Біобібліографічний нарис присвячено українському літописцю і історіографу Самійлу Величку. «Правдешній Малої Росії син» – так назвав себе сам Самійло Величко.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Бібліотека № 159
До 350-річчя від дня народження
Біобібліографічний нарис
Київ, 2020

2. 2
УДК 016:94(477)
К 59
Козацький літописець Самійло Величко : до
350-річчя від дня народження : біобібліографічний
нарис / уклад. І.В. Рудік, б-ка № 159 ЦБС Дарн.
р-ну м. Києва. – Київ, 2020. – 15 с.

3. 3
Біобібліографічний нарис присвячено
українському літописцю і історіографу Самійлу
Величку.
Нарис складається з таких розділів:
1. Правдешній Малої Росії син
2. Основні дати життя та діяльності
Самійла Величка
3. Твори Самійла Величка
4. Література про Самійла Величка
5. Джерела з Інтернету
Нарис розрахований на широке коло
користувачів.
При його укладанні використана література з
фондів бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В.

4. 4
„Цікавому норову людському не
може нічого бути сподобнішого,
ласкавий читальнику, як читати
книги й дізнаватися про давні
людські діяння та вчинки.»
С. Величко [11]
I. Правдешній Малої Росії
син
«Правдешній Малої Росії
син» – так назвав себе сам
Самійло Величко. Він не
залишив опису своєї
зовнішності, немає і згадок
сучасників, як він виглядав. А
народився український
літописець і історіограф у селі
Жуки на Полтавщині в
козацькій сім’ї. Його батько
козак Василь Величко належав до першої сотні
Полтавського полку і був грамотною мудрою
людиною, мав неабиякий авторитет.
Освіту Величко здобував у Києво-
Могилянській колегії, успішно склавши іспити.
Вивчав п’ять іноземних мов, серед них – латину,
німецьку та польську мови.
Авторка книги «Історія Києво-Могилянської
академії» З. І. Хижняк пише, що «за документами,

5. 5
в кінці XVII – на початку XVIII ст. історія й
географія виділяються в окремі предмети, а згодом
їх читають у спеціальному неординарному класі.
До своїх рукописних курсів лекцій викладачі
додавали «апарати» – списки рекомендованих
творів, які студенти могли знайти в академічній
бібліотеці, радили, що саме треба читати, що
виписувати й наслідувати, як складати власні
«апарати» самостійно тощо». [7, с. 91]
Заняття в бібліотеці вважалося складовою
частиною навчального процесу. Фонди бібліотеки,
про які ми можемо судити тільки за документами,
що до нас дійшли, свідчать про широкі наукові і
загальноосвітні інтереси викладачів і студентів
колегії (академії), їх обізнаність з досягненнями
світової науки та культури. Основу бібліотеки
складало багате книжкове зібрання Києво-
Печерської лаври, особиста бібліотека Петра
Могили, яку він заповів навчальному закладу
незадовго до смерті.
Крім численних рукописів – хронік,
літописів, щоденників, листів тощо в бібліотеці
були праці істориків античності, стародавніх
іудейських авторів, істориків середньовіччя, доби
Відродження й Нового часу.
«Так, у каталозі за 1779 р. значаться:
«Скорочена універсальна історія» Гілмора Кураса,
«Історія про Олександра Великого» Квінта Курція,
«Римська історія» в 16-ти томах, «Стародавня
історія про єгиптян, карфагенян, асирійців,

6. 6
вавилонян, персів, македонців і греків» у 10-ти
томах професора Паризького університету
Г. Роллена, «Юдейська війна» та «Юдейські
старожитності» Йосифа Флавія, «Людовіка
Гольберга скорочена історія» (СПб., 1776),
«Королівство Польське і Герцогство Литовське»
(СПб., 1775), «Коротка історія Японської
держави» (М.,1773), «Інки або зруйнування
Перуанської імперії» (М., 1778), «Історія
Бранденбурзька» (М., 1770), «Короткий опис про
початки слов’янського народу» (СПб., 1716),
численні «історії» Польщі, Угорщини, Швейцарії,
Португалії, Англії і т. ін.», – пише З. І. Хижняк. [8,
с. 91-92] Збірка історичних праць у бібліотеці була
унікальною.
Мала бібліотека і настільну книгу істориків
того часу – «Вступ до історії європейської»
Самуїла Пуфендорфа.
1690 року 20-річним юнаком Самійло
Величко потрапив на службу до генерального
писаря Василя Кочубея у Полтаву. Величко був
довіреною особою Кочубея, який використовував
його і для особливих доручень. Втаємничував у
секретні військові справи, навіть такі, що йшли до
царя. Через Величка проходила кореспонденція,
про яку не знав навіть сам гетьман Іван Мазепа.
Прослуживши 15 років у Кочубея, на
початку 1705 року Величко був скерованим до
військової Генеральної канцелярії. Старшим
канцеляристом він прослужив до переходу

7. 7
гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля
Карла ХІІ.
У цей час Самійло Величко збирає власну
бібліотеку, колекціонуючи архівні джерела. І тепер
у московських архівах є книги з автографами «З
книг Самоїла Величка, канцеляриста».
Батурин у той час, як там жив і працював
канцелярист Величко, був не тільки резиденцією
Івана Мазепи, столицею Гетьманщини, а й
столицею духовності і культури. Отже Величко
мав можливість спілкуватись із знаменитим
архітектором А. Зерникау, відомим українським
письменником і церковним діячем Дмитром
Тупталом, який жив у скиті під Батурином і перу
якого належить багатотомний збірник «Четьї-
Мінеї», котрий став найпопулярнішою книгою в
освічених колах XVII – XVIII століть.
Після погрому Батурина 10 років Величко
перебував в ув’язненні. Припускають, що на волю
його було випущено за сприяння сина
В. Л. Кочубея – Василя Васильовича Кочубея.
Далі Самійло Величко проживав у маєтку
Кочубеїв – Диканьці. Згодом – у рідному селі
Жуки під Полтавою.
Саме за підтримки сина Кочубея Величко
почав писати свій знаменитий літопис з історії
козацької доби України: про події 1648 – 1700
років.
«Величко, як він сам пише, «негдись» був
канцеляристом запорізького війська і мав

8. 8
можливість ознайомитись з багатьма
документами, що стосувались часів визвольної
війни 1648 – 1654 рр.» [2, с. 277]
Зацікавився Величко і різними
нотатками історичного характеру співвітчизників і
іноземців. Це і надало йому змогу написати
монументальний історичний твір. Джерела
Величка різноманітні. «Він, наприклад, також
скористався «послугами» Пуфендорфа, а з поетів
використав висловлювання Торквато Тассо.» [6,
с. 61] Особливості стилю римських істориків
вплинули на манеру розповіді автора «Літопису».
Герої Величка проголошують короткі або довгі
промови, складені за зразком, поданим у творах
латиномовних
письменників.
Козацький літопис
канцеляриста Війська
Запорозького Самійла
Васильовича Величка
«Стиль Величка
відчутно змінюється
залежно від предмета
його опису й складається з кількох різних шарів.
«Високим» стилем, що нагадує проповідь,
літописець послуговується в промовах, а також в
особливо напружених місцях літопису. Коли ж він
висловлює власні погляди, на зміну пишності
приходить стиль значно простіший. Описи ж подій

9. 9
подані звичайною розмовною, але дуже
поетичною мовою. Ця різноманітність стилю дуже
нагадує старі українські літописи. Подібність до
творів цього жанру досягається й завдяки
комплектуванню збірки. Оскільки літописи були,
можна сказати, енциклопедіями давньої
літератури, Величко теж додав до викладу
реальних подій вірші відомих та невідомих поетів,
здебільшого історичні та політичні. Він також
використав тексти панегіриків та надгробних
написів (епітафій) тощо. Але оскільки автор
намагався створити насамперед не літературний, а
історичний твір, то в «Літописі» можна знайти
численні документи та вибірки з вагомих джерел,
перекази, витяги з робіт іноземних авторів», –
читаємо в підручнику «Література України»
(автори – В. М. Скляренко, Я. О. Батій). [6, с.61]
«Ось меланхолійне описання у Величка
України по Руїні: «Поглянувши.., видіх
пространниї тогобочниї Україно-малоросійськиї
поля і розлеглиї долини, ліси і обширниї садове і
красниї дубрави, ріки, стави, озера запустілиї,
мхом, тростієм і непотребною лядиною
заросшиї… Перед війною Хмельницького бисть
акі вторая земля обітованная, медом і млеком
кипящая. Видіх же к тому на різних там місцях
много костей человічеських, сухих і нагих, тілько
небо покров себі імущих і рекох в умі – кто суть
сия?»» [9, с. 315]

10. 10
Літопис очевидно не було завершено.
Складається він з чотирьох томів і поділяється на
дві частини.
У першій частині «Сказание о войне
козацкой з поляками…» змальовано події до 1659
року.
Джерелами її були:
 козацькі літописи
 записи польського хроніста
С. Окольського
 німецького історика С. Пуфендорфа
та ін.
У ній зустрічається чимало домислів,
доповнень і запозичень з історії інших народів.
Друга частина називається «Повествования
летописная с малороссийских и иных отчасти
поведениях, собранная и зде описанная».
Присвячена ця частина подіям 1600 – 1700 та 1720
–1723 років. Написав її автор на підставі власних
спостережень й документів генеральної військової
канцелярії.
Особливо цінною через автентичність
документів є частина літопису, присвячена подіям
1687 – 1700 років.
Повністю до нас текст літопису, на жаль, не
дійшов.
Літопис Самійла Величка є видатною
пам’яткою української історіографії та літератури
другої половини XVII – початку XVIII століття.

11. 11
«В цілому літопис Величка дає нам
надзвичайно цікаву картину інтересів, стилю
переживання та думання людини українського
барока. В цьому відношенні він <…> заміняє нам
оригінальне українське повістярство, яке за часів
барока <…> мало розвинулося», – читаємо думку
відомого вченого-славіста, літературознавця,
філософа професора Д. Чижевського. [9, с. 316]
«Величко вперше в українській літературі та
історії визначає поняття «Україна» і український
народ, – дізнаємось з книги «Давня українська
література» (автори – М. С. Грицай,
В. А. Микитась, Ф. Я. Шолом), – подаючи ці
категорії як територіально і національно усталені.»
[2, с. 278] Він визначає
народ як єдине
суспільство, а в боротьбі
за волю основне місце
відводить простому
люду.
Пам’ятний знак на честь
Самійла Величка у с. Жуки
«Твір Величка
після його опублікування Погодіним у 1840 р. став
предметом уважного вивчення українськими
письменниками та істориками.» [2, с. 277]
Т. Г. Шевченко, прочитавши «Літопис»,
запозичив із нього відомості про наше героїчне
минуле, використав тлумачення окремих явищ,

12. 12
подій, характеристики деяких історичних осіб.
«Літописні відомості лягли в основу ряда поезій
геніального Кобзаря на історичну тематику,
допомогли поетові повною мірою розібратись у
складних подіях історії України середини та другої
половини XVII ст.» [2, с. 277]
Самійлу Величку належить також передмова
до рукописної «Космографії», створеної
невідомим українським автором.
2003 року з метою вшанування пам’яті
козацького літописця на Полтавщині
започаткована обласна літературна премія імені
Самійла Величка.
II. Основні дати життя та діяльності
Самійла Величка
 11 лютого 1670 р. – народився
 від 1690 р. – служив у генерального писаря
Василя Кочубея
 1705 р. – отримує підвищення по службі,
переходить до Генеральної військової
канцелярії
 1708 р. – його нібито схопили московські
драгуни
 1715 р. – вийшов з ув’язнення за сприяння
молодого Василя Кочубея
 після 1728 р. – помер


13. 13
III. Твори Самійла Величка
1. Літопис Величка // Хрестоматія давньої
української літератури : (до кінця XVIII
ст.) / [упоряд. акад. О. І. Білецький; наук.
ред. Ф. Я. Шолом]. – Київ : Радянська
школа, 1967. – С. 369-373.
IV. Література про Самійла Величка
2. Грицай, М. С. Давня українська
література / М. С. Грицай,
В. А. Микитась, Ф. Я. Шолом; [за ред.
М. С. Грицая]. – Київ : Вища школа,
1978. – 414 с. – Із змісту : [про
С. Величка]. – С. 277-281.
3. Єфремов, С. О. Історія українського
письменства / С. О. Єфремов. – Київ :
Феміна, 1995. – Із змісту : [про
С. Величка]. – С. 209-210.
4. Неїжмак, В. Вигадки московитів
спростував ще Самійло Величко : [у
Полтавській області відзначають 350-
річчя з дня народження земляка та 300-
ліття його знаменитого твору] / Василь
Неїжмак // Голос України : газета
Верховної Ради України. – 2020. – 5
берез. (№ 43). – С. 9.

14. 14
5. 11 лютого – 350 років від дня
народження Самійла Величка (1670-
1728), українського козацького
літописця : український календар //
Позакласний час. – 2020. – № 1. – С. 7.
6. Скляренко, В. М. Література України :
для дітей середнього шкільного віку /
В. М. Скляренко, Я. О. Батій. – Харків :
Бібколектор, 2015. – 319 с. – Із змісту :
[про С. Величка]. – С. 60-61.
7. Стежками давнини : 350 років від дня
народження Самійла Величка //
Шкільна бібліотека. – 2020. – С. 17-19.
8. Хижняк, З. Історія Києво-Могилянської
академії / З. І. Хижняк,
В. К. Маньківський. – Київ : Вид. дім
«КМ Академія», 2003. – 184 с. – Із
змісту : [про С. Величка]. – С. 91.
9. Чижевський, Д. Українське літературне
бароко : вибрані праці з давньої
літератури / Дмитро Чижевський. –
Київ : Обереги, 2003. – 576 с. – Із
змісту : [про С. Величка]. – С. 315-316,
371, 378, 383.

15. 15
V. Джерела з Інтернету
10. Самійло Величко : автор першого
систематичного викладу історії
української держави [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
http://www.hroniky.com/news/view/14654-
samiilo-velychko-avtor-pershoho-
systematychnoho-vykladu-istorii-
ukrainskoi-kozatskoi-derzhavy. – Мова :
укр.
11. Самійло Величко : літопис літописця
[Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://na-
skryzhalyah.blogspot.com/2017/03/blog-
post_43.html. – Мова : укр.