Щоб поминальна свічка не загасла, завжди я пам’ятатиму про вас…
1. Щоб поминальна свічка не загасла, завжди я пам’ятатиму про вас…
Віртуальний інформаційний стенд до дня пам'яті жертв політичних репресій
День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний
пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. В 2017 році
День пам’яті жертв політичних репресій припадає на 21 травня.
В цей день ми згадуємо кожного, хто став жертвою політичних
репресій часів більшовицького режиму, був ув’язнений у концтаборах або
засланий у далекі безлюдні землі. Згадуємо знищених радянською владою
селян, розстріляну інтелігенцію, закатованих патріотів.
Указом №1181/2000 від 31 жовтня 2000 року День пам’яті жертв
голодоморів, який відзначався кожної четвертої суботи листопада
перейменовувався на «День пам’яті жертв голодомору та політичних
репресій». Указом №797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва
«День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій». Надалі, згідно
Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою
належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення
уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних
насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження
національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів
насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв
політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв
голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а
«День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.
2. Політичні репресії - (від лат. Repressio - придушення , пригнічення ) -
покарання , каральний захід , застосовувана державними органами з метою
захисту і збереження існуючого ладу. Будь-які політичні репресії є проявом
політичного насильства.
Терор — насилля представників влади з використанням державного
апарату проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього
загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив.
Державний терор та репресивні заходи за політичною ознакою в
Україні тривали з 1918 і до сер. 1980-х рр. На долю українського народу
випало багато страждань й болю.
Політичні репресії в Україні розпочалися із першої спроби
встановлення радянської влади – з початку 1918 року, а закінчилися у другій
половині 1980-х рр. Терор носив цілеспрямований, організований характер,
уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків,
політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше вдарив по
селянству.
За оціночними даними (на підставі архівних матеріалів СБ
України), від 1927 до 1990 р. в Україні було заарештовано понад мільйон
осіб (з них понад 50% – українці), 545 тис. з них засуджені, у т.ч. –
щонайменш 140 тис. розстріляно.
Крім того, від кінця 1920-х і до початку 1950-х років з України
виселено 2 млн. 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх сімей.
Згадаємо лише деякі страшні й болючі сторінки нашої історії…
У березні 1928 р. на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У в доповіді
Л. Кагановича «Про економічну контрреволюцію та загальнополітичні
завдання парторганізацій» пролунав заклик проявляти недовіру «навіть і до
чесного спеца». У зоні недовіри опинилися представники старої інтелігенції,
3. які, за висловом Кагановича, «були не комуністи, не революціонери, не
пролетарії».
В Україні хвиля репресій проти технічної еліти розпочалася з так
званої «Шахтинської справи». Наступною була сфабрикована справа
«Харківського центру», за якою під слідство потрапили спеціалісти та
керівники промисловості. Жахливого удару по технічній еліті завдав судовий
процес по справі Промислової партії, внаслідок якого постраждали понад
двох тисяч спеціалістів. За сфабрикованою справою «Спілки визволення
України»(СВУ) були репресовані 45 представників української наукової та
культурної еліти (С. Єфремов, Й. Гермайзе, М. Слабченко та інші).
Знищувалися цілі наукові школи, напрямки наукових досліджень,
перервалися традиції підготовки кадрів наукової еліти. Багато наукових
розробок, цінних наукових праць стали речовими доказами у справах і були
знищені після закінчення терміну зберігання.
Доба Розстріляного Відродження – особлива сторінка в історії
української літератури. Період 1920-1930-х – умістив в собі таку кількість
талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та
безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя. Відчувши дух
свободи після падіння Російської імперії, українська інтелігенція нарешті
змогла заявити про себе і зробила це з усією енергією, що накопичувалась
роками. Проте розквіт української поезії, прози, перекладацької
майстерності, театрального та образотворчого мистецтва аж ніяк не
вписувався в плани сталінського режиму. Кожен із визначних діячів
Розстріляного Відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної
системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами
«розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому
вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й
самобутньо, як за цих буремних років.
Початком масового нищення української інтелігенції вважається
травень 1933 року, коли 12– 13 відбулися арешт Михайла Ялового і
самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку
«Слово». Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3
листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у
Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки
розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних
націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій
Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло
4. Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко
Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.
Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад
100 осіб представників української інтелігенції – цвіту української нації.
У тридцяті роки була також знищена і велика кількість діячів культури
старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади, і таким
чином належать до покоління діячів початку ХХ століття, а не 1920-30-тих
років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій
Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Проте завдяки політиці українізації вони
активно включились в процеси з розбудови української літератури, культури,
науки, що відбувались в УСРР, дехто з них задля цього повернулись з
еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв
під владою Польщі як Антін Крушельницький з родиною.
Невідомі точні дані щодо кількості репресованих українських
інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного Відродження.
За деякими даними це число сягало 30.000 осіб.
Розстріл бандуристів в Харкові. На початку грудня 1930 року по всій
Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують
до тодішньої столиці УРСР м Харків на Всеукраїнський кобзарський з'їзд.
Всі повинні були з'явитися з бандурами, тому що крім власне з'їзду, будуть,
мовляв, творчі змагання. З’їзд народних співців Радянської України відбувся
в Харківському оперному театрі, куди з різних областей було звезено 337
кобзарів та лірників. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців
повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.
Пізно увечері кобзарів і лірників вивели
з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь
вириті траншеї. Вишикувавши незрячих
кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну
шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР
розпочав розстріл… Коли все було закінчено,
тіла розстріляних закидали вапном і
присипали землею. Музичні інструменти
спалили поряд… У грудні 1933 на пленумі
Всеукраїнського комітету профспілки
працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні
музичні інструменти «класово-ворожими». Друкують лише «викривальні»
матеріали про кобзарів.
5. Відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський склав реєстр
кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х рр., і тих, що пропали
безвісти. Цей мартиролог неповний, усього 72 особи.
«Великий терор» в Україні…В історичній пам’яті та суспільній
свідомості в цілому репресії в Україні асоціюються, передовсім, з апогеєм
державного насильства терором 1936–1938 рр., а термін "1937 рік" став
найбільш виразною метафорою масового беззаконня й страждань народу від
тоталітарного режиму.
Як відомо 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП
(б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня
1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових
репресій.
Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692
смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було
відправлено в табори.
Одне з найбільших поховань жертв сталінських репресій на території
України - Биківнянській ліс - таємна спецділянка НКВС УРСР що
запрацювала навесні 1937 року. 20 березня того року Президія Київської
міської ради ухвалила рішення про відвід та відмежування земельної ділянки
"для спецпотреб" у 19, 20 кварталах Биківнянського лісу.
Скрізь по лісу на деревах висять пам''ятні дошки розстріляним у
Биківнянському лісі.
Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла
розстріляних у київських в’язницях НКВС для таємного поховання. У
заздалегідь підготовлені ями скидали навалом тіла жертв, які присипались
вапном та засипались ґрунтом.
6. Меморіал жертвам «Биківнянських могил» біля Броварської траси.
Останній спочинок тут знайшли, за різними оцінками, від 15 до понад
100 тис. осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних переважно в
позасудовому порядку органами НКВС у Києві.
Рутченкове поле - ще одне місце масових поховань у Донецьку.
Громадські організації кажуть про похованих тут 5-7 тисяч жертв репресій.
Місцевим жителям було добре відомо, що тут знаходиться не просто
«заборонена зона», а й те, що вона є місцем страти засуджених «ворогів
народу». Численні жертви доставлялися в Рутченкове з будівлі сучасної
консерваторії, де в ті роки
розташовувалось НКВС. Майже
кожен вечір «чорний ворон»
підвозив нові партії «ворогів
народу». Частина жертв була вже
мертвими, проте багато
привозилися саме сюди на
екзекуцію. На території «об'єкта»
були прориті довгі траншеї до 100
метрів, які заповнювалися тілами
страчених.
Пам'ятник жертвам політичних
репресій на Рутченковому полі.
Дем'янів Лаз – урочище біля Івано-Франківська, місце масових
розстрілів в'язнів з тюрми НКВС. Розстріли проводили в кінці червня перед
7. відступом радянських військ в 1941 році. Під час розкопок тут знайшли
людські кістки і змогли ідентифікувати 524 осіб.
Були ще кампанія з розкуркулення, політичні репресії проти діячів
національно-визвольного руху, проти представників національних меншин,
за релігійні переконання, чистки у Червоній армії, справа «Український
національний центр», депортації кінця 1920-х – 1950-х рр…
Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, під час Великого
терору 1937–1938 рр. в Україні засуджено 197.617 осіб, левову частку з них
приречено до страти – 122.237 громадян.
1 жовтня 1936 р. до 1 липня 1938 р. в Україні піддали арештам 253.051
громадянина. Серед них: "колишніх куркулів" – 93.395; колишніх поміщиків,
дворян, торговців ("колишніх людей") – 109380; священнослужителів – 6556.
Лише за півріччя 1938 р. в УРСР арештували 1395 армійських
воєначальників і командирів, за 1938 р. – майже 1 тис. співробітників НКВС.
За національним складом постраждалі від беззаконня в УРСР доби
Великого терору розподілялися таким чином: українців було – 53%; поляків
– 19%; німців – 10,2%; росіян – 8 %; євреїв – 2,5 %; греків – 2,3% (решта
етнічних груп – менш 1%). Р. поширювалися і на рідних репресованих,
включаючи дітей.
У післявоєнний період відправним пунктом нового наступу на
українську історичну науку стала критика доповіді М.Рильського "Київ в
історії України", виголошеної 11 листопада 1943 р. на урочистих зборах АН
СРСР у Москві з нагоди визволення столиці УРСР.
31 січня 1944 р. Й.Сталін виголосив доповідь на засіданні Політбюро
ЦК ВКП(б) "Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в
кіноповісті Довженка "Україна в огні". З травня 1944 р. розгораються
звинувачення Інституту історії АН УРСР у безплідній діяльності, отаборені у
ньому "буржуазних націоналістів". Утиски свободи історичної науки
здебільшого здійснювалися шляхом звільнень, відсторонення "нелояльних"
істориків від професійної діяльності, можливості друкувати наукові праці та
підтримувати творчі зв’язки із зарубіжними вченими, морально-політичного
цькування, негласного догляду та "профілактування" органами КДБ.
У 1967–1971 рр. в УРСР за політичними звинуваченнями засудили 87
осіб, 6 тис. профілактували в органах КДБ. Загалом в СРСР у 1965–1985 рр.
засуджено за "антирадянську діяльність" і ув’язнено до 1 тис. осіб.
8. Останніми жертвами політичних репресій стали діячі українського
визвольного руху 1970–1980-х років, які залишалися "в’язнями сумління" до
кінця 1987 р.
З кінця 1980-х рр. в Україні плідно розвиваються наукові дослідження
причин, механізму та наслідків незаконних репресій, їх вплив на суспільну
свідомість, організація та діяльність радянської репресивної системи Україні,
персоналістика репресованих визначних постатей в історії України тощо.
Особливе значення має виявлення та меморіалізація відповідних місць
пам’яті – місць масових страт та поховання жертв. В Україні зараз виявлено
понад 18 місць масових поховань жертв політичних репресій. Серед них:
– Дарницьке лісництво (Биківня) під Києвом (до лише 16 тис.
пофамільно встановлених СБУ жертв репресій), київський Лук’янівський
цвинтар, колишній будинок ДПУ-НКВС УРСР (Жовтневий палац) та
колишній будинок київського регіонального органу держбезпеки по вул.
Липській, 16 у Києві;
– у Вінниці: парк культури і відпочинку, колишній міський цвинтар та
сад на вул. Підлісній (у 1943 р. виявлено до 9,5 тис. тіл розстріляних);
- у Дніпропетровську: 9-й кілометр Запорізького шосе;
- у Житомирі: сад біля колишнього управління НКВС;
- в Івано-Франківській обл.: урочище Дем’янів Лаз та колишні в’язниці;
- у Львові: колишня в’язниця "на Лонцького", інші колишні в’язниці
НКВС-МДБ;
- в Одесі: колишній другий християнський цвинтар;
- у Полтавській області: пісочний кар’єр на 8-му кілометрі на схід від
Полтави;
- в Сумах: центральне міське кладовище;
- y Хмельницькому: місце, де згодом збудовано Центральний
універмаг;
- у Черкасах: старий єврейський цвинтар по вул. Шевченка;
- у Чернігівській області: район с. Халявин.
9. В рамках державної політики пам’яті
офіційне вшанування жертв політичних
репресій запроваджено указом президента
України.
Традиційно, в День пам’яті жертв
політичних репресій відбувається
покладання квітів до пам’ятних знаків по
всій країні, також відбуваються жалобні віче
і церемонії.
Україна вшановує пам’ять мільйонів
жертв політичних репресій – усіх тих, хто
постраждав під час правління
комуністичного режиму на території
України.
Дізнатися більше можна за посиланнями:
• Баликін І. Національний склад репресованих у Донбасі в 1941-1982 рр. /
І. Баликін // Cхід. - 2014, № 2(128). – Режим доступу :
http://skhid.com.ua/article/view/23243
• Вєдєнєєв Д. Політичні репресії 1920-1980-х та проблеми формування
національної пам’яті /Дмитро Вєдєнєєв // Українська правда, Історична
правда. – Режим доступу : http://www.istpravda.com.ua/research/2012/12/26/
• Дем’янів Лаз: «розкопані й закопані могили» // Радіо Свобода. – Режим
доступу : http://www.radiosvoboda.org/a/1848818.html
• Дем'янів Лаз. Геноцид Галичини // Українська правда, Історична правда .–
Режим доступу : http://www.istpravda.com.ua/reviews/2010/09/6/454/
• День пам'яті жертв політичних репресій // Вікіпедія — вільна
енциклопедія. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/День_памяті_жертв_політичних_репресій
• Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» //
Ukraina Incognita. – Режим доступу : http://ukrainaincognita.com/kyivska-
oblast/kyiv/bykivnyanski-mogyly/derzhavnyi-istoryko-memorialnyi-
zapovidnyk-bykivnyanski-mogy
10. • З порога смерті…Письменники України – жертви сталінських репресій /
О. Мусієнко. – Режим доступу : http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog
• Національний банк репресованих // «Реабілітовані історією». – Режим
доступу : http://www.reabit.org.ua/nbr/
• Письменники України - жертви сталінських репресій. – Режим доступу :
http://ua-referat.com/B8-B9
• Політичні репресії в Україні радянської доби // Вікіпедія — вільна
енциклопедія. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/Політичні_репресіївУкраїнірадянськоїдоби
• Політичні репресії в УРСР кін. 1920-х – 1-й пол. 1930-х рр. // Територія
Терору. – Режим доступу : http://territoryterror.org.ua/uk/history/1919-
1939/ussr/srsr7/
• Спротив геноциду. Книга-каталог виставки // Український інститут
національної пам’яті. — Львів-Київ: Часопис, 2015. — 80 с., іл. – Режим
доступу : http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/sprotiv_genocydu.pdf
• Реабiлiтованi iсторiєю: У двадцяти семи томах. Луганська область: У 3
кн. / Головна редколегiя (голова П.Т.Тронько, заступники голови
О.П.Реєнт, Ю.З.Данилюк та iн.); редколегiя тому (голова В.В.Просiн,
заступники голови В.М.Голенко, В.В.Михайличенко та iн.). - Кн. 1. -
Луганськ, 2004. - 729 с., iл. – Режим доступу :
http://www.reabit.org.ua/files/store/Lugansk-1.pdf
• Реабiлiтованi iсторiєю: У двадцяти семи томах. Луганська область: У 3
кн. / Головна редколегiя (голова П.Т.Тронько, заступники голови
О.П.Реєнт, Ю.З.Данилюк та iн.); редко- легiя тому (голова З.Т.Гузар,
заступники голови Е.О.Дідоренко, В.В.Михайличенко та iн.). - Кн. 2. -
Луганськ, 2005. - 715 с., с iл. – Режим доступу :
http://www.reabit.org.ua/files/store/Lugansk-2.pdf
• Реабiлiтованi iсторiєю: У двадцяти семи томах. Луганська область: У 3
кн. / Головна редколегiя (голова П.Т.Тронько, заступники голови
О.П.Реєнт, Ю.З.Данилюк та iн.); редколегiя тому (голова В.М.Голенко,
заступник голови В.В.Михайличенко та iн.). - Кн. 3. - Луганськ, 2008. -
695 с., з iл. – Режим доступу : http://www.reabit.org.ua/files/store/Lugansk-
3.pdf
11. • Розстріляне відродження // Вікіпедія — вільна енциклопедія. – Режим
доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Розстріляне_відродження
• Розстріляне відродження. – Режим доступу :
http://disted.edu.vn.ua/media/video/ukr_lit_11_kol/rozstr_vid.html
• Розстріляний з'їзд кобзарів. – Режим доступу : http://h.ua/story/358164/
• Список українських митців, які зазнали репресій в часи СРСР / Матеріал з
Вікіпедії — вільної енциклопедії. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/
• Хроніки війни більшовиків з українським народом. Голодомор 1932-1933
років на Чернігівщині: виконавці злочину // Сайт Українського інституту
національної пам’яті. – Режим доступу :
http://www.memory.gov.ua/sites/default/files/hroniki.pdf
• Чекалін Р. Репресії проти української інтелігенції в 30-ті роки XX ст.
«Розстріляне Відродження» / Р.Чекалін // Vox-populi –Всеукраїнський
часопис для розумних і небайдужих. – Режим доступу : http://www.vox-
populi.com.ua/rubriki/istoria/zlocini-
nkvd/represiieprotiukraienskoieinteligenciiev30-tirokixxst
• Яновський С. Страшна таємниця "Дем'янового лазу" / С. Яновський. –
Режим доступу : http://www.national.org.ua/library/demjaniwlaz.html
• 1937-ий. Кампанія з розкуркулення: так добивали українське селянство //
Українська правда, Історична правда. – Режим доступу :
http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/02/3/36/
Відео:
• Ми пам'ятаємо. День пам'яті жертв політичних репресій // Проект
Телеканалу 1+1. – Режим доступу :
https://www.youtube.com/watch?v=SNv4j-hncW4
• Невідома Україна. Нариси нашої історії Фільм 99: "Замордовані
покоління". – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=3-
gELVi0Im0
• Сталинские репрессии в Украине. – Режим доступу :
https://www.youtube.com/watch?v=H86q-ExgWIM