Формування комунікативної компетенції як шлях до розвитку інтелектуального потенціалу особистості на уроках хімії.

1. Формування комунікативної компетенції як шлях до розвитку
інтелектуального потенціалу
особистості на уроках хімії.
”Були і інші уроки: учитель ні на хвилинку не упускав з уваги
самого процесу осмислення знань.
Він не чекав кінця уроку, щоб потім дізнатися,
засвоїли чи не засвоїли учні матеріал.
Розмірковуючи про зміст того, що викладалося,
осмислювалося учнями, він у той же час думав і над
важливішими питаннями власної педагогічної технології:
яка залежність між тим, що робиться, і тим, що виходить”
В.Сухомлинський.
Вивчення хімії в середній школі відіграє важливу роль у формуванні як ключових,
так і предметних компетенцій особистості.
Питання формування компетенцій учнів у навчанні хімії неодноразово розглядалося
видатними вченими та педагогами-практиками сучасності (Л. Величко, М. Савчин,
О. Братюк, О. Калашник, І. Родигіна та ін.). Саме в їхніх наукових працях
деталізовано структуру й перелік міжпредметних і предметних компетенцій, які
дають можливість учителю-практику використати їх при організації навчально-
виховного процесу.
Предметні компетенції є підґрунтям ключових. Л. Величко пропонує таке
визначення: «Предметні компетенції — сукупність ціннісних орієнтацій, знань,
умінь, способів особистісної чи соціально значущої продуктивної діяльності щодо
кола об'єктів відповідної науки, що формуються засобами навчального предмета як
результат особистісного досвіду учня».
В усіх працях також визначено такі компоненти, з яких складається предметна
компетенція:
Ціннісний компонент:
• місце хімії серед природничих наук;
• роль хімії в пізнанні навколишнього світу;
• загальнокультурний, гуманістичний характер хімічних знань;
• значення хімії в житті й техніці, у розв'язуванні глобальних проблем людства
Знаннєвий компонент:
• пізнаваність матеріального світу;
• хімічна основа природних явищ;
• матеріальна єдність речовин у природі;
• розвиток речовин від простих до складних;
• генетичні зв'язки між речовинами;
• багатоманітність речовин, їх форм і взаємозв'язків;
• ієрархія рівнів структурної організації речовин;
• причинно-наслідкові зв'язки між складом, будовою, властивостями речовин;
• методи пізнання в хімії.
Елементами знаннєвого компонента є:
• теорії, закони, вчення;
• склад, будова, властивості, добування, застосування речовин;

2. • типи, ознаки, закономірності хімічних реакцій. Діяльнісний компонент:
• володіння хімічною мовою;
• виконання елементарних хімічних операцій та обчислень за участю хімічних
сполук;
• пояснення природних явищ з погляду хімії;
• аналіз інформації хімічного характеру;
• бережливе ставлення до природи, здоров'я;
• рефлексія власної діяльності.
Хімія як одна з фундаментальних природничих наук дає можливість формувати
загальнопредметні та ключові компетентності. Розглянемо можливості формування
вміння вчитися через предметні компетентності з хімії згідно з їх компонентами.
Компетенція вміння вчитися є основною в діяльності школяра. Її формування
розпочинається з 1-го класу. У 7-му класі, на початку вивчення курсу хімії, учитель,
знайомлячись з учнями, повинен вивчити навчальні можливості кожної дитини,
готовність до учіння, уміння організувати свою діяльність. Тому вже на перших
заняттях з хімії потрібно здійснити моніторинг загаль- нонавчальних навичок:
техніки читання, уміння зосередитися, розуміти поставлену вчителем мету та
відповідати на конкретне запитання; уміння працювати з текстом книги тощо.
Протягом чотирьох років вивчення хімії працюємо над поступовим удосконаленням
цієї компетенції. Результатом такої діяльності є те, що випускники 11-го класу
вміють самостійно працювати з науковою літературою, складати конспект прочита-
ного, робити короткі записи лекцій тощо.
Мотиваційним компонентом уміння вчитися є формування зацікавленості хімією як
навчальним предметом при вивченні теоретичного матеріалу, демонстраційних
дослідів; усвідомлення важливості хімічних знань, досягнення поставленої мети.
Важливо, щоб учень розумів, що від його вміння працювати залежить його ж успіх.
Із цією метою в 7-х і 8-х класах доречно використовувати ігрові методи навчання,
такі як «Хімічне лото» при вивченні основних класів хімічних елементів, «Знайди
будову атома», «Знайди помилку в тексті» тощо.
Змістовий компонент уміння вчитися передусім визначений програмовим
матеріалом і вимогами до засвоєння навчального матеріалу. Формуючи вміння
вчитися, приділяємо велику увагу навичкам учнів: засвоювати основні поняття,
теорії та закони; досліджувати властивості речовин; робити аналіз результатів
практичних робіт; самостійно здійснювати науковий експеримент (10— 11-й класи).
Продуктивним при цьому є застосування інтерактивних і групових форм роботи,
проектної діяльності учнів, зокрема підготовка та написання проектів:
• довготривалих, коли учень працює самостійно в позаурочний час (наприклад,
зробити аналіз складу та визначити твердість води з різних джерел і запропонувати
шляхи її усунення);
• короткотривалих, коли протягом відведеного часу на занятті учень чи група має
спроектувати, наприклад, діяльність хімічного комбінату щодо підвищення
практичного виходу амоніаку.
Вивчаючи властивості класів неорганічних та органічних речовин, широко
застосовуємо логічне програмування можливих перетворень і відповідності
речовин їх властивостям.
Процесуальний (діяльніший) компонент уміння вчитися при опануванні хімії
грунтується на досвіді, здобутому впродовж навчання в попередніх класах. Перед

3. учителем хімії постає завдання—удосконалювати його, використовуючи навчаль-
ний матеріал.
Так, готуючи учнів до підсумкової державної атестації та зовнішнього незалежного
оцінювання, важливо навчити випускників зосереджувати та раціонально
використовувати час. Для цього потрібно проводити тренувальні роботи з
використанням відліку часу й аналізом кількості та якості виконаної роботи.
Розглянувши більш детально можливості формування предметних компетенцій при
вивченні хімії через призму компетенції вміння вчитися, зауважимо, що інші чотири
(див. схему на с. 5) також мають предметне відображення:
• Хімія є одним із найважливіших предметів для формуванняздоров'язберігаючої
компетенції школярів, адже вивчення властивостей речовин, хімічних виробництв
обов'язково супроводжується вивченням їх впливу на здоров'я людини та
збереження навколишнього середовища. Саме на уроках хімії формуються поняття
про правила безпеки під час роботи з речовинами та хімічним обладнанням, правила
поведінки в хімічному кабінеті.
Загальнокультурна (комунікативна) компетенція при вивченні хімії формується
через позитивне ставлення дітей до найважливіших досягнень і надбань цієї науки,
через оволодіння хімічною термінологією, застосування правил і законів.
• Соціально-трудова компетенція насамперед формується через мотиваційний
компонент, пов'язування учнем вивчення хімії з майбутньою професією і
використанням набутих знань у житті.
• Формування інформаційної компетенції при вивченні хімії забезпечується
використанням інформаційно-комунікаційних технологій навчання на уроках,
можливістю й умінням самостійно використовувати різні джерела інформації, засто-
совувати їх для поглиблення знань.
Формування предметних компетенцій при вивченні хімії безпосередньо пов'язане з
їх оцінюванням. Важливим у цій діяльності є вміння вчителя своєчасно довести до
відома учнів критерії оцінювання рівня навчальних досягнень, сформувати
розуміння школярами їх змісту та навички здійснювати самооцінку. Для цього в
кабінеті хімії має бути оформлений куточок, де учень зможе поповнити знання щодо
критеріїв оцінювання навчальних досягнень з хімії відповідно до чотирьох рівнів за
дванадцятибальною системою.
Глибоким підґрунтям для роботи педагога та осмисленої самооцінки учня є критерії,
викладені в збірнику завдань для державної підсумкової атестації з хімії в 11-му
класі.
У педагогіці є аксіома: інтелект формується інтелектом, характер виховується
характером, особистість формується особистістю, успішні діти виховуються
успішним учителем.
Проблема вибору методів роботи перед учителем виникала в усі часи. Але в нових
умовах соціально-економічного розвитку потрібні такі методи (їх сукупність), які
дозволять по-новому організувати процес навчання (учіння) та взаємовідносини між
учнем і вчителем. Ідеться про комунікативну компетенцію, що стає цінністю
сучасного суспільства. Отже, необхідність формування ключових компетенцій, як і
знань для життя, вимагають інших методів, технологій навчання й виховання.
Дослідження, проведені Національним тренінговим центром США у 80-х роках ХХ
ст., яке й лягло в основу питань, що розглядалися на засіданні Ради Європи у 1993
році, засвідчують, що інтерактивне навчання вможливлює різке збільшення
відсотків засвоєння матеріалу, що впливає не лише на свідомість учня, а й на його

4. почуття, волю. Результати цих досліджень дістали назву “Піраміда учіння”, яка
демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання
(лекція – 5%, читання – 10%), а найбільших – за умов інтерактивного (дискусійні
групи – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування
знань – до 90%).
Словесник Євген Ільїн відзначає: „Посередній учитель викладає, гарний – пояснює,
видатний – показує, великий – надихає”.
Отже, освічена людина в сучасному суспільстві не тільки і не скільки людина, що
володіє знанням, а людина, яка вміє здобувати, набувати знання, робити це
цілеспрямовано, з потреби, вміє застосовувати знання у будь-якій ситуації.
Головна мета навчання хімії в середній школі, відповідно, полягає в
«…формуванні засобами хімії як навчального предмета ключових
компетентностей учнів, необхідних для соціалізації, творчої самореалізації
особистості, розуміння природничо-наукової картини світу, вироблення
екологічного стилю мислення, і поведінки та виховання громадянина
демократичного суспільства». Отже, змiст шкільної хімічної освiти спрямовано на
опанування учнями наукових фактiв i фундаментальних iдей, усвiдомлення ними
сутi понять i законiв, принципiв i теорiй, якi дають змогу пояснити перебiг хімічних
явищ i процесiв, з’ясувати їхнi закономiрностi, характеризувати сучасну природничу
картину свiту, зрозумiти науковi основи сучасного виробництва, технiки i
технологiй, оволодiти основними методами наукового пiзнання i використати набутi
знання в практичнiй дiяльностi.
Гуманізація в освіті відбиває тенденції гуманізації сучасного суспільства, в якому
людська особистість визнається найважливішою цінністю, а утвердження блага
людини – найважливішим критерієм суспільних відносин. Нині суспільство
потребує високоосвічених, творчих особистостей, які володіють не тільки знаннями,
професіоналізмом, але й уміють діяти адекватно у відповідних ситуаціях на основі
наявних знань, досвіду, цінностей, беручи на себе відповідальність за власну
діяльність.
Сьогодні в умовах гуманізації навчання особистісно-орієнтований підхід до
навчання та виховання трансформується у компетентнісний підхід. Але у центрі
уваги, як завжди, залишається особистість учня
Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до
самореалізації на основі об'єктивної самооцінки.
Головна задача сучасної школи - розкриття потенційних можливостей і здібностей
учнів та підготовка маленької людини до самостійного життя. Випускнику школи
необхідно вирішувати реальні задачі у суперечливих і складних умовах сучасного
буття.
Таким чином, головною метою вчителя стає формування ключових компетенцій
учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих
компетентностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному
суспільстві, сприяє формуванню в особистості здатності швидко реагувати на запити
часу.
Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є
використання інтерактивних методик, в яких використовуються принципи
рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність.

5. Кожний творчо працюючий учитель прагне, щоб радість відкриття не покидала учня
ні на жодному уроці. Тільки за такої умови, як стверджують психологи та педагоги,
дитина буде виховуватися та творчо розвиватися.
Особистісно орієнтоване навчання - це навчання, центром якого є особистість
дитини, її самобутність, самоцінність. Це визнання учня головною фігурою всього
освітнього процесу. Зазначимо, що це процес психолого-педагогічної допомоги
дитині в становленні її "суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації,
життєвому самовизначенні". В умовах навчання відбувається становлення та
розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність,
критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести
відповідальність за наслідки власних дій. Орієнтація навчання на особистість
передбачає створення оптимальних умов використання різних джерел наукової
інформації для кожного учня при опануванні знань.
Працюючи над розробкою моделей уроків, вчителю треба прагнути побудувати їх
на оптимальному поєднанні традиційних, перевірених часом принципів дидактики,
таких як науковість, відповідність віковим особливостям з інноваційними підходами
особистісно орієнтованого навчання. Ознаками цієї технології є, на мою думку, такі:
- учень усвідомлює мету уроку як важливу особисто для себе;
- засвоєння знань відбувається переважно під час активної діяльності учнів;
- учень - особистість з власним досвідом, тому результативність навчання у
значній мірі залежить від уміння використовувати індивідуальний досвід дитини,
задовольнити потреби кожного учня;
- при застосування активних методів навчання важливою є стадія ревокації,
тобто актуалізації знань окремого учня, групи, класу в цілому;
- сучасний урок - це продуктивний урок, на якому учень відтворює
набуті знання при опануванні нового змісту;
- ефективне навчання не може бути нудним;
- на уроках школярі вчаться вчитися, бо не можливо всього навчити,
але можна навчитися вчитися. Ось чому прогресивним методом є
диференціація з індивідуальними програмами діяльності учнів;
- важливою ознакою є надання школярам свободи вибору варіантів завдань,
способів їх виконання, форм звіту за результати роботи;
- діти пам'ятають, що право вибору завжди має врівноважуватися усвідомленою
відповідальністю за свій вибір;
- на уроках оцінюють механізм творчості учнів, завдяки якому досягається
результат;
- найважливішим джерелом мотивації є потреби та інтереси самих учнів.
За таксономією Б.Блума у пізнавальній сфері виділяють 6 основних категорій
навчальних цілей: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання.
А на підставі міжнародних та національних досліджень в Україні виокремлено 5
наскрізних ключових компетентностей:
 Уміння вчитися – передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра
в навчальному процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення
успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку,
самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.
 Здоров’язберігаюча компетентність – пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб
життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.

6.  Загальнокультурна (комунікативна) компетентність - передбачає опанування
спілкуванням у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати
найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.
 Соціально-трудова компетентність - пов’язана з готовністю робити свідомий вибір,
орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; оволодіння
етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності,
функціональної грамотності; уміння організувати власну трудову та
підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність
співвідносити їх із потребами ринку праці.
 Інформаційна компетентність - передбачає оволодіння новими інформаційними
технологіями, уміннями відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію,
систематизувати її; використовувати джерела інформації для власного розвитку.
Компетентність як інтегрований результат індивідуальної навчальної діяльності
учнів, формується на основі оволодіння ними змістовими, процесуальними і
мотиваційними компонентами, його рівень виявляється в процесі оцінювання.
Ядро змісту хімічної освіти складають наукові факти i фундаментальні ідеї, методи
хімічної науки, поняття i моделі, закони i теорії, покладені в основу побудови
шкільного курсу хімії. Його системо утворюючими елементами є:
— чуттєво усвiдомленi уявлення про основнi властивості та явища оточуючого свiту,
якi стають предметом вивчення в певному роздiлi хімії;
— основнi поняття теоретичного базису та ідеї і принципи, що їх об’єднують і є
необхiдними для усвiдомлення сутi перебiгу хімічних явищ i процесiв;
— абстрактнi моделi, покладенi в основу теоретичної системи;
— формули, рiвняння i закони, що вiдтворюють спiввiдношення мiж речовинами,
фiзичними величинами;
— рiзноманiтнi застосування хімічних знань до розв’язання практичних завдань та
наслiдки їх використання в пiзнавальнiй практицi.
Самостійна робота над собою для кожної людини, яка претендує на пристойний
рівень освіченості, має бути серцевиною навчальної діяльності. І лише постійне
самостійне навчання дасть можливість якомога ближче підійти до вершини знань
певної галузі, сформує потужний інтелект особистості.
Виховання такої здатності в особі потребує чіткого узгодження цього процесу з
цілями навчання та виховання.
Навчання – це перш за все самоосвіта.
За способом отримання та використання інформації визначають два види діяльності:
репродуктивну та продуктивну (творчу). Вид діяльності визначає мета, ситуація та
характер дій, в основі яких лежить тип мислення. Репродуктивна діяльність
характеризується тим, що матеріал подано в готовому вигляді, його використовують
у типових ситуаціях. Ця діяльність має на меті засвоєння готових знань та способів
дії у певних ситуаціях. Основними розумовими діями тут виступають сприйняття,
засвоєння, запам’ятовування та відтворення знань, поданих учнем у готовому
вигляді. Відтворення може відбуватись або як копіювання або як вільний переказ.
Це не міняє суті репродуктивної діяльності – вона не створює нового продукту (ні
знань, ні способів діяльності).
Продуктивна діяльність призводить до генерування нових знань і способів
діяльності, яких учень не отримав у готовому вигляді.
У способах виокремити основні ознаки продуктивної діяльності саме це є найбільш
характерним її показником. Наприклад, Б.Ю.Коратяєв називає три ознаки творчої

7. діяльності: самостійність, пошук і перебирання можливих варіантів досягнення мети
та створення нового продукту. Але самостійність і активність є характеристиками не
лише продуктивної, а й репродуктивної діяльності, а перебирання відомих способів
діяльності без створення нового продукту навряд можна вважати продуктивною
діяльністю. В навчально-пізнавальній діяльності учнів присутні й перелічені види
діяльності. Б.Коратяєв виокремив три закономірності їх співвідношень:
1. Репродуктивна та продуктивна діяльність співвідносяться як два елементи
єдиного цілого: репродукція виступає як підготовча фаза, а творча діяльність – як
основна;
2. Ці типи діяльності співвідносяться в кожній ланці: у першій ланці метою виступає
репродукція, а як елемент творчість, у другій ланці – навпаки;
3. Обидва типи співвідносяться діалектично-динамічно, переходячи один у другий.
З досвіду роботи: приймаючи учнів 7-го класу для вивчення хімії, обов’язково
спершу зацікавлюю кожного дослідами та прикладами застосування хімії в житті та
побуті; потім, через 2-3 місяці навчання учні 9-х класів урочисто проводять посвяту
учнів 7-х класів в «Юні хіміки». Цей захід містить: вікторину, кросворди, конкурси,
досліди (що готують та демонструють учні 9-х класів). Набуваючи теоретичних та
практичних знань з хімії, учні беруть активну участь в конкурсах та олімпіадах,
засіданнях МАН… Кожен рік яскраво та цікаво для учнів проходять в школі Дні
хімії, де учні проводять конкурси власних робіт, змагаються у вікторинах,
презентують власні роботи на виставках тематичних газет. Як результат, підтримка
емоційного характеру прагнення до самовизначення та самореалізації має свої
наслідки: учні-випускники, що обирають подальшу вищу освіту, успішно (на
доброму та високому рівнях) складають ДПА та ЗНО, стають студентами ВНЗ
(медичного напряму).
Головне, на що спрямовую свою роботу з учнями 7-х класів – це:
 по-перше, «РОЛЬ та ЗНАЧЕННЯ знань правил техніки безпеки з різноманітними
речовинами в житті та побуті». Ефективність досягається через: практичні роботи
учнів, усні перехресні опитування, та вивчення алгоритму виконання та
оформлення практичних робіт, що виконуються за правилами техніки безпеки з
навчальним обладнанням.
 На друге місце ставлю «ЗНАЧЕННЯ та ВМІННЯ проаналізувати свою діяльність і
зробити висновки» під час практичних робіт, наприклад, в роботі «Хімічні явища».
Отже, разом це становить соціально-предметні компетентності, що набуває учень
при вивченні хімії під час 7-го класу (1-й рік вивчення) – вони є фундаментальними
для безпечної подальшої хімічної освіти.
Наступним виділяю вже 9-й клас – завершальний в базовій освіті, відповідно, й курс
базової хімії має завершитися. І кожен учень 9-го класу, незалежно від його рівня
навчальних досягнень, має чітко усвідомлювати та розуміти значення розчинів у
природі та житті людини, правила поведінки з ними, їх застосування та має вміти їх
приготувати (за необхідністю). Тому вчитель має приділити особливу увагу
самостійній навчальній діяльності учнів. Наприклад, у практичній роботі
«Приготування розчину солі з певною масовою часткою розчиненої речовини» на
уроці учні відпрацьовують алгоритм дій, а в позаурочний час, закріплюють його на
заняттях гуртка як один з етапів підготовки власного досліду для учнів 7-х класів на
презентацію під час «Дня хімії».
На другому місці, навчальна – розвиваюча система роботи учнів з додатковою
літературою. Наприклад, під час вивчення органічної хімії, учні 9-х класів щорічно

8. готують виставку матеріалів сучасних досягнень хімії (реферати, фото, презентації)
з теми «Застосування поліетилену».
Таким чином, протягом 7-9 класів, учні проходять певні рівні усвідомлення знань
хімії та формують власну модель наукового пізнання. Дехто з них обирає
«емпіричний рівень» та готовий весь час вимірювати, порівнювати, описувати,
проводити експерименти... Інші «приміряють на себе» рівень «проміжний», тобто
схильні до висування ідей та їх підтвердження через досліди або вивчення матеріалів
відомих вчених. Третя група – це учні, що обирають та майже не міняють рівень
«теоретичний» - із задоволенням вивчають систему законів, та вміють показати
логічний зв'язок від «абстрактного до конкретного».
Узагальнемо як певні психолого-педагогічні таких узагальнених положень:
1) Точне і творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; чітке
визначення типів уроку і його місце в темі, бачення особливостей кожного уроку.
 Врахування реальних навчальних можливостей різних класів або груп,
цілеспрямована ліквідація прогалин в знаннях.
 Обміркування та вирішення в єдності завдань освіти, виховання, психологічного
розвитку.
 Вибір раціональної структури та темпу проведення уроку, які забезпечують
вирішення поставлених завдань і продуктивне використання часу уроку: «Цілі
визначають тип уроку. Тип уроку визначає його структуру, структура — розподіл
часу на різних етапах».
 Забезпечення практичної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу,
створення реальних можливостей щодо використання учнями знань, умінь,
навичок, які вони отримали, з метою попередження формального засвоєння теорії.
 Концентрація уваги учнів на важливих наукових поняттях, висновках, правилах,
світоглядних і виховних ідеях; виділення об'єкта міцного засвоєння. Зв'язок змісту
уроку з життям, з практикою і особистим життєвим досвідом учня; використання
міжпредметних зв'язків з метою формування цілісної наукової картини світу в
інтересах економії часу.
 Розширення арсеналу вибору методів переважно за рахунок активних, інтенсивних
методів; використання на уроці оптимального поєднання різних методів.
 Поєднання колективної форми роботи з груповими та індивідуальними.
 Здійснення на основі діагностики навчальних можливостей диференційованого
 підходу до учнів з акцентом на надання диференційованої допомоги учням з
 різним рівнем підготовки з предмета.
10)Формування у всіх учнів активного ставлення до навчальної діяльності,
навичок раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці.
11)Спілкування з учнями на основі поєднання вимогливості з повагою до
особистості.
12) Розвиток кабінетної системи навчання відповідно до вимог науково-технічного
процесу: цілевідповідність, раціональне і комплексне використання різних засобів
навчання (підручників, наочних посібників, ТЗН, засобів інформації, EOT).
13)Удосконалення сприятливих для роботи гігієнічних та естетичних умов.
14)Визначення змісту і обсягу домашніх завдань з урахуванням часу, який
необхідний на їх підготовку; якщо необхідно, коментувати методики їх виконання,
намагатися, щоб навчання здійснювалося на самому уроці, а обсяг домашнього
завдання скорочувався (там, де це можливо).

9.  Чітке дослідження задуму і одночасна готовність гнучко перебудувати його хід при
зміні навчальної ситуації, вміння переходити до реалізації запасних методичних
варіантів.
 Виявлення в ході самоаналізу результатів навчання, виховання, розвитку, які
отримали на уроці; порівняння їх з поставленими учителем завданнями,
знаходження важливих причин недоліків і успіхів; урахування результатів
самоаналізу при плануванні наступних уроків.
Отже, в навчально-пізнавальній діяльності учнів мають бути присутні обидва типи
діяльності. Важливою педагогічною проблемою в даному випадку є необхідність
визначення: які елементи змісту учні повинні засвоювати репродуктивно, а які
мають бути основою для організації пізнавальної діяльності учнів. На відміну від
інших видів життєдіяльності учня є підготовкою до неї. Тому в організації
навчально-пізнавальної діяльності між репродуктивною і продуктивною діяльністю
учнів дидактично доцільно виокремити проміжний вид діяльності. Його основною
дидактичною метою має стати навчання учнів процедур творчої діяльності, які
проводяться не завжди на уроках, а й в позаурочний час.
В організації творчої навчально-пізнавальної діяльності школярів слід враховувати
такі фактори: відповідність засобів та методів навчання етапам навчально-
пізнавальної діяльності; особливості домашніх завдань.
У зв’язку з характерною ознакою творчості – варіантністю підходів, способів
діяльності, думок, оцінок, вражень тощо – зазначені фактори мають певну
специфіку.
У сприйманні навчального матеріалу важливою є мотиваційна сторона. Залежно від
того, чи наявна в учня потреба сприймати те, про що говориться чи демонструється
на занятті, чи присутній пізнавальний інтерес до предмета, різні будуть і результати
сприйняття.
Сприймання навчального матеріалу залежить також від особливостей цього процесу
в учнів певної вікової групи. Так, у молодших підлітків сприймання мало
диференційоване, йому властива слабкість поглибленого, організованого і
цілеспрямованого аналізу. Учні цієї вікової групи у навчальному матеріалі часто
виділяють незначні деталі, проте їм властива висока емоційність, яскравість
сприймання.
Виходячи із вікових особливостей сприймання молодших підлітків та завдань
формування творчих здібностей, на цьому етапі доцільні методи самостійної роботи:
читання, слухання, перегляд джерел інформації.
Мотивація - спонукання, що викликає активність організму і визначає її
спрямованість. Термін «мотивація», взятий в широкому сенсі, використовується у
всіх областях психології, які досліджують причини і механізми цілеспрямованої
поведінки людини, в нашому випадку – учня.
Однією з форм організації мотивації навчання учнів є рефлексія – осмислення ними
передумов, закономірностей і механізмів власної діяльності, звернення до свого
внутрішнього світу, свого досвіду життєдіяльності. Предметом рефлексії може бути
все, що є в досвіді індивіда: знання, уявлення, поняття, відчуття, відношення,
побажання, цінності тощо. Вона є одним із стрижневих механізмів діяльності та
спілкування вчителя і учня, а подальшому – учня з оточуючими людьми суспільства.
Функціонуючи у складі різноманітних пізнавальних процесів та видів діяльності,
рефлексія є механізмом уміння вчитися, розуміти, діяти. Щоби навчальний процес

10. був успішним, виникає потреба в організації навчання, яке забезпечувало б
найсприятливіші умови для становлення та розвитку рефлексії.
Для повноцінного й гармонійного розвитку особистості учня необхідно створювати
певні умови, що сприяли б розвитку рефлексії. Навчившись рефлексувати, дитина
розвиває позитивне мислення, формує адекватну самооцінку, образ “Я”, “Я”-
концепцію, яка утворює ядро людської особистості як регулятора її поведінки й
діяльності.
Це - самоаналіз, самосприймання, самопереконання, самонаказ, самоконтроль,
самоподолання, самопокарання, самопізнання тощо. За основу саморозвитку
особистості ми, вчителі, беремо найголовніше: інтелектуальну сферу, емоційну та
вольову – підгрунття формування гармонійно розвиненої і духовно багатої людини.
Завдання компетентністної освіти базується на «трьох китах», а саме:
 ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності), які
визначаються як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні,
поліпредметні, культурнодоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи
актуальні індивідуальні, соціальні та інші проблеми;
 загально-галузеві компетентності, які набуває особа упродовж засвоєння змісту тієї
чи іншої освітньої галузі у всіх класах середньої школи, вищого навчального
закладу і які відбиваються у розумінні „способу існування" відповідної галузі -
тобто того місця, яке ця галузь займає у суспільстві, а також уміння застосовувати
їх на практиці в рамках культурнодоцільної діяльності для розв'язування
індивідуальних та соціальних проблем;
 предметні компетентності, які набуває особа упродовж вивчення того чи іншого
предмету, навчальної дисципліни у всіх класах середньої школи, вищого
навчального закладу протягом конкретного навчального року або ступеня
навчання.
Неможливо уявити опис роботи вчителя без фактичного підтвердження роботами
учнів. Але, якщо плани – конспекти уроків і дидактичний матеріал до них щоуроку
змінюється самим вчителем, то є матеріали, які можна не міняти роками, бо це є
прикладом для наслідування іншими учнями. Саме тому, в додатках № 1- 6 подано
готові роботи – казки учнів школи, які вони писали та урочисто презентували під час
проведення Дня хімії (щорічно, 05 березня).
І для того, щоби учень – випускник мав ці компетентності, вчитель школи має
визначити мотивацію дитини до навчання, постійно підтримувати її через
рефлекторні застосування того, що учень знає та бути готовим до того, щоби навчити
учня тому, що він побажає.
Сьогоднішня школа – це завтрашнє суспільство.
Отже, сьогодні, як ніколи раніше. Перед школою стає проблема виховання
свідомої людини, з достатньо сформованими компетентностями, які дають їй змогу
успішно виконувати будь-які життєві та соціальні ролі, бути творцем свого життя,
активно інтегруватись в українське та європейське суспільство.
Процес навчання і виховання намагаюся спрямовувати на розвиток ключових
компетентностей шляхом використання інтерактивних технологій. Саме така форма
організації навчально - виховного процесу створює комфортні умови, за яких кожен
учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Інтерактивні методи
сприяють опануванню учнями всіх рівнів пізнання, розвивають критичне мислення,
уміння розмірковувати, розв'язувати проблемні ситуації.

11. Розвитку комунікативної компетентності сприяє метод „Прес”. Цю форму
роботи використовую тоді, коли виникають спірні питання, необхідно знати і
аргументувати визначену позицію щодо проблеми, яка
вирішується, переконати інших у своїй правоті. Наприклад, на уроці „Роль хімії
в розв'язанні сировинної проблеми” учні діляться на групи, кожна з яких отримує
завдання – „Поясніть, чому в Україні у галузі використання нафти і газу триває
економічна криза”. Кожна група учнів презентує і захищає свою позицію за таким
алгоритмом:
1)…я думаю, що… (позиція); 2)…тому що… (пояснення);
3)…наприклад… (приклад); 4) таким чином… (висновок).
Ефективним є метод „Асоціативний кущ”, який дозволяє
сприймати життя і науку як одне ціле, що є дуже важливим у
розвитку соціальної компетентності учня. На уроці „Будова атома”
учні, маючи знання з уроків природознавства, фізики, називають слова,
які асоціюються з поняттям „атом”. Атом: електрон, ядро, протон,
найменша частинка, нейтрон, хімічний елемент, молекула, пор
ядковий номер. Далі об'єднують ці терміни у дві групи: будова атома,
характеристики атома, пропонують визначення поняттю „атом” і
найбільш повне записують.
У навчально – виховному процесі використовую метод проекту тому, що він
створює умови, за яких учень може самостійно здобувати знання чи застосовувати
набуті, причому замість дій за шаблоном виступають пошукові і дослідницькі дії,
робиться акцент на розвиток компетентності продуктивної творчої діяльності.
Працюючи над формуванням інформаційної компетентності, намагаюсь вчити
учнів не відчувати труднощів у пошуках інформації, використовувати будь-які,
навіть незвичні джерела інформації. Тому поряд з роботою з підручником
використовую роботу з матеріалами ЗМІ, телепередачі, документальні фільми,
мультфільми, літературні твори, висловлювання відомих людей, статистичні данні
тощо.
Під час проведення уроків використовую комп’ютер, адже мультимедійні
інтерактивні засоби у сполученні з візуальними істотно підвищують наочність
навчання і покращують мотивацію до нього. Комп’ютерні анімації дозволяють
наочно й динамічно розглядати багато природничих явищ та
отримувати соціокультурні знання. На екрані як би оживають схеми і
взаємозв’язки між об’єктами і явищами. Оскільки хімія та біологія - науки
експериментальні, а недостатня матеріальна база не дає можливості виконувати весь
дослідницький практикум на допомогу приходять віртуальні лабораторії, які
дозволяють значно скоротити час виконання практичних робіт та лабораторних
дослідів.
Сучасний стан суспільства, високі темпи його розвитку висувають все нові, вищі
вимоги до людини і його здоров'я. Здоров'я як умова свободи життя є основним
чинником в системі найважливіших людських цінностей. Високий рівень
захворюваності школярів вказує на необхідність і важливість формування в учнів на
уроках і в позаурочній діяльності, на мій погляд, найважливішу ключову – еколого
- валеологічну компетенцію. Наприклад, на уроці „ Хімія в побуті ” використовую
метод групової роботи „Ажурна пилка”, за допомогою якого школярі опрацьовують
велику кількість важливої для здоров'я інформації за короткий час.
Учні об'єднуються у чотири „ домашні групи ”, отримують матеріал для вивчення

12. за такими темами: „Побутова хімія”, „Правила поводження з побутовими
хімікатами”, „Ознаки отруєння побутовими хімікатами”, „Перша невідкладна
допомога у разі отруєнь і хімічних опіків”. Після виконаної роботи формують
експерті групи, в яких обмінюються інформацією і повертаються в „домашні
групи”. Кожна група формулює і записує висновки.
При вивченні питання про парниковий ефект і
фізіологічний вплив вуглекислого газу застосовую метод „Мікрофон”. Ця форма
дає можливість кожному швидко висловити свою позицію або думку. Учні
називають джерела надходження вуглекислого газу в атмосферу і пропонують
способи зменшення його концентрації в атмосфері.
Виховний захід „Правда про тютюнопаління” проводжу у вигляді ток – шоу.
Виступаю у ролі ведучого, пропоную учням перегляд уривку відеофільму „Сповідь
курця”. Далі учні – „спеціалісти” починають обговорення, висловлюють свою
думку. „Соціолог” презентує статистику паління цигарок серед молоді та називає
кількість жертв від цієї звички. „Історик” розповідає про виникнення
тютюнопаління та хибні погляди минулого про лікувальні властивості тютюну.
„Хімік” повідомляє склад тютюнового диму, паралельно пояснюючи
властивості речовин. „Лікар” називає хвороби, що спричинює ця залежність.
„Косметолог” описує зміни, що відбуваються зі шкірою. „Еколог” пояснює вплив
диму на стан навколишнього середовища. В обговоренні беруть участь учні –
глядачі, ставлять запитання спеціалістам. В ході дискусії формуються висновки, які
підсумовуються ведучим.
Слід зауважити, що використання інтерактивних методів навчання накладає вето
на позицію ”я вчитель (тобто я вище), а ви учні (тобто ви нижче)”. Поділ на касти
залишився в минулому, а сьогодні нами керує взаємонавчання - учителя в учнів,
учнів в учителя. Адже рівень кваліфікованості педагога залежить від рівня
освіченості його учнів. Сучасна педагогіка оцінює своїх освітян виключно за такими
параметрами, незважаючи на стаж і статок.
Учні нашої школи постійно беруть участь в районних олімпіадах з хімії та
біології. І хоч за останні п’ять років призові місця займали лише одного разу, діти
активно беруть участь у природничому конкурсі «Колосок» та показують гарні
результати.
Проте, як би не намагався вчитель донести до учнів важливу інформацію, без
стимулювання останніх, без зацікавлення їх, цього зробити неможливо. Дотримуюсь
думки, що головним критерієм хорошого досвіду є результативність учнів. Досягти
цього можна лише систематичною та наполегливою працею.