

11. 9
Варто зазначити, що оточення Лукашенка визнавало втрату працездатності системи управління та
намагалося виробити механізми виправлення ситуації. Зокрема, з кінця 2018 року аналітичні центри,
які працюють на адміністрацію президента та владу, почали активне вивчення можливостей реформи
місцевого самоврядування, можливостей створення партійної системи та запуску ринку землі. І почат-
кові ідеї щодо зміни Конституції країни (з перерозподілом повноважень) були готові до кінця 2019 року,
про що заявляв як Лукашенко, так і його оточення. Проте 2020 рік вніс свої корективи і нову редакцію
Конституції було введено в дію (через проведення референдуму) лише у 2022 році. І ця редакція сут-
тєво відрізняється від сформульованих раніше ідей.
Проте є, як мінімум, три спільні напрямки, які присутні у першопочатковому варіанті та «прийнятій»
у 2022 році Конституції. Зокрема це:
Посилення ролі місцевих органів влади (місцевого самоврядування). Крім пунктів Конституції, вже
сьогодні суттєво посилено фінансовий базис місцевих спільнот. Наприклад, до місцевих бюджетів
йде більша половина ПДВ, що стягується на даній території. Однак, на відміну від України, бю-
джетний процес іде «згори донизу». Тобто, на місця з області «спускаються» і частка податкових
надходжень, і загальні контури статей витрат. Ця політика, ймовірно, змінюватиметься протягом
наступного електорального циклу.
Трансформація ролі парламенту та уряду. Посилюється роль прем'єр-міністра та депутатів при ви-
борі кандидатів на цю роль.
Запуск партійного будівництва. За задумом оточення Лукашенка, найближчими роками можливий
перехід на парламент, сформований за партійною ознакою. Водночас відмови від мажоритарної
системи на найближчих виборах поки що не буде.
Перелічені кроки покликані вирішити проблему кадрів у піраміді влади у Білорусі. Створюючи кон-
куренцію на низовому та середньому рівні, оточення Лукашенка сподівається оновити виконавців
середньої ланки, просунувши туди осіб, більш схильних до прояву ініціативи. До того ж, про демо-
кратизацію системи не йдеться. Партійне будівництво та посилення місцевої влади матиме характер
створення низки «політичних проектів» за системою «партія влади + супутники». Приклад – РФ із сис-
темою ЕР, СР, ЛДПР, КПРФ. Але видимість вибору програм дозволить (за задумом білоруської влади)
охопити навіть нові соціальні групи.

12. 10
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
ЧИННИК РОСІЇ:
довга гра в інтеграцію
Білорусь перебуває під суттєвим впливом Росії на економіку, медійну сферу та зовнішню політику.
Триває процес «інтеграції» двох країн, створена «Союзна держава». Проте й у 2022 році сторони обго-
ворюють виконання договору 2000 року (договір про створення СД), а його ключові пункти — єдиний
податковий простір, єдина валюта, конституція СД — не стоять навіть у планах. Бюджет Союзної дер-
жави на 2022 рік становить 4,598 млрд російських рублів або 85,9 млн доларів за поточним курсом
Центробанку РФ. Відповідно, про хід інтеграції можна робити діаметрально протилежні висновки —
від успішної роботи (судячи із заяв офіційних осіб) до тупцювання на місці. Реальність дещо інша.
Для розуміння процесів інтеграції варто оцінити позицію та ціннісні піраміди Олександра Лукашенка.
Для цього політика цінністю №1 є його особиста влада і діє у логіці зміцнення власних позицій.
З таким застереженням стають зрозумілими етапи інтеграції Білорусі та Росії:
1995-2000 роки. Найнебезпечнішим для незалежності Білорусі був етап, коли інтеграційні доку-
менти підписувалися щорічно і білоруська сторона педалювала питання політичного зближення
(єдина Конституція, єдина валюта, спільне громадянство). У цей період, на тлі позицій Єльцина, що
помітно слабшали, Лукашенко активно йшов на зближення з РФ, працював з «сім'єю», регіональни-
ми елітами, розраховуючи увійти в російську політику як «об'єднувач земель».
2000-2001 роки. Початок правління Путіна. У ці два роки відбувався процес взаємної оцінки парт-
нерів. Путін оцінював ризики та бонуси від інтеграції, Лукашенко педалював створення структур
Союзної держави, обираючи як партнерів представників «сім'ї» Єльцина або групу Лужкова-При-
макова (близьку до сім'ї). Але конфлікт Путіна як з першими, так і з іншими унеможливив інтеграцію
за мінським сценарієм. Єдиний можливий варіант, який пропонував Кремль — політичне приєд-
нання молодшого партнера. Це означало для Лукашенка відсутність перспектив отримати владу у
«спільній державі» та обмеження свободи ухвалення рішень у Білорусі. Але й «розворот на захід»
був уже неможливий: криза з послами 1998 року, політичні вбивства 1998-1999 років, вибори 2000
і 2001 року та санкції суттєво обмежили свободу манерву.
2002-2007 роки. Народження концепції «гасла за гроші» чи «нафту за поцілунки». Враховуючи,
що РФ залишалася ключовим партнером (і єдиним із постачання вуглеводнів), офіційний Мінськ не
йшов на розрив відносин. Швидше навпаки: Лукашенко та його оточення багато говорили про ін-
теграцію. Але конкретні питання, які порушував Кремль (наприклад, обговорення єдиної податко-
вої системи до 2003 року, єдиної конституції до 2007) погрузли у нескінченних «обговореннях та
узгодженнях». Загальний підхід полягав у виникненні безлічі зауважень та змушуванні російських
переговорників відмовитися від подальшої роботи над документами. Після чого Лукашенко заяв-
ляв «так у Росії самі не схотіли».
2008–2010 роки. Перша спроба «відскоку» від Росії. Білорусь найняла групу політконсультантів
на чолі з лордом Т. Беллом, пожвавила контакти із Світовим Банком, МФК та іншими міжнародни-
ми організаціями, провела серію економічних реформ (двічі входила до річних TOP 10 reformers у
рейтингу Doing Business). У політиці почалася «відлига»: ослабли репресії щодо незалежних ЗМІ, із
в'язниць випустили більшість політв'язнів. Це призвело до відлиги у відносинах з ЄС і паралельно
до суттєвого охолодження на російському напряку. Аж до того, що у 2010 році Білорусь відмови-
лася підписувати документи про створення Митного Союзу (який запрацював як російсько-казах-
станський проект).

13. 11
Так, 28 травня 2020 року голова уряду Росії В. Путін повідомив на засіданні уряду «Наші білоруські
колеги повідомили, що приїдуть на підписання документів, але в останній момент приїзд був ска-
сований, і ми були змушені на двосторонній основі ухвалювати ці рішення» . Російські ЗМІ у 2010
році проводили медійні атаки на Лукашенка (фільми «Крёстный Батька», негативна пропаганда у
Ток-шоу та новинах тощо).
2011–2013 роки. Росія отримує своє. Вибори президента Білорусі 2010 року закінчилися бруталь-
ним розгоном акції протесту на центральній площі Мінська та арештом усіх альтернативних канди-
датів у президенти. Білорусь підпадає під санкції ЄС і позбавляється виходу на ринки запозичення.
З огляду на попередній період реформ, різке позбавлення економіки кредитних ресурсів призво-
дить до фінансової кризи. Економіка країни падає, а РФ, запропонувавши свою кредитну підтримку,
фактично купує членство Білорусі в МС та ЄАЕС. Вже у 2013 році сторонами підписано 7 «дорож-
ніх карт» промислової інтеграції: йшлося про створення наднаціональних холдингів у ключових
галузях білоруської економіки. Однак, у цей же період білоруська влада, у пошуках балансу росій-
ського впливу, активізує контакти з КНР.
2014–2019 роки. Продаж нейтральності, китайський фактор. Початок війни РФ проти України з
анексією Криму, бойовими діями на Донбасі створив для офіційного Мінська поле для маневру.
Білоруська влада почала продавати функціонал «нейтральності» і за рахунок такої позиції суттєво
покращила відносини з ЄС та США. Дія більшої частини санкцій була припинена на рубежі 2015-
2017 років. Водночас Білорусь заробляла на системі обходу російських контрсанкцій (заборона на
постачання низки товарів до РФ) і як посередник у торгівлі між РФ і Україною. У цей час істотно по-
силюється вплив Китаю. КНР видає пов'язані кредити на модернізацію низки білоруських підпри-
ємств, входить до транспортної інфраструктури, енергетики (наприклад, АЕС будувалася за ро-
сійський кредит, але супутня інфраструктура замовлялася у китайських, а не російських компаній).
Починає працювати технопарк «Великий Камінь», КНР відкриває свій ринок для низки білоруських
товарів, передає технології у галузі ВПК.
2017–2020 роки. Росія намагається відіграти позиції. Від 2017 року Кремль повертається до політи-
ки тиску на Білорусь. Окрім загального позиціонування офіційного Мінська, російські еліти суттєво
турбуються щодо тенденцій у суспільних настроях. Формально за «інтеграцію» з РФ виступають
ті ж 55-60% білоруських громадян. Однак, під час відповідей на уточнюючі питання (наприклад,
про єдину Конституцію, про об'єднання в одну державу) відсоток прихильників спадає до 2,5-12%,
залежно від питання. РФ ухвалює рішення розпочати процес створення політичної інфраструктури
в Білорусі. Новопризначений посол М. Бабич активно проводить самостійні зустрічі з білоруськими
політиками (в т.ч. опозиційними), їздить регіонами, зустрічаючись із місцевими елітами. Починаючи
з 2018 року, бюджети Росспівробітництва, фонду ВАРП, фонду Горчакова та інших для роботи з
Білоруссю збільшуються в середньому на 20-30% на рік. У ВШЕ, Інституті розвитку інтеграційних
процесів при Академії зовнішньої торгівлі РФ не рідше двох разів на рік проходять «конференції
з питань інтеграції» із запрошенням як представників білоруської влади, так і опозиційних рухів. У
2019 році білоруська влада домоглася відкликання Бабича з посади посла РФ. Водночас розпоча-
лося обговорення «дорожніх карт інтеграції». Офіційний Мінськ у цьому процесі намагався повто-
рити історію початку 00-х – не говорячи «ні», нескінченно затягувати процес переговорів. До того
ж, у Білорусі не перешкоджали проведенню антиінтеграційних масових акцій. Ба більше, державні
ЗМІ їх висвітлювали (нехай і в обрізаному форматі), видаючи як демонстрацію підтримки населен-
ням позиції Лукашенка щодо «захисту суверенітету». Однак у Кремлі, на відміну від попередніх
років, намагалися вийти хоч на якісь, завірені підписами керівників держав, практичні результати.
2020-2022 роки. Посилення Росії. Від квітня 2020 року (пандемії COVID-19) російські медіа актив-
но включилися у критику позиції білоруської влади. Передвиборна кампанія проходила так само
під знаком роботи російських ЗМІ, скоріше за «нову опозицію», ніж за Лукашенка. Так само як і
початкова фаза протестів. Йдеться не тільки про «ліберальні» медіа, а й про холдинг А. Усманова.
Різкий розворот на «підтримку Лукашенка» розпочався лише після 19 серпня – переговорів Лука-
шенка та Путіна.

14. 12
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Далі ситуація нагадувала 2011-2013 роки. Користуючись погіршенням відносин Білорусі з країнами
Заходу, РФ завершила процес переговорів щодо «дорожніх карт інтеграції» та спробувала макси-
мально прив'язати Білорусь економічно та політично. До 2022 року (вторгнення РФ в Україну) пере-
важна більшість санкційних пакетів ЄС щодо білоруських компаній були вигідні російській сторо-
ні — під санкції потрапляли переважно активи, які Кремль бажав отримати у своє управління/вплив.
2020 РІК ТА / 02
ЗЛАМ СТАРОЇ
СИСТЕМИ
ПРОТЕСТИ 2020 РОКУ ЧИ
СИСТЕМА ЗЛАМАЛАСЯ
Стартові умови для А. Лукашенка (станом на початок 2020 року) були дуже сприятливими:
Білорусь вийшла з «нафтової війни» з РФ на своїх умовах.
«Дорожні карти інтеграції», на яких наполягав Кремль, за результатом дворічного обговорення
були суттєво вихолощені та позбавлені більшої частини політичних заходів. І до того ж, не були
підписані.
На тлі «інтеграційних переговорів» та настроїв у суспільстві (понад 60% населення однозначно
проти політичної інтеграції), влада знайшла точки дотику з опозицією.
Збільшення експорту (географії та обсягів) давало ресурси навіть на тлі зменшення практично до
0 вигоди від нафтогазових цінових знижок (з урахуванням «зворотної знижки» на транзит для РФ).
Білоруський бюджет виконувався з профіцитом щонайменше 1 млрд доларів, починаючи з 2018
року.

15. 13
Але водночас РФ від другої половини 2019 року розгортала мережу інформаційних ресурсів (ютуб-ка-
нали, нібито «місцеві» мережеві ЗМІ, пабліки в соцмережах), на яких намагалася грати на ключових для
стійкості влади пунктах – «компетентності» та «роботі системи». Наприклад, навіть мережа каналів
Сергія Тихановського (чоловік С. Тихановської; про нього є запис у базі «Миротворця») «Країна для
життя» не визнавалася білоруськими політичними блогерами «партнерською» у зв'язку з «невідомими
джерелами фінансування»7
. На Білорусь активно працювали російські фонди «ВАРП», «Россотрудни-
чество», «РФК», «Фонд Мира», «Фонд Горчакова», були запущені спеціальні програми по лінії прикор-
донного співробітництва та вузівських досліджень (координація останнього ВШЕ та кафедра Карага-
нова).
Проте на початку 2020 року ймовірність вдалої для Лукашенка кампанії все ж була дуже великою.
Старі політичні сили готові були прийняти правила гри щодо «трансформації системи» та сподівалися
на поступове посилення своїх позицій. Передумови, такі як зміни суспільних настроїв та ускладнення
суспільства, – були. Крім того, різкіша позиція Лукашенка щодо російського напрямку знімала гостро-
ту політичного протистояння з прозахідними чи білорусоцентричними опозиційними групами.
Пандемія COVID-19 кардинально змінила ситуацію. Застосовуючи грамотний (як показала практика),
заснований на ресурсній основі системи охорони здоров'я, підхід, влада повністю провалила комуні-
кацію із суспільством:
не давала оперативної та повної інформації про розвиток подій.
приховувала кількість смертей (гра у т.з. «сірій зоні супутніх хвороб»).
не давала прогнозів щодо впливу на економіку та суспільне життя.
Загальносвітова істерія навколо пандемії породжувала почуття страху та невпевненості серед білору-
сів. Відсутність комунікації викликала питання компетентності влади. Інформація про локдауни та при-
зупинення світової торгівлі змусила приватний бізнес думати про виживання, а не розвиток (у Білорусі
понад 55% працівників зайняті саме у приватному бізнесі). Тобто, формула «ми даємо вам можливість
заробити, а ви не йдете у політику» припинила діяти.
На цьому фоні посилили свою роботу на Білорусь російські ЗМІ та створені всередині країни інфор-
маційні ресурси. Почалася мобілізація, заснована на страху. Влада могла б використати хвилю собі на
користь за єдиного варіанту — грамотної комунікації. Але цього не було.
Як наслідок, вже до червня 2020 року утворилася переламна ситуація переходу громадянської мобі-
лізації в політичну площину. Тобто населення задумалося про зміну влади.
На цьому фоні виникли три ключові політичні проекти: Валерія Цепкало, Віктора Бабаріко та Сергія
Тихановського. Медійно Цепкало спирався на ресурси білоруського «Спутника» та РИА «Новости».
Тихановський – на розкручену мережу ютуб-каналів і (на початковому етапі) на ресурси медіа-імперії
А. Усманова (Комерсант, mail.ru, VK, Odnoklassniki). Бабаріко – на створену за участі "Белгазпромбан-
ку" мережу нових білоруських медіа (kyky. , villadge та ін), блогерів-партнерів (наприклад, Мотолько),
актив С. Навоші «Sports.ru» (білоруська філія by.tribuna.com) та найпопулярніший білоруський інтернет
портал tut.by.
Реєстрація Світлани Тихановської (на тлі арешту С, Тихановського та В. Бабаріко) виглядала для влади
як найвигідніший варіант. Про це свідчить навіть «прощення того, що забула вказати нерухомість у де-
кларації». Однак об'єднання трьох штабів стало для Лукашенка несподіванкою. Ключові ролі у новій
команді відігравали люди В. Бабаріко та В. Цепкало. Старий штаб Тихановського «відсунули» на дру-
гий план. Із зареєстрованих політичних партій як партнерів (через структури Бабаріко) було додано
Об'єднану Громадянську Партію (ОДП).

16. 14
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Агітаційна кампанія йшла з урахуванням «емоційної мобілізації». Ключовими тезами були «некомпе-
тентність влади», яка виражає невпевненість у завтрашньому дні. Програми як такої у штабу не було
(запозичили текст напрацювань від reform.by). Водночас на початковому етапі мобілізації (до 20-х чи-
сел липня 2020 року) окремо наголошувалося на «непов'язаності» зі старою опозицією.
Однак, наявність респондентів у системі була нерівномірною. «Закриті» практично всі великі міста
та міста, де була місцева незалежна преса. До того ж, повний провал у Могилівській, Вітебській та Го-
мельській областях, а також у невеличких населених пунктах8
.
За результатами виборів, можна стверджувати, що Лукашенко програв у Мінську та, як мінімум, у двох
обласних центрах (а також 4 містах з населенням 100+ тисяч осіб). Але провал комунікації, недовіра до
даних підрахунку та наявність доказів програшу влади за вказаними населеними пунктами дозволяло
опонентам влади стверджувати про перемогу Тихановської. Хоча навіть опитування Chatham House
в момент масових протестів (після виборів) давало їй 52-53% голосів. При тому, що це опитування не
охоплювало сільське населення (22,5% жителів), яке традиційно голосує за Лукашенка9
.
Підрахунки, викладені платформою «Голос», давали приблизно такі ж цифри. Але дана платформа
не мала даних здебільшого Гомельської, Могилівської та сходу Вітебської областей. Для отримання
результату було застосовано «усереднені цифри» по сусідніх Мінській та Гродненській областях, що
з точки зору оцінки результатів електоральної кампанії – некоректно і не дає реальної картини. Якщо
зібрати всі оцінки та математичні моделі, можна стверджувати, що результат Лукашенка лежить у діа-
пазоні від 43 до 51%, Тихановської – від 45 до 52%. Тобто в умовах демократії, найімовірніше, був би
другий тур. Але говорити про безумовну перемогу будь-кого з цієї пари не доводиться. Проте можна
стверджувати, що електоральний результат Лукашенка — найгірший із 2000 року. Як і те, що процес
виборів не був ні прозорим, ні демократичним. Цілком природно, що це мало породити постелекто-
ральні протести. Що й сталося у 2020 році.
Перша хвиля масових протестів (9-12 серпня) була відносно невеликою (до 10-12 тисяч у Мінську та
від 3 до 7 тисяч у регіональних містах). Але вона супроводжувалася зіткненнями з міліцією, масовими
арештами та знущаннями над затриманими. Саме це стало каталізатором виникнення масової хвилі.
Основні тези протестів середини серпня — середини грудня 2020 року були «солідарність» та «закон-
ність». «Демократія» була лише як супутня теза.
До того ж, варто зазначити, що з червня 2020 року до 17-19 серпня 2020 року російські ЗМІ активно
виступали на підтримку протестів (включно зі Скабеєвою та Соловйовим). І лише після зустрічі Лука-
шенка та Путіна їхня політика миттєво трансформувалася.
Другою особливістю осінніх протестів 2020 року була відсутність «персоналістського» характеру:
вже з жовтня 2020 року не могли бути використані для здобуття влади тією чи іншою політичною
силою. Ключова теза — нові вибори, а не влада «умовної Тиханівської».
І, нарешті, третя важлива особливість акцій протесту — їхня медійна складова. З одного боку, це різкий
зліт популярності Телеграм-каналів. З іншого — особливість існуючого раніше медійного поля. Більш-
менш широкі виступи населення були у містах, де (на папері) видавалася місцева незалежна преса.
Саме тому, перша хвиля репресій проти ЗМІ (непомічена зовнішніми спостерігачами) була проведена
в листопаді 2021-травні 2022 року, якраз проти локальних ЗМІ та їхніх журналістів. У результаті припи-
нили своє існування щонайменше 9 місцевих газет.

17. 15
Ключові протести 2020 року (кількість учасників, тип, кореляція зі ЗМІ)
*не віднесені до екстремістських, не закриті

18. 16
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Масовість білоруських протестів, їхнє географічне охоплення та реально погані результати Лукашен-
ка у великих містах створили ситуацію, за якої зміна влади була реальною перспективою. У серпні
2020 року вертикаль влади перебувала в пригніченому стані:
чиновники або йшли на компроміси з протестувальниками (Гродно, частково Мінськ у середині
серпня) або самоусувалися від політичних питань.
тестів (Латушка, низка працівників МЗС) або обережно демонстрували солідарність із протесту-
вальниками (Румас та інші).
оточення Лукашенка програвало інформаційне протистояння — ініціатива була в опонентів чинної
влади.
Однак не було ключового фактору — суб'єкта, який би виступив як сила, яка перехоплює владу.
Проілюструємо:
Валерій Цепкало виїхав із країни і просто висловлювався «на підтримку протестів».
Світлана Тихановська в перші дні протестів не брала відповідальності за те, що відбувалося і са-
моусувалася від демонстрації будь-якої (!) позиції. Зміни настали лише у третій декаді серпня, коли
вона активізувалася у Вільнюсі.
Оточення В. Бабаріко спочатку педалювало створення Круглого Столу, який мав виступити як май-
данчик переговорів із владою. А трохи пізніше опублікувало записаний ще у червні (до арешту
Бабаріко) ролик, де політик звертався до прихильників «ми програли вибори, тому зараз концен-
труємось на змінах до Конституції та створення партії».
Старі партії не перехопили ініціативу та не ризикнули очолити протести.
У результаті була найбільша з 1991 року політична мобілізація населення. АЛЕ без цілей, без лідерів,
без планів. Це дозволило оточенню Лукашенка вже до жовтня перехопити інформаційний порядок
денний (тепер уже опозиція реагувала на дії влади, а не навпаки) та запустити маховик репресій. Ос-
таннє було легко, оскільки був відсутній суб'єкт, що координував протистояння, здатний планувати
зокрема питання захисту своєї політичної інфраструктури (активісти, ЗМІ, НУО тощо).
Вже до березня 2021 року Лукашенко стабілізував своє становище. Це знайшло відображення у про-
валі «ультиматуму Тихановської» та спроб розпочати страйк у країні.

19. 17
Постає питання: чи переміг Лукашенко?
Відповідь на нього негативна, як і на запитання, чи «перемогла опозиція». Ситуація в Білорусі унікальна
для політичної історії цієї країни — суспільство розкололося на кілька дуже великих груп, кожна з яких
негативно сприймає носіїв інших ідей.
Білоруській владі за допомогою репресій, інформаційної роботи, за рахунок втоми громадян від про-
тестів, треба стабілізувати і мобілізувати ядро своїх прихильників, а також виділити і частково ізолю-
вати групу активних противників.
Динаміка зміни рейтингів ключових лідерів «нової опозиції» та оцінка громадянами політичного про-
тистояння в країні говорить про процес сегментації білоруського суспільства, який розпочався ще у
жовтні-листопаді 2020 року. На початок 2022 року можна виділити три умовні групи населення — ядро
підтримки Лукашенка, прихильники протестів та «нейтральні». Хоча останнє визначення некоректне.
Група нейтральних неоднорідна, а також є значною мірою носієм протестних настроїв (як мінімум,
недовіра влади), але не бачить об'єкта для довіри ні в оточенні Тихановської, ні в «нових» лідерах
протестів.
Нижче є динаміка даних з опитування Chatham House (інтернет-опитування населення за винятком
сільського (22,5% від загального числа)).10
КРИЗА ТА РОЗКОЛ
СУСПІЛЬСТВА: ніхто не
переміг
, але ніхто і не
програв
Підтримка протестів та зміна ситуації з 2020 року
*«Прибічники» не означає групу людей, які беруть участь. Так, у вересні 2020 року на стороні протесту виступало більше 56-
57% громадян, а були готові брати участь (або брали участь) не більше 30%.

20. 18
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Прихильників Лукашенка, навіть після виборів, за опитуваннями, було не менше 23-24%, проте вони
були деморалізовані, не організовані та не мали чіткого і «свого» інформаційного простору. Тому
завданням білоруської влади у перші осінні місяці була мобілізація своїх прихильників та створення
пропагандистської системи, яка працювала б на підтримку настроїв «своїх» та «деморалізацію» опо-
нентів.
Популярність (і рівень довіри) до Тихановської почав падати з жовтня 2020 року і вже до листопада
рівень довіри до неї впав нижче 35%, а готовність голосувати за неї нижче 15% (за наявності широкого
вибору альтернативи). Популярність Віктора Бабаріко стабільно висока (понад 30%) і це можна порів-
няти з «кейсом Тимошенко»: політик ув'язнений – є підстави підтримати, і він не робить контраверсій-
них заяв (він у в'язниці) та помилок у діяльності (він у в'язниці).
Другою особливістю білоруських репресій був удар по потенційних активістам – тим, хто міг стати
організатором протестного руху на місцях. Таким чином, було заарештовано та засуджено не менше
2 тисяч осіб. І вже до березня 2021 року не менше 5 тисяч виїхали а еміграцію (включно з практич-
но усім активом «нової опозиції»). Як результат — їхній зв'язок із процесами всередині країни слаб-
шає з кожним місяцем. У квітні 2022 року група білоруських дослідників (зокрема автори опитувань
Chatham House), які об'єдналися в «Центр нових ідей», провели оцінку поточного стану сегментації
суспільства і дали наступну ілюстрацію11
:
Поділ суспільства не є чимось умовним. Соціологія як Chatham House, так і «Беларускай аналітычнай
майстэрні» (діє з Варшави), опитувань, що проводяться в рамках проекту «Білоруський трекер змін»,
демонструє високий рівень нетерпимості представників різних груп.

21. 19
Другою складністю є наявність власного інформаційного поля в більшості груп. Можна стверджувати,
що за характеристикою ТОП-5 джерел інформації, маємо сегментацію суспільства, як мінімум, на три
частини. Водночас містки між групами практично зруйновані. Такі дані наводив у своїх дослідженнях
Chatham House ще у 2021 році.
Для ілюстрації наведемо травневі дані, представлені Центром нових ідей:

22. 20
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Водночас портал Онлайнер, залишаючись популярним, зайняв демонстративно нейтральну позицію,
звівши кількість політичних новин до мінімуму. До того ж, він очевидно уникає контраверсійних тем.
Телеканал ОНТ є частиною державної пропагандистської машини, але займає «м'якшу» позицію, по-
рівняно з БТ-1 чи російським ТБ.
У 2022 ситуація лише посилилася. Після закриття порталу Tut.by журналісти організували новий ре-
сурс "Дзеркало". Проте за рік існування воно не вийшло на старий (до закриття базового ресурсу)
рівень охоплення. У той же час влада працювала на ліквідацію (або витіснення) інших медіа, здатних
зайняти нішу, що звільнилася. Йдеться про незалежний ІА «БелаПан», ресурс «Щоденник» та інші.
У результаті суттєва частка білорусів отримує інформацію із соціальних мереж, Телеграм-каналів, але
немає домінування груп ключових медіа. Для прикладу можна навести дані травневого опитування
«Білоруської аналітичної майстерні».
Привертає увагу наявність двох інформаційних блоків – «Nexta-Свабода-Белсат-Реальная Бела-
русь-Єврорадио-Чалый-Minski», як блоку опозиційних ЗМІ і, з іншого боку, СТВ, ОНТ, Воен-ТВ, як блок
державних медіа. Але ключове — понад 50% респондентів заявили, що жоден із зазначених ресурсів
не є для них джерелом інформації. Це є найкращою демонстрацією сегментизації інформаційного
поля, де є ЗМІ для полюсів протистояння, які не дивляться/не читають більшість громадян, які перебу-
вають у групі між активними прихильниками та противниками Лукашенка.
Невелика кількість перетинів «джерел інформації» та присутність (у Нейтральній групі і Бастіоні Лу-
кашенка) частки підконтрольних РФ ресурсів ускладнює вироблення універсальних інформаційних
кампаній. Ба більше, ускладнює мобілізацію «нейтральних» і «ядра протесту» на тих самих тезах.
Для ілюстрації наведемо слайд про цінність державності для різних груп та ставлення до санкцій.
Які з перелічених Youtube-каналів Ви використовуєте для отримання
інформації про соціально-політичне життя Білорусі? (травень 2022)

23. 21
Для «ядра протесту» існуюча білоруська держава не має цінності. Для двох інших груп навпаки — це
неідеальна («Нейтрали»), але твоя держава.
Аналогічна позиція щодо санкцій. Білоруси, які виїхали за кордон, і ті, хто є ядром протесту, виступа-
ють на підтримку санкційного тиску. А ось серед нейтральних вже в середині 2021 року домінувала
думка, що санкції зазнають більше шкоди, ніж користі, зокрема у політичних процесах тиску на режим.
Тобто, якщо наприкінці 2020 року загрози санкційного тиску можна було сприймати як фактор, що
посилює позиції опонентів Лукашенка, то вже в середині 2021 року ситуація суттєво змінилася. І по-
силення тиску санкцій не призведе до мобілізації протестної активності.
З іншого боку, наявність сегментації інформаційного поля (і сегментації суспільства) ускладнює роботу
російської пропаганди. Російське та білоруське державне ТБ як «свою» аудиторію мають прихильників
Лукашенка і невеликий відсоток «нейтральних», куди входять проросійськи налаштовані опоненти бі-
лоруської влади та умовно «авторитарні, але не пролукашенківські» громадяни. Саме тому, наприклад,
на тлі війни в Україні, Кремль та офіційний Мінськ так і не змогли просунути у суспільстві проросійські
наративи більш ніж на групу 30-35%. Це якраз «бастіон Лукашенка + кілька нейтральних». Водночас
решта суспільства скоріше симпатизує Україні (докладніше про це – нижче, у тематичному розділі).

24. 22
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
На початку розділу варто навести перелік основних груп населення, які були залучені до протестів
2018-2021 років із короткою характеристикою щодо кожної з них.
РОЗКОЛ ПОЛІТИЧНОГО ПОЛЯ
ТА МОЖЛИВОСТІ НОВИХ
ПРОТЕСТІВ У БІЛОРУСІ
Соціальні групи, залучені до протестів у 2014-2022 роках
(мають протестні настрої)

25. 23
Однак цю таблицю сьогодні можна сприймати лише як «теоретичну модель», оскільки нова мобіліза-
ція всіх перелічених груп (як і значної їхньої частини) сьогодні скрутна.
Сегментація білоруського суспільства і, що найважливіше, сегментація інформаційного простору є
чинниками, які сприяють організації масових політичних виступів. Однак це не єдині фактори, які об-
межують протестну активність. Є ще ряд суттєвих причин:
Довгий період існування суспільства в негативному політичному порядку (починаючи з медій-
ного розгойдування щодо COVID-19 у квітні 2020 року і до сьогодні). Це породжує психологічну
втому та природний спад активності.
Репресії, що «вибили» значну частину активістів усередині країни. Кілька тисяч потенційних
організаторів ув'язнені, не менше 10-15 тисяч активістів нової хвилі виїхали з країни і втрачають
зв'язок із процесами на місцях.
Зачистка владою інформаційного поля та виникнення трьох «інформаційних міхурів» з точними
межами.
Закриті кордони, обмеженість пересування ускладнюють безпечну передачу ресурсів (тих са-
мих грошей) місцевим організаторам.
Відсутність «позитивного порядку денного» – жодна з політичних сил не пропонує альтернати-
ву системі (що вже не працює) від білоруської влади.
Роз'єднаність груп, які можуть стати ініціаторами протестної активності, недовіра між лідерами.
Говорячи про роз'єднаність, варто відзначити і «конкуренцію» опозиційних груп та організацій. Лінії
розколу проходять відразу за декількома ознаками: старі/нові групи, готовність до радикальних дій,
варшавська/віленська група політичної опозиції, а також стара конкуренція між «штабами» Бабаріко,
Цепкало, Тихановської.
До того ж, значна частина активістів (і лідерів) старої опозиції залишаються в Білорусі. Проте менш
схильні до різкої активізації протестів, вважаючи її сьогодні недоцільною — тією, що не дає змоги до-
сягти політичних результатів. Йдеться про виживання. Або ще існує група Дмитрієва, що готується до
створення нової політичної партії, яка спробує зіграти роль у процесі трансформації системи влади.
Загальна картина білоруських опозиційних сил та їхнє ставлення до України та РФ (станом на кінець
2021 року) представлені в таблиці нижче.
01
02
03
04
05
06

26. 24
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну

27. 25

28. 26
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Кожна зі згаданих груп має обмежений мобілізаційний ресурс і, враховуючи проблеми з медіа, об-
межені можливості виходу за межі поля активних прихильників протесту, яких стає дедалі менше.
Водночас варто окремо підкреслити, що дані щодо можливостей мобілізації прихильників зазначені
як максимум в ідеальних для сьогоднішнього дня умовах. Зазначені цифри також не можна складати —
цільові групи різних партій перетинаються і ці перетини можуть сягати 70-80%.

29. 27
Другою особливістю позиціонування є відсутність явних формулювань бачення майбутнього та
спроб запропонувати їх суспільству. Частина політичних груп (які мають програми) не працює над
їх оновленням і перебуває в «сплячому» стані. Частина тільки зараз формулює їх в надії на обмежену
лібералізацію політичного життя та спробу запропонувати напрацювання суспільству. Частина просто
виступає «проти Лукашенка», не пропонуючи позитивного порядку денного.
Для справедливості варто відзначити ініціативу кінця 2021 року щодо об'єднання низки аналітичних
центрів з метою вироблення пропозицій щодо трансформації держави. Це перша за останні 4 роки
успішна історія початку спільної роботи. Проте через малий інтерес політичних груп до результатів
(вони сконцентровані на боротьбі «проти» чи виживання) навіть існуючі напрацювання не беруться
за основу комунікації. Самостійним політичним актором аналітичні центри навряд чи стануть — це не
їхній профіль. А можливість популяризації своїх ідей без залучення політичних груп у них обмежена
через відсутність власного медійного ресурсу.
Варто зазначити, що на тлі війни в Україні можливе переформатування політичного поля в країні та вже
йдуть чергові спроби консолідації та спільної діяльності частини опозиційних груп. Важливим чин-
ником має стати форум у Берліні у липні 2022 року, на якому можливе створення нового центру ко-
ординації. Проте говорити про ефективність таких спроб зарано. Питання у різних базових позиціях
ініціаторів (починаючи від груп, які у 2018-2021 роках мали контакти з Росією, закінчуючи радикально
налаштованими організаціями, що відстоюють антиросійські позиції). Також варто згадати неприйнят-
тя такої ідеї (горизонтальної координації) штабом Тихановської. І якщо ця група не приєднатися «на
рівних» до нового формату, можуть виникнути два центри, які різко конкурують між собою.
Білоруська політична система трансформуватиметься у будь-якому разі. Це обумовлено:
Ускладненням суспільства, зокрема появою нових соціальних груп (як, наприклад, міський серед-
ній клас), які не були охоплені політичним процесом. Перебували у своєрідній резервації (можли-
вість заробити без політичної комунікації із владою). Авторитарна модель, побудована в 1999-2005
роках, не здатна адекватно реагувати на запити цих груп.
Кризою кадрів існуючої моделі. Довга історія авторитаризму призвела до деградації виконавців
середньої та нижньої ланки. Відсутність конкуренції виводить перше місце «слухняних», але ініці-
ативних чи розумних виконавців. Через війну правляча група (чи групи впливу) обмежена у само-
оновленні (немає вибору кваліфікованих кадрів). Це призводить до катастрофічно низької якості
виконання рішень.
Зміною структури економіки та тиску нового (або посиленого) бізнесу у питаннях змін. Першо-
чергово йдеться про ІТ, технологічний бізнес, холдинги, що виникають і т.д.
Зміна зовнішньополітичного балансу та поява нових центрів сили. Тут можна згадати про Китай,
Туреччину, формування концепту Тримор'я.
ЛОГІКА ТРАНСФОРМАЦІЇ
(якби не було війни)

30. 28
Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну
Вихід із ситуації, за задумом влади, був у реформі місцевого самоврядування з передачею в регіони
частини повноважень центру та забезпечення необхідних фінансових ресурсів. Другий напрямок —
ініціювання конкуренції у політичній системі через активізацію партійного будівництва. Проте тут
мова не йде про демократію в її звичному виконанні. Планувалося створити «партію влади» та 1-2 полі-
тичні проекти, які працюють на нові соціальні групи, але повністю підконтрольні оточенню Лукашенка.
Типовий приклад такої моделі – трипартійна система у В'єтнамі, що існувала до 1998 року, іранська
модель або Росія з проектами, що доповнюють один одного у вигляді ЕР, СР, ЛДПР, КПРФ.
Активна фаза політичної кризи внесла деякі корективи, але не змінила суті підходів. Алгоритм, за
яким йде оточення Лукашенка, виглядає так:
Стабілізація політичної ситуації через мобілізацію прихильників та дезорганізацію опонентів.
Для досягнення другого влада активно йде на репресії, «вибиваючи» потенційних лідерів аж до
місцевого рівня та знищуючи інфраструктуру, яка може послужити посиленню нових політич-
них проектів (ЗМІ, НУО).
Гра на страхах та сегментація суспільства. Показові та масові арешти покликані деморалізувати
опонентів. Репресії проти ЗМІ позбавляють їх виходів на частину населення. Жорстка пропа-
ганда демонізує супротивників чинної влади. І тут питання не в тому, щоб населення повірило.
Завдання у підтримці тези серед «нейтральної групи» про «всіх поганих, але Лукашенка, як най-
менше зло».
Породження позитивних очікувань (зміни до Конституції, рішення про лібералізацію економіки).
Деморалізована частина населення (яка не підтримує Лукашенка) має повірити, у хай і поступові,
але неминучі зміни на краще. До того ж, ще й що базові передумови стають помітними.
Формування основи нової системи. Це досягається через ухвалення нової Конституції та ство-
рення законодавчої бази на її основі. Зокрема, запуск політичних проектів, формування системи
утримання влади оточенням Лукашенка (Всебілоруські народні збори як запобіжник щодо рап-
тових змін). Фактично, у Білорусі почали реалізовувати модель влади, наближену до іранської
чи казахської.
Запуск процесу реального оновлення системи через електоральну кампанію. У випадку з Біло-
руссю це вибори до місцевих рад та до парламенту, запланованих на 2023 рік.
Формування нової системи та вихід на президентську кампанію з можливим (але не гарантова-
ним) транзитом влади.
Зміцнення нової моделі протягом наступного електорального циклу.
У цій послідовності варіант погіршення відносин із Заходом є передбачуваним та логічним. Уникнути
його (як і п. 1 і п. 2) можна було лише через «спокійні» вибори президента. І така можливість у Білорусі
була: у 2019 році вирішувалося які (парламентські чи президентські) вибори відбудуться достроково.
Лукашенко побоявся йти на електоральну кампанію на тлі різкого погіршення відносин із РФ. Розрахо-
вував, що 2020 рік буде спокійнішим. Але фактор ковіду та нездатність його оточення до нормальної
комунікації зробив свою справу.
Вихід на діалог з країнами ЄС та США у зазначеній моделі можливий, але лише з появою «нових чин-
ників». У Мінську розраховували, що першим таким стане референдум щодо нової Конституції. Проте
війна РФ проти України та позиція Білорусі лише посилили проблему ізоляції. Наступними етапами
можуть стати переговори після закінчення (або заморозки) російсько-української війни, а також про-
цес запуску політичного будівництва, який низкою європейських політиків може бути сприйнятий як
органічна демократизація. Особливо, якщо це супроводжуватиметься виходом на волю кількох полі-
тичних ув'язнених.
01
02
03
04
05
06
07