1 лютого виповнюється 125 років від Дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897-1968), українського поета, письменника, перекладача, публіциста, культуролога-енциклопедиста. Ім'я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття, через три десятиліття після його смерті. Основними темами творчості митця були – боротьба за національне і соціальне відродження України, за її державність. До 125-річчя від Дня народження представлено онлайн-виставку з фондів Науково-технічної бібліотеки Національного університету харчових технологій.

2. • 1 лютого виповнюється 125 років від дня народження Євгена
Филимоновича Маланюка (1897-1968), українського поета,
письменника, перекладача, публіциста, культуролога-енциклопедиста.
• Не поет – бо це ж до болю мало …» – ці слова Євгена Маланюка про
Тараса Шевченка якнайкраще характеризують і самого автора,
одержимого ідею та образом України – держави, для якої він жив і в
державне майбуття якої свято вірив.
• До 125-річчя від Дня народження представлено онлайн-виставку, на
якій освітлені періоди житія і творчості Євгена Филимоновича
Маланюка за матеріалами статті «Залізних імператор строф…»
(Календар знаменних і пам'ятних дат : реком. бібліогр. довід. № 1 :
І квартал / засн. : Нац. парламент. б-ка України, Кн. палата України. -
Київ : Кн. палата України, 2017. С. 59-72) та видання з фондів
Науково-технічної бібліотеки Національного університету харчових
технологій. Окремо представлені видання представників «празької
школи українських поетів»

3. Завжди напружено, бо завжди – проти
течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так без шляху, без батька, без предтечі.
Так – навпростець – де спалює мета.
Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,
Ти криком, що горить кривавім списку уст,
І знать, що випало – загаснути забутим,
І спомином кінця – кісток народних хруст.
Маланюк Є.

4. • Євген Маланюк народився у містечку
Новоархангельськ (нині це території
Кропивниччини) в освічений родині. У сім’ї
панувала атмосфера шанобливого ставлення до
національних святинь, була чимала бібліотека,
де ще підлітком Євген познайомився з
празькими виданнями Шевченкового
«Кобзаря», творами І. Карпенко-Карого,
М. Кацюбинського тощо.
• Історією Євген зацікавився ще в дитинстві,
вона запала в душу малого хлопця через
оповідання й перекази старого чумака – діда
Василя, який був для майбутнього історіософа
«живою історією, скарбницією оповідань,
байок, бувальщин».

5. • У 1906 р. Євген вступив у
Єлисаветграді до земельного
реального училищ.
• Отримавши в 1914 р. диплом
земського реального училища, у
якому навчалися М. Садовський,
П Саксаганський, Ю. Яновський,
Є. Чекаленко, Євген вступив до
Петербурзького політехнічного
інститут, та студентство його було
коротким: почалася Перша світова
війна.

6. • Євген Маланюк був мобілізований до
лав армії царської Росії, потрапив до
Києва, де закінчив військову школу в
чині молодшого офіцера.

7. • Київ справив надзвичайне враження
на майбутнього поета та назавжди
залишився в пам’яті, озиваючись в на
сторінках його творів:
…І віків столичний город – вдовий:
І князь, і каган одійшли навік,
Лишень живуть міцним життя будови,
І голосний – їх кам’яний язик.
…Гудуть вітри крізь площі і дзвіниці,
Та нерушимих стін не захитать!
А вколо – хлібороби міднолиці,
Висока синь і золоті жита.

8. • Далі були фронти. Восени 1917 р.
поручик Євген Маланюк – начальник
кулеметної роти 2-го Туркестанського
полку. Невдовзі після проголошення
української державності, разом з
іншими українцями-старшинами
Євген відправляється до України, а
саме – знову до Києва. Так офіцер
російської армії став борцем за
незалежну Україну.
• Він працює у штабі Дієвої армії як
ад’ютант генерала В. Тютюника, стає
активним учасником буремних подій
тих часів.
• Як старшина штабу Дієвої армії УНР
Євген Маланюк пройшов у змаганнях
за незалежність України фронтами
війни три довгих роки.

9. • Грозова юність, битва за українську автономію закінчилися для Євгена
Маланюка в 1920 р., коли армія УНР зазнала поразки. Євген болісно сприйняв
поступовий занепад Української держави. А після її падіння він разом із
тисячами бійців мусив залишити Україну, передчуваючи, що прощається з
Батьківщиною назавжди.
Не забути тих днів николи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід
І услід – реготався Схід.
Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за Тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?

10. • Для Євгена Маланюка почався важкий шлях
емігранта – він опинився у таборі для
інтернований українських воїнів у польському
місті Каліші. Саме там він остаточно відбувся як
поет.
• Творче становлення Євгена Маланюка почалося
в 1920-х рр.. минулого століття, коли він спільно з
Ю. Драганом, М. Гривою та
М. Чирським почав видавати журнал «Веселка», у
якому друкувалися його перші вірші, а в 1923 р.
окремою книжкою вийшли «Думка про
мистецтво».

11. • Із Каліша митець згодом переїжджає до
Чехословаччини, адже тодішній її уряд
виділявся виразними українськими
симпатіями.
• У 1923 р. Євген Маланюк вступив на
гідротехнічний відділ інженерного
факультету Української господарської
академії, що дало йому студіювання у
відомих професорів та спілкування з
однодумцями.

12. • У ті роки з числа українських емігрантів у
столиці Чехословаччини сформувалася так
звана «празька школа» нашої поезії:
Ю. Драган, О. Стефанович, О. Лятуринська,
О. Теліга, О. Ольжич, Ю. Липа, Л. Мосендз,
Н. Лівицька-Холодна та багато інших
підтримували на чужині непогасну варту
української духовності. Серед них одразу ж чи
не найпомітнішою фігурою став Євген
Маланюк, поетична творчість якого саме
набирала обертів. Він активно друкувався в
еміграційній, а також галицькій, буковинській
та закарпатській періодиці.

13. • У 1920-х рр.. письменник плідно співпрацює із
львівським журналом «Літературно-науковий
вісник» (із 1932 – «Вісник»), редактором якого
був відомий політик, критик, літературознавець
Д. Донців.
• У 1925 р. Євген Маланюк став одним із
засновників Легії українських націоналістів, того
ж року вийшла перша збірка його віршів
«Стилет і стилос».
• У 1929 р. митець оселився у Варшаві, активно
співпрацював із кількома періодичними
виданнями.
• У Польщі поет видав збірки «Земля і залізо»,
«Земна мадонна», «Перстень Полікрата».
• Там Євген Маланюк одружився із
Б. Савицькою.
• У 1933 р. у поета родився син Богдан.

14. • Навколо Євгена Маланюка та Юрія Липи, котрий
теж переїхав до Варшави, поступово згуртувалися
українські письменники, виникла нова літературна
громада під назвою «Танк» До неї входили
Л. Чикаленко, Н. Левицька-Хололдна, А. Коломиєць,
Ю. Косач, П. Лукасевич,
• Частими гостями були Б. -І. Антонич та
С. Гординський.
• Згодом молоді таланти почали видавати журнал
«Ми», підготовці якого брав участь Євген Маланюк.
Уже в першому номері видання з’явилися друком
поезії та стаття поета.
• Через суперечності в колах української еміграції
Євген Маланюк перестав працювати у часопису, але
не припинив активної літературної діяльності.

15. • У 1930-х рр.. ще тісніші стосунки налагодилися в
поета з Д. Донцовим та іого «Вісником», мітці
поновили співпрацю. У періодичних виданнях,
збірниках з’являються рецензії, статті, переклади
Євгена Маланюка.
• Він брав активну участь у літературних дискусіях,
виступав із доповідями літературознавчого та
культурологічного характеру. У сфері його наукових
зацікавлень – П. Куліш. Т. Шевченко, Я Щоголів,
М. Бажан, М. Гоголь, українські поети-неокласики.

16. • Другу світову війну митець зустрів у Польщі, але
із наступом радянських військ був змушений
знову емігрувати, рятуючи життя.
• Так Євген Маланюк опинився в німецькому місті
Регенсбург, де довгий час перебивався
випадковими заробітками та майже зовсім
відійшов від мистецтва: вів усамітнений спосіб
життя і майже на з ким не спілкувався.

17. • У 1949 р. Євген Маланюк після довгих очікувань
емігрував до Америки. Щоб заробити на життя,
брався за будь-яку роботу.
• У 1951 р. від підготував до друку збірку «Влада», до
якої увійшли переважно ранні вірші.
• У 1954 видав велику книгу вибраних поезій за всі
роки творчості під назвою «Поезії», яка містила
також і нову збірку «Проща». Того ж року з’явилася
окремим виданням поема «П’ята симфонія»,
присвячена генералові В. Тютюннику. Протягом
наступних років вийшла іще низка збірок віршів,
літературно-критичних та публіцистичних праць, есе
та статей.
• У 1958 р. його обрали почесним головою об’єднання
українських «Слово».

18. • Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у
Нью-Йорку. Похований на православному
цвинтарі святого Андрія Сауф-Баунд-Брук,
штат Нью-Джерсі.

19. • Вже після смерті письменника у мюнхенському
видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована
ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972).
• У 2002 р. в Кіровограді започатковано обласну
літературну премію імені Євгена Маланюка. Премія
є творчою відзнакою, якою нагороджуються
літератори області за високохудожні твори різних
жанрів літератури.

20. • У 1997 році на честь 100-річчя від дня
народження поета центральній площі
Новоархангельська, меморіальну дошку на
приміщенні колишнього Єлисаветградського
реального училища».
• У 1997 році На батьківщині поета у
м. Новоархангельськ Кіровоградської області
встановлено пам'ятник.

21. • У 1990-х рр.. розпочався процес повернення в Україну
творів Є. Маланюка – найбільшого поета діаспори і
одного із найяскравіших українських поетів ХХ ст., борця
за державний суверенітет України, публіциста і
літературного критика, мемуариста і культуролога-
енциклопедиста, чия творчість за радянських часів була
під суворою забороною.
• Довгим був шлях повернення митця на Батьківщину. І
відбулося це завдяки літературознавцю Леоніду Куценку,
літературознавець, критик, доктор філологічних наук,
професор, член Національної спілки письменників
України, заслужений працівник народної освіти України,
лауреат літературної премії імені Євгена Маланюка,
краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова та премії
Фонду Воляників-Швабінських при Фундації
Українського Вільного Університету в Нью-Йорку який
• У сучасному літературознавстві Леонід Куценко –
найавторитетніший дослідник творчості
Євгена Маланюка та Празької літературної школи.

22. • Леонід Куценко відкрив поета для себе зрозумів, що
повинен пройти його життєвими і творчими
дорогами. творчими, напруженими були пошуки
матеріалів, щоб осягнути «внутрішню сутність і
закономірність таланту й особистості митця».
• Результатом такого вивчення стали видання, які
розкривають різні періоди життя Є. Маланюка:
«Ні, вже ніколи не покаюся…» (Євген Маланюк:
історія ісходу» (1997); «Так розчахнулось дерево
родини…» (1999); «Як перший пелюсток весни…»;
«Обраниці поетової музи» (2000); «Євген Маланюк:
дорогами втрат і сподівань» (2002); «Dominus
Маланюк»: тло і постать (2002); «Князь духу» (2003);
«І спомину непроминуча кара… (Євген Маланюк:
подорож Україною 1926-1943)» (2006).
• Л. Куценко став упорядником книг «Євген Маланюк.
Невичерпальність» (1997) та «Євген Маланюк. Поезії
з нотатників» (2003).

23. • Сьогодні вже важко уявити історію
української культури без Є. Маланюка –
автора поетичних збірок «Стилет і
стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля
і залізо» (1930), «Земна мадонна» (1934),
«Перстень Полікрата» (1939), «Влада»
(1951), «Прощай» (1954), «Остання весна»
(1959), «Серпень» (1964), поеми «П’ята
симфонія» (1954), культурологічних та
історіософічних досліджень «Нариси з
історії нашої культури» (1954),
«До проблем большевизму (1956), двох
томів есе – «Книга спостережень Проза.
Том 1, 1962» та «Книга спостережень.
Проза. Том ІІ, 1966» та багатьох інших
творів, які стали величезним надбанням
української літератури.

24. Історія української літератури ХХ століття :
навч. посібник : у 2-х кн. Кн. 2, Ч. 1 : 1940-
1950-ті рр. / за ред. В. Г. Дончика. – Київ :
Либідь, 1994. – 367 с.
Цей підручник, підготовлений в Інституті літератури
ім. Т. Г. Шевченка HAH України,— оновлене, скорочене й
перероб лене відповідно до навчальних вимог перевидання
відомого «три частинного» посібника «Історія української
літератури. XX столптя», виданого в 1993-1995 pp. й
відзначеного Державною премією ім. Т. Г. Шевченка в
1996 році.
У першій книзі в оглядових та портретних розділах висим
люєтьея літературний процес від початку XX ст. й до
початку 40 ч років, тобто майже всієї половини нашого
віку. З особливою докладністю аналізуються українська
література 20-х років, творчість раніше заборонених і
замовчуваних письменників В. Винниченка, Є. Маланюка,
В. Підмогильного, М. Хвилі.о вого, М. Зерова,
В. Свідзинського, Є. Плужника, Б.-І. Антон ичіі, М. Куліша,
Б. Лепкого та багатьох інших.

25. Українське слово. Хрестоматія укр. літ. та
літ. критики ХХ століття : в 4-х кн. Кн. 2 :
Культ.-іст. епоха модернізму. - Київ : Рось,
1994. - 718 с.
Видання стало фактом завдяки відрядженню Василя
Яременка до Канади у 1989 році - звідти він привіз до
України близько 220 книг та 4500 сторінок ксерокопій
матеріалів, наданих діаспорою. Хрестоматія - це
своєрідний звіт перед Київським університетом. За словами
упорядника, найважче було відібрати потрібні матеріали в
Україні, але завдяки редакторам журналу "Дніпро"
Хрестоматію було оприлюднено швидше, аніж
передбачалось. Своєрідним новаторством стало те, що
літературний процес відображений у виданні цілісно,
тобто без поділу на процеси України і діаспори.
Прихильником такого підходу є Ігор Качуровський, який
зазначав, що літературний процес України складають не
лише ті письменники-українці, які творять у діаспорі, а й
"автори українського роду, котрі писали іншими мовами".

26. Енциклопедія сучасної України. Т. 18 :
Лт-Малицький / Нац. акад. наук України, Наук.
т-во ім. Шевченка, Ін-т енцикл. досліджень. -
Київ : НАН України, 2017. - 712 с.
Енциклопедія слугує джерелом об’єктивних довідкових знань
про історичні надбання українського народу та сучасний
стан України. Зміст видання висвітлює всі сфери буття
країни – від географічного положення, природи, історії,
політичного устрою, економіки, промисловості, науки,
культури, мистецтва, літератури, спорту й молодіжної
субкультури до різноманітних явищ, процесів, понять.
Матеріали енциклопедії охоплюють період від початку ХХ
століття до наших днів.

27. Омельчук, О. Поетичні діалоги з Євгеном
Маланюком. Фантазії про Україну..
[Електронний ресурс] / О. Омельчук //
Слово і час. – 2005. – С. 27–36. –
Електрон. версія друк. вид. – Режим
доступу : https://il-journal.com. – Дата
останнього доступу: 27.01.2022. - Назва з
екрану.

28. Лексико-семантичне поле "простір" у поезії
Євгена Маланюка / Л. Прокопович // Культура
слова. – 2013. – Вип. 79. – С. 97-104. Електрон.
версія друк. вид. – Режим доступу :
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111342. –
Дата останнього доступу: 27.01.2022. - Назва з
екрану.

29. Маланюк, Є. Ф. Невичерпальність :
поезії, статті / Є. Маланюк. – 2-е вид. –
Київ : Веселка, 2001. – 318 с.
Однією з визначних особистостей в українській
літературі XX ст. був Євген Маланюк (1897—1968).
І хоча вітри історії занесли козацького правнука
далеко від рідних степів, проте не вивітрили з його
серця палкого почуття до Вітчизни. Поет любив її
«Франковою любов'ю», в якій мало сентименту, та
багато болю й гніву, прагнення великих перетворень
і благодатних змін. Пропонована збірка має на меті
якнайповніше познайомити читача (передусім
молодого) з творчістю видатного сина України,
якого й досі краще знають за кордонами рідної
землі, ніж на Батьківщині. Друкуються вірші з
щоденників Є. Маланюка.

30. Маланюк, Є. Ф. Нариси з історії нашої
культури / Є. Ф. Маланюк. – Київ : Обереги,
1992. – 80 с.
У нарисах видатного дослідника-аналітика і поета
зарубіжжя подається глибокий огляд етапів розвитку
української культури в її тісних взаємозв'язках із
цивілізованим світом від античних часів до початку ХХ
ст.

31. Маланюк, Є. Ф. Гетьман Іван Мазепа –
як культурний діяч / Є. Маланюк,
М. Андрусяк. – Київ : Обереги, 1991. –
48 с.
"Переможців - не судять. Судять переможених.
Гірка це істина підтверджена і справджена
багатьма, багатьма століттями... Вироки історії
часто-густо бувають помилковими, але завжди
невблаганні... Як же добре, як доглибинно формулу
цю знав Мазепа! Не тому лише, що був одним з
найосвіченіиіих людей доби, а й тому, що в немалім
вже віці бувши, сам над законами історії
замислювався і сам досвідченим розумом шукав її
таємниць...« Про фатальну долю гетьмана Івана
Мазепи, про його величезний і не оцінений досі вклад
у розбудову культури України розповідають ці два
довершені нариси-есе, об'єднані в одну книжку.
Перший з них вийшов друком 1960 року в Нью-
Йорку, другий - 1942 року у Празі.

32. Олесь, О. Княжа Україна. Минуле
України в піснях : поема / О. Олесь. –
Київ. : Веселка, 1991. – 143 с.
Цю книгу О. Олесь написав у Чехії 1920 року (з 1919
року до останніх днів життя митець перебував в
еміграції), але з різних причин тоді вона не була
видана і довгий час пролежала в рукописах. О. Олесь
взявся виконати досить-таки нелегке завдання —
віршами переповісти давній відтинок історії рідного
народу «не для власного артистичного вдоволення», а
для потреб дня, для популяризації лицарської доби.
Великий поет не думав «про побільшення своєї слави,
а про поширення знань рідної історії серед широких
кіл народу».

33. Олесь, О. З журбою радість обнялась /
О. Олесь. – Київ : Веселка, 1968. – 151 с.
Поетична збірка письменника, поета і драматурга
Олександра Олеся. Збірка отримала назву за віршем
«З журбою радість обнялась...» (1906), який декларує
поетичне кредо Олександра Олеся. Не буває як
радості без журби, так і журби без радості,
стверджує поет, і ці почуття однаково дорогі йому,
бо вони дають наснагу і живлять його творчість. До
книги ввійшли твори, написані у 1903–1906 роках, а
також цикл самобутньої лірики «В Криму» (1906).

34. Ольжич, О. Незнаному Воякові. Заповідане живим /
О. Ольжич. – Київ : Фундація ім. О. Ольжича, 1994. –
432 с.
Тут зібране вперше під спільною палітуркою многобарвний доробок
письменника, науковця, політичного діяча – його вірші, прозу,
літературознавчі розвідки, організаційні відозви, його листування.