Культура мови

2. – галузь знань, яка вивчає
нормативність мови, її відповідність
суспільним вимогам; індивідуальна
здатність особи вільно володіти різними
функціональними стилями.
– упорядкована
сукупність нормативних, мовленнєвих
засобів, вироблених практикою
людського спілкування, які оптимально
виражають зміст мовлення і
задовольняють умови і мету спілкування.

3. правильність
різноманітність
виразність
ясність
точність
нормативність
чистота
стислість
доцільність
логічність
варіативність
простота
естетичність
багатство
актуальність
конкретність
належний теоретичний
рівень
практична спрямованість

4. • тривалість мовлення
• горизонтальне членування
• вертикальне членування
• використання тропів
• використання риторичних фігур

5. організувати процес спілкування,
враховуючи ситуацію, мотив і мету
спілкування, правильно розуміючи
партнера; викликати і підтримувати
інтерес до спілкування, поступово
досягаючи своєї мети

6. викласти інформацію в монологічній
або діалогічній формі доступними для
адресата лексичними засобами,
синтаксичним, інтонаційним
оформленням

7. словом і ділом впливати
на партнерів, переконувати їх,
схиляти на свій бік

8. оцінювати діяльність співрозмовника на
кожному етапі спілкування у такій
формі, підсилювати його прагнення до
подальшого спілкування, аналізувати
власну мовленнєву діяльність
та ін.

9. є не лише показником його
професійних якостей, а й
фактором, що впливає на
його визнання у
педагогічному світі.

11. лат. articulatio – розчленяти, чітко і ясно
проголошувати) – злагодженої і виразної
діяльності органів мовлення. Вона вимагає
чіткого вимовляння усіх звуків відповідно до
правил орфоепії мови. Процес артикуляції
охоплює не тільки язик, губи, зуби, а й міміку,
зміни на обличчі, в жестах, постаті. Оволодінню
технікою мовлення сприяє систематичне
виконання вправ артикуляційної гімнастики.

12. (лат. dictio – вимова)
Учитель повинен чітко не тільки виголошувати
думку, але й промовляти кожен звук губами
(мають рухатись під час розмови постійно) і
язиком (має не торкатися зубів, інших частин
ротової порожнини, увесь час перебувати в
напруженні, змінюючи своє положення від
одного до другого звука). Розвитку дикції мовця
сприяє виконання вправ для засвоєння
положення апарату мовлення й артикуляції під
час вимови звуків і слів у фразі.

13. яке визначає якість звуків і мовлення загалом.
Його механізм формується з дитинства.
Фізіологічне дихання (вдихання і видихання
ритмічні, однакові за тривалістю) є достатнім
під час мовчазної роботи людини. Воно дає
змогу виголошувати тривалі промови, не
втомлюючись, вимовляючи слова голосно і
виразно.
верхнє (ключичне),
грудне (реберне),
черевне (діафрагмальне)

14. визначається струменем повітря, що
посилається і тисне на голосові зв'язки.
Сила звучання має широкий діапазон, тому
педагог має обрати оптимальний рівень
посилання повітря залежно від обставин
(місця, пори року, часу, оточення, розмірів
приміщеня, конкретного завдання).

15. коли тривала мовна діяльність людини не
зумовлює ослаблення чи захворювання
голосу. У голосі вчителя звучать
впевненість, мажорність, що робить його
мовлення переконливим, сприяє
виникненню позитивних емоцій у слухачів.
(володіння – діапазоном
звучання).

16. насиченості звуку, його емоційної
забарвленості. Залежно від змісту
навчальних і виховних завдань,
індивідуальних особливостей учнів
учитель визначає тональність голосу.
Важливо знайти приємні (оксамитового
звучання) висоту звука і тембр звучання
(«музику мовлення»).

17. (франц. etiquette – порядок) –
система ритуалів, яка
складається з відповідних
словесних формул.

19. правильним, чистим мовленням,
різноманітними словесними формулами,
складними словосполученнями,
умінням конструювати власні
висловлювання,
послуговуватися правилами мовленнєвої
поведінки в типових ситуаціях
спілкування.

20. «Доброго ранку!» «Добрий день!»
«Добридень!» «Добрий вечір!» «Добривечір!»
«Здрастуйте!»
«До побачення!», «Бувайте здорові!», «Ходіть
здорові!», «Прощавайте!», «На все добре!»,
«Усього найкращого!», «Щасливої дороги!»,
«До зустрічі!», «До завтра!», «До наступної
зустрічі!», «Добраніч!», «На добраніч!».
(«Здрастуйте», «До
побачення», «Дякую») і варіантні («До завтра»,
«Прощавайте»).

21.  «Дозвольте
відрекомендуватися...»;
 «Мене звуть...»;
 «Моє ім'я..., моє прізвище...»;
 «Дозвольте представити
(відрекомендувати) Вам...»;
 «Дозвольте познайомити Вас
із...»;
 «Познайомтеся, це...»;
 «Познайомте мене, будь ласка,
з...»;
 «Дуже радий з Вами
познайомитися...»;
 «Дуже приємно...»).
 «Добродію!»,
 «Добродійко!»,
 «Пане!»,
 «Пані!», «Панове!», «Товаришу!»,
 «Товаришко!», «Дорогий друже!»,
 «Шановне товариство!»,
 «Вельмишановне панство!».

22. регулює позицію вчителя і учнів у процесі
комунікації;
передбачає не рольове, а особистісне
спілкування, яке виявляється у підтримці,
співчутті, щирості, утвердженні людської
гідності, довіри;
зумовлює, актуалізує потребу в діалозі як
домінуючій формі педагогічної комунікації;
передбачає самоаналіз і самопізнання.

23. формуванню його сприяє:
 використання загальновживаних фраз,
словосполучень, стійких висловів;
 моделювання комунікативних ситуацій різної
тематичної спрямованості і стилістичного
забарвлення;
 практикування вмінь і навичок застосування
різноманітних за формою і змістом моделей,
формул мовленнєвого і поведінкового етикету.