-

2. 2 грудня 1971— 22 грудня 2013
Мазуренко Павло Анатолійович
Павло Мазуренко народився в м. Любар, що в
Житомирській області. Певний час був прописаний та
проживав в Криму в Сакському районі, потім переїхав до
Києва. Мав вищу освіту, яку здобув на радіотехнічному
факультеті Київського політехнічного інституту.
Працював у сфері ІТ-технологій програмістом та web-
дизайнером.
18 грудня, коли чоловік йшов додому, був побитий
спецпризначенцями в чорній формі та бронежилетах.
Помер Павло Мазуренко 22 грудня в тому ж
реанімаційному відділенні. Лікарі під тиском злочинної
влади причиною смерті назвали двосторонню пневмонію.
Поховали Павла на цвинтарі у місті Вишневому
Київської області. Залишив дружину Лесю та семирічного
сина.
Павлу Мазуренку було 42 роки…

3. Слободян Тарас Ігорович
10 грудня 1982 – грудень 2013
Слободян Тарас родом із міста Тернополя.
Працював у Тернопільському національному
економічному університеті. Був неодружений.
Хлопець перебував на Майдані під час заворушень
у Києві, проте потім безслідно зник. Знайшли його
мертвим у лісі на Сумщині без лівої руки і без пальця
на правій. Тарас Слободян помер від критичної
втрати крові внаслідок вибуху. Точної дати смерті
встановити не вдалось. Відомо лише, що сталось це в
грудні 2013 року.
Поховали Тараса Слободяна 5 березня 2014 року у
Тернополі на Микулинецькому кладовищі.
Слободяну Тарасу був 31 рік…

4. Сеник Роман Федорович
26 липня 1968 — 25 січня 2014
Сеник Роман народився у селі Наконечне Друге
Львівської області, останні роки мешкав у місті Турка
Львівської області. Служив у миротворчій місії
міжнародних сил ООН під час війни в Югославії, був
прапороносцем, отримав бойові нагороди.
На Майдані належав до 29-ї сотні самооборони.
Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського
він отримав важке вогнепальне поранення в плече.
Куля застрягла в легені, руку з роздробленою кісткою
довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5
літрів крові. Помер в київській лікарні через значну
втрату крові.
Похований у рідному селі. Залишив сестру Лесю і
стареньку матір.
Сеник Роману було 45 років…

5. Костенко Ігор Ігорович
31 грудня 1991 — 20 лютого 2014
Костенко Ігор був мешканцем села Зубрець
Бучацького району Тернопільської області. Журналіст
видання «Спортаналітика». Навчався на п’ятому курсі
географічного факультету Львівського національного
університету імені Івана Франка. Був активним
дописувачем української Вікіпедії.
Був убитий на вулиці Інститутській біля
«Жовтневого палацу». У нього влучила куля
снайпера, яка пройшла вище серця Героя.
Костенку Ігорю було 23 роки…

6. Хомяк Віктор Борисович
20 лютого 1958 — 27 січня 2014
Хомяк Віктор був мешканцем с. Голишів Луцького р-ну
Волинської області. Працював охоронцем у приватного
підприємця та господарював. Віктор Борисович був простою,
непоказною людиною. Майдан виявився для нього
важливішим за все, бо щойно побачивши, як у Києві 30
листопада 2013 року побили мирних беззахисних студентів,
сказав: «Я мушу бути там. Я за весь наш Голишів стоятиму!»
Активний учасник Євромайдану. Зранку 27 січня 2014
року його тіло знайшли повішеним на металевій конструкції
«ялинки» на Майдані Незалежності у Києві. За свідченнями
очевидців, на голові і руках було видно численні сліди
катувань. Рідні, близькі, друзі і представники церкви
переконані: чоловік – не самогубця.
Похований у рідному селі. Залишив стареньку матір і доньку
Ірину.
Хомяку Віктору було 55 років…

7. Калиняк Богдан Михайлович
29 січня 1961 — 28 січня 2014
Калиняк Богдан був мешканцем міста Коломиї
Івано-Франківської області. Працював слюсарем на
заводі «Сільмаш», згодом відкрив власний магазин.
Учасник «Помаранчевої революції».
На Майдан приїздив упродовж 2 місяців. З
маленькими перервами по чотири дні стояв на
Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до
неї, щоб відігрітися. Допомагав пораненим, чергував
вночі, пильнував за чистотою. У січні під час
протистоянь на вул. Грушевського потрапив під
струмінь водомету, внаслідок чого захворів. Помер у
госпіталі в Івано-Франківську.
Залишив дружину, доньку, сина і маленьку онуку.
Калиняку Богдану було 52 років, до свого
наступного Дня народження він не дожив 1 день…

8. Бадера Олександр Миколайович
1 січня 1948 — 28 січня 2014
Бадера Олександр був родом із міста Володимира-
Волинська Волинської області. Проживав у Києві.
Захоплювався історією та етнографією, був отаманом
Галицько-Волинського козацтва.
З перших днів Євромайдану він був активним
учасником народного спротиву. Допомагав пораненим та
застудженим, готуючи відвари та настої з трав. Але сам
сильно застудився, коли на Водохреще був облитий
крижаною водою. Крім того отримав сильне отруєння
газами, але все одно не покинув барикади. 22 січня 2014
року на День Соборності біля стадіону «Динамо» на
вулиці Грушевського був сильно побитий силовиками.
Внаслідок отриманих численних травм помер 28 січня.
Похований в селі Мала Солтанівка Васильківського
району Київської області. Залишив чотирьох дітей: трьох
дочок 35, 31 і 27 років та сина 24 років.

9. Войтович Назар Юрійович
2 червня 1996 — 20 лютого 2014
Войтович Назар був мешканцем с. Травневе
Збаразького р-ну Тернопільської області. Навчався у
Тернопільському кооперативному коледжі на
дизайнера. Любив живопис, цікавився козаччиною.
Приїхав на Майдан 20 лютого. Загинув на вул.
Інститутській від снайперської кулі, що влучила в око.
Тіло загиблого перенесли до Михайлівського
Золотоверхого собору. Школа села Травневе тепер
носитиме його ім’я.
Він був наймолодшим серед загиблих. На момент
загибелі Войтович Назар ще не досягнув повноліття –
йому було лише 17 років…

10. Байдовський Сергій Романович
21 серпня 1990 — 20 лютого 2014
Байдовський Сергій був мешканцем міста
Нововолинська Волинської області. Навчався в
університеті «Україна» в Луцьку. Неодружений.
Працював на магістральних нафтопроводах «Дружба».
Однією з останніх цитат на сторінці «Вконтакті» він
написав слова Левка Лук’яненка: «Нація, яка не готова
посилати синів на смерть, не виживе…»
Часто приїздив на Майдан, востаннє приїхав 20
лютого. Того ж дня загинув від пострілу в груди на
вулиці Інститутській. 22 лютого рідні, друзі,
чиновники та тисячі небайдужих людей прощалися з
Сергієм. Тіло Сергія Байдовського поїхало шукати
прихистку у землі села Менчичі Іваничівського
району. Люди дивилися вслід і щиро скандували:
“Герой!”, “Герой!”.
Байдовському Сергію було 23 роки…

11. Мойсей Василь Михайлович
27 березня 1992 — 20 лютого 2014
Василь Мойсей був мешканцем міста Луцька Волинської
області. Народився у с. Зубрець Тернопільської області.
Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у
Луцьку на 4-му курсі. Був активістом організації ВО
«Свобода». Був щирим патріотом, націоналістом.
На Майдан Василь їздив із самого початку. Друг Крук –
так його називали у Волинській сотні Самооборони.
Останній раз він приїхав у Київ разом зі своїми
побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Вранці 20 лютого на
вулиці Інститутській отримав вогнепальне поранення
снайперською кулею в грудну клітку. Хлопця не врятувало
навіть те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля
пошкодила важливі кровоносні судини.
Поховали Героя на Меморіальному комплексі «Вічна
Слава» в Луцьку.
Василю Мойсею був 21 рік…

12. Сольчаник Богдан Зіновійович
25 липня 1985 — 20 лютого 2014
Богдан Сольчаник народився у місті Старий Самбір
Львівської області. У Львові отримав вищу освіту, а згодом
проходив докторську програму у Варшаві, готував до
захисту дисертацію. Богдан викладав на кафедрі нової та
новітньої історії України Українського католицького
університету, був активістом Громадянської мережі
“ОПОРА”.
Це він влітку 2013-го ініціював у Львові акції солідарності з
мешканцями Врадіївки, що повстали проти міліцейського
свавілля. Це він знову – і востаннє – закликав львівських
студентів до мирного протесту, коли стало відомо, що
асоціацію з ЄС не підпишуть.
На Майдан в Київ Богдан приїздив кілька разів. Загинув
від ворожої кулі – на вул. Інститутській, біля готелю
“Україна”.
Похований у рідному місті Старому Самборі Львівської
області. Залишив батьків – Зіновія та Оксану, брата Степана.
Богданові Сольчанику було 28 років…

13. Голоднюк Устим Володимирович
12 серпня 1994 — 20 лютого 2014
Устим Голоднюк мешкав у місті Збараж
Тернопільської області. Навчався у Бережанському
агротехнічному інституті.
На Майдані від листопада. Під час нападу
силовиків 30 листопада був сильно побитий, але
згодом знову повернувся на Майдан. Помер у готелі
«Україна» внаслідок вогнепального поранення в
голову, отриманого на вул. Інститутській біля станції
метро «Хрещатик».
Похований у Збаражі. Іменем Устима названа його
38-а сотня.
Устиму Голоднюку було 19 років…

14. Царьок Олександр Миколайович
2 січня 1959 — 20 лютого 2014
Царьок Олександр був мешканцем села Калинівка
Васильківського району Київської області.
Оборонець Майдану. У першій лаві відтісняв
«Беркут» від барикад. Загинув від вогнепальних
поранень на вулиці Інститутській біля «Жовтневого
палацу». Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
У Олександра залишилось п’ятеро дітей.
Царьку Олександру було 55 років…

15. Точин Роман Петрович
6 серпня 1970 — 20 лютого 2014
Точин Роман був мешканцем міста Ходорова
Жидачівського району Львівської області.
Підприємець, займався будівельним ремонтом.
Приїхав на Євромайдан 1 грудня, після побиття
студентів силовиками. Належав до сотні, що
охороняла першу барикаду на вул. Інститутській.
Загинув від вогнепального поранення в голову. Тіло
ідентифіковане в готелі «Україна».
Похований у Ходорові. Залишив дружину, двоє
дітей і стареньку маму.
Точину Роману було 43 роки…

16. Чміленко Віктор Іванович
4 лютого 1961 — 20 лютого 2014
Чміленко Віктор проживав у селі Борисівка
Бобринецького району Кіровоградської області. Він
був фермером. Ще він був людиною з активною
життєвою позицією: приймав участь у різних мирних
акціях проти порушення прав і свобод людей.
Віктор був активним учасником Кіровоградського
Автомайдану та Євромайдану. Під Кіровоградською
обласною державною адміністрацією на нього було
вчинено напад: один з найманців - «тітушок» ударив
чоловіка молотком по голові, однак, не зважаючи на
це, боротьби Віктор не припинив.
Загинув на вул. Інститутській 20 лютого 2014 року
від кулі снайпера при спробі допомогти побратиму.
Залишив дружину та троє дітей – сина Віктора та
доньок Ірину і Катерину.
Чміленку Віктору було 52 роки…

17. Дворянець Антоніна Григорівна
23 березня 1952 — 18 лютого 2014
Дворянець Антоніна була мешканкою міста
Броварів Київської області. Ліквідатор наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС. Пенсіонерка.
18 лютого приїхала до Києва у справах. Загинула
під час зіткнень на вул. Інститутській. Її тіло виявили
на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській,
біля верхнього входу в метро «Хрещатик». Загинула
від забиття кийками спецпризначенцями міліції.
Залишила сина і двох внучок.
Дворянець Антоніні був 61 рік…

18. Максимов Дмитро В’ячеславович
17 листопада 1994 — 18 лютого 2014
Максимов Дмитро був мешканцем міста Києва. Від
2011 року займався дзюдо в Київському міському
центрі «Інваспорт» (мав вроджені вади слуху),
навчався у Київському фінансово-економічному
коледжі в м. Ірпінь. Був срібним та бронзовим
призером з дзюдо на Дефлімпійських іграх у Софії
2013 року. Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня.
Був на Майдані 18 лютого, прийшов
демократично відстоювати українську державу. За
словами очевидця, під час наступу силовиків врятував
життя кільком хлопцям, прикривши їх від вибуху
бойової гранати. Цим вибухом йому відірвало руку,
помер у Будинку профспілок від втрати крові. Його
тіло декілька днів лежало в Михайлівському
золотоверхому соборі.
Максимову Дмитру було 19 років…

19. Плеханов Олександр Вікторович
7 березня 1991 — 18 лютого 2014
Плеханов Олександр був мешканцем міста
Києва. Студент 5 курсу архітектурного
факультету Київського національного
університету будівництва та архітектури.
Захоплювався танцями.
Помер у 17-й лікарні м. Києва внаслідок
кульового поранення в голову. Не дожив лише два
дні до вручення йому диплому бакалавра.
Плеханову Олександру було 22 роки…

20. Зайко Яків Якович
4 квітня 1940 — 18 лютого 2014
Зайко Яків був білорусом, громадянином України.
Народився у с. Делятичі Гродненської області, Білорусь.
Мешкав у м. Житомирі. Журналіст, редактор газети
«Голос громадянина». У 1989—1993 рр. очолював
Громадянський фронт Житомирщини. Був народним
депутатом України першого скликання. Автор багатьох
історичних і публіцистичних творів, зокрема, серії книг
«Літопис державотворення».
Помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» під час
наступу силовиків на протестуючих на вул.
Інститутській.
Залишив п’ятьох дітей та сімох онуків.
Зайку Яківу було 73 роки…

21. Васільцов Віталій Валерійович
16 листопада 1977 — 18 лютого 2014
Васільцов Віталій був уродженцем с. Гаврилівці
Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької області.
Мешкав у с. Жорнівка Києво-Святошинського району
Київської області. Він був високоморальною людиною.
Закінчив аграрний університет, стажувався за
кордоном. Працював ландшафтним дизайнером.
Він був застрелений 18 лютого на перехресті
вулиць Велика Житомирська і Володимирська в Києві
пострілом із будинку Міністерства внутрішніх справ
України. Куля влучила в живіт. Знаходився в
Олесандрівській (Жовтневій) лікарні на вул.
Шовковичній.
Поховали Віталія 21 лютого 2014 року у Жорнівці,
на похорони прийшли жителі двох сіл – його Жорнівки
і сусіднього села Княжичі. Залишив дружину і двох
донечок — однорічну і семирічну.
Васільцову Віталію було 36 років…

22. Веремій В’ячеслав Васильович
22 лютого 1980 — 19 лютого 2014
Веремій В’ячеслав був мешканцем міста Києва.
Працював журналістом в газеті «Вести».
19 січня на вул. Грушевського від вибуху гранати
отримав тяжку травму ока. 18 лютого вийшов на
роботу після тривалого лікування. Повертаючись на
таксі додому, був зупинений та побитий «тітушками»
на перехресті вул. Великій Житомирській і
Володимирської в Києві. При цьому отримав
вогнепальне поранення в груди. Помер у лікарні
швидкої допомоги. Смерть наступила через втрату
крові та отримання поранень, не сумісних з життям.
Залишив дружину Світлану та 4-річного сина
Максима. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.
Веремію В’ячеславу було 33 роки, до свого
наступного Дня народження він не дожив 3 дні…

23. Клітинський Олександр Іванович
15 травня 1988 — 19 лютого 2014
Олександр Клітинський був родом із села Чернелівці
Деражнянського району Хмельницької області.
З початку грудня 2013 року перебував на Майдані. Був активним
учасником Самооборони. В ніч з 18 на 19 лютого 2014 року під час
пожежі у київському Будинку профспілок знаходився на 7-му
поверсі будівлі, після чого зник. Його та львів’янина Володимира
Топія було тоді офіційно оголошено єдиними загиблими в
результаті цієї пожежі. Його невпізнане тіло знаходилось в морзі
по вул. Оранжерейній до початку квітня. Тим часом друзі
продовжували шукати Олександра, вірили, що він живий. Рідні
Олександра також чекали його повернення додому. На жаль, 8
липня остання надія зникла. По результатах проведеного аналізу
було встановлено, що досі не ідентифікований загиблий – це
Олександр Клітинський.
Як з’ясувалось згодом, ще 5 квітня його захоронили з почестями
на Аскольдовій могилі в Києві. Тоді в останню путь Олександра
проводжали як безіменного Героя Майдану. Він залишив маму,
сестру та двох братів.
Олександру Клітинському було 25 років…

24. Пасхалін Юрій Олександрович
18 січня 1984 — 19 лютого 2014
Юрій Пасхалін народився в місті Сміла Черкаської
області. Навчався в м.Сміла та був вихованцем Школи
олімпійських резервів у Харкові — займався штангою. В
останні роки проживав у Києві, працював на приватному
підприємстві комірником. В житті Юрій був доброю,
щедрою і справедливою людиною.
Під час Революції гідності разом із колегами ходив на
Майдан. 19 лютого отримав три вогнепальні поранення в
спину і одне поранення з пневматичної зброї. Першу
допомогу було надано в Будинку профспілок. Після
підпалу будинку його евакуювали до 18-ї лікарні на
бульварі Шевченка, проте врятувати його не вдалося.
Похований в селі Носачів Смілянського району
Черкаської області. Залишив дружину з 9-річним сином,
маму, двох братів і двох сестер.
За місяць до смерті Юрію виповнилося 30 років…

25. Гурик Роман Ігорович
2 жовтня 1994 — 20 лютого 2014
Роман Гурик проживав у місті Івано-Франківську.
Був студентом філософського факультету у
Прикарпатському університеті.
Загинув 20 лютого на передовій під час зіткнень на
вулиці Інститутській від кулі снайпера у скроню.
Похований у Меморіальному сквері в Івано-
Франківську, поряд із могилами Січових Стрільців.
Роман Гурик пішов із земного життя, маючи лише
19 років – таким юним він залишиться назавжди в
пам’яті людей нашого та всіх прийдешніх поколінь…

26. Жаловага Анатолій Григорович
13 березня 1980 — 20 лютого 2014
Жаловага Анатолій був мешканцем міста Дубляни
Львівської області. Закінчив Львівський державний
університет фізичної культури, спеціалізація —
гандбол. Кандидат в майстри спорту. Працював
будівельником.
Загинув на вулиці Інститутській в Києві від кулі
снайпера, яка влучила йому в голову. Тіло знайшли
на подвір’ї біля Михайлівського собору.
Похований в Дублянах.
Жаловазі Анатолію було 33 роки…

27. Смоленський Віталій Віталійович
5 жовтня 1984 — 20 лютого 2014
Смоленський Віталій був мешканцем села
Фурманка Уманського району Черкаської області.
Останнім часом Віталій жив і працював у Києві.
Загинув під час боїв на київському Майдані
Незалежності, де він, стоячи на передовій, захищав
майбутнє своїх дітей. Тіло виявили на подвір’ї біля
Михайлівського собору.
Похований у рідному селі Фурманка. Залишив
двох маленьких синів.
Смоленському Віталію було 29 років…

28. Храпаченко Олександр
Володимирович
18 вересня 1987 — 20 лютого 2014
Храпаченко Олександр був мешканцем міста
Рівного. За освітою був театральним режисером.
Захоплювався мандрівництвом, скелелазінням.
Член Волинської сотні самооборони Майдану.
Загинув від кулі снайпера, яка прошила ключицю,
пройшла через легені і потрапила в печінку. Стався
секундний крововилив в мозок, смерть була
миттєвою.
Храпаченку Олександру було 26 років…

29. Кіпіані Давид
28 червня 1980 — 21 лютого 2014
Кіпіані Давид був грузином, громадянином Грузії. Член
молодіжного руху «Вільна зона» та партії «Єдиний
Національний Рух».
Зранку 20 лютого разом з товаришем Дато пішов на
барикади. Кілька годин готували коктейлі Молотова, встигли
заправити десь 250 пляшок. Повернулись до намету. Потім
Давид пішов допомагати переносити поранених і загиблих.
Заболіло серце. Попросили у дівчат-волонтерок валідол.
Посмоктав пігулку. Начебто відпустило. Повернувся до свого
намету. А потім, вже під вечір, вирішив прогулятись
Хрещатиком.
Пізно ввечері його було знайдено непритомним у підземному
переході, на вулиці Хрещатик у Києві, біля однієї з барикад, що
були зведені біля ЦУМу. Врятувати життя Давида Кіпіані
медикам не вдалося: близько першої години ночі 21 лютого, у
кареті швидкої допомоги він помер від зупинки серця.
Похований у Тбілісі. Залишив дружину і півторарічного сина.
Кіпіані Давиду було 33 роки…

30. Зубенко Владислав Віталійович
22 квітня 1991 — 28 лютого 2014
Зубенко Владислав був мешканцем м. Харкова.
Працював на Південній залізниці. Цікавився
історичною реконструкцією.
На Майдан приїхав у лютому в лицарських
обладунках, зголосився до сотні самооборони.
Отримав кульове поранення 20 лютого на вул.
Інститутській, коли щитом прикривав поранених.
Лікарі, волонтери, всі близькі та небайдужі люди
боролися за його життя, проте 28 лютого він помер у
лікарні.
Похований у Харкові.
Зубенку Владиславу було 22 роки…

31. Бура Ольга Василівна
22 липня 1986 - 10 березня 2014
Бура Ольга народилася в селі Ріпнів Буського
району Львівської області. Проживала в селі Журатин
Буського району Львівської області.
Починаючи з 24 листопада 2013 року, брала
активну участь в акціях протесту в Києві. На Майдані
провела всі три місяці. Вона допомагала «Морській
сотні» Самооборони, стояла у сторожі, працювала на
складі та на кухні. До столиці Ольга Бура поїхала зі
своїм чоловіком і завжди була поруч із ним. Померла
в київській лікарні 10 березня 2014 року через рану,
отриману на Майдані.
Поховали дівчину 13 березня у селі Ріпнів, де та
народилася.
Бурій Ользі було 27 років…

32. Гаджа Петро Миронович
3 липня 1966 – 22 березня 2014
Гаджа Петро родом із міста Рахова Закарпатської
області. Проживав у Києві.
На Майдані був з перших днів. Брав участь в
нічних чергуваннях, входив до 8-ої сотні
Самооборони. Під час подій під Верховною Радою
отруївся газом. Товариші хотіли дати респіратор, але
він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий». Зрештою в
кінці лютого потрапив до лікарні. Майже місяць
лікувався від газових опіків бронхів та легень. Петра
виписали з лікарні, він збирався в санаторій, але за
кілька днів помер.
Поховали Петра Мироновича 25 березня у
Броварському районі. Залишив дружину Марину та
19-річного сина Костянтина. Ще залишилась
старенька мама Марія Миколаївна (1938 р.н.), яка
мешкає у селі під Полтавою.
Гаджі Петру було 47 років…

33. 2 грудня 1971— 22 грудня 2013
Мазуренко Павло Анатолійович
Павло Мазуренко народився в м. Любар, що в
Житомирській області. Певний час був прописаний та
проживав в Криму в Сакському районі, потім переїхав до
Києва. Мав вищу освіту, яку здобув на радіотехнічному
факультеті Київського політехнічного інституту.
Працював у сфері ІТ-технологій програмістом та web-
дизайнером.
18 грудня, коли чоловік йшов додому, був побитий
спецпризначенцями в чорній формі та бронежилетах.
Помер Павло Мазуренко 22 грудня в тому ж
реанімаційному відділенні. Лікарі під тиском злочинної
влади причиною смерті назвали двосторонню пневмонію.
Поховали Павла на цвинтарі у місті Вишневому
Київської області. Залишив дружину Лесю та семирічного
сина.
Павлу Мазуренку було 42 роки…

34. Слободян Тарас Ігорович
10 грудня 1982 – грудень 2013
Слободян Тарас родом із міста Тернополя.
Працював у Тернопільському національному
економічному університеті. Був неодружений.
Хлопець перебував на Майдані під час заворушень
у Києві, проте потім безслідно зник. Знайшли його
мертвим у лісі на Сумщині без лівої руки і без пальця
на правій. Тарас Слободян помер від критичної
втрати крові внаслідок вибуху. Точної дати смерті
встановити не вдалось. Відомо лише, що сталось це в
грудні 2013 року.
Поховали Тараса Слободяна 5 березня 2014 року у
Тернополі на Микулинецькому кладовищі.
Слободяну Тарасу був 31 рік…

35. Сеник Роман Федорович
26 липня 1968 — 25 січня 2014
Сеник Роман народився у селі Наконечне Друге
Львівської області, останні роки мешкав у місті Турка
Львівської області. Служив у миротворчій місії
міжнародних сил ООН під час війни в Югославії, був
прапороносцем, отримав бойові нагороди.
На Майдані належав до 29-ї сотні самооборони.
Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського
він отримав важке вогнепальне поранення в плече.
Куля застрягла в легені, руку з роздробленою кісткою
довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5
літрів крові. Помер в київській лікарні через значну
втрату крові.
Похований у рідному селі. Залишив сестру Лесю і
стареньку матір.
Сеник Роману було 45 років…

36. Костенко Ігор Ігорович
31 грудня 1991 — 20 лютого 2014
Костенко Ігор був мешканцем села Зубрець
Бучацького району Тернопільської області. Журналіст
видання «Спортаналітика». Навчався на п’ятому курсі
географічного факультету Львівського національного
університету імені Івана Франка. Був активним
дописувачем української Вікіпедії.
Був убитий на вулиці Інститутській біля
«Жовтневого палацу». У нього влучила куля
снайпера, яка пройшла вище серця Героя.
Костенку Ігорю було 23 роки…

37. Хомяк Віктор Борисович
20 лютого 1958 — 27 січня 2014
Хомяк Віктор був мешканцем с. Голишів Луцького р-ну
Волинської області. Працював охоронцем у приватного
підприємця та господарював. Віктор Борисович був простою,
непоказною людиною. Майдан виявився для нього
важливішим за все, бо щойно побачивши, як у Києві 30
листопада 2013 року побили мирних беззахисних студентів,
сказав: «Я мушу бути там. Я за весь наш Голишів стоятиму!»
Активний учасник Євромайдану. Зранку 27 січня 2014
року його тіло знайшли повішеним на металевій конструкції
«ялинки» на Майдані Незалежності у Києві. За свідченнями
очевидців, на голові і руках було видно численні сліди
катувань. Рідні, близькі, друзі і представники церкви
переконані: чоловік – не самогубця.
Похований у рідному селі. Залишив стареньку матір і доньку
Ірину.
Хомяку Віктору було 55 років…

38. Калиняк Богдан Михайлович
29 січня 1961 — 28 січня 2014
Калиняк Богдан був мешканцем міста Коломиї
Івано-Франківської області. Працював слюсарем на
заводі «Сільмаш», згодом відкрив власний магазин.
Учасник «Помаранчевої революції».
На Майдан приїздив упродовж 2 місяців. З
маленькими перервами по чотири дні стояв на
Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до
неї, щоб відігрітися. Допомагав пораненим, чергував
вночі, пильнував за чистотою. У січні під час
протистоянь на вул. Грушевського потрапив під
струмінь водомету, внаслідок чого захворів. Помер у
госпіталі в Івано-Франківську.
Залишив дружину, доньку, сина і маленьку онуку.
Калиняку Богдану було 52 років, до свого
наступного Дня народження він не дожив 1 день…

39. Бадера Олександр Миколайович
1 січня 1948 — 28 січня 2014
Бадера Олександр був родом із міста Володимира-
Волинська Волинської області. Проживав у Києві.
Захоплювався історією та етнографією, був отаманом
Галицько-Волинського козацтва.
З перших днів Євромайдану він був активним
учасником народного спротиву. Допомагав пораненим та
застудженим, готуючи відвари та настої з трав. Але сам
сильно застудився, коли на Водохреще був облитий
крижаною водою. Крім того отримав сильне отруєння
газами, але все одно не покинув барикади. 22 січня 2014
року на День Соборності біля стадіону «Динамо» на
вулиці Грушевського був сильно побитий силовиками.
Внаслідок отриманих численних травм помер 28 січня.
Похований в селі Мала Солтанівка Васильківського
району Київської області. Залишив чотирьох дітей: трьох
дочок 35, 31 і 27 років та сина 24 років.

40. Войтович Назар Юрійович
2 червня 1996 — 20 лютого 2014
Войтович Назар був мешканцем с. Травневе
Збаразького р-ну Тернопільської області. Навчався у
Тернопільському кооперативному коледжі на
дизайнера. Любив живопис, цікавився козаччиною.
Приїхав на Майдан 20 лютого. Загинув на вул.
Інститутській від снайперської кулі, що влучила в око.
Тіло загиблого перенесли до Михайлівського
Золотоверхого собору. Школа села Травневе тепер
носитиме його ім’я.
Він був наймолодшим серед загиблих. На момент
загибелі Войтович Назар ще не досягнув повноліття –
йому було лише 17 років…

41. Байдовський Сергій Романович
21 серпня 1990 — 20 лютого 2014
Байдовський Сергій був мешканцем міста
Нововолинська Волинської області. Навчався в
університеті «Україна» в Луцьку. Неодружений.
Працював на магістральних нафтопроводах «Дружба».
Однією з останніх цитат на сторінці «Вконтакті» він
написав слова Левка Лук’яненка: «Нація, яка не готова
посилати синів на смерть, не виживе…»
Часто приїздив на Майдан, востаннє приїхав 20
лютого. Того ж дня загинув від пострілу в груди на
вулиці Інститутській. 22 лютого рідні, друзі,
чиновники та тисячі небайдужих людей прощалися з
Сергієм. Тіло Сергія Байдовського поїхало шукати
прихистку у землі села Менчичі Іваничівського
району. Люди дивилися вслід і щиро скандували:
“Герой!”, “Герой!”.
Байдовському Сергію було 23 роки…

42. Мойсей Василь Михайлович
27 березня 1992 — 20 лютого 2014
Василь Мойсей був мешканцем міста Луцька Волинської
області. Народився у с. Зубрець Тернопільської області.
Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у
Луцьку на 4-му курсі. Був активістом організації ВО
«Свобода». Був щирим патріотом, націоналістом.
На Майдан Василь їздив із самого початку. Друг Крук –
так його називали у Волинській сотні Самооборони.
Останній раз він приїхав у Київ разом зі своїми
побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Вранці 20 лютого на
вулиці Інститутській отримав вогнепальне поранення
снайперською кулею в грудну клітку. Хлопця не врятувало
навіть те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля
пошкодила важливі кровоносні судини.
Поховали Героя на Меморіальному комплексі «Вічна
Слава» в Луцьку.
Василю Мойсею був 21 рік…

43. Сольчаник Богдан Зіновійович
25 липня 1985 — 20 лютого 2014
Богдан Сольчаник народився у місті Старий Самбір
Львівської області. У Львові отримав вищу освіту, а згодом
проходив докторську програму у Варшаві, готував до
захисту дисертацію. Богдан викладав на кафедрі нової та
новітньої історії України Українського католицького
університету, був активістом Громадянської мережі
“ОПОРА”.
Це він влітку 2013-го ініціював у Львові акції солідарності з
мешканцями Врадіївки, що повстали проти міліцейського
свавілля. Це він знову – і востаннє – закликав львівських
студентів до мирного протесту, коли стало відомо, що
асоціацію з ЄС не підпишуть.
На Майдан в Київ Богдан приїздив кілька разів. Загинув
від ворожої кулі – на вул. Інститутській, біля готелю
“Україна”.
Похований у рідному місті Старому Самборі Львівської
області. Залишив батьків – Зіновія та Оксану, брата Степана.
Богданові Сольчанику було 28 років…

44. Голоднюк Устим Володимирович
12 серпня 1994 — 20 лютого 2014
Устим Голоднюк мешкав у місті Збараж
Тернопільської області. Навчався у Бережанському
агротехнічному інституті.
На Майдані від листопада. Під час нападу
силовиків 30 листопада був сильно побитий, але
згодом знову повернувся на Майдан. Помер у готелі
«Україна» внаслідок вогнепального поранення в
голову, отриманого на вул. Інститутській біля станції
метро «Хрещатик».
Похований у Збаражі. Іменем Устима названа його
38-а сотня.
Устиму Голоднюку було 19 років…

45. Царьок Олександр Миколайович
2 січня 1959 — 20 лютого 2014
Царьок Олександр був мешканцем села Калинівка
Васильківського району Київської області.
Оборонець Майдану. У першій лаві відтісняв
«Беркут» від барикад. Загинув від вогнепальних
поранень на вулиці Інститутській біля «Жовтневого
палацу». Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
У Олександра залишилось п’ятеро дітей.
Царьку Олександру було 55 років…

46. Точин Роман Петрович
6 серпня 1970 — 20 лютого 2014
Точин Роман був мешканцем міста Ходорова
Жидачівського району Львівської області.
Підприємець, займався будівельним ремонтом.
Приїхав на Євромайдан 1 грудня, після побиття
студентів силовиками. Належав до сотні, що
охороняла першу барикаду на вул. Інститутській.
Загинув від вогнепального поранення в голову. Тіло
ідентифіковане в готелі «Україна».
Похований у Ходорові. Залишив дружину, двоє
дітей і стареньку маму.
Точину Роману було 43 роки…

47. Чміленко Віктор Іванович
4 лютого 1961 — 20 лютого 2014
Чміленко Віктор проживав у селі Борисівка
Бобринецького району Кіровоградської області. Він
був фермером. Ще він був людиною з активною
життєвою позицією: приймав участь у різних мирних
акціях проти порушення прав і свобод людей.
Віктор був активним учасником Кіровоградського
Автомайдану та Євромайдану. Під Кіровоградською
обласною державною адміністрацією на нього було
вчинено напад: один з найманців - «тітушок» ударив
чоловіка молотком по голові, однак, не зважаючи на
це, боротьби Віктор не припинив.
Загинув на вул. Інститутській 20 лютого 2014 року
від кулі снайпера при спробі допомогти побратиму.
Залишив дружину та троє дітей – сина Віктора та
доньок Ірину і Катерину.
Чміленку Віктору було 52 роки…

48. Дворянець Антоніна Григорівна
23 березня 1952 — 18 лютого 2014
Дворянець Антоніна була мешканкою міста
Броварів Київської області. Ліквідатор наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС. Пенсіонерка.
18 лютого приїхала до Києва у справах. Загинула
під час зіткнень на вул. Інститутській. Її тіло виявили
на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській,
біля верхнього входу в метро «Хрещатик». Загинула
від забиття кийками спецпризначенцями міліції.
Залишила сина і двох внучок.
Дворянець Антоніні був 61 рік…

49. Максимов Дмитро В’ячеславович
17 листопада 1994 — 18 лютого 2014
Максимов Дмитро був мешканцем міста Києва. Від
2011 року займався дзюдо в Київському міському
центрі «Інваспорт» (мав вроджені вади слуху),
навчався у Київському фінансово-економічному
коледжі в м. Ірпінь. Був срібним та бронзовим
призером з дзюдо на Дефлімпійських іграх у Софії
2013 року. Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня.
Був на Майдані 18 лютого, прийшов
демократично відстоювати українську державу. За
словами очевидця, під час наступу силовиків врятував
життя кільком хлопцям, прикривши їх від вибуху
бойової гранати. Цим вибухом йому відірвало руку,
помер у Будинку профспілок від втрати крові. Його
тіло декілька днів лежало в Михайлівському
золотоверхому соборі.
Максимову Дмитру було 19 років…

50. Плеханов Олександр Вікторович
7 березня 1991 — 18 лютого 2014
Плеханов Олександр був мешканцем міста
Києва. Студент 5 курсу архітектурного
факультету Київського національного
університету будівництва та архітектури.
Захоплювався танцями.
Помер у 17-й лікарні м. Києва внаслідок
кульового поранення в голову. Не дожив лише два
дні до вручення йому диплому бакалавра.
Плеханову Олександру було 22 роки…

51. Зайко Яків Якович
4 квітня 1940 — 18 лютого 2014
Зайко Яків був білорусом, громадянином України.
Народився у с. Делятичі Гродненської області, Білорусь.
Мешкав у м. Житомирі. Журналіст, редактор газети
«Голос громадянина». У 1989—1993 рр. очолював
Громадянський фронт Житомирщини. Був народним
депутатом України першого скликання. Автор багатьох
історичних і публіцистичних творів, зокрема, серії книг
«Літопис державотворення».
Помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» під час
наступу силовиків на протестуючих на вул.
Інститутській.
Залишив п’ятьох дітей та сімох онуків.
Зайку Яківу було 73 роки…

52. Васільцов Віталій Валерійович
16 листопада 1977 — 18 лютого 2014
Васільцов Віталій був уродженцем с. Гаврилівці
Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької області.
Мешкав у с. Жорнівка Києво-Святошинського району
Київської області. Він був високоморальною людиною.
Закінчив аграрний університет, стажувався за
кордоном. Працював ландшафтним дизайнером.
Він був застрелений 18 лютого на перехресті
вулиць Велика Житомирська і Володимирська в Києві
пострілом із будинку Міністерства внутрішніх справ
України. Куля влучила в живіт. Знаходився в
Олесандрівській (Жовтневій) лікарні на вул.
Шовковичній.
Поховали Віталія 21 лютого 2014 року у Жорнівці,
на похорони прийшли жителі двох сіл – його Жорнівки
і сусіднього села Княжичі. Залишив дружину і двох
донечок — однорічну і семирічну.
Васільцову Віталію було 36 років…

53. Веремій В’ячеслав Васильович
22 лютого 1980 — 19 лютого 2014
Веремій В’ячеслав був мешканцем міста Києва.
Працював журналістом в газеті «Вести».
19 січня на вул. Грушевського від вибуху гранати
отримав тяжку травму ока. 18 лютого вийшов на
роботу після тривалого лікування. Повертаючись на
таксі додому, був зупинений та побитий «тітушками»
на перехресті вул. Великій Житомирській і
Володимирської в Києві. При цьому отримав
вогнепальне поранення в груди. Помер у лікарні
швидкої допомоги. Смерть наступила через втрату
крові та отримання поранень, не сумісних з життям.
Залишив дружину Світлану та 4-річного сина
Максима. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.
Веремію В’ячеславу було 33 роки, до свого
наступного Дня народження він не дожив 3 дні…

54. Клітинський Олександр Іванович
15 травня 1988 — 19 лютого 2014
Олександр Клітинський був родом із села Чернелівці
Деражнянського району Хмельницької області.
З початку грудня 2013 року перебував на Майдані. Був активним
учасником Самооборони. В ніч з 18 на 19 лютого 2014 року під час
пожежі у київському Будинку профспілок знаходився на 7-му
поверсі будівлі, після чого зник. Його та львів’янина Володимира
Топія було тоді офіційно оголошено єдиними загиблими в
результаті цієї пожежі. Його невпізнане тіло знаходилось в морзі
по вул. Оранжерейній до початку квітня. Тим часом друзі
продовжували шукати Олександра, вірили, що він живий. Рідні
Олександра також чекали його повернення додому. На жаль, 8
липня остання надія зникла. По результатах проведеного аналізу
було встановлено, що досі не ідентифікований загиблий – це
Олександр Клітинський.
Як з’ясувалось згодом, ще 5 квітня його захоронили з почестями
на Аскольдовій могилі в Києві. Тоді в останню путь Олександра
проводжали як безіменного Героя Майдану. Він залишив маму,
сестру та двох братів.
Олександру Клітинському було 25 років…

55. Пасхалін Юрій Олександрович
18 січня 1984 — 19 лютого 2014
Юрій Пасхалін народився в місті Сміла Черкаської
області. Навчався в м.Сміла та був вихованцем Школи
олімпійських резервів у Харкові — займався штангою. В
останні роки проживав у Києві, працював на приватному
підприємстві комірником. В житті Юрій був доброю,
щедрою і справедливою людиною.
Під час Революції гідності разом із колегами ходив на
Майдан. 19 лютого отримав три вогнепальні поранення в
спину і одне поранення з пневматичної зброї. Першу
допомогу було надано в Будинку профспілок. Після
підпалу будинку його евакуювали до 18-ї лікарні на
бульварі Шевченка, проте врятувати його не вдалося.
Похований в селі Носачів Смілянського району
Черкаської області. Залишив дружину з 9-річним сином,
маму, двох братів і двох сестер.
За місяць до смерті Юрію виповнилося 30 років…

56. Гурик Роман Ігорович
2 жовтня 1994 — 20 лютого 2014
Роман Гурик проживав у місті Івано-Франківську.
Був студентом філософського факультету у
Прикарпатському університеті.
Загинув 20 лютого на передовій під час зіткнень на
вулиці Інститутській від кулі снайпера у скроню.
Похований у Меморіальному сквері в Івано-
Франківську, поряд із могилами Січових Стрільців.
Роман Гурик пішов із земного життя, маючи лише
19 років – таким юним він залишиться назавжди в
пам’яті людей нашого та всіх прийдешніх поколінь…

57. Жаловага Анатолій Григорович
13 березня 1980 — 20 лютого 2014
Жаловага Анатолій був мешканцем міста Дубляни
Львівської області. Закінчив Львівський державний
університет фізичної культури, спеціалізація —
гандбол. Кандидат в майстри спорту. Працював
будівельником.
Загинув на вулиці Інститутській в Києві від кулі
снайпера, яка влучила йому в голову. Тіло знайшли
на подвір’ї біля Михайлівського собору.
Похований в Дублянах.
Жаловазі Анатолію було 33 роки…

58. Смоленський Віталій Віталійович
5 жовтня 1984 — 20 лютого 2014
Смоленський Віталій був мешканцем села
Фурманка Уманського району Черкаської області.
Останнім часом Віталій жив і працював у Києві.
Загинув під час боїв на київському Майдані
Незалежності, де він, стоячи на передовій, захищав
майбутнє своїх дітей. Тіло виявили на подвір’ї біля
Михайлівського собору.
Похований у рідному селі Фурманка. Залишив
двох маленьких синів.
Смоленському Віталію було 29 років…

59. Храпаченко Олександр
Володимирович
18 вересня 1987 — 20 лютого 2014
Храпаченко Олександр був мешканцем міста
Рівного. За освітою був театральним режисером.
Захоплювався мандрівництвом, скелелазінням.
Член Волинської сотні самооборони Майдану.
Загинув від кулі снайпера, яка прошила ключицю,
пройшла через легені і потрапила в печінку. Стався
секундний крововилив в мозок, смерть була
миттєвою.
Храпаченку Олександру було 26 років…

60. Кіпіані Давид
28 червня 1980 — 21 лютого 2014
Кіпіані Давид був грузином, громадянином Грузії. Член
молодіжного руху «Вільна зона» та партії «Єдиний
Національний Рух».
Зранку 20 лютого разом з товаришем Дато пішов на
барикади. Кілька годин готували коктейлі Молотова, встигли
заправити десь 250 пляшок. Повернулись до намету. Потім
Давид пішов допомагати переносити поранених і загиблих.
Заболіло серце. Попросили у дівчат-волонтерок валідол.
Посмоктав пігулку. Начебто відпустило. Повернувся до свого
намету. А потім, вже під вечір, вирішив прогулятись
Хрещатиком.
Пізно ввечері його було знайдено непритомним у підземному
переході, на вулиці Хрещатик у Києві, біля однієї з барикад, що
були зведені біля ЦУМу. Врятувати життя Давида Кіпіані
медикам не вдалося: близько першої години ночі 21 лютого, у
кареті швидкої допомоги він помер від зупинки серця.
Похований у Тбілісі. Залишив дружину і півторарічного сина.
Кіпіані Давиду було 33 роки…

61. Зубенко Владислав Віталійович
22 квітня 1991 — 28 лютого 2014
Зубенко Владислав був мешканцем м. Харкова.
Працював на Південній залізниці. Цікавився
історичною реконструкцією.
На Майдан приїхав у лютому в лицарських
обладунках, зголосився до сотні самооборони.
Отримав кульове поранення 20 лютого на вул.
Інститутській, коли щитом прикривав поранених.
Лікарі, волонтери, всі близькі та небайдужі люди
боролися за його життя, проте 28 лютого він помер у
лікарні.
Похований у Харкові.
Зубенку Владиславу було 22 роки…

62. Бура Ольга Василівна
22 липня 1986 - 10 березня 2014
Бура Ольга народилася в селі Ріпнів Буського
району Львівської області. Проживала в селі Журатин
Буського району Львівської області.
Починаючи з 24 листопада 2013 року, брала
активну участь в акціях протесту в Києві. На Майдані
провела всі три місяці. Вона допомагала «Морській
сотні» Самооборони, стояла у сторожі, працювала на
складі та на кухні. До столиці Ольга Бура поїхала зі
своїм чоловіком і завжди була поруч із ним. Померла
в київській лікарні 10 березня 2014 року через рану,
отриману на Майдані.
Поховали дівчину 13 березня у селі Ріпнів, де та
народилася.
Бурій Ользі було 27 років…

63. Гаджа Петро Миронович
3 липня 1966 – 22 березня 2014
Гаджа Петро родом із міста Рахова Закарпатської
області. Проживав у Києві.
На Майдані був з перших днів. Брав участь в
нічних чергуваннях, входив до 8-ої сотні
Самооборони. Під час подій під Верховною Радою
отруївся газом. Товариші хотіли дати респіратор, але
він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий». Зрештою в
кінці лютого потрапив до лікарні. Майже місяць
лікувався від газових опіків бронхів та легень. Петра
виписали з лікарні, він збирався в санаторій, але за
кілька днів помер.
Поховали Петра Мироновича 25 березня у
Броварському районі. Залишив дружину Марину та
19-річного сина Костянтина. Ще залишилась
старенька мама Марія Миколаївна (1938 р.н.), яка
мешкає у селі під Полтавою.
Гаджі Петру було 47 років…