Ще рік тому неможливо було уявити, як одні незнайомі росіяни цілеспрямовано скеровують ракети на українські житлові будинки, а інші незнайомі росіяни захлинаються від щастя в соцмережах, якщо вдалось щось сильно пошкодити чи когось вбити. Звичайно, за рік до цього всі звикли, проте питання, яке всі собі задавали 24 лютого, залишилося й досі актуальним: а чому росіяни все це роблять? 

3. ЗМІСТ
02 /
ТЕРОРИЗМ ТА “ВІЙНА КВІТІВ” ЯК
РЕАНІМАЦІЙНІ МІРИ: ДО РІЧНИЦІ
БОЖЕВІЛЛЯ
05 /
СТОКГОЛЬМСЬКИЙ СИНДРОМ
11 /
АДРЕСАТ: РОСІЯНИ
14 /
АДРЕСАТ: «КОЛЕКТИВНИЙ ЗАХІД»
18 /
ВИСНОВКИ

4. 2
Тероризм та “війна квітів”
Тероризм та
“війна квітів” 1
як реанімаційні міри:
до річниці божевілля

5. 3
Ще рік тому неможливо було уявити, як одні
незнайомі росіяни цілеспрямовано скеровують
ракети на українські житлові будинки, а інші не-
знайомі росіяни захлинаються від щастя в соцме-
режах, якщо вдалось щось сильно пошкодити чи
когось вбити. Звичайно, за рік до цього всі звикли,
проте питання, яке всі собі задавали 24 лютого, за-
лишилося й досі актуальним: а навіщо росіяни все
це роблять? Енерготероризм викликав таке ж зди-
вування. Що росіяни очікують отримати від енер-
готероризму і чому “найдобріший народ” кожного
разу так радіє, ніби армія РФ отримала перемогу, а
не черговий раз підтвердила те, що вона не армія,
а державна терористична організація?
Знайти сенс в російському тероризмі складніше
ніж здається. Спікери путінського режиму так
формулюють мету: зруйнувати житлову інфра-
структуру для того, щоб українці натиснули на
українську владу (в ідеалі, підняли революцію та
скинули Зеленського) та примусили укласти мир
на російських умовах, – що, на перший погляд, ви-
глядає типовим тероризмом 2
. Декому (наприклад,
тому, хто вважає, що мародерство або залучен-
ня осіб з місць ув’язнення підвищує боєздатність
армії) тероризм може навіть здатися розумною
та ефективною стратегією: втрат серед особи-
стого складу немає, ризик отримати від мирного
населення ракети у відповідь – мінімальний; для
обстрілів можна використовувати будь-що, хоч
кустарні дрони, хоч корабельні ракети, – суціль-
ний профіт.
Однак, на другий погляд, не все зрозуміло. На-
приклад, якщо одеська зима не буде схожа на
зиму в Норильську, раптом зброя вичерпаєть-
ся раніше, ніж прийдуть морози? Або, уявимо
собі, що терористам все вдалося. Навіщо людям,
що живуть без води, електрики та каналізації,
якась капітуляція, що вона вирішить? Ще питан-
ня: чому раптом українці повстануть скидати
Зеленського, який жодного вистрілу по україн-
ській енергосистемі не зробив? Або як росіяни
планували організувати революцію (адже відомо,
що проросійські революції самі собою не відбу-
ваються) в морозному Києві без води, електрики
та, головне, без мобільного зв’язку та інтернету?
Нарешті, найцікавіше: чомусь інші держави не ви-
користовують тероризм як інструмент ведення
війни (а якщо і використовують, то відхрещуються
до останнього, тримаючись за те, що били по вій-
ськовим об’єктам, що мирні не постраждали і т.п.),
можливо, на це існують якісь причини?
Найголовнішою причиною є репутаційні ризики,
інколи такі високі, що терорист повністю виклю-
чається з соціального порядку (наприклад, тільки
щодо терористів прийнятна дискусію про засто-
суванням тортур для отримання інформації).
Терористом бути непросто. З одного боку, те-
рорист має “велику ідею”, для втілення якої треба
набути політичного впливу. Для того, щоб отри-
мати вплив, треба стати помітним. Звичайним на-
сильством в публічний простір не потрапиш, воно
має бути вражаючим. Вражаючі вбивства невин-
них людей зазвичай нікому не подобаються, тому
терорист втрачає підтримку суспільства, а від-
повідно, і можливості для досягнення початкової
мети – політичного впливу. Це робить тероризм,
в принципі, неефективним інструментом, тому
терористи в публічному просторі намагаються
впровадити наратив “Нам самим теракти не подо-
баються, але в нас є декілька чудових ідей, а вла-
да нас не хоче слухати, інші інструменти нам не
доступні, і взагалі, треба ще подивитися, хто тут
жертва: ми, маленька організація фундаменталістів
чи американський імперіалізм (глобалізація, сус-
пільство, що занурилося у гріх тощо)”.
Статус жертви допомагає терористам, якщо не
здобути прихильність суспільства, то внести нео-
днозначність. В західному суспільстві статус жер-
тви є сакральним, таким, що виправдовує деяку
нерозбірливість у методах, тому терористи нама-
гаються привласнити собі образ жертви, типовою
є позиція глибоко “ображених” нечуйністю влади
до їхньої ідентичності чи цінностей.
1
«Війна квітів» – війна без будь-якого сенсу з погляду матеріальної вигоди, без пограбування чи данини; визначення Ж. Батая,
який вважав, що ацтеки займалися війною суто для різанини сусідніх народів та захоплення полонених, щоб потім принести їх
в жертву. Ж. Батай вважав “війну квітів” ідеальною архаїчною війною.
2
Тероризм розуміється як агресія, не обмежена цивілізованою мораллю та міжнародним правом, яка спрямована проти ци-
вільного населення з метою психолого-політичної дестабілізації суспільства для досягнення політичної мети.

6. 4
Тероризм та “війна квітів”
Більшість терористів намагається виправдати свої
методи за допомогою наративу “Давид проти Го-
ліафа”, доводячи, що тероризм застосовано як
“зброю слабких проти сильних”, до якої вдаються
у крайньому випадку, якщо всі інші можливості
впливу недоступні, адже терористична група
є незрівнянно меншою і слабшою у порівнянні
з великою байдужою системою. Через теракт
партизани, революціонери чи фанатики можуть
вкинути вірусне повідомлення в соціум: “систе-
ма – вразлива, влада не може забезпечити безпеку
своїм прибічникам”.
Привернути прихильність суспільства допомага-
ють мета, ідея, форма теракту, особа терориста
або особа об’єкта насильства. Якщо, наприклад,
порівняти ситуацію, в якій фанатик вбив журна-
ліста за образу його цінностей, з ситуацією, в
якій смертник-терорист влаштував “бавовну”, яка
транспортувала на концерт Кобзона російського
фюрера та його найближчих прибічників, то пер-
ший випадок – тероризм, а другий – героїзм, на
честь такого героя можуть і площу назвати і в під-
ручнику розділ присвятити.
РФ не виглядає “Давидом”, адже їй не бракує ані
інструментів, ані доступу до інформаційних май-
данчиків, (причому йдеться про такий доступ,
якого не має жодна країна, бо лічені божевільні
будуть зливати такі величезні бюджетні ресур-
си на утримання армії ботів, блогерів, політиків,
активістів тощо), мета тероризму (примусити до
капітуляції) ніяк не виправдовує засоби (створити
невиносні умови для мирного населення), а ви-
конавці – не ідейні мученики, а типові “ейхмани”,
важко до такого терориста відчути симпатію або
розгледіти неоднозначність.
Натомість репутаційні втрати росіян є суттє-
вими. Статус терористів тягне за собою санк-
ції, нову зброю для України, токсичність в між-
народній спільноті, персональні обмеження, а
найгірше – виникають підозри, що “2-га армія
світу” у такому розпачі від власного безсилля,
що не гребує шантажем мирного населення. Ро-
сійські нацисти не проти виглядати цинічними,
аморальними садистами, проте досі вони ро-
били все можливе, щоб не виглядати слабки-
ми. Отже, в тероризмі є щось значуще для ро-
сіян, що робить його важливішим за репутацію.
Можливо, росіяни мають підстави вірити, що
успіх є неминучим, а там вже “переможців не су-
дять”?
Росіяни не перші додумалися до обстрілів ци-
вільних об’єктів. Ще на початку ХХ-го ст. генерал
Джуліо Дуе запропонував концепцію перемо-
ги, що базувалася на головній ролі авіації у війні
та руйнуванні соціальної інфраструктури: “Люди,
яких бомблять сьогодні, оскільки їх бомбили вчо-
ра, і які знають, що їх будуть бомбити завтра і
немає кінця їхнім мукам, врешті-решт покличуть
до миру” 3
. Дуе пропонував обстрілювати цивіль-
не населення, доки воно, піддавшись інстинкту
самозбереження, не повстане і не почне вимагати
покласти війні край.
Концепція виглядала досить переконливо, проте
на практиці її адептів очікував сюрприз: обстрі-
ли цивільної інфраструктури не приводили до
очікуваного ефекту. Під час 2-ї світової війни ані
обстріли нацистів не вплинули на наміри капі-
тулювати, ані обстріли Дрездену, після яких під-
тримка вермахту тільки зростала. Навіть обстріли
В’єтнаму всією можливою зброєю (крім ядерної),
здійснені ВПС США (найсильнішою технологічно
армією світу), не послабили волю Ханою до про-
довження війни.
Отже, історія не дає підстав вважати тероризм
успішною воєнною стратегією, що є логічним:
скільки не обстрілюй мирне населення, на хід
бойових дій це особливо не впливає, а збройний
ресурс є дорогим та не є невичерпним. Проте у
путінського режиму існують і незаперечні успіхи:
терор створив підтримку частини населення на
територіях ОРДЛО та в Криму. Можливо, армії РФ
вдасться цей ефект повторити з іншими українця-
ми?
3
Giulio Douhet, The Command of the Air. New York: Coward-McCann, 1942; Reprint, Washington, DC: Office of Air Force History,
U.S.AF, 1983 . – P. 276.

7. 5
Російське ІПСО розганяє меседж “скільки можна
терпіти пекельні борошна”, тобто ідею про те, що
українці страждають через Зеленського, який не
хоче домовлятися. На перший погляд, це звучить
абсурдно, тому що кого можна звинувачувати в
російських обстрілах крім росіян? Між тим, знахо-
дяться люди, які вважають, що енергосистему не
обстрілюють, це – вигадки, а у всьому винен ДТЕК
та український уряд, які, наприклад, відбирають
електроенергію в місцевого населення, щоб про-
дати її за кордон.
Насправді, ідентифікація з агресором або
стокгольмський синдром – не таке вже й незви-
чайне явище: люди, що зіткнулися з терором, часто
симпатизують агресору, а ненависть спрямовують
на свідка, рятівника чи іншу жертву. Деякі жителі
з окупованих територій Донецької та Луганської
області вважають, що російська армія їх рятує від
“геноциду російського народу”, а причина всіх
проблем – Зеленський, який 8 років бомбить Дон-
бас (хоч в 2014 році він міг атакувати Донбас хіба
що своїми жартами). Російська солдатська мати,
отримавши похоронку, посилає прокляття україн-
цям та Байдену, не вбачаючи ніякої провини в пу-
тінському режимі і продовжує підтримувати війну.
Навіть на території України знаходяться українські
колаборанти, які коригують ворожий вогонь по їх-
ньому же населеному пункту, ніби не розуміючи
смертельної загрози для себе та близьких.
За подібні нелогічні вчинки великою мірою відпо-
відають механізми психологічного захисту (МПЗ),
одним з яких є ідентифікація з агресором. МПЗ
є автоматичними, більшим чином неусвідомле-
ними психічними процесами, які мають вберегти
психіку від травми, тому вони будуть блокувати
чи спотворювати інформацію від зовнішнього сві-
ту таким чином, щоб не дати нашкодити бажано-
му образу Я, психічній цілісності, ідентичності 4
.
МПЗ використовує кожна людина, проте зазвичай
обмежений час, для “перепочинку”, щоб зібратися
з силами. Якщо ж людина замість рефлексії та ре-
альних дій досягає психологічного комфорту тіль-
ки за допомогою МПЗ, то відбувається серйозне
спотворення картини реальності.
У такому спотвореному світі опинилися росіяни,
які всіма силами відсторонюються від конвенцій-
ної реальності за допомогою МПЗ. Серед захи-
стів росіян зустрічаються переважно архаїчні
(примітивні)5
, що свідчить про психічну поруше-
ність та наявність катастрофічних архаїчних три-
вог. Наприклад, масоване заперечення “Якщо я
цього не визнаю, цього не трапилося”: “війни не-
має”, “Наші хлопчики не могли такого зробити”,
“при обстрілах житлових кварталів та ТЕС мирне
населення не страждає”; примітивна ідеалізація
(“Росія – найкраща країна”, “Росія завжди всіх ря-
тує”) чи примітивне знецінення (“українські воїни
такі сміливі через наркотики”), розщеплення (“пре-
зидент – хороший, чиновники/олігархи - погані”),
всемогутній контроль (“все налагодиться, тому
що я так хочу”, “ми переможемо, тому що ми – ро-
сіяни/ тому що в нас найсправжніша віра”), ізоля-
ція (відключення від реального світу, втеча в алко-
голь (у 2022 р. в РФ відбулося збільшення попиту
(8,2%) на алкоголь – міцного алкоголю продали на
42 млн. більше ніж за той же період 2021 р.6
), в світ
фантазій).
Стокгольмський
синдром
4
Ідентичність тут розуміється як внутрішньопсихічна структура, суб'єктивне відчуття «Я» та свого буття, тотожність самому
собі. Зріла людина має матрицю ідентичностей, сукупність ідентичностей, які можна умовно поділити на індивідуальні (біоло-
гічні, когнітивні, емоційні, поведінкові), соціальні та ціннісні.
5
Архаїчні (первинні, примітивні) захисти формуються на довербальному етапі розвитку психіки.
6
news.ru/economics/rossiyane-stali-bolshe-pit-i-osobenno-deshevyj-alkogol/

8. 6
Тероризм та “війна квітів”
Звичка росіян звинувачувати інших у тому, в чому,
в першу чергу, можна звинуватити їх самих, це –
МПЗ примітивна проєкція (приписування іншим
власних небезпечних ідей, які не можеш визнати
в себе): голод в Європі, агресія НАТО, порушен-
ня домовленостей, комплекс меншовартості, “в
Європі – крізь геї, які мене хочуть” тощо. Добре
відомим прикладом є “русофобія”: не росіяни всіх
ненавидять, бо вони ксенофоби та расисти, а всі
ненавидять росіян. Спорідненою з проєкцією є
проєктивна ідентифікація, коли людина не тільки
сприймає людей спотвореним чином, але й ство-
рює на них тиск, щоб вони переживали себе у
відповідності з її сприйняттям, наприклад, приму-
шує виправдовуватися, що в країні немає нацизму,
не вбивають за використання російської мови. За
принципами проєкції та проєктивної ідентифікації
створюється образ спільного ворога: небажані
внутрішньогрупові характеристики переносяться
на групу “ворогів”, а страх зустрітися з власними
вадами перетворюється на ненависть до “ворожої
спільноти”, наприклад, “українці – нацисти”, “укра-
їнці масово тікають з фронту” та ін. Тобто все, що
говорять росіяни про інших, можна сміливо відно-
сити до них самих.
Рідше зустрічаються зрілі захисти: раціоналіза-
ція, пояснення ситуації таким чином, щоб події
здавалися обґрунтованими та добре контрольо-
ваними (“спецоперація” йде за планом”, “жест до-
брої волі”), та інтелектуалізація та моралізація, які
допомагають виправдовувати вбивства та руйну-
вання “якщо ми не будемо бити по житловим бу-
динкам, НАТО нас переможе”, “геополітичними
інтересами”, “історичною місією” чи “рятуванням
православної віри”.
Те, що для нас виглядає як лицемірство чи ши-
зофренія, є звичайна для тоталітарних режимів
компартменталізація (“двоєдумність” як назвав її
Орвелл) – здатність дотримуватися двох чи біль-
ше ідей, відношень чи стратегій поведінки, що
конфліктують між собою, без усвідомлення цього
конфлікту: “найбільш мирна країна в світі” і “Київ –
за три дні”, “братські народи” та “треба сильніше
обстрілювати”, “ненавиджу Америку” – “звичайно,
я зробив для дитини американський паспорт”, “я
повністю підтримую путінську політику” та “лю-
блю українців/українці мені не вороги”.
Ці та інші механізми створюють жорстку систему
психологічних захистів, через яку до росіянина і
не доходять неприємні відомості:
про поразки та втрати армії, про корупцію коман-
дування, про репресії в РФ та ін., а зовсім не че-
рез те, що в нього немає інтернету чи він не був
за кордоном.
Почесне місце в цій системі займає архаїчний
МПЗ, прояв інтроєкції – ідентифікація з агресо-
ром, деструктивний процес, коли жертва в ситу-
ації жорстокого поводження чи страху приймає
картину світу та поведінку агресора як власні,
ніби вони йдуть не зовні, а зсередини. Головне
призначення цього механізму – не дати повністю
зруйнувати психічну цілісність та самооцінку у
випадку, коли людина стикається з повною без-
порадністю, неможливістю контролювати навіть
своє тіло, наприклад, під час перебування в по-
лоні, в концтаборі, в заручниках, в ситуації до-
машнього насильства. Наприклад, жертва аб’юзу
пояснює собі “б’є – значить любить”, чим зберігає
самооцінку і віру в свої стосунки. Коли заручник
чи в’язень ідентифікує себе з наглядачами, він от-
римує ілюзію контролю (“Я – не безпомічна жер-
тва, я сам б’ю і я могутній”) та ілюзію безпеки (“я
на їхньому боці, отже мене не вб’ють”).
Разом із ідентифікацією з агресором жертва ви-
користовує МПЗ зміщення і скеровує агресію на
тих, хто своєю слабкістю нагадує таких самих
жертв як вона сама. Люди, що пережили окупа-
цію, кажуть, що найжорстокішими до мирного на-
селення були навіть не росіяни, а бойовики ОРД-
ЛО, буряти та чеченці, тобто ті, хто самі побували
жертвами агресії (це не означає, що пособників
агресора треба сприймати як жертв, в великій мірі
приєднання до терору обумовлено прихованими
садистськими потягами).
Теоретично на ідентифікацію з агресором здатен
кожний, адже інтроєкція була етапом психічного
становлення кожної людини. Цим користують-
ся терористи, деструктивні секти чи тоталітарні
режими, які “промивають мізки”, ламають суб’єк-
ність: жертву примушують знов пройти через ета-
пи психічного становлення дитини, щоб в резуль-
таті отримати слухняного поламаного прибічника.
Одним із найвідоміших прикладів стокгольмського
синдрому є випадок Патрісії Хьорст, дочки міль-
йонера-медіамагната. В 1974 р. члени угрупування
“Симбіоністська армія звільнення” (SLA) викрали
Патрісію із квартири її нареченого. Дівчину трима-
ли у шафі з пов’язкою на очах, погрожували вбити,
ґвалтували і проповідували ідеологію SLA.

9. 7
Після того, як батько дівчини виконав вимоги ви-
крадачів, дівчина залишилася з SLA. На судовому
процесі Патрісію звинувачували в пограбуванні,
незаконному зберіганні та використанні зброї,
зберіганні вибухових речовин, замаху на вбив-
ство – вистачило б на 35 років в’язниці. За 60 днів
дочка мільйонера, студентка та гетеросексуалка
Петті перетворилася на радикальну ліву активіст-
ку та грабіжницю, яка називала себе Танею та вже
була лесбійкою.
Спочатку жертву ізолюють, поневолюють та під-
дають терору, щоб вона повернулася до стану аб-
солютної безпорадності маленької дитини. З цією
метою армія РФ вдається до масованих обстрілів
цивільних об’єктів та вбивств мирних жителів. Для
того, щоб впоратися з безсиллям, людина, як ко-
лись в дитинстві, тягнеться до материнсько-бать-
ківської фігури. Агресор, як правило, хоче повного
контролю, щоб жертва не тільки боялася його, але
була вдячність за своє життя, тому чергує кату-
вання з дрібними послабленнями, з виявами “тур-
боти”. Знайомі з методами примусового контролю
політв’язні свідомо відмовляються від послуг наг-
лядачів чи спроб подружитися для того, щоб збе-
регти автономність7
. Військові РФ також знайомі з
цими методами (хоч і з іншого боку), тому на оку-
пованих територіях пильно слідкують, щоб ніхто
крім них не роздавав гуманітарку травмованим
людям, адже подібна “турбота” має дати розумін-
ня, хто є найсильнішою фігурою і до кого треба
відчувати “вдячність”. Наприкінці жертву привча-
ють вірити у безглузді вірування та правила, щоб
їй було складніше знайти підтримку поза межами
спільноти агресора. Путіністу важко знайти спів-
бесідників, які б підтримали тему бойових комарів
чи боротьби з Сатаною, тож йому доводиться ва-
ритися в колі таких самих путіністів.
Якщо деструкція особистості відбулася успішно,
то утворюється унікальний травматичний зв’язок
з агресором, сильна, майже релігійна залежність
від всемогутнього, богоподібного авторитету: ко-
лишні члени тоталітарних сект чи жертви домаш-
ніх агресорів8
розповідають, що вони відчували
ніби жили в якомусь винятковому, майже ілюзор-
ному світові9
.
У зв’язку з цим виникає питання: наскільки ймовір-
ним є те, що українці внаслідок енергетичного
тероризму зненавидять свою владу та полю-
блять “рускій мір”? Це залежить від того, наскіль-
ки зрілими будуть українці. Зрілу людину важко
схилити до протиприродної любові до агресора,
і навпаки: чим більш безсилою та невпевненою є
людина (відчуття безпорадності), чим сильніше
буде зруйновано її суб’єкність ( психічний регрес),
тим більше вона буде тягнутися до сильної фігури.
Окремо треба сказати про малопомітний, але
популярний прийом: схилити до ідентифікації
з агресором через почуття провини. Заяви на
кшталт “росіяни – це нові євреї, їх переслідують”,
“українці не мають ненавидити росіян, тому що не-
нависть – це погано, треба їх пробачити”, “росіяни
– це не путінський режим, вони – невинні жертви”,
“всі однаково страждають, українці вмирають під
обстрілами, а росіяни страждають від русофобії”,
“ненависть – погана енергія/низькі вібрації” – це
ніщо інше як відомий садистський “примус до ем-
патії”, призначений, якщо не викликати симпатію
до агресора, то хоч би змусити повірити, що “не
все так однозначно”.
Безпорадність
Деякі дослідники ПТСР відводять безпорадності
ключову роль у тяжкості травми: жертви, які чини-
ли супротив агресорам у будь-якому вигляді, ви-
являли в подальшому легші симптоми10
. Відчуття
безсилля залежить не тільки від сили та тривало-
сті терору, але й від сприйняття терору.
Щодо терору можна в армії РФ не сумніватися:
аби вистачило зброї, а вона вже зробить усе, щоб
зруйнувати людину до звичайного стану росія-
нина. Проте українське та російське суспільство
дуже відрізняються у реакціях на кризи. Росіяни
демонструють пасивність: не маючи військового
досвіду та бажання воювати, чоловіки слухняно
беруть повістки; матері відводять синів до військ-
коматів, а батьки беруть кредити на бронежилети.
7
Judith L. Herman Trauma and Recovery: The Aftermath of Violence – From Domestic Abuse to Political Terror»
8
Lifton R.J. Cults: Religious Totalism and Civil Liberties//The future of the Immortality and Other Essays for a Nuclear Age.
New York: Basic Books, 1987. – P.209-219.
9
Judith L. Herman Trauma and Recovery: The Aftermath of Violence – From Domestic Abuse to Political Terror. – P. 350-351.
10
Judith L. Herman Trauma and Recovery: The Aftermath of Violence – From Domestic Abuse to Political Terror»

10. 8
Тероризм та “війна квітів”
Улюблені фрази росіян “Ми – люди маленькі, від
нас нічого не залежить, нагорі краще знають, що
робити”, “Я – не політик, я не розбираюся”, “Ми ні
на що не впливаємо”. Російська безпорадність є
трансгенераційною, вона передається через уста-
новки від покоління до покоління, виховується
культурою та схвалюється владою. Наприклад, у
дослідженні 2020 р., проведеному серед росій-
ських студентів від 17 до 24 років, було з’ясовано,
що найпопулярнішою вербальною установкою,
отриманою від старших поколінь, була “Від нас в
політиці нічого не залежить” (73%), а невербаль-
ною установкою – не висловлювати публічно
критики на адресу державної влади (84%), 62%
погодились з твердженням “В родині моїх батьків
не цікавляться політикою і вкрай рідко обговорю-
ють політичні питання”11
.
Натомість українця нічого не втримає від публіч-
ної критики державної влади крім кризової ситу-
ації, в якій всі припиняють суперечки (хоча б на
місяць), об’єднуються та активно діють. Це дове-
ли і черги в військкомати, і волонтерський рух, і
протестний та партизанський рухи на окупованих
територія, збори грошей та багато іншого. Отже,
безпорадними українців назвати наразі складно.
Психічний регрес
Зріла особистість “міцної руки” не потребує, про-
те під тиском обставин можна регресувати на
пройдені етапи розвитку, повернутися до нар-
цисизму, інколи це називають нарцисичними за-
хистами (подібний регрес здійснюють люди похи-
лого віку, нетверезі, люди, що тяжко хворіють, або
закохані). Нарцисом був кожний з нас в дитячому
віці, але деякі цю стадію не подолали, зафіксува-
лися на ній, тобто нарцисизм є їхньою постійною
характеристикою.
Відрізняють здоровий нарцисизм як нормальне
відчуття унікальності, самоповаги, та нарцисизм
як розлад (деструктивний, злоякісний), який роз-
глядають як дефіцитарність “я” (фрагментова-
ність, крихке “я”), що проявляється у грандіозно-
му відчутті власної цінності, вищості над іншими,
фантазіях про всемогутність. Нарцисична людина
не є більш впевненою чи невразливою, вона має
проблеми з цілісністю уявлення про себе, з само-
оцінкою та відчуває більше тривоги, що намага-
ється компенсувати грандіозним образом, а роль
інших бачиться в підтвердженні та підтримці цього
роздутого образу. Чим більше порушена людина,
тим глибше вона уходить в нарцисизм, інколи аж
до стадії, яку не відрізнити від шизофренії. Істот-
ними характеристиками нарцисизму є нездат-
ність до рефлексії та емпатії і надзосередженість
на заздрості 12
.
Нарцисизм робить людину більш схильною до
стокгольмського синдрому. По-перше, через страх
втратити грандіозність вкрай важко визнати власну
слабкість, можливість стати жертвою, а по-друге,
злиття з образом агресора компенсує дефіцитар-
ність “я”, підтримує крихку самооцінку. В цілому,
психічний регрес робить людину більш схильною
до авторитарних режимів, адже крихкість внутріш-
нього світу не виносить нестабільності світу зо-
внішнього, така людина має низьку толерантність до
нестабільності. Невипадково нарцисів приваблює
конспірологія, окультизм, магія, “притягнення гро-
шей силою думки”, марафони бажань тощо. Нар-
циси не можуть визнати себе такими ж вразливими
перед обставинами як звичайні люди, тому шукають
спосіб контролювати ситуацію. В багатьох випад-
ках як, наприклад, пандемія, отримати реальний
контроль неможливо, проте можна повірити в таєм-
ну силу, наприклад, “світовий уряд” чи рептилоїдів.
Внаслідок цього конспіролог позбавляється триво-
ги (адже хтось контролює хаос) та підтримує високу
самооцінку (він вже не пересічна жертва, а особли-
вий, тому що допущений до тайного знання, у нього
з рептилоїдами – особливі відносини). Невипадково
серед конспірологів, астрологів, магів, шаманів та
адептів сект легше знайти симпатиків путінського
режиму 13
.
11
cyberleninka.ru/article/n/kognitivno-povedencheskie-ustanovki-sformirovannye-pod-vliyaniem-travmy-politicheskih-repressiy-
i-ih-semeynoe-nasledovanie
12
Критерії нарцисичного розладу згідно DSM: 1. Грандіозне уявлення про себе; 2. Поглиненість фантазіями про необмежений
успіх, владу, велич, красу або ідеальне кохання; 3. Віра у свою «винятковість», віра в те, що він має дружити і може бути зрозу-
мілим лише собі подібними: «винятковими» або людьми, що займають високе становище; 4. Потребує надмірного вихвалян-
ня; 5. Відчуває, що має якісь особливі права; 6. Використовує інших задля досягнення власних цілей; 7. Не вміє співчувати; 8.
Часто заздрить іншим і вірить, що інші заздрять йому; 9. Демонструє зарозумілу поведінку чи ставлення. American Psychiatric
Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fifth Edition (DSM-5)
13
cemas.io/publikationen/belastungsprobe-fuer-die-demokratie/2022-11-02_ResearchPaperUkraineKrieg.pdf

11. 9
Нарциса взагалі легко впізнати по тому, що він
завжди знаходиться на боці агресора, підтримати
жертву він не може, тому що її слабкість активує
страх слабкості та інші страхи самого нарциса.
Жертву, в принципі, підтримувати важко: вона
потребує співчуття, розуміння та допомоги. На-
томість стати на бік агресора взагалі дуже легко,
агресору достатньо того, що йому не заважають:
для цього просто не треба нічого робити, крім
як говорити “не все так однозначно” та “правди
ніхто не дізнається”. Тільки зріла людина, яка має
впевненість та емпатію, щоб витримати зустріч з
чужою слабкістю, та цілісність для того, щоб стати
комусь опорою, може обрати сторону жертви.
Росіянина важко назвати зрілою особистістю,
найяскравішим доказом чого є прагнення “вєлі-
чія”, “імперськість”, що аж ніяк не унікальні риси
російської нації чи тим більше ніяка не ознака
вищості, а зовсім навпаки – симптом дефіцитар-
ності “я”, нарцисизму або, в інших термінах, про-
яв комплексу меншовартості. Росіянин відчуває
невпевненість та безсилля, які не хоче визнавати
сам, і боїться, щоб про це не дізнався хтось інший,
тому потребує компенсувати свій дефіцит чимось
грандіозним.
Проте реальних можливостей для самореалізації,
а відповідно, і приводів для гордості у пересічного
росіянина не так багато. Росіянин існує в жорсткій
ієрархічній системі без соціальних ліфтів, без дер-
жавної підтримки, але зі свавіллям чиновників та
силовиків. Поряд з тим йому доводиться постійно
порівнювати себе з більш успішними взірцями в
суспільстві дуже демонстративного споживання14
.
Тому, коли “зверху” дозволяють пишатися “велич-
чю Росії”, то росіянин обома руками хапається за
неї, адже більше пишатися нічим.
“Велич” – крихка конструкція, яка тримається на
ідеологемах: “ВОВ”, “велика культура”, “2-га ар-
мія світу”, “ядерна держава”, “історія завоювань”,
але стрижневим її компонентом є фігура вождя.
Тому напади на пам’ятники невідомим солдатам,
Єкатерині II, “відміна” Достоєвського, а особливо
на вождя, сприймаються як атака на особу спів-
розмовника та можуть викликати нарцисичну
лють.
Наявність маніакального прагнення “величі” (ім-
перського синдрому) у більшості росіян дає
підстави говорити, що російське суспільство
охоплене нарцисизмом на рівні спільноти (ко-
лективним, груповим15
та ін.): “Індивідуальний нар-
цисизм може перетворюватися в груповий, і тоді
рід, нація, релігія, раса і тому подібне заступає
на місце індивіда і стають об’єктами нарцисичної
пристрасті”16
. Колективний нарцисизм подібно
до індивідуального відображує процес компен-
сації низької самооцінки і відсутності контролю
над життям, що заміщуються вірою у звеличений
образ власної групи та її право на особливе ви-
знання. Цей нарцисизм є патологічним, адже це
не звичайна задоволеність групи самою собою, а
впевненість в винятковості, яка в недостатній мірі
визнається іншими17
. Росіяни впевнені, що вони –
особливі, найвищі, ніхто не має права стояти між
ними та “величчю”, а ті, хто став перепоною, ма-
ють бути знищеними, навіть якщо це знищить весь
світ у ядерній війні. Саме колективний нарцисизм
є мостом до фашизму та нацизму, без нього па-
тріотизм залишається патріотизмом, і навіть на-
ціоналізм – націоналізмом. Представники Фран-
кфуртської школи описували подібну епідемію
колективного нарцисизму, що охопила Німеччину
після економічної кризи 1930 - х років.
Треба визнати, що українці як спільнота також
зараз досить нарцисичні, проте це – підлітковий
нарцисизм: імперії їм не потрібно, українська
ідентичність склалася, існує чітке розуміння кор-
донів, а майбутнє не виглядає як повернення до
брежнєвських часів чи ядерна зима.
Третім важливим моментом для “промивки мозку”
є сильний та компліментарний образ агресора, з
яким би хотілося злитися.
14
Досить популярною є думка, що все світове сучасне суспільство є нарцисичним, тому що управляється не провиною та
боргом, а репресивною насолодою (“Споживай та насолоджуйся!”) та порівнянням з ідеальними взірцями (якщо раніше влада
говорила, наприклад: “Ти маєш йти на війну, бо винний своїй країні”, то зараз “Йди на війну, якщо хочеш бути схожим на Тома
Круза”).
15
Для групового нарцисизму характерними є упередженість, звеличення власної групи за рахунок знецінення іншої, репресив-
на міжгрупова агресія та радість, що викликана стражданнями інших людей.
16
Фромм Э. Душа человека: Перевод. — М.: Республика, 1992. — 430 с.
17
Golec de Zavala A., Cichocka A., Eidelson R., & Jayawickreme N. (2009). Collective narcissism and its social consequences.
Journal of Personality and Social Psychology, 97 (6), 1074–1096.

12. 10
Тероризм та “війна квітів”
З цим у росіян не було б проблем, якби на терито-
рії України могла діяти російська пропаганда, а са-
мих росіян би в Україні не було (тому що реальні
росіяни паплюжать світлий образ росіян). Проте
під час війни кожна країна охороняє свою ідеоло-
гічну монополію, а людина, що думає в категоріях
“свій-ворог”, зазвичай користується джерелами з її
риторичної території, тому образ РФ складається
з того, що українці бачать своїми очима та україн-
ських інтерпретацій подій.
Іміджу Росії як “величної” країни з “великою куль-
турою” наразі ніде крім путінської пропаганди
немає, а стати дотичним до країни рабів, садистів,
мародерів, залізних солдатських матерів та воєн-
них злочинців не дуже спокусливо. Це робить си-
туацію в Україні відмінною від ситуації в ОРДЛО
чи Криму, де російська пропаганда тотально пра-
цювала задовго до 2014 р.
Щодо цього виникає цікаве та водночас жахли-
ве питання: чи російський уряд свідомо травмує
населення для того, щоб скористатися ефектом
стокгольмського синдрому? Серед психологів
існує думка, що садисти руйнують людей згідно
властивих їм філогенетичних схем: Ленор Вокер
та Дж. Герман вважають, що в природі агресора за-
кладено обізнаність з техніками примусу, причо-
му ці техніки характеризуються помітною подіб-
ністю”18
. Тобто російський уряд міг діяти просто
тому, що не міг по-іншому, як лосось не може не
йти на нерест.
Російська влада могла легко дійти до ідеї свідо-
мого травмування, звернувшись до історії та опи-
тувань. Росіяни проклинають правителів, які хоч
трохи схожі на людей, але любов до садистів-пси-
хопатів проносять через віки. За опитуванням
Левада-центру19
найвидатнішою історичною по-
статтю росіяни останні 10 років вважають Сталіна.
В 2021 р. 39% росіян поставили Сталіна на перше
місце серед найвидатніших людей всіх часів та
народів, різкий сплеск симпатії до якого відбувся
весною 2014 р. на фоні анексії Криму20
. Причому,
якщо раніше фанатами Сталіна були люди похи-
лого віку без вищої освіти з низьким доходом, то
в 2021 р. встановлення йому пам'ятника підтрима-
ло вже 50% респондентів віком 18-24 р.21
Добрим
словом також згадують росіяни Івана Грозного та
вірного сина Орди – Олександра Невського.
Якщо російська влада розраховувала на стокголь-
мський синдром, що їй так допомогло в Криму та
ОРДЛО, то скоріше вона не розуміє, як працює
цей механізм, тобто просто діяла згідно своїм са-
дистським алгоритмам. Проте з власним населен-
ням їй би все вдалося: після обстрілів Білгороду чи
Воронежу вождя будуть любити тільки сильніше.
Не отримуючи очікуваних успіхів, армія РФ все
ж стратегію не змінює. Можливо, у тероризму
існує інша важлива ціль та адресат? Враховуючи
незмінне захоплення, яке він викликає у росіян, є
підстави припустити, що вони є важливими адре-
сатами терористичного повідомлення.
18
L. Walker The Battered Woman, (New York: Harper and Row, 1979). – P.76.
19
www.levada.ru/2021/06/21/samye-vydayushhiesya-lichnosti-v-istorii/
20
www.levada.ru/2017/07/03/stalinskij-vopros/
21
www.levada.ru/2021/08/04/stalin-tsentr-i-pamyatnik-stalinu/

13. 11
Перед енерготероризмом в житті росіянина від-
булося декілька важливих подій. Перша – мобілі-
зація. Пересічний росіянин не хоче на фронт, він
підтримує війну на рівні глядача шоу, до чого його
привчили війна в Сирії, Грузії та Україні та ін. Він
щиро переконаний, що воювати мають кадирівці,
вагнерівці, контрактники, сирійські найманці, бідні,
звільнені злочинці, але не він. По-дитячому нар-
цисичний росіянин серйозно не вірить, що його
вб’ють на війні, але сама ідея, що його, унікального
та важливого, можуть забрати на фронт, як звичай-
ну людину, сприймається як атака на нарцисизм. В
той же час росіянин дуже боїться сорому, здатися
трусом та зрадником в очах інших. Так нарцисизм
росіянина опинився під подвійним ударом: бути
звичайним солдатом vs бути звичайним трусом
та зрадником. Це викликало сильну фрустрацію22
,
що вилилася в еміграцію, протести та проникнен-
ня частини відомостей про реальний стан справ
армії РФ через міцну систему механізмів психіч-
ного захисту (дискусія, правда, обмежилася “по-
ганою логістикою”, “перегином на місцях” та “го-
ловотяпством”).
Пригадавши “кримську ейфорію” та зліт рейтингів,
кремлівський режим запропонував росіянам за-
мість паніки з приводу можливості потрапити на
фронт – порадіти розширенню територій внаслі-
док фейкових “референдумів”, і… росіяни зраділи.
Як можна вірити в “референдуми”, проведені оку-
пантами на окупованих територіях, які майже ні-
хто не визнав і не визнає? Відповідь на це питання
міститься в прислів’ї “дурень думкою багатіє”: ро-
сіянин відмовляється від принципу реальності та
вже більшою чином перебуває у своєму внутріш-
ньому психічному світі, тобто навіть уявне “роз-
ширення кордонів” працює як нарцисичне розши-
рення. Остаточне заспокоєння принесло логічне
спотворення, зміцнене нарцисизмом. Росіянин,
якого на фронт не забрали, зробив висновок:
“Якщо я не здатен воювати та не бажаю воювати, і
мене не мобілізували, то система є справедливою
і розумною, і мене не мобілізують і в подальшому”.
Наступна фрустрація спіткала путіністів внаслі-
док успішного контрнаступу ЗСУ, який боляче
вдарив по самооцінці (“якщо моя армія слабка, а
армія забезпечує “велич” РФ, то країна – слабка,
відповідно і я нікчемний”). Кремлівський режим по-
трапив у складну ситуацію: другий раз ідея з ре-
ферендумами би так не спрацювала, тим більше,
що ЗСУ трохи дискредитувала саму ідею окупаці-
йних “референдумів”. Натомість з’явився “генерал
Армагедон”, який повернув посмішки на обличчя
росіян.
Радість росіян від вбивств та руйнувань не можна
пояснити без концепту “ресентимент”, який часто
розглядається як головна причина фашизму.
Ресентимент23
– це складний комплекс емоцій, в
який входять ненависть, ворожість, заздрість, об-
раза, злопам’ятність, що сформувався в результаті
поєднання відчуття власної меншовартості при
прагненні досягти вищого за існуючий статус з
безсиллям щось змінити. Типовий приклад ресен-
тименту: люди похилого віку, що проводять свій
час в обговоренні геополітики та сусідів, при цьо-
му всі сусідки – “проститутки”, а сусіди – “нарко-
мани”, будь-яке авто “придбане за вкрадені гроші”.
Поруч зі знеціненням оточуючих, особливо тих,
що мають щось, чого немає в них, подібні старі
люди вимагають до себе особливої поваги, тому
що вони “життя прожили”. Алгоритм ресенти-
менту такий: людина нав’язливо порівнює себе з
іншими, знаходить свій статус нижчим за той, на
який вона заслуговує, проте вважає, що змінити
це вона не може, тому фантазуються “вороги”, які
винні у її приниженні.
Адресат:
РОСІЯНИ
22
Фрустрація – емоційний стан, що виникає в ситуаціях, коли людина не може досягти бажаних цілей (синоніми: розчарування,
тривожність, безвихідь, зрив).
23
Від франц. ressentiment — злопам’ятність, заздрість, злоба, характеристики “рабської моралі” в філософії Ф. Ніцше.

14. 12
Тероризм та “війна квітів”
Відповідно з’являється бажання помститися, але
зробити це заважає зневіра та страх.
Путініст порівнює статус РФ з США чи “колектив-
ним Заходом”, і з допомогою пропаганди робить
висновок, що у Росії статус нижчий, що особливо
збуджує ненависть, коли він згадує казкову краї-
ну СРСР, якої всі боялися. Америка, “колективний
Захід”, “світовий уряд” відібрали “вєлічіє”, обдурив-
ши росіян. Росіянин заздрить та хоче помститися,
але він – “людина маленька”, тому він щасливий від
того, що знайшовся “молодий, енергійний” лідер,
який може помститися замість нього: “В міркуван-
нях про російську політику досить популярним є
міф про те, що росіяни пасивні. Це невірно: росія-
ни агресивно нерухомі”24
.
Характерним для ресентименту є те, що вороги
можуть уявлятися цілком абстрактно (Америка,
“золотий мільярд”, “світовий уряд”, “укронацисти”
тощо), а їхні успіхи отриманими за рахунок росіян.
Таким чином росіянин доходить висновку, що Бай-
ден відібрав у них “вєлічіє”, пенсії, заробітні платні,
вбив на війні сина та ще й напакостив у під’їзді.
Ресентиментні мрії про помсту не обов’язково
мають втілитися в життя: агресія накопичується,
доки лють не дійде до точки кипіння та не стане
сильнішою за страх. Проте вмілим маніпулюван-
ням страхом ворожого оточення та дегуманіза-
цією ворога пропаганда може перетворити фан-
тазії на реальну деструктивну енергію. Тому до
цього не найкращого почуття часто звертаються
політики-популісти без моральних орієнтирів, що
становить серйозну загрозу для світу. На жаль,
саме такий політик-популіст прийшов до влади
в РФ та перетворив ресентимент на енергію під-
тримки війни.
Хоч нас примушують повірити в міф про те, що
війну підтримують якісь дуже бідні та темні росі-
яни, які не бачили Європи, проте за будь-якими
соціологічними опитуваннями підтримка вій-
ни зростає з віком, доходом 25
та віддаленістю
від мобілізації (чим менше шансів потрапити на
фронт, тим більше респондент хоче війни до пере-
можного кінця 26
).
Хоч підтримка війни велика і серед найбідніших27
,
проте вони вільніші від ресентименту, адже мрії
про статус у них не на першому місці: пошук гро-
шей, щоб купити їжу, ліки та заплатити за кварти-
ру, відволікають від мрій про статус гегемона. Крім
того, вони знають, кого першого відправлять на
фронт. Молодь ще не відчуває безвиході та без-
силля, вони вірять, що все ще в майбутньому. Але
з віком, страх і усвідомлення втрачених можли-
востей стає більше, а сил на реальні досягнення
менше. При цьому існує переконання, що літня
людина заслуговує вищого статусу просто через
свій вік та фантазії про втрачену міфічну рівність,
що була в СРСР.
Росіяни тільки встигли трохи порадіти, що “вста-
ли з колін” та почали показувати силу, як в їхньої
“2-ї” армії трапилися неприємні поразки, які важко
було ігнорувати. Знов відчувши сором перед усім
світом та таке знайоме безсилля від неможливості
помститися українським військовим, росіяни вирі-
шили довести силу, тероризуючи цивільних.
Така логіка виглядає дуже дивною: це ніби архе-
типний герой Арагорн отримав прочухана від
Гендальфа, а щоб довести свою силу, він піймав та
побив декілька беззбройних хобітів. У такий спо-
сіб не можна довести силу, проте можна зробити
очевидним, що ти – мудак.
24
Грин С. (2011) Природа неподвижности российского общества // Pro et Contra. №1–2 (51), С. 9.
25
Наприклад, russianfield.com/yubiley, www.levada.ru/2023/02/10/otsenki-sotsialnogo-samochuvstviya-v-yanvare-2023-goda/,
проте тенденцію підтверджують й інші опитування.
26
russianfield.com/statisticasvo
27
Взагалі, зі збільшенням доходу ресентимент не має зростати, адже статус зростає та й проблем виразити гнів, лють чи інші емо-
ції бути не має. Проте є особливості історичного розвитку російського суспільства: статки та статус, в більшому, не були здобуті
завзятою працею, розумом, освітою чи іншими чеснотами, та пов’язані з факторами, які можуть в будь-який момент змінитися,
отже такі люди бояться втратити статус чи бояться того, що оточуючі викриють те, що вони статусу не відповідають.
У інтерв’юера немає іншого способу дізнатися про статки респондента крім як з інформації, що отримана від опитуванного. Вчи-
тель чи лікар скажуть, що мають середні статки, хоч об’єктивно це в більшому не так. Скоріш за все у категорію середніх статків
помилково потрапили респонденти з маленькими статками, які схильні до ресентименту більше за інші. Викладачі, лікарі, вчителі,
дрібні чиновники, низові представники силових органів (які за правом професії мають владу на робочому місці, проте небагато
можливостей поза її межами) традиційно визначають матеріальний рівень свого життя як середній, хоч він є по суті низьким.

15. 13
Е. Фром вважає таку логіку притаманній компен-
саторному насильству, садизму або “релігії ду-
ховних уродів”28
: “Примусити когось відчути біль
чи приниження, коли цей хтось не має можливості
захищатися, - це прояв абсолютного панування”.
“Перетворити неміч на ілюзію всемогутності” –
мета компенсаторного насильства, яке філософ
вважає наслідком абсолютної імпотентності, не-
спроможності до будь-якої творчості.
Захоплення росіян від тероризму виглядає як є
тривожний симптом: психічний регрес вже на-
стільки спотворив психіку росіянина, що для ньо-
го звичайна справа отримувати задоволення від
страждань та смертей звичайних мирних людей,
які нічого поганого йому не зробили і нічим не за-
грожують.
Між тим, те, що виглядає для всіх як травмоване
суспільство зруйнованих людей, для кремлів-
ського режиму – ідеальний електорат: режим за-
безпечує насильство, росіяни – рейтинги вождю.
Виходить, що тероризм найбільше впливає не на
відносини з українцями, а на відносини путін-
ської верхівки з росіянами, проте чи не занадто це
складний спосіб комунікації? Росія стверджує, що
воює з НАТО, можливо, якесь повідомлення є і для
“колективного Заходу”?
28
Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М.: Республика, 1994. 447 с., с. 252.

16. 14
Тероризм та “війна квітів”
Ставлення росіян до “колективного Заходу” ха-
рактеризується амбівалентністю, яка вкладається
і в фашистську і в нарцисичну логіку. Путініст не
атакує економічні основи ліберального світу, а
тільки ліберальний світогляд29
, тобто проти айфо-
нів, лоу-костів та інстаграму ніхто не заперечує,
але ніхто не заборонить росіянину святе: бити
свою жінку та дітей.
При цьому путінський режим атакує не тільки цін-
ності західного світу, але й саме моральне право
останнього оцінювати. Не знаходячи грандіоз-
ного відображення в очах західного світу (та не
стаючи об’єктом заздрості, чого він так прагне),
російський уряд кидає провокаційну заяву: “Я за-
ймаюся тероризмом і що ви мені зробите?”. Це, на
мою думку, ставить західні країни в дійсно склад-
не становище. Якщо Захід не відреагує належним
чином, то дасть режиму привід викрити західне
лицемірство, звинуватити у тому, що Захід або не-
спроможний захистити свої етичні орієнтири або
сам їх не дотримується. Теракти стають викликом:
якщо Захід дозволить РФ зруйнувати українську
інфраструктуру, то він стане бездіяльним співу-
часником злочину, а отже – нічого не варті ті гума-
ністичні цінності, що складають основу західної
ідентичності. При цьому пряме втручання викличе
звинувачення в імперіалізмі, мілітаризмі, прямому
втручанні і т.п.
Російські терористи, подібно до інших терорис-
тів, намагаються нав’язати міф, що вони захищають
власну ідентичність від поглинання глобальним
західним світом, цінності якого ніби несумісні з
їхніми “традиційними православними” цінностя-
ми та “особливим шляхом”. Проте виникає питан-
ня: якщо росіяни такі особливі, якщо все західне
вони зневажають настільки, що через “батьків №1 и
№2” вони готові вмирати в окопах і не святкувати
14 лютого, то звідки такий нав’язливий інтерес до
всього західного і до думки Заходу про Росію?
“Русофобією” обурені не тільки ті росіяни, яким
поганий імідж РФ заважає подорожувати, мати
бізнес в Європі, навчати там дітей чи робити ін-
вестиції, але й ті, які за межами власної області
ніколи не були, а “відміна культури” хвилює і тих,
хто жодної книжки Достоєвського не прочитав.
На пропагандистських каналах більше уваги при-
діляється “гендерам” та “гей-парадам” ніж вну-
трішнім проблемам. Путінські пропагандисти на-
полегливо намагаються довести, що певні західні
цінності краще дотримується не на Заході, а в Ро-
сії. Наприклад, “культура відміни” виставляється як
порушення свободи слова, цінності суто західної,
натомість стверджується, що справжня свобода
слова залишилася тільки в РФ (тому що тільки там
можна безкарно ображати гомосексуалів, жертв
насильства чи людей, чия зовнішність не подоба-
ється). Якщо західні цінності є такими чужими для
росіян, то навіщо змагатися у їхньому дотриман-
ні? Чому росіяни постійно порівнюють себе саме
з західними країнами (не з ОАЕ, не з Китаєм) і чому
саме порівняння з Заходом залишає росіян в ре-
сентименті, тобто в стані люті, ненависті та з ба-
жанням знищити?
Нарцисизм росіян потребує постійно порівнюва-
ти себе з іншими для підтвердження грандіозного,
“величного” образу РФ, причому будь-яке порів-
няння є грою з нульовою сумою, тобто Росія може
бути або “найвеличнішою” або з соромом програ-
ти. Гідним порівняння росіяни обирають західний
світ, отже він є важливим.
Адресат:
КОЛЕКТИВНИЙ
ЗАХІД
29
Marcuse, H. (1975). Hegels Ontologie und die Theorie der Geschichtlichkeit. Dritte Auflage. Frankfurt am Main: Klostermann.,
257–258.

17. 15
Порівняння залишає росіянина незадоволеним,
отже воно закінчилося не на користь РФ. Якщо За-
хід переміг, то стандарти порівняння взято західні,
адже не можна перемогти путінський режим, на-
приклад, у поїданні млинців з лопати або домаш-
ньому насильстві. Так чи така вже чужа росіянам
західна картина світу, порядок та цінності?
С. Жижек, помітивши подібну надзацікавленість
західним життям у терористів-фундаменталістів,
робить висновок, що справа зовсім не в тому, що
терористам огидні західні цінності, навпаки: за-
хідні цінності вже проникли в соціум терористів.
Фундаменталісти, на думку філософа, є недостат-
ньо фундаменталістами, адже справжні релігійні
фанатики не цікавляться життям невірних (а їхні
релігійні почуття не можна так легко образити),
і точно справжні фанатики не стануть ділитися в
прайм-там гомоеротичними фантазіями (як це ро-
блять російські пропагандисти), приписуючи їх
уявним іншим. Можливо, в боротьбі з гріховним
іншим вони борються з власними спокусами, що
загрожують не так суспільству як самому “борцю
за традиційні цінності”?
Проблема терористів, як її бачить Жижек, не в
захисті ідентичності чи відстоюванні власних цін-
ностей, а в ресентименті: порівнюючи себе з За-
хідом за західними критеріями, терористи про-
сто знаходять себе гіршими.
Саме ресентимент, що виник в результаті порів-
няння, і призводить до терористичного акту, який
не містить ніякого змістовного повідомлення, він
є passage a l'acte, імпульсивною дією там, де фру-
страцію неможливо перевести у мовлення30
. Тоді,
відправляючи ракети, росіяни відправляють фа-
тичне повідомлення31
без жодного змісту: вони
перевіряють, чи залишаються видимими, чи їх
помічають, подають сигнал про проблему виклю-
чення з західного порядку.
Р. Пайпс в статті “Чому гарчить ведмідь” пише, що
саме нездатність РФ знайти місце в світовій спіль-
ноті і обумовлює недовіру росіян до країн Захо-
ду32
. Але хто заважав РФ знайти це місце, хто ви-
ключав її зі світового порядку?
Росія до повномасштабного вторгнення мала та-
кий статус, що пріоритет її інтересів визнавався за
рахунок територій інших країн. Тоді чого вони хо-
чуть і який статус їх може вдовольнити?
Путінські спікери та їхні іранські друзі кажуть, що
треба встановити “новий світовий порядок” за-
мість існуючого монополярного світу з гегемоном
США. Але що там мало б бути нового, незрозу-
міло: Росію все влаштовує, крім того, що вона не
гегемон. Власне майбутнє РФ мріється як велика
імперія, що є поєднанням СРСР брежнєвського
періоду, з Російською імперією. Чи може західний
світ вписати православно-соціалістичну імперію
“рускій мір” в існуючий світовий порядок, і не про-
сто вписати, а поставити її на місце гегемона?
Пост-радянський проєкт РФ – це суцільна архаїка.
Архаїчною є і сама ідея в сучасному світі створи-
ти агресивну імперію, і система влади з незмінним
вождем, і “традиційні релігійні цінності”, и сиро-
винна економіка. По суті, у відповідь на виклики
сучасного світу крім архаїзації 33
, в т.ч. повернен-
ня до насильства як до способу вирішувати будь-
які проблеми, Росія нічого не пропонує. Вона не
може похвалитися ані науково-технічними досяг-
неннями, ані стабільною економікою, а ні високим
рівнем життя населення, ані освітою, навіть стов-
пи “вєлічія” – космос та армія зараз не викликають
заздрощів. Це є цілком закономірним: архаїка не
сприяє розвиткові науки, технологій, економіки,
медицини та ін., в сучасному західному світі архаїч-
не суспільство приречене на маргінальність та ізо-
ляцію. Уявити собі, як РФ змінює світовий порядок
і стає там гегемоном за існуючих обставин дуже
складно. Невипадково, ніякого образу майбутньо-
го у путінського режиму немає, якщо, звичайно не
вважати “мученики – в рай” образом майбутнього,
а всі “патріоти”, які мають таку можливість, намага-
ються своїм дітям влаштувати життя за кордоном,
як і зароблені статки з “найкращої країни” вивезти.
Росіяни не можуть ані отримати бажаний статус,
ані позбуватися цієї мегаломанічної фантазії, тому
залишається єдиний варіант: не Росія має прилаш-
туватися до модерну, а світ має зануритись в тем-
ряву архаїки.
30
Slavoj Ziiek, On Violence
31
Фатичне повідомлення – пусте повідомлення, яке виконує технічну функцію, перевіряє зв’язок, наприклад, ритуалізовані
формули привітання, розмови про погоду, тощо.
32
Pipes Richard. Why the Bear Growls / Richard Pipes // The Wall Street Journal. 2006. 1 March.
33
Архаїзація – повернення до суспільних практик, які були ефективними в давні, доісторичні часи, проте в сучасності втратили
свій сенс.

18. 16
Тероризм та “війна квітів”
Який інструмент підходить для цього краще ніж
війна?
Про те, що насправді пропонує Росія в якості “но-
вого порядку” свідчить сам “рускій мір”, сутність
якого не описується ні в яких власних характе-
ристиках; всі його характеристики укладаються
у визначення “анти-Захід”: анти-толерантність, ан-
ти-демократія, анти-модерн, анти-права людини,
анти-захист проти домашнього насильства та ін.
Якщо вилучити з визначення “Захід”, то залиша-
ється справжня ідея “руского міру” – “анти”, про-
тистояння Заходу. А що буде у випадку повної
перемоги над Заходом? Проєкт анти-Заходу втра-
чає будь-який сенс, навіть якщо він швидко знайде
нового ворога, то його смислове наповнення ста-
не іншим. Тобто “рускій мір” не можна уявити як
переможний, перемога його знищує, а існування
забезпечує вічна війна (або поразка і об’єднан-
ня коло травми), а Захід є насправді запорукою
існування проєкту. Зрозуміло, чому саме до За-
ходу звертається РФ, однак конструювання іден-
тичності потребує позитивного Іншого, а не воро-
жого і не того, якого необхідно знецінити, щоб не
бути зруйнованими заздрістю до нього.
Росіяни виходять з такої складної ситуації шляхом
регресу, відмовляючись від комунікації на симво-
лічному рівні, рівні слів, і переходячи до рівня дії,
так акт насильства стає єдиним можливим спосо-
бом переконатися у тому, що росіяни існують як
спільнота.
Росіяни пишаються своєю особливістю, про-
те визначити, що таке російська пост-радянська
ідентичність, в чому її унікальність, незрозуміло:
відповіді на це питання путінським режимом не
знайдено, а, на мою думку, відбулася цілеспрямо-
вана десимволізація. Російський вождь офіційно
відмовився від подібних пошуків, пояснивши, що
пошуком національної ідеї, як і пошуком сенсу
життя, можна займатися завжди та нескінченно, а
тому і не варто витрачати на це час; натомість він
запропонував обґрунтовувати плани експансії “іс-
торичною необхідністю”34
, що в даному випадку
є майже синонімом до “мочити в сортирах”, тобто
замість смислу, слова було обрано насильство.
Тим часом після руйнування радянської іден-
тичності росіянин залишився майже наодинці
із завданням сконструювати собі зрозумілі со-
ціо-культурні ідентифікації, завданням занадто
складним для пересічного росіянина, здатне зану-
рити людину у стан екзистенційної тривоги. Фак-
тично росіянин опинився перед вибором: повер-
нутися до радянської ідентичності чи обтрусити
від пилу та примірити імперсько-православну,
але росіянин найчастіше хоче їх обидві, тому він
робить дивний бріколаж з фрагментів радянської
та імперської, і декорує фетишистським право-
слав’ям. Російський ліберал, якого звинувачують в
імперськості, особливо не має вибору: російської
ліберальної ідентичності не оформилося, до ра-
дянської ідентичності він звернутися не може, су-
часної російської не існує, тоді залишається тільки
імперська.
Стикнувшись з культурною кризою, російське
суспільство, як і будь-яке інше, намагалося збе-
регти цілісність, але ніякої нової картини світу,
майбутнього, ніяких смислових відповідей на пи-
тання “Навіщо існує Росія?”, “Хто такий росіянин?”
і “Що об’єднує громадян РФ” не було знайдено.
Між тим це суспільство розривають національні,
економічні, класові, вікові, релігійні та інші супе-
речності.
Наслідком браку соціокультурних ідентифікацій
став колективний нарцисизм, деструктивний спо-
сіб подолання криз, адже проблеми не вирішу-
ються, а компенсуються фантазіями, механізмами
психологічного захисту та пропагандистськими
конструкціями. “Вєлічіє” компенсує неповноцін-
ність та вказує, що існує брак ідентифікацій та са-
моповаги. “Збирання земель”, створення єдиної
імперії вказує на відсутність цілісності, зв’язності
як в голові окремого росіянина, так і в суспільстві
в цілому.
“Братські народи” приховують справжній механізм
утримання народів в складі РФ – насильство. За
погрозами бити ядерною зброєю по Вашингтону
приховано відчуття безсилля, а за “русофобією” –
параноя, страх ворожого оточення. Зацикленість
на міфологічній картині минулого, в якій Росія са-
мотужки перемогла фашизм, не програла жодної
війни, морозиво було по 10 копійок і за ГОСТом, а
Новий рік мав запах мандаринів, а не п’яного татка,
вказує на те, що люди не тільки бояться дивитися
в майбутнє, але й в теперішнє бояться заглядати.
34
Послание Президента РФ Федеральному Собранию от 26.04.2007
www.consultant.ru>documents/cons_doc_LAW_67870/