1. МАЛІТІЛА
СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ
розробила викладач
Прилуцького агротехнічного коледжу
Дронь Вікторія Василівна

2. План опрацювання нового матеріалу
1. Астероїди.
2. Комети, метеори, боліди.
3. Метеорити, кратери, астроблеми.
4. Етапи формування нашої планетної системи.

3. 1. Чому планети велетні виділено в окрему групу?
2. Що собою являє Велика Червона Пляма
Юпітера?
3. Чому систему «Плутон — Харон» можна назвати
подвійною планетою?
4. Скільки супутників у Сонячній системі? Які з
них мають розміри, співмірні з розмірами
Місяця?
Повторимо!

4. Космічне сміття - сукупність штучних об'єктів та
їхніх фрагментів у космосі, які не функціонують, але
здатні пошкодити або навіть зруйнувати штучний
супутник чи міжпланетну станцію.
Правило Тиціуса-Боде, емпірична формула за якою
наближено описували відстань між планетами
Сонячної системи та Сонцем (середні радіуси орбіт)
Запропонував Тиціус, а практично використав Боде.
Для Нептуна не використовують.
Йоган Тиціус
Йоганн Елерт Боде

5. Термін астероїд (від дав.-гр. ἀστεροειδής —
«зіркоподібний», з ἀστήρ — «зірка» та εῖ̓δος — «вид,
зовнішність, якість») було введено Вільямом
Гершелем.
Астероїд або мала планета — невелике небесне тіло
діаметром від 50 км до 1000 км, що складається зі
скельних порід або заліза та нікелю.
Орбіти більшості астероїдів знаходяться між орбітами
Марса і Юпітера (так званий Головний пояс
астероїдів), вважають, що вони залишилися після
формування Сонячної системи. Загальна кількість —
більше 100 тис., але загальна маса становить лише
кілька сотих від маси Землі.

6. Головний пояс астероїдів
Складається
приблизно з
50 000 астероїдів.
Ширина поясу —
від 100 до 300
млн. км.
В ньому є
порожнини, в яких
є менше
астероїдів.

7. Характерна оцінка размірів для різних класів
малих тел Сонячної системи
Пилинки
Метероїди Астероїди
Комети

8. Пояс астероїдів Відкрив у 1766 році
німецький астроном Йоган Тиціус.

9. Перший астероїд
1 січня 1801 року
Джузеппе Піацці помітив
зіркоподібний об'єкт,
який повільно рухався
небосхилом. Цю першу з
малих планет або
астероїдів назвали іменем
античної богині
плодючості - Церера.

10. Карликова планета Церера
Церера — найближча
до Землі карликова
планета, вона віддалена
від Землі на відстань у
263 млн км. Відкрита 1
січня 1801 року
італійським
астрономом Джузеппе
Піацці .
Розташована в поясі
астероїдів.

11. Карликова планета Плутон і Харон
друга за розмірами, після
з Ериди, карликова
планета. Спочатку Плутон
класифікувався як
планета, проте зараз він
вважається одним з
найбільших об'єктів
(можливо, найбільшим) в
поясі Койпера.

12. Карликова планета Ерида (в центрі) та її
супутник Дизномія (лівіше)
Дизномія
Ериду було відкрито 21 жовтня
2003 року Майком Е. Брауном із
Каліфорнійського
технологічного інституту,
ЧедвікомТрухільо з
обсерваторії Джеміні і Девідом
Рабіновіцем з Єльського
університету.
Діаметр Ериди — близько 2330
км.
Знаходиться в Розсіяному диску

13. Карликова планета Макемаке
Об'єкт відкритий 31
березня 2005 року групою,
очолюваною Майклом
Брауном.
На відміну від інших
великих транснептунових
об'єктів, у Макемаке поки
не виявлено супутників, а
тому його маса і щільність
залишаються
невизначеними.
Знаходиться в поясі
Койпера.

14. Карликова планета Хаумеа з
супутниками Хііакі і Намака
Має сильно витягнуту
форму і період
обертання навколо
своєї осі близько 4
годин. Має 2
супутники з періодами
обертаня Хііакі 34
доби і Намака 49 діб.
Названа на честь
гавайської богині
плодючості та
дітородження Хаумеа.
Знаходиться в поясі
Койпера.

15. Астероїдам присвоюють номери (в порядку
відкриття) і назви.
Спочатку їх називали іменами богинь грецької і
римської міфології (1 Церера, 2 Паллада, З
Веста, 52 Європа, 64 Кібела, 16 Психея).
Згодом астрономи звернулися до міфів інших
народів, стали використовувати жіночі імена
(224 Оксана, 265 Анна, 558 Кармен, 1180 Рита,
2202 Пеле), імена видатних учених, географічні
назви та ін. (1822 Копернік, 2001 Ейнштейн,
1709 Україна, 876 Геометрія, 1154 Астрономія,
2171 Київ, 2427 Кобзар).

16. Порівняння розмірів 10 великий
астероїдів з місяцем
1 – Церера (карликова планета), 2 – Паллада, 3 – Юнона, 4 –Веста,
5 – Астрея, 6 – Геба, 7 – Ірида, 8 – Флора, 9 – Метіда, 10 – Гігея.

17. Паллада
Відкрита
28 березня 1802 року
Генріхом Вільгельмом
Ольберсом
Найбільший астероїд
Один оберт навколо
власної осі астероїд
здійснює за 7,8 год.

18. Юнона
Відкрита
1 вересня 1804 року
Карлом Людвигом
Гардінгом
Один оберт навколо
власної осі астероїд
здійснює за 0,3004 доби.

19. Веста
Відкрита
29 березня 1807 року
Генріхом Вільгельмом
Ольберсом
Найяскравіший
астероїд
Один оберт навколо
власної осі астероїд
здійснює за 3,63
Юліанські роки.

20. Астрея
Відкрив К. Л. Хенке 8
грудня 1845 року.
Поверхня володіє
великою відбивною
здатністю.
Складається з суміші
нікелю-заліза з
силікатами магнію та
заліза.
Спрощене порівняння розмірів
Астреї та карликової планети
Церери

21. Геба
Відкрив К. Л. Хенке 1 липня1847 року.

22. Ірида
Відкрив Джон Хінд 13
серпня 1847 року.
Один оберт навколо
власної осі астероїд
здійснює за 3,68
Юліанські роки.

23. Відкрив Джон Хінд 18
жовтня1847 року.
Один оберт навколо
власної осі астероїд здійснює
за 3,27 Юліанські роки.
Флора

24. Метіда
Відкрив Ендрю
Грехемон 25 квітня
1848 року.
Один оберт навколо
власної осі астероїд
здійснює за 3,69
Юліанські роки.

25. Відкрив Аннібале де
Гіспаріс 12 квітня 1849 року.
Один оберт навколо
власної осі астероїд здійснює
за 5,56 Юліанських років.
ГІГЕЯ
Анімована орбіта Гігеї відносно
орбіт земних планет та Юпітера

26. Деякі астероїди мають свої супутники
Астероїд Іда та його супутник Дактіль

27. Астероїди існують поза головним поясом:
Навколоземні астероїди - мають орбіти, що
проходять неподалік земної орбіти (як усередині її,
так і зовні).
Троянські астероїди - пов'язані силою тяжіння з
Юпітером, і синхронізовані з ним у русі. Вони або
випереджають або відстають від планети-гіганта в її
орбітальному русі.
Кентаври — це астероїди, орбіти яких лежать між
орбітами Юпітера та Нептуна.
Вулканоїди — гіпотетичні астероїди, які можуть
мати орбіту в динамічно стабільній зоні між 0,08 і
0,21 а.о. від Сонця, тобто, всередині орбіти Меркурія.

28. Класифікація навколоземних астероїдів
За характеристиками орбіт
навколоземні астероїди поділяють
на три основні групи:
група Атона,
група Аполлона,
група Амура.
До навколоземних належать
також нечисленні астероїди групи
Атіри, орбіти яких повністю
лежать всередині земної орбіти.

29. група Атона
Астероїди, орбіти яких в
перигелії майже торкаються
орбіти Землі.
Перший астероїд групи було
названо на честь
давньоєгипетського
монотеїстичного бога Атона.
Тому атонцям заведено
надавати назви за іменами
давньоєгипетських божеств.
За станом на 1 серпня 2010
року виявлено 579 астероїдів.
Найбільший серед них — 2100
Ра-Шалом — має діаметр
близько 2,3 км.
Схема внутрішньої частини Сонячної
системи (із орбітою Марса включно). Орбіти
атонців позначено світло-зеленим кольором

30. група Аполлона
Група навколоземних
астероїдів, що отримала
назву від першого її
представника —
астероїда 1862 Аполлон.
Перетинають земну
орбіту із зовнішньої
сторони (їх перигелій на
відстані менше 1 а.о.) Зеленим кольором помічені орбіти
астероїдів групи Аполлона, на фоні
орбіт внутрішніх планет Сонячної
Системи

31. група Амура
Відомо понад 2000
астероїдів групи Амура, з
них майже 200 мають
постійний номер, а понад
60 - власну назву.
Амури, як і інші
навколоземні астероїди,
невеликі за розмірами.
Найбільший серед них,
1036 Ганімед, має
діаметр 38 км.
Перетинають земну
орбіту з внутрішньої
сторони. Зеленим кольором позначено приблизне
розташування орбіт астероїдів групи Амура на
тлі орбіт внутрішніх планет Сонячної Системи,
червоним позначено Марс

33. Троянські астероїди Юпітера (троянці, греки)
Троянські астероїди Юпітера - група астероїдів, що знаходяться в
околицях точок Лагранжа L4 і L5 Юпітера в орбітальному резонансі
1:1. Ці астероїди називають по іменах персонажів Троянської війни,
описаних в Іліаді.
Існує традиція називати астероїди навколо точки L4 іменами
грецьких героїв, а навколо точки L5 - захисників Трої. Гектор і
Патрокл виявилися «не на своїх місцях», оскільки ця традиція
склалася пізніше.
«Ахейський табір» (або «Греки»): (588) Ахіллес, (624) Гектор, (659)
Нестор, (911) Агамемнон, (1143) Одиссей, (1404) Аякс, (1437)
Діомед, (1583) антилохів , (1647) Менелай та ін Випереджають
Юпітер на 60 °.
«Троянський табір» (або власне «Троянці»): (617) Патрокл, (884)
Пріам, (1172) Еней, (1173) Антифа, (1208) Троїл и др. - відстають на
60 °.
Всього на жовтень 2010 року відкрито 1733 троянців в точці L5 і
2793 греків в L4.

34. Це група астероїдів поясу
Койпера, що рухається навколо
Сонця по орбіті Нептуна в 60 °,
попереду - точка L4 або позаду
- точка L5 нього, перебуваючи
в одній з двох точок Лангранжа
орбіти Нептуна.
В даний час відомо тільки сім
астероїдів даної групи, шість з
яких знаходяться поблизу точки
Лагранжа L4, яка лежить в 60 °
попереду планети на відстані
близько 5 млрд км від Нептуна
Троянські астероїди Нептуна (англ. Neptune trojan)
Троянські астероїди Нептуна
поблизу точки L4, поруч для
порівняння показані плутіно

35. Троянські астероїди Марса - це група астероїдів, що
рухається навколо Сонця по орбіті Марса в 60 °,
попереду L4 або позаду L5 нього, перебуваючи в
одній з двох точок Лагранжа марсіанської орбіти.
Астероїди на орбіті
Марса (показаний
червоним): група L5
(велика яскраво-зелена
область трохи вище
планети) і група L4
(невелика блакитна
область трохи нижче
планети)

36. Кентаври (помаранчевий колір)
Група нестійких планетоїдів чи астероїдів, що переходять одну
або дві орбіти газових планет і мають тривалість життя
декілька мільйонів років. Їх орбіти займають проміжне
положення між астероїдами головного поясу та об'єктами
поясу Койпера.
Відомі Кентаври:
Хірон (Кентавр відкритий, 1977 рік)
Фолос (1992 р)
Несасс (1993 р.)
Асболос (1995 р)
Харікло (1997 р)
Гайлономе (1995 р)
Амукос (2002 р)

37. Положення відомих об'єктів в Сонячній системі-
кентаври помаранчеві, пояс Койпера зелений, і газові
планети сині, трояни Нептуна жовті, Троянські
астероїди рожеві

38. Транснептунові об'єкти
Небесні тіла які обертаються по орбіті навколо Сонця
за орбітою Нептуна.
Транснептунові об'єкти утворюють :
•Пояс Койпера
•Розсіяний диск
•Хмару Оорта.

39. Порівняльні розміри
найбільших ТНО і Землі
Дізномія
Еріда Плутон
Гідра
Харон
Нікта
Макемаке Хаумеа
Намака
Хііакі

40. Пояс Койпера
Джерард Койпер

41. Пояс Койпера
Область Сонячної системи за орбітою Нептуна
(30 а. о. від Сонця) приблизно до відстані 50 а. о.
До 2005 року відомо більше 800 об'єктів поясу
Койпера, які поділяються на наступні категорії:
Класичні об'єкти
Резонансні об'єкти
Розсіяні об'єкти (бродяги)
Об'єкти поясу Койпера за складом є льодом з
невеликими домішками органічних речовин, тобто
близькі до кометної речовини.

42. Більшість відомих об'єктів поясу Койпера мають велику піввісь в
діапазоні приблизно між 35 і 48 а.о. (червоні і сині об'єкти на
діаграмі). Вважається, що кентаври (показані жовтим) і об'єкти
розсіяного диска (сірі) раніше теж розташовувалися в поясі Койпера,
але були розсіяні Нептуном всередину і назовні

43. (англ. scattered disk/disc, термін упроваджений Ма́ртіном
Да́нканом і Ге́ролдом Ле́вінсоном, 1997) — віддалений
регіон нашої Сонячної системи, слабко заселений малими
тілами, що складаються восновному з криги.
Такі тіла називають об'єктами розсіяного диску (SDO,
scattered disk object), вони відносяться до підмножини
великої родини транснептунових об'єктів (ТНО).
Внутрішня область розсіяного диску перекривається з
поясом Койпера, а його зовнішня межа простягається
значно далі від Сонця й набагато вище і нижче екліптики,
ніж це характерно для інших тіл Сонячної системи.
Розсіяний диск

44. Розсіяний диск і об'єкти поясу Койпера

46. Гіпотетична область Сонячної системи, що є джерелом
комет з довгим періодом обертання.
Інструментально існування хмари Оорта не
підтверждено, однак численні непрямі факти вказують
на її існування.
Вперше ідея існування такої хмарності була висунута
естонським астрономом Ернстом Епіком у 1932 році, а
потім теоретично розроблялася нідерландським
астрофізиком Яном Оортом у 1950-х, на честь котрого
туманність і було названо.
Деякі астрономи вважають Седну об'єктом
внутрішньої частини хмари Оорта.
Хмара Оорта

47. Комети (комета - з грец. “довговолоса”)
Світила туманного вигляду з довгим блідим хвостом –
вважалися в минулому провісницями всіляких бід і воєн.
Мають ядро, кому (атмосфера) та хвіст.
Ядро являє собою малу планету, що складається з каменю,
пилу і криги.
Кома і хвіст комети — це наслідки випаровування ядра комети
під дією сонячного випромінювання.
Прилітають вони до Сонця з величезної кометної хмари, так
званої хмари Оорта.
Комети поділяються на:
Короткоперіодичні (період до 200 років);
Довгоперіодичні.

48. Анімація руху комети по еліптичній орбіті навколо зірки.
Голубим кольором позначено газовий хвіст, сірим —
твердотілий хвіст.

49. Галлея
найбільш відома яскрава комета, період обертання 75-76 років

50. Енке
Період обертання 3,3 роки

51. Бееллі
Період обертання 6,65 років

52. Туттля
Період обертання 13,58 років

53. Темпеля 1
Період обертання 5,52 років

54. Довгоперіодичні
МакНота (С/2009 R1)
Донаті
Комета МакНота (C/2006 P1)
Комета Хейла — Боппа (C/1995 O1)

55. Анімаційна ілюстрація відмінностей між
метеороїдом, метеором і метеоритом

56. Метеороїд
або метеорне тіло — небесне тіло, проміжне за
розміром між космічним пилом і астероїдом.
Видимий слід метеороїда, який увійшов у атмосферу
Землі, називається метеором, а метеороїд, що впав на
поверхню Землі — метеоритом.

57. Саме явище падіння тіла з космосу, називається метеором,
якщо воно не яскравіше — 4-ї зоряної величини, в іншому
випадку (яскравіше або помітні кутові розміри тіла) —
болідом.
Космічне тіло до падіння називається метеорним тілом і
класифікується за астрономічними ознаками, наприклад, це
може бути комета або астероїд.
Аналогічні падінню метеорита явища на інших планетах і
небесних тілах звичайно називаються просто зіткненнями між
небесними тілами.
Основними компонентами метеоритної речовини є залізо-
магнезіальні силікати й нікелисте залізо. Розповсюджені
мінерали, що входять у силікати метеоритної речовини, - це
олівіни і піроксени.

58. Болід
(фр. bolide , від грец. βολίς, βολίδος — метальний спис) —
великий вогняно-яскравий метеор.
Болідом називається досить рідкісне явище - летюча по небу
вогненна куля.
Це явище спричиняється вторгненням у щільні шари
атмосфери великих твердих частинок, які називаються
метеоритними тілами.

59. Метеорит
(від грец. μετέωρος, «підвішений у повітрі») — тверде тіло
небесного походження, що впало на поверхню Землі з космосу.
Більшість знайдених метеоритів мають вагу від декількох
грамів до декількох кілограмів. Найбільший зі знайдених
метеоритів — Гоба (Намібія 1920 рік).

60. Класифікація метеоритів
•Кам'яні
•Залізо - кам'яні
•Залізні (майже цілком складаються з нікелистого
заліза (90-91% Fe), з невеликою домішкою фосфору та
кобальту, і містять невеликі кількості мінералів у
вигляді включень).

61. Метеорити
Кам’яний
хондрит
Залізний
метеорит
Залізно-
кам’яний
метеорит

62. В 1908 році над Підкам’яною Тунгускою пролетів яскравий
болід. Вибухова хвиля поклала дерева на площі діаметром
більше 100 км.
Вчені не знайшли практично ніяких останків самого боліда.
Швидше за все, Тунгуський метеорит був кометою або
невеликим (~30 м) астероїдом, що врізався в Землю.

63. Сіхоте-Алінський метеорит

64. Авве є найбільшим нині відомим
енстантитовим метеоритом.

65. Метеорний дощ (метеорний потік)
Природне явище, під час якого можна побачити численні
метеори, що летять ніби з однієї точки на небосхилі.
Першопричиною метеорних дощів є комети, що обертаються
навколо Сонця.
Першопричиною метеорних потоків є комети, що обертаються
навколо Сонця. Для переважної більшості метеорних потокі
ідентифіковано їх батьківські комети. Уламки від них на
протязі всієї орбіти формують метеорний рій. Метеорний потік
спостерігається в разі перетину орбіти Землі та метеорного
рою. Метеори у потоці летять практично паралельними
шляхами, але внаслідок ефекту перспективи здається, начебто
вони вилітають з однієї невеликої ділянки неба, яку називають
площею радіації.

66. Метеорні потоки
Кватрантиди (1 січня – 5 січня )

67. Метеорні потоки
Персеїди (17 червня -24 серпня )

68. Метеорні потоки
Леоніди (14 листопада - 21 листопада )

69. Етапи формування нашої планетної системи
Часом частинки газу та пилу об'єднувались в невеликі холодні
тверді тіла – планетезималі (від англ. Planet – планети,
infinitesimal – нескінченно мала величина).
Три етапи формування протопланетного диска:
1. Початковий розмір газопилової хмари перевищував сучасний розмір планетної
системи, а його хімічний склад відповідав складу міжзоряних туманностей – 99
% газу і 1 % пилових частинок розмірами від 0,1 мкм до 1 мм.
2. Завершилось формування тонкого пилового шару – пилового субдиска. Далі
частинки збільшуються у розмірах, зіштовхуються одна з одною, злипаються. І
коли густина пилу стає вищою за густину газу в десятки разів, пиловий диск
переходить у стан гравітаційної нестійкості, за якої навіть дуже маленькі
згустки, що виникли випадково, не розсіюються, а, навпаки, з часом стають ще
більшими.
3. Внаслідок обертання утворені згустки не можуть одразу стиснутись до густини
твердих тіл. Але, зіштовхуючись один з одним, вони об'єднуються і все більше
ущільнюються. В результаті утворюється рій допланетних тіл різного розміру –
планетезималі.