.

1. НАШОГО ЦВІТУ – ПО
ВСЬОМУ СВІТУ!

2. Євген Маланюк

3. ОБРАЗ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ
ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

4. МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ полягає в тому, щоб зробити науковий аналіз і
систематизацію поглядів Євгена Маланюка на образ України крізь призму сучасних
літературознавчих досліджень творчості поета-мислителя.
ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Систематизувати розпорошені в численних публікаціях, на сторінках
періодичних видань, наукових бібліотеках України матеріали про життєвий і
творчий шлях поета.
2.Дати характеристику літературній діяльності Євгена Маланюка.
3.Дослідити поетично-містичний образ України у поезіях Євгена Маланюка.
ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є громадянська лірика Є. Маланюка,
публіцистика націонанально-державницького спрямування.
ПРЕДМЕТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ наукової роботи є індивідуальні
особливості творення поетичного образу України у творчості Є.Маланюка.

5. Євген Маланюк народився
1 лютого (20 січня за
старим стилем)
1897 року в Архангороді
Херсонської губернії
(тепер селище
Новоархангельск
Кіровоградської області).

6. Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правнук,—
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну...
Євген Маланюк — випускник 7-го класу реального
училища. 14 червня 1914 року, Єлисаветград.
Навчався Євген Маланюк в Архангородській початковій школі.
Як і його молодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався
блискучими знаннями

7. Єлисаветградське земське реальне училище стало
Alma mater для багатьох видатних єлисаветградців. Його
випускниками є відомі письменники, художники, актори,
музиканти. Серед них — видатні актори М. Садовський,
П. Саксаганський, Гнат Юра, композитор і диригент
К. Шимановський, видатний поет Є. Маланюк, письменник
Ю. Яновський, академік Петро Проскура.
Є. Маланюк навчався в 1906-1914 рр.
Єлисаветградське
реальне училище

8. Петербурзький політехнічний інститут
У 1914 році юнак подав документи до Київської
військової школи, яку закінчив,
отримавши звання офіцера.
Євген Маланюк після закінчення
Київської військової школи. 1916 р.

9. .
Каліський табір інтернованих воїнів армії УНР
(Польща). 1922(7) р.
Чужа земля, чужі похмурі люди —
Й саме життя, здається, вже чуже...
Чужа земля, чужі похмурі люди —
Й саме життя, здається, вже чуже...
У таборах на території Польщі
інтернована Армія УНР не склала зброї і
продовжувала вишкільну та культурно-
просвітницьку діяльність.
У 1920 році разом з Армією УНР (Української Народної
Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в
таборі для інтернованих українських частин.

10. Подєбрадський замок - осідок Української
господарської академії
1928 року закінчив Подєбрадську академію в
Чехословаччині (1923-1928 рр.), отримав диплом
інженера, працював за фахом у Польщі.

11. ТВОРЧІСТЬ
1922-1923 – співвидавець журналу «Веселка», (Польща,
м.Калуш, табір для інтернованих вояків Армії УНР).
1922 співвидавець альманаху “Озимина”.
Збірки поезій
1925 “Стилет чи стилос?” Калуш, Польща.
1926 “Гербарій” Подєбради, Українська господарська
академія, Чехо-Словаччина
1930-1939 “Земля і залізо” , Варшава, Польща
“Земна Мадонна” , Варшава, Польща
“Перстень Полікрата” , Варшава, Польща
“Вибрані поезії”, Варшава, Польща
Активна участь у літературному процесі еміграції
“МУР”(Західна Німеччина).

12. У 1925 році Євген Маланюк
одружився із Зоєю Равич, проте цей
шлюб розпався 1929 року. Через
кілька років поет одружиться
вдруге з чешкою Богумілою
Савицькою, у 1934 році у цьому
шлюбі народиться син Богдан.
 1945 рік змусив поета залишити домівку і
перебратися до Німеччини. У червні 1949
року поет переїжджає до США,
поселяється на околиці Нью-Йорка:
спершу працює фізично, потім – у
проекторному бюро, де й трудився до
виходу на пенсію в 1962 р.

13. Збірка «Стилет чи стилос?».
Вийшла у світ у 1925 році у Подєбрадах.
Це друга з упорядкованих Євгеном
Маланюком книг поезій (перша
«Гербарій»), проте їй випало стати
першою книгою, що побачила світ. До
збірки увійшли поезії, написані
протягом 1921-1925 років
Назва збірки ніби ввібрала в себе програму життя
і творчості письменника: стилет - зброя в руках
воїна, стилос - перо літописця.

14. Євген Маланюк зберіг у своєму серці образ рідної України, заради неї
жив і працював у світах. В епіцентрі його поезії є завжди і всюди Україна:
Як до тебе протоптати тропи?
В сивій млі спостерегти мету?
Чи ж пропалить синій жар Європи
Азії проказу золоту?
Це край зелених степових просторів, оповитих теплими, пахучими
вітрами:
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір’ях - вітряки
Там свист херсонського простору!
Там вітер з кришталевих хвиль!
Для Євгена Маланюка Україна - це “степова Еллада”, “Мадонна Дикого
поля”, це і “свист херсонського простору”, і річка його дитинства Синюха, і
гомін дубів прадідівських, тепла долоня сестри, бабця біля печі.
Знаю – медом сонця, ой Ладо,
В твоїм древнім тілі –весна.
О, моя степова Елладо,
Ти й тепер антично – ясна...
А мені ти – фата – моргана
На пісках емігрантських Сахар –
Ти, красо землі несказання,
Нам немудрим – даремний дар

15. Про повернення в Україну не могло бути й думки. Тоді Батьківщина
виринає в уяві поета зовсім інакшою :
А може, й не Еллада Степова,
Лиш відьма – сотниківна мертва й гарна
Поворотними у розвитку цього мотиву виявилися поезії циклу
«Псалми степу». Євген Маланюк робить відкриття, яке шокує і його
самого:
Ні, Ти не мати! Шал кохання
У чорнім полум’ї коси,
В обличчі степової бранки
Хміль половецької краси
Тебе б конем татарським гнати,
І тільки просвистить аркан –
Покірливо підеш сама Ти,
З лукавим усміхом у бран

16. “Україна-ненька” перестала існувати. Для Маланюка вона уже –
страшно подумати! - “не мати!”. Він ще сам боїться цього
відкриття: на цьому рівні виникає мотив любові до України в
образах сина і матері:
Прости, що я не син, не син
Тобі ще, бо й Ти – не мати, бранко степова!
З Твоїх степів летять птахи зловіщі,
А я творю зневажливі слова ...
Проте слово уже було знайдено, образ явився, постав і невдовзі
набув остаточного завершення:
Лежиш, розпусто, на розпутті,
Не знати, мертва чи жива
Де ж ті байки про пута куті
Та інші жалісні слова?
Хто гвалтував тебе? Безсила,
Безвладна, п’яна і німа
Неплодну плоть, убоге тіло
Давала кожному сама…

17. Поет навчився любити й ненавидіти одночасно. І чим більше
любові до рідної землі, тим більше ненависті до її бездержавності.
“Любити й ненавидіти батьківщину дано геніям. Так немилосердно
картати Україну міг лише той, хто був готовий за неї віддати своє
життя. Той, для якого вона “у кров і мускули вросла”, воістину
набуває й нетрадиційне для нас розуміння патріотизму” – писав
М.Неврлий. Поет, котрий сам із зброєю в руках воював за волю
України, шкодував, що не наклав головою у боях, котрий так
проймався скорботою і ностальгією на чужині, не міг примиритися з
її долею. Любов - ненависть стала двома полюсами,
максималістським натхненням його незвичного патріотизму.

18. В Нью-Йорку 16 лютого 1968 року Є.Маланюк i
помер. Похований на Нью-Джерському Бавнд-Бруку (цей цвинтар
американськi украïнцi називають "нашим пантеоном").
З останнього листа до сина Богдана.
2 жовтня 1967
“Мій єдиний (сину) і вся сім'я, тут також "бабине літо",
але досить мінливе...
Я радий, що маєш пристойну працю і взагалі працюєш. Але
я мушу Тобі сказати: найголовніше і найважливіше - це
ступінь доктора, це повинно бути основним завданням. Ти
мусиш над цим зосередитися, сконцентрувати працю і волю.
Дуже Тебе прошу і нагадую про це.
Цілую. Вас Та + Ді.”

19. 14 квітня 1997 р.Торговицькій ЗШ
присвоєно ім’я Євгена
Филимоновича Маланюка

20. Синові Богдану було доручено відкрити погруддя
Євгена Маланюка у рідному селищі
Новоархангельську
Із відпущеного Богом 71 року Є. Маланюк прожив на чужині
50. Там і вмер, але ніколи навіть подумки не зрадив ідеї вільної
рідної землі. Хоча, по-філософськи, як і Шевченко, ставився
до України подвійно: з любов’ю та ненавистю.