Se ha denunciado esta presentación.
Utilizamos tu perfil de LinkedIn y tus datos de actividad para personalizar los anuncios y mostrarte publicidad más relevante. Puedes cambiar tus preferencias de publicidad en cualquier momento.

Пересування по льодовому рельєфу, страховка.

3.800 visualizaciones

Publicado el

Пересування по льодовому рельєфу, страховка.

Publicado en: Deportes
  • Sé el primero en comentar

Пересування по льодовому рельєфу, страховка.

  1. 1. Гірський клуб “ЕКСТРЕМ”, м. Львів Курс лекцій “Школа альпінізму” (Початкова підготовка - 1) (Підготовлено на основі книжки “Школа альпінізму” під редакцією П. П. Захарова) Лекція №9 Пересування польодовому рельєфу,організація страховки
  2. 2. Значна частина гір, що представляє інтерес для альпіністів,знаходиться вище снігової лінії - нижньої межі зони вічних снігів. У зонільодовиків на висотах вище 3000 м ми навіть влітку стикаємося зі снігом тальодом. Лід у високогірї неоднорідний і сильно відрізняється за кольором,твердістю, вязкістю, щільністю, тобто за вмістом повітря, до того ж вінсхильний до впливу температурних перепадів.Основні види льоду - льодовиковий, або фірновий, і натічний, що утворився іззамерзлої води. Фірновий лід більш-менш в’язкий через різнозернистістьструктури і насиченість повітрям. Натічний ж в залежності від температуриявляє собою більш-менш однорідну (гомогенну) масу.Постійно змінні погодні умови, підвищена небезпека в разі негоди і тривалийрух в розрідженому повітрі вимагають від альпініста, що потрапив в зону вічнихльодів, великого досвіду і гарною психофізичної підготовки. Важкий рюкзак приходінні по льоду ускладнює рух.Ходіння по льоду через відсутність природних точок опори вимагаєзагостреного відчуття рівноваги. Це повязано ще і з тим, що лід не єприродним видом рельєфу в повсякденному житті. З льодом, з льодовоїтехнікою людина зустрічається тільки в горах.
  3. 3. ЛЬОДОВЕ СПОРЯДЖЕННЯЗростаюча складність альпіністських маршрутів вимагає застосуваннясучасної техніки в повному її обсязі, включаючи арсенал технічнихпристосувань. Його основне призначення - забезпечення безпеки. Деколипромислове спорядження повністю не задовольняє зростаючих потребальпіністів. Цю прогалину спортсмени заповнюють, виготовляючи саморобнеспорядження. Застосування випадкових матеріалів, прагнення донеобгрунтованого полегшення спорядження, недотримання технологічних вимогпри зварюванні і термічній обробці часто стають причиною аварійної ситуації.Саморобне спорядження необхідно випробовувати за методикою УІАА. Требавраховувати динамічний характер критичних навантажень, додаючи деякийзапас міцності на непередбачені обставини.Зауважимо, що швидкість і безпека сходження, значне зниження фізичнихнавантажень у спортсменів багато в чому залежать від спорядження. Особливоважливо сучасне спорядження і техніку вводити на початкових етапах навчання.Спорядження для альпіністів повинно бути ретельно відібрано, випробувано,перевірено і підігнано. Кожен альпіністи підбирає технічні засоби, з огляду насвій ріст, пропорції, а також складність, крутість і стан маршруту.Техніка пересування по льоду заснована на відносно малій твердості льодовогорельєфу, що дозволяє використовувати гострі, що впиваються в лід предмети.До них насамперед належать кішки і льодоруб, а для забезпечення безпеки -льодобури.
  4. 4. Кішки бувають жорсткі, шарнірні, спеціальні(платформи). Виготовляються вони методомштампування з високоякісних сплавів хрому,нікелю, молібдену. Кішки вітчизняноговиробництва звичайно виготовляються зі сталіЗОХГСА. Для дуже складних льодових маршрутіввживаються ковані кішки. В даний час широкозастосовуються 12-зубі кішки, хоча зустрічаютьсяі 8 -, 10 - і 14-зубі. Їх вага від 550 до 1000 гр.Спеціальні, моделі з високоміцних сталей добретримають і на скелях. Середня висота зубів - 35мм. Кішки з короткими зубами (20-30 мм)використовуються для дуже твердого льоду, а здовгими (40-50 мм) - для фірну і щільного снігу(мал. 115).Мал. 115. Види альпіністських кішок:
  5. 5. Льодоруб повинен відповідати ряду вимог, тому що від його якості часто залежать надійність проходження маршруту, безпека. Складається він з трьох основних частин: головки, рукоятки і штичка (мал. 116). Головка виготовляється з високоміцних сплавів хрому, нікелю, молібдену, інших спеціальних сплавів і сталей. Дзьоб сучасних льодорубів зігнутий, що дозволяє проходити дуже круті льодові і фірнові маршрути. Дзьоб гострий, тонкий, з щербинами знизу. Зазублини збільшуються від кінця дзьоба до рукоятки. Другий кінець головки являє собою вигнуту лопатку, призначену для рубки сходинок, чищення від крихти льоду та снігу, інших цілей. Тому лопатка з обох сторін заточена під кутом 45- 50 °. Отвір у голівці призначений для страховки льодорубу. Льодоруб використовується для опори при русі, рубкиМал. 116. Види Мал. 117. Види головок льодорубів: сходинок, організації страховки тальодорубів: а - нормальні, зручні для самостраховки, а також для різних кріпленьа - довгий - для сніговихмаршрутів; вирубування сходинок; в рятувальних роботах. Зараз такожб - короткий - для б - для подолання застосовуються льодоруби з різноюкомбінованих маршрутів льодових стін; геометрією дзьоба і змінним кутом нахилу в - зі змінними частинами (мал. 117). головки
  6. 6. Рукоятка льодорубу - овальної форми, виготовляється з трубки, покритоїтеплоізолюючим і вологостійким синтетичним матеріалом або гумою. Длярукоятки використовуються сплави металів, що відрізняються спеціальнимимеханічними властивостями. Кращі сучасні зразки льодорубів витримуютьнавантаження до 1600 кг (вимоги УІАА - не менше 400 кг). Внутрішня порожнинарукоятки заповнена дуже легким матеріалом, адсорбує звукові хвилі, завдякичому вдається уникнути неприємного звуку при ударах льодорубу об скелі і лід.Зараз також в ходу фібергласові або спеціальні волокнисті рукоятки. Деревянірукоятки вже не застосовуються.Штичок льодоруба, або наконечник, часто забезпечений отвором для різнихдопоміжних цілей. Рукоятка і штичок мають плавний перехід.Довжина льодорубу залежить від зросту альпініста і від маршруту. Длякомбінованих скельно-льодових маршрутів застосовуються льодоруби зкороткими ручками (60 см), а для снігових маршрутів з довгими (85-90 см). Вагасучасних льодорубів коливається в залежності від довжини і габаритів в межах650-850 м.
  7. 7. Айсбайль відрізняється від льодорубу тільки конструкцією головки, замість лопатки має бойок. Таким чином, айсбайль служить перехідним пристроєм між льодорубом і молотком (мал. 118). Льодовий молоток найчастіше використовується на комбінованих маршрутах з протяжними льодовими ділянками. Має сильно вигнутий дзьоб. Радіус вигину дзьоба молотка для вертикальних льодових ділянок дорівнює довжині рукоятки. Довжина рукоятки перевищує довжину скельних молотків і досягає 35-45 см. Рукоятка виготовляється з високоміцних металевих трубок. Головка точно центрована. Дзьоб з гострими зубцями добре Мал. 118. Айсбайль заточений, при ударі не вібрує. Деякі моделі забезпечені пластиною із зубчиками, що укріплена під гумовою рукояткою молотка. Пластина забезпечує мінімальну ймовірність провертання дзьоба при бічному навантаженні і оберігає від можливих ударів рукою об лід. Для твердого льоду використовуються короткі, дуже тонкі дзьоби з маленькими зубчиками, а для фірну - довгий, досить товстий дзьоб з великими зубцями (мал. 119). Вага сучасних молотків від 370 до 790 грам.Мал. 119. Льодовий молоток
  8. 8. Заточка льодобураЛьодовий інструмент
  9. 9. Льодові гаки. В якості основної точкистраховки на льоду застосовуєтьсяльодобурний гак. Окремі особливості йогоконструкції продиктовані зручністюкористування і практично не позначаються наміцності гака, встановленого на льоду. Станльоду (від пористого молодого глетчерногодо натічного) впливає також мало.Мал. 120. Типи льодових гаківДля натічного льоду треба зробитизастереження, що стосується ріжучої частинигака. Тут велике значення має точністьзаточування ріжучої частини гака, і якщопята ріжучих крайок не опущена (мал. 120),гак у лід не піде. Навіть якщо з великимизусиллями вдасться ввернути гак, то в льодунавколо гака зявляються внутрішні напруги іпри ривку може відбутися виколювання лінзльоду.
  10. 10. Гак з правильно заточеною ріжучої кромкою легко від руки йде у лід. За данимивипробувань, льодобури витримують навантаження до 1500 кг.Крім підвищеної і стабільної міцності до числа достоїнств льодобурних гаківможна віднести і можливість встановлення їх практично в будь-якому місцільодового схилу. Також встановлено, що льодобурні гаки краще витримуютьдовготривалі статичні навантаження, ніж короткочасні імпульсні. Винахід іповсюдне впровадження льодобурних гаків стало новим етапом у розвиткуальпінізму, відбилося на виборі і тактиці проходження маршрутів.Вушко гака виконується в різних видах. Вона може бути таким що хитається, щоплаває, з привареною ручкою для зручності загвинчування, що опускається потілу гака, дистанційна. Вушко повинне мати міцність не менше 1500 кг.Перед закручуванням льодобуру потрібно лопаткою льодорубу зняти верхнійрихлий шар льоду у місці закручування. Закручувати льодобур треба обережно.Якщо він перестав закручуватись, можливо він вперся у камінь чи скелю.Закручування гака треба припинити і попробувати знову закручувати його у лідзмістивши на 5-10 см. Камінь ви не просвердлите, а льодобур буде безнадійнозіпсований.Якщо льодобур закручений не повністю, то на нього одягається петля зкарабіном (вузли удавка, стремено) впритик до льоду, і через карабінздійснюється страховка.Велику небезпеку несе витаювання льодобурів, спричинене їх нагріваннямсонячним промінням. Тому закручені льодобури необхідно присипати снігом чильодом.
  11. 11. Льодовий якір (айс-фі-фі). Для подолання схилів великої крутизни іноді використовують льодовий якір. Варіанти якорів відрізняються один від одного наявністю або відсутністю лопатки, а також різними модифікаціями ручки. Лопатка призначена для подолання снігових карнизів, бергшрундів, для інших допоміжних цілей (зачистки сходинок, "кишень", чищення льоду під льодобури). Один із цікавих варіантів - розбірний льодовий якір, де гострий дзьоб ховається всередину ручки. Льодовий якір повинен витримувати навантаження не менше 150 кг беза поломок і залишкової деформації. Як і льодобурний гак, він визначив якісний стрибок у льодовій техніці. Мал. 121. Льодовий якір - айс-фі-фі: в а - дзьоб; б - ручка з мякою облеткою; в – шарнір (якщо розбірний); б г – кріплення петлі г
  12. 12. ПІДГОТОВКА СПОРЯДЖЕННЯ. ПЕРЕНОСКА І ЗБЕРІГАННЯНеобхідно ретельно перевірити і підготувати льодове спорядження.Перш за все треба перевірити кішки - чи немає мікро тріщин і поломок. Гарнеприлягання кішок до черевика - важлива передумова для впевненого руху. Кішкивважаються добре підігнаними, коли зуби розташовані по ранту черевика і якщокішка не спадає з піднятого вгору черевика навіть не будучи привязаною.Передні зуби повинні виступати на 25-30 мм. Більш довгі зуби при ходінні накішках перевантажують мускулатуру ніг, перешкоджають надійному лазінню.Занадто короткі зуби не здатні виконувати своїх функцій (мал. 122). Кішкикріпляться до черевиків тросом, ременями або пятковим кріпленням на зразокгірськолижного. Рекомендується користуватися ременями з синтетичнихматеріалів. Основна вимога - ремені повинні бути гнучкими, міцними, надійними,не повинні міняти своєї довжини при намоканні і зміні температури, не замерзатина морозі. Довжина кожного ременя близько 170 см. Вони бувають з двох частинабо суцільними. Пряжка або вузол повинні перебувати з зовнішнього бокучеревика, щоб випадково не зачепитися за неї зубом кішки. При інших способахкріплення до черевика кішки слід підстраховувати ременем або тасьмою навкологомілки. Мал. 122. Кріплення кішок до черевиків: а - фіксація носкового ременя; б - пряжка з зовнішнього боку черевика; в - фіксуючий вузол; г - пяткова скоба
  13. 13. На підходах кішки кріпляться до рюкзака зовні, що дозволяє швидко надіти абозняти їх. Носити кішки пристебнутими до поясу не рекомендується: при падінніможна отримати травму.Льодоруб перед сходженням також піддають ретельному огляду. Принеобхідності треба заточити дзьоб, лопатку, штичок. Коротко про способи носінняі кріплення льодорубу (мал. 123). а). Коротка петля, привязана до отвору в головці. Переваги: надійно тримається в руці у випадку зависання, зручно рубати сходинки на льоду, проходити льодові стіни лазінням. Недоліки: легко поранитися при падінні, важко перекласти льодоруб з однієї руки в іншу, звільнити руку для виконання того чи іншого прийому. б). Використання темляка. Переваги:льодоруб застрахований, зручно тримати його в руці. Недоліки: легко поранитисяу випадку падіння, важко передати з руки в руку, незручно використовувати привільному лазіння, при організації страховки.в). Довга петля для привязування льодорубу до грудної обвязці. Переваги:льодоруб надійно застрахований, його не втратиш, легко передати з руки в руку.Недоліки: довга петля під час руху може чіплятися за виступи і плутатися,льодорубом можна поранитися у випадку падіння.
  14. 14. Стосовно до умов іноді доводиться вибирати між деякими труднощами привиконанні технічного прийому (коли льодоруб закріплений) і можливістю втратитильодоруб, якщо він не підстрахований.На підходах, там, де (по рельєфу) немає потреби в льодорубі як у додатковійточці опори, його переносять привязаним ззаду до рюкзака. Там же, де рельєфчасто змінюється і настільки ж часто змінюється потреба в льодоруби як опорі,його зручніше носити зверху під однією з лямок рюкзака, випускаючи ручку підрукою - збоку.Льодові гаки на сходженні розміщуються на ременях грудної обвязки абонижньої системи. Але при падінні або ковзанні можна поранитися зубцями гаків.Альпіністи придумали своєрідну кобуру - на зуби гаків надягають поліетиленовіпробки.Одяг повинен бути акуратно підігнаним і заправленим. Не рекомендується одяг зсинтетичних тканин, що має малий коефіцієнт тертя (балоній). Обовязковірукавиці, захисні окуляри, каска.
  15. 15. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПЕРЕСУВАННЯ ПО ЛЬОДУПерш ніж стати на кішки, альпініст повинен добре освоїти техніку ходіння по льодубез кішок. Треба чітко уявити собі різницю у русі по льоду - натічному і пористому,чистому і з камінчиками, ранковому та денному. Межа крутизни схилу, по якомуможна пересуватися без кішок, залежить від льоду і від типу черевиків. При будь-якому русі - підйомі, траверсі, спуску - обовязкова щільна постановка підошви черевиків на льодову поверхню. Слід уникати ковзних рухів, постановки ноги на рант або на пяту. Льодоруб використовується як додаткова точка опори (мал. 124). Без кішок можливо пересуватися по схилах до 10-15°. В залежності від крутизни льодові схили підрозділяються на легкі (до 30°), середньої складності (35-50°), важкі (60 - 80°), дуже важкі (85° і більше). Такий поділ, однак, вельми умовний: на льоду шкала труднощів не може бути застосована, оскільки можна Мал. 124. Рух по льоду без кішок; льодоруб як створити в будь-якому місці необхідні точки додаткова точка опори опори і страховки.
  16. 16. Кожен крок у кішках по льоду повинен бути акуратним. Піднімати і опускати кішкутреба не чіпляючи зубами за лід, без „шаркання” ноги, ногу ставити щільно,відразу на всі зуби кішки (мал. 125).Мал. 125. Правильна постава ніг у кішках на різному рельєфіКоли зуби загнані в лід, повертати ступню небезпечно! Ступні розгорнуті, щобзабезпечити зчеплення всіх зубів з льодом. Широка постановка ніг створюєкращу стійкість і не дозволяє чіпляти кішками за штани або черевики.Рух вперед на некрутих схилах здійснюється без додаткових пристосувань, щодопомагають зберегти рівновагу. Ширина кроку повинна бути такою, щобзабезпечити спокійне перенесення тіла з однієї ноги на іншу.
  17. 17. Завжди намагаються мати не менше двох точок опори. На крутих схилахпересуваються в три такти. При русі впираються льодорубом в схил (мал. 126).Мал. 126. Положення льодорубу при підйомі(спуску) на передніх зубах
  18. 18. При ходінні в кішках рекомендується використовувати нерівності схилу: країтріщин, поглиблення, горби. Необхідно прагнути полегшити навантаження нагомілковостопні суглоби.Напрямок руху від орієнтиру до орієнтиру вибирається з урахуванням місцевості,більшої надійності й економії сил. На підйомах краще йти зигзагом під кутом 40-60°, а на спуску - прямо вниз, по лінії падіння води. Прямо в лоб йдуть по схилах,коли можна ставити ступню усіма зубами на схил, або по схилах такої крутизни,коли використовуються передні зуби кішок.Стрибків на кішках треба уникати. Якщо це необхідно, стрибати треба так, щобнавантаження розподілялася на всі вертикальні зуби і щоб альпініст відразупісля стрибка зайняв стійке становище.Якщо кішки забиваються мокрим снігом, спостерігається підлип, що утворюєплатформи зі снігу, кішки треба очищати. Оббивають сніг рукояткою льодорубу.Ходіння у кішках - основний спосіб пересування по льоду, тому краще шліфуватиіндивідуальну техніку і різні сучасні технічні прийоми, ніж вирубувати сходинки.Треба памятати істину: поки що альпініст пристосовується до гори, це альпінізм,коли ж він починає пристосовувати гору під себе, це будівельні роботи.У всіх випадках діє основне правило альпінізму: безпека понад усе!
  19. 19. ТЕХНІКА РУХУ У КІШКАХПідйоми. По некрутому льодовому схилу (20-30°)піднімаються на кішках прямо вгору. Ноги при цьомуставлять на лід щільно, з легким ударом. Ступнятрохи розгорнута носками назовні - ялинкою. Чимкрутіше схил, тим більше треба розгорнути носки нігв сторони. Крок робиться коротше звичайного, аступні ставляться ширше.На схилах крутизною 30-40° піднімаються навскісвгору зигзагоподібною лінією. Льодоруб - на поготові,аналогічно підйому по сніговому схилу. Переноситиногу треба вище, щоб не зачепити зубами кішки зачеревик іншої ноги. Зигзагоподібний підйом дозволяєпісля повороту змінити навантаження нагомілковостопні суглоби і мязи ніг.Мал. 127. Правильне положення передніх зубів кішок на схилахрізної крутизни
  20. 20. Повороти здійснюють наступним чином. Стоячи, наприклад, на правій нозі, требавпертися штичком льодорубу в схил. У цьому випадку головка льодорубу вправій, а рукоятка в лівій руці. Необхідно перенести ліву ногу назад-вліво,розгорнувши носок у зворотному напрямку. Потім, стоячи на лівій нозі, перенестиправу вліво-вгору і, вже стоячи на обох ногах, змінити положення льодорубу. Прицьому права тримає за ручку, а ліва - за головку.Підйом по крутих схилах (40-60°) здійснюється в лоб, прямо вгору на передніхзубах кішок. При цьому необхідна самостраховка льодорубом. Про способизастосування льодорубу поговоримо пізніше. Зараз звернемо увагу напостановку ніг. На кожному кроці, перш ніж вбивати зуби кішок, потрібно піднятиногу так, щоб носок був опущений трохи вниз. Потім провести вбивання і злегкаопустити пяту. Ступня повинна бути майже горизонтальна, тобто пята трохипіднята, як показано на мал. 127. Пяту нижче горизонтальної лінії не опускати!Зуби кішок вбивають одним коротким, спрямованим сильним ударом. Ногинавантажують плавно, уникаючи різких рухів. Положення тіла вертикальне. Насхил не лягати. Крок зручний, невеликий. Ступні паралельні одна одній. Ноги наширині плечей.Якщо зуби відразу вбити не вдалося, крок не вийшов, то повторно вбивають їхтрохи в стороні від початкового місця. Треба уникати шкрябаючих рухів на льоду.Постановка кішок на бічні зуби виключена.Звернемо увагу, що така техніка застосовується для жорстких кішок, що маютьпередні зуби. Використання шарнірних кішок з мякими підошвами дуже втомлюєальпініста. Крім чистої техніки альпіністові необхідні і добре треновані ноги.
  21. 21. При підйомі (спуску) обличчям до схилу на ділянках крутизною до 65° льодорубтримають впоперек грудей, в положенні "самозатримання". Дзьоб встромляютьна лід на рівні голови, після чого роблять перший крок. Підйом відбувається вритмі трьох тактів: підняти і увігнати льодоруб; підняти і загнати (вбити) зубикішки лівої ноги; підняти і вбити зуби кішки правої ноги. Потім цикл повторюється.Рука, що спирається на льодоруб, тримає рукоятку близько до схилу, а рука, щостворює протисилу, охоплює голівку, забезпечуючи стійке положення льодорубу івиключаючи його хитання з боку в бік. У цьому випадку необхідна філіграннатехніка, тому що при перенесенні льодорубу на нове місце вгору відсутня третяточка опори. Якщо одна з кішок прослизає або втрачає опору, центр ваги відразузміщується, і тіло у рівновазі утримується тільки льодорубом. Тому в моментпереносу льодорубу не можна допускати прослизання кішок.Техніку проходження льодових стін розглянемо трохи нижче, тому що різниця восновному полягає в застосуванні додаткових засобів для рук і ніг.
  22. 22. Траверси. На некрутих схилах (до 30°) траверсом йдуть боком до схилу. Ногипаралельні або розгорнуті півялинкою. Льодоруб служить точкою опори (мал.128).На більш крутих схилах льодоруб беруть так, щоб штичок упирався в схил.Нижня по схилу нога розгорнута півялинкою. Обличчя спрямовано у бік руху(мал. 129). При траверсі рекомендується забивати кішки легким ударом,акцентуючи постановку розгорнутої півялинкою ноги. Льодоруб також може бутив положенні "на поготові". Мал. 128. Траверс некрутого схилу і 129. Траверс спиною до схилу-півялинкою правильна постановка ніг
  23. 23. Траверс більш крутого схилу (до 50°) може здійснюватися спиною від схилу.Носки ніг спрямовані вниз. Втикаючи штичок льодорубу в схил позаду себе, ногипереставляють приставним кроком у три такти (мал. 130).Дуже круті схили траверсують обличчям до схилу на передніх зубах кішок.Льодоруб тримають впоперек грудей, у положенні "на поготові". Траверсвиконують в три такти в такий спосіб. Спершу забивають у лід дзьоб льодорубу.Потім, наприклад, при траверсі вправо праву ногу вбивають на ширину кроку влід. При надійному контакті передніх зубів правої ноги з льодом вбивають,притримуючись льодоруба, ліву ногу поруч з правою. Потім цикл повторюється.Ширина кроку тим менше, чим крутіше схил.На фірнових схилах іноді для вбивання в твердий сніг краще використовуватилопатку льодорубу. У цьому випадку його треба тримати так, як показано на мал.131. Мал. 131. Положення льодорубу Мал. 130. Траверс крутого схилу при самостраховці на фірновому приставним кроком схилі
  24. 24. Спуски. На некруті схилах йдуть прямо вниз, використовуючи льодоруб як точкуопори (мал. 132). На більш крутих схилах (до 40°) зазвичай йдуть в положенніспиною до схилу. Ноги ставлять на схил носками вниз. Льодоруб в положенні "напоготові". Ноги вбивають у лід акцентованими короткими ударами від коліна(мал. 133) Мал. 132. Спуск прямо - вниз з опорою Мал. 133. Спуск з самостраховкою на льодоруб льодорубом
  25. 25. Для спуску з льодових стін застосовують дюльфер. Всі організаційні заходи іпорядок спуску аналогічні прийому на скелях, однак ноги слід ставити набагатоширше, щоб не зачепитися зубами кішок за черевики або штани. На спускуможна використовувати прийом "льодоруб - перила", що особливо виправдовуєсебе на коротких крутих важких ділянках. Після кожних двох кроків рука, щоковзає в цей час по рукоятці, займає вихідне положення, і дзьоб врубається в лід.Якщо на дзьобі гострі зубчики, такий спосіб цілком надійний, тому що льодорубдобре тримає (мал. 134).Мал. 134. Прийом "льодоруб - Мал. 135. Рух і самостраховка на гостромуперила" - використовується на спуску льодовому гребені
  26. 26. Підйом по льодовому каміну або вузькій тріщині виконується аналогічно підйомупо скельному каміну, тільки тут він полегшений застосуванням кішок і льодорубу.На гострому льодовому гребені ноги легше ставити по обидві сторони його,розгорнувши носки вниз. Льодорубом впираються в гребінь. Кроки невеликі (мал.135). Якщо гребінь не дуже загострений, а ширину має приблизно рівну шириніступні, одну ногу треба ставити на гребінь, а іншу-на схил. Гострі гребенізвичайно зрубують так, щоб зявилася сходинка.На схилах крутизною понад 60°, а на твердому льоду і на менш крутих схилахдля надійного проходження необхідно три точки опори. У руках повинні бутивідповідні пристосування: льодоруби, молотки, льодові гаки, айс-фі-фі або їхкомбінації.В окремих випадках можна для однієї руки використовувати льодоруб, а длядругої - вибиті льодорубом зачіпки для рук.Однак самий швидкий і надійний спосіб повязаний з використанням комбінацій"два льодоруби“, "льодоруб - айсбайль“ чи з двох льодових молотків. На дужекрутих, стрімких ділянках незамінні айс-фі-фі або сучасний льодовий інструмент.Дуже важлива форма дзьоба льодорубу. Якщо мало зігнутий дзьоб виправдовуєсебе при рубці сходинок, то сильно зігнутий дзьоб – при рубці фірну і льоду. Дужесильно зігнутий дзьоб (льодоруб типу "птеродактиль") незамінний в зимовихсходження на скелях з натічним льодом.
  27. 27. Мал. 136. Різні способи кріплення рукоятки льодорубу і молотка до рукиЛьодоруби та молотки повинні добре лежати в руці (мал. 136), для чогонеобхідно підвязати петлю з стрічки чи репшнура відповідної довжини (темляк).
  28. 28. На ділянках крутизною до 70-75° можна використовувати техніку упорів двомаруками. При цьому головки молотків або лопатки льодорубів тримають долонеюзверху, а пальцями знизу і дзьоб встромляють в схил (мал. 137). Необхіднопідніматися ритмічно, в послідовності: рука - рука - нога - нога. Льодорубивбивають приблизно на рівні грудей. Цей спосіб вимагає гарного відчуттярівноваги і виправдовується на льоду, в який добре входить дзьоб льодорубу.Якщо ж дзьоб проникає лише на кілька міліметрів, можливий зрив. У такомувипадку головки льодорубів треба брати пальцями зверху, як показано на мал.138.Мал. 137. Рух з двома льодорубами на упорі: а - Мал. 138. Рух з двома льодорубами - наположення руки на голівці льодорубу підтягуванні: а - хват руки за головку льодорубу
  29. 29. Льодоруби забиваються на рівні обличчя і служать спершу для підтягування, апотім для упору. При такій техніці підтягування-упорів йти трохи важче, затепідвищується надійність. Під час руху весь час є три точки опори.Техніка руху з двома молотками вирішила проблему вертикальних стін.Комбінація жорстких кішок і льодових молотків або льодорубів дозволяє швидко інадійно проходити льодові стіни великої протяжності. Рука, що тримає ручку,додатково прикріплена до неї за допомогою петлі (темляка) (мал. 139). Льодовиймолоток з висунутою шпилькою (мал. 140) оберігає від пошкодження пальців обжорсткий лід при забиванні. Шип також запобігає бічному зісковзуванні рукояткимолотка убік на гладкому льоді. Мал. 140. Використання захистної шипа Мал. 139. Положення руки на рукоятці молотка (шпильки) на рукоятці молотка
  30. 30. Молоток (льодоруб) вбивають приблизно на ширині плеча трохи вище голови(приблизно на 40-45 см), а другий - на довжину напівзігнутої руки.Пересуваючись на передніх зубах кішок, піднімаються до рівня, коли вбитийнижче молоток виявиться на рівні обличчя або трохи нижче. Потім цей молотоквиймають, повернувши рукоятку (приклавши бічне зусилля), і забивають нависоті, що досягається напівзігнутому рукою. Вага тіла альпіністазосереджується на передніх зубах кішок. Молотки служать в основному точкамиопори і страховки (мал. 141). Під час руху необхідно дотримуватися трьох точок опори. Уникати бічні навантаження на молотки. Тіло розташовувати вертикально, не притулятися до стіни! Молотки навантажуються вниз, щоб вони не вирвалися. Молотки в лід вбивають сильним, акцентованим ударом. Забивати молоток треба з одного разу, щоб не сколювати лід. Рухатися слід ритмічно, без різких рухів. П’ятки ніг не опускати. Ступні розташовуються паралельно одна одній та перпендикулярно поверхні льоду. Мал. 141. Подолання льодової стіни з двома молотками
  31. 31. Для проходження протяжних льодових ділянок доцільні петлі, підвішені намолотках. У цьому випадку потрібно відрегулювати довжину петель. Ногу (зкішкою) вбивають у лід аналогічно описаній вище техніці. На протяжних ділянках,де необхідно забивати або закручувати льодові гаки, молотки підвязують дообвязки, а для закріплення ручок молотків до рук використовують петлі. Цедозволить, повиснувши на грудній обвязці, звільнити руки для закручуванняльодобуру.З використанням льодових молотків можливе проходження невеликихвертикальних ділянок. Однак у таких випадках краще айс-фі-фі.Особливо виправдовується комбінація "айс-фі-фі - петлі для ніг". Відповідноїдовжини петлі привязують до ручок айс-фі-фі. Порядок руху наступний: айс-фі-фіпіднімають на висоту, що досягається напівзігнутою рукою, дзьоб приставляютьдо стіни і вагу тіла переносять на ногу, завантажуючи айс-фі-фі, дзьоб якого піднавантаженням впивається в лід. Потім, випрямивши ногу, іншою рукоюпіднімають айс-фі-фі і, встромивши дзьоб, переносять вагу тіла на іншу ногу:здійснюється крок. Так як в цьому випадку є лише одна точка опори, необхіднанадійна страховка через льодові гаки. Айс-фі-фі встановлюють трохи ширшеплечей, щоб у разі їх виривання не поранити себе.Довжина петлі приблизно така, щоб, стоячи на рівному місці, можна було піднятипривязаний айс-фі-фі до рівня голови (долоня, що тримає ручку, розташовуєтьсяна рівні скроні).Якщо петлі не використовуються, айс-фі-фі повинні бути підвязані до рук.Можливі комбінації "груди - нога", "нога - нога", "нога - рука".
  32. 32. ВИРУБУВАННЯ СХОДИНОКЗ появою жорстких кішок, льодорубів, молотків, айс-фі-фі рубка сходинокяк технічний прийом стала швидше винятком, ніж правилом. Необхідністьпереходу від руху на кішках до рубки сходинок визначається довжиною ікрутизною схилу, характером льодового рельєфу, станом і якістю льоду,кількістю учасників в групі, їх технічною оснащеністю та кваліфікацією. Вирубаннясходинок повязано з великими витратами часу і сил, вимагає вміння, сили івитривалості рук. В залежності від твердості льоду (чи снігу), крутості та іншихфакторів сходинки можуть бути: одинарними, подвійними, полуторними,горизонтальними для траверса.Головна умова для вирубування сходинок - удар льодорубом потрібної сили.Залежить вона не від сили рук, а від моменту інерції, заданого льодорубом. Дляекономії сил і підвищення продуктивності роботи сходинки рекомендуєтьсярубати двома руками. При рубці сходинок використовуються пружні властивостіголовки льодорубу. На схилах середньої крутизни сходинки рубають у відкритійстійці (обличчям від схилу), близька до схилу нога стоїть вище по схилу. Накрутих схилах (крутіше 55 °) сходинки рубають в закритій стійці (обличчям досхилу), далека від схилу нога знаходиться вище на схилі. Вирубання сходинок увідкритій стійці для підйому, спуску і поворотної сходинки. Необхідно спочаткузазначити розміри сходинок і відстань між ними. Відстань між сходинкамивибирається по кроку самого маленького в групі. Зазвичай 20 - 30 см. Розмірсходинки визначає найбільший розмір черевика. Напрямок лінії сходинок до лініїпадіння води зазвичай 45-55 °. Такий кут нахилу дозволяє швидко набиративисоту, зберігаючи стійке положення альпініста.
  33. 33. Сходинки на схилі розмічаютьдзьобом льодорубу так, щоб їхлегко було дістати, не зачіпаючиштичком льодорубу себе прирубці. Мірилом відстані повертикалі між сходинками можеслужити довжина головкильодорубу (мал. 142).У відкритійстійці льодоруб краще триматидвома руками за ручку, причомуближче до штичка розташовуєтьсяближня до схилу рука. Якщотемляк добре підігнано, масальодорубу утримується не стількистискаючими рукоятку пальцями,скільки самим темляком, щоохоплює кисть руки.Мал. 142. Вирубання сходинок у відкритійстійці:а - на підйомі;б - при траверсі
  34. 34. Вирубання сходинок починається з підсічки майданчика сходинкигоризонтальними ударами дзьобом льодорубу (мал. 143). Потім сильнимивертикальними ударами треба зрубати лід над підсічкою. Після цього лопаткоюльодорубу слід розчистити сходинку і надати їй правильну форму. Сходинкаповинна мати невеликий ухил всередину, до схилу. Двічі бити в одну точку нерекомендується, оскільки при цьому може заклинитися дзьоб льодорубу абовідколотися занадто великий шматок льоду. Не слід і розгойдувати дзьобльодорубу з боку в бік, бо можна зламати льодоруб.Кожен цикл складається з вирубування двох сходинок і переходу по них вгору.Рекомендується спочатку вирубати верхню, а потім нижню сходинку. Звичайно,можна робити і навпаки, але тоді доведеться додатково розчищати нижнюсходинку від осколків льоду. Мал. 143. Послідовність вирубування сходинок
  35. 35. При вирубанні сходинок треба враховувати, куди будуть летіти осколки. Якщовнизу знаходяться люди, рубати треба обережно, зрубуючи дрібні шматки льоду.Якщо сходинки вирубують в дуже твердому, натічному льоді, дзьобом роблятьлегкі, ковзні удари вздовж поверхні схилу. Сходинка поступово поглиблюється.Під час переходу зі сходинки на сходинку льодоруб беруть у положення "напоготові". Якщо необхідно, можна опиратися штичком в схил. Змінити напрям руху (зигзаг) можна кількома способами: 1) вирубати відразу три сходинки, розташовані трикутником, як показано на мал. 144. Середня сходинка - півтори довжини і більш глибока. Крок 1 робиться зовнішньої ногою. Кроком 2 внутрішня нога стає в глибоку середню сходинку. Потім слідує крок 3 зовнішньої ноги на ту ж сходинку носком до схилу і приймається вихідне положення для нового кроку. При перестановці ноги обовязкове збереження двох точок опори. Мал. 144. Перший варіант розташування Переставивши в нове положення ногусходинок при переході зигзагом (крок 4), змінюють положення льодорубу. Вага тіла переноситься на ногу, переставлену кроком 4. Потім виконується крок 5.
  36. 36. 2) вирубується велика зручна подвійна сходинка або балія, а вище - друга в новому напрямку звичайна сходинка. Перехід показаний стрілками на мал. 145. При підйомі прямо вгору роблять у шаховому порядку нішеподібні сходинки (мал. 146), які можна рубати як у відкритій, так і в закритій стійці.Мал. 145. Другий варіант розташування Мал. 146. Вирубання Мал. 147. Перехід сходамисходинок при переході зигзагом напівсходинок вниз (склепінних) прямо - вгоруДля спуску по вирубаним сходам в кожній позиції рубають одну подвійну сходинку.Спускаються приставним кроком, притримуючись рукою за одну з верхніх сходинок,спираючись коліном або штичком льодорубу (дзьобом) в положенні самостраховки(мал. 147).
  37. 37. Сходи для спуску вирубують одну під іншою приблизно під кутом 15° (мал. 148). Для цих цілей зручний льодоруб з довгою ручкою. Мал. 149. Вирубання сходинок в закритій стійціМал. 148. Вирубання сходинок внизВирубання сходинок в закритій стійці застосовується на схилах крутіше 50-55°. Узакритій стійці положення альпініста більш стійке, ніж у відкритій. У кожномуположенні вирубують дві сходинки: полуторні або одну подвійну.Спершу роблять "кишеню" для руки на рівні плеча. Сходи вирубують однієюрукою, другою тримаються за "кишеню". Наприклад, йдучи вправо, альпіністлівою рукою тримається за "кишеню", а правою рубає сходинку. Льодоруб дляудару найкраще піднімати круговим замахом: вниз - назад - вгору - удар (мал.149). Рубати доцільніше укороченим льодорубом.
  38. 38. По сходам переходять приставним кроком. Наприклад, при русі вправо пополуторним сходам праву ногу ставлять у дальній кінець нижньої сходинки, ліву -в ту ж сходинку ззаду правої ноги, але тільки передньою частиною кішки, стоячина якій переставляють праву ногу на верхню сходинку, а потім повертають лівуногу в нижній сходинці на всі зуби кішки.По подвійним сходам переставляють в далекий кінець нової сходинки праву ногу,приставляють до неї ззаду ліву і обома ногами стоять на одній сходинці.При переході по сходинках для більшої стійкості треба однією рукою триматисяза "кишеню", а іншою встромити дзьоб льодорубу в схил і триматися за нього.У закритій стійці рубати сходинки дуже втомлює, і на дуже крутих схилах (65-75°)до цього способу вдаються рідко.Для підвищення стійкості рекомендується крім опори за "кишеню"використовувати льодовий молоток, вбитий у лід і привязаний до обвязки (мал.150). Мал. 150. Використання Мал. 151. льодового молотка - Вирубання додаткової точки опори і сходинок на самостраховки льодовому гребені
  39. 39. Там, де рух на передніх зубах кішок ризикований, рекомендується рубати однувелику сходинку, а потім на відстані витягнутої руки - наступну. Їх використовуютьспочатку для руки, а потім для ноги.Вирубання сходинок на гострому гребені здійснюється в такий спосіб. Вістрягребеня зрубують легкими ударами льодоруба, щоб при неточному ударі невтратити рівновагу і стійкість. Один ряд сходинок розташовують на самомугребені, зрубуючи його вістря, а другий ряд - на більш пологому схилі (мал. 151).Переступаючи по гребеню, слід спиратися льодорубом на лід перед собою. Натонких льодових гребенях, перемичках зазвичай зрубують гострий гребіньльодорубом так, щоб можна було подолати гребінь верхом.
  40. 40. САМОЗАТРИМАННЯ НА ЛЬОДІСамозатримання на льоді дуже проблематичне. Навіть досвідчені альпініститільки у виняткових випадках утримуються на льодовому схилі при зриві.Головне - не втратити час і не розвинути швидкість ковзання. Якщо не вдастьсязупинитися повністю, то зменшення швидкості полегшить товаришеві можливістьздійснити затримання зірвавшогося мотузкою.При падінні необхідно негайно, поки швидкість ковзання ще невисока,вжити заходів до самозатримання. Найнадійніший спосіб на льоду - льодорубтримають впоперек грудей і притискають всією вагою тіла (мал. 152 в). Якщоможливо, треба постаратися вбити дзьоб у лід, а потім притиснути його з усієїсили. Льодоруб необхідно міцно тримати в руках. Ноги підняті, щоб не зачепитисяза кішками схил, інакше великі сили інерції можуть перевернути альпініста черезноги і голову. Мал. 152. Самозатримання на льоді: а - дзьобом льодорубу; б - на пористому льоду дзьобом і штичком; в - класичний прийом
  41. 41. При ковзанні вниз головою на животі необхідно спочатку розвернутися. Льодорубтримається на напівзігнутих руках трохи вище голови. Під час зарубань силаінерції поверне альпініста навколо дзьоба льодорубу. Прийнявши положенняголовою вгору, льодоруб притискають грудьми і всією вагою тіла (мал. 153). Мал. 153. Порядок самозатримання в складних випадках падіння на льоду При ковзанні на спині вниз головою необхідно на початку падіння увіткнути дзьоб льодорубу у лід на рівні грудей. Сили інерції перевернуть альпініста вгору головою і на живіт, після чого самозатримання здійснюється як було описано вище. На льодовому схилі набагато легше затриматися при прослизанні ноги в перший момент, ніж зарубатись, розпластавшись на льоду. На тренуванні слід приділити увагу відпрацюванню прийому самозатримання при прослизанні однієї ноги. Відпрацювання самозатримання на льоду - дуже втомливе та неприємне заняття. Проте освоєння цих технічних прийомів вкрай необхідно.
  42. 42. СТРАХУВАННЯ НА ЛЬОДІВ якості основної точки страховки нальоді застосовується льодобурний гак.Окремі особливості конструкції,продиктовані зручністю використання,практично не позначаються на міцностігака, встановленого на льоду. Станльоду - від пористого молодогоглетчерного до натічного - впливаємало. Більш міцний натічний або старийглетчерний лід в той же час більшкрихкий.За даними випробувань комісії поспорядження Федерації альпінізму, прирізних станах льоду льодобурні гакиздатні витримати ривок 1500-2000 кг.Мал. 154. Система блокування льодових гаків накрутому льодовому рельєфі: а - самостраховкастрахуючого; б - мотузка до ведучого
  43. 43. Станція з двох льодобурів нальодовому рельєфі.
  44. 44. Рух відділення на льодовому рельєфі.
  45. 45. Крім підвищеної і стабільної міцності до числа переваг льодобурних гаків можнавіднести можливість їх установки практично в будь-якому місці льодового схилу,але попередньо необхідно приготувати місце для організації страховки.Страхувальний майданчик вирубується такої величини, щоб можна було стоятиобома ногами. Можна підготувати дві сходинки. Сходинки рекомендується такожпідготувати для товариша, якого страхуєш, щоб під час виходу до місцястраховки він міг зручно встати.Перед загвинчуванням гака треба очистити місце від розпушеної маси дощільного чистого льоду. Найкраще вирубати горизонтальний майданчик(„кишеня”) для загвинчування гака.Гак угвинчується перпендикулярно напрямку натягу мотузки, тобто під кутом до100° (мал. 154). Зустрічаються в спеціальний літературі величини в 120 і навіть135° нахилу гака, але вони не показали практичної відповідності.У холодну морозну погоду гак негайно ж вмерзає і вивернути його стає майженеможливим. У такому випадку треба акуратно вирубувати його льодорубом абольодовим молотком, намагаючись при цьому не пошкодити тіло гака.У мякому льоді під впливом сонця або при тривалих навантаженнях гак стаєненадійним. Для попередження його витанення від активного нагрівання відразупісля прощовкування в вушко гака карабіна з мотузкою потрібно засипати головкугака шматками льоду і утрамбувати снігом.
  46. 46. Для прискорення вкручування гака зручно користуватися імпровізованим важелем: дзьобом льодорубу або льодового молотка, іншим гаком (мал. 155). Мал. 155. Використання додаткового важеля при вкручуванні- викручуванні гака В якості ідеальної страховки застосовуються два довгих льодобури (25-28 см), вгвинчених один над іншим як показано на мал. 154. Використання трикутника сил забезпечує оптимальний розподіл навантаження на гаки у разі зриву. Гаки розташовані на відстані 75 см і не на одній прямій по відношенню до лінії падіння води, а з відхиленням на 10 см. Обидва гака зєднуються між собою петлею довжиною близько 2-2,3 м.На складному рельєфі обовязково загвинчувати на місці страховки гак, що змінюєнапрямок руху мотузки. Думка, що на льоду ривки при зриві слабкіші, ніж настрімкій скелі, помилкова. На льоду крутизною вище 50° практично немає різниціміж вільним падінням і ковзанням. Так, на стрімких скелях альпініст вагою 80 кгпри падінні на 10 м розвиває швидкість 50 км/год і процес триває 1,42 сек. Нальоду крутизною 55 ° і падіння на 10 м він розвиває швидкість близько 28 км/год іпроцес триває близько 1,45 сек. Тому на льоду мова може йти тільки продинамічну страховку, що дозволить знизити навантаження на льодові гаки.
  47. 47. Для страховки рекомендується застосовувати, наприклад, спусковий пристрій„вісімка”, шайбу Штіхта, вузол УІАА. При страховці через спусковий пристрійнеобхідно використовувати карабін, що регулює напрям мотузки (мал. 156). Перший не повинен виходити вгору над страхуючим: у випадку падіння неминучі важкі поранення останнього зубами кішок. На льоду зазвичай загвинчуються гаки через кожні 10 - 15 м для проміжної страховки. При динамічної страховці на льоду така відстань цілком виправдана. Коли на льодовому схилі пройдена майже вся мотузка і потрібно організувати страховку, треба вирубати маленьку сходинку, піднятися на неї, загвинтити гак і встати на самостраховку. Після цього вирубують велику сходинку, на яку можна впевнено стати на широко розставлених ногах. Але краще відразу вирубати обидві сходинки. Для точок страховки рекомендуються довгі льодові гаки 25-28 см. Мал. 156. Організація пункту страховки на льоду (варіант): а - регулюючий карабін
  48. 48. Серйозна проблема при спуску по крутих льодових схилахі стін - безпека останнього. Якщо має бути кілька спусків,залишати на кожному з них по гаку марнотратно. Дляспуску останнього в групі існує надійний спосібсамовикручуючийся льодобур. Учасники спускаються зазвичайною схемою. Перед спуском останнього нальодобурі накручується кусок репшнура, сполученого здопоміжною мотузкою або другим кінцем спусковоїмотузки для висмикування гака. Останній починає спуск,тільки коли внизу обидва кінці спускових мотузок надійнозакріплені на черговий станції страховки. Спускздійснюється на подвійному шнурку. Закінчивши спуск,слід, рівномірно навантажуючи, тягнути за мотузку, якасполучена з гаком петлею репшнура (мал. 157).Мал. 157. Самовикручуючийся льодобурний гак
  49. 49. Якщо льодових гаків мало, вони потрібні для страховки, а на спуск явно невистачає, надійним виходом з положення служить льодове вушко (мал. 158).Його просвердлюють довгим льодобуром в льодовій поверхні з двох боків підкутом 60 ° так, щоб вийшов наскрізний отвір. Потім дротяним гачком (а віннеобхідний в арсеналі групи) через вушко протягують шматок основної мотузки,завязують петлю, пропускають спускову мотузку - і станція спуску готова.Льодове вушко цілком надійне: за даними досліджень УІАА, в льоду середньоїщільності (0,8-0,9 кг/дм3, температура льоду близько 0,2 °) отримані наступнівеличини статичного навантаження: при L = 15 см, репшнура D 6 мм - до 600-800кг; при L = 15 см стрічка шириною 2,5 см-до 1100 кг; при L = 20 см мотузка D = 9мм-до 1240 кг, без виривання льодового вушка! Мал. 158. Організація точки закріплення на льоду – “льодове вушко”
  50. 50. Льодове вушко
  51. 51. Міцністні характеристики льодового вушка.
  52. 52. На комбінованих маршрутах, якщо можливо, слід віддати перевагу швидкоорганізованим способам страховки, звичайно, не на шкоду безпеці. Наприклад, насніжно-льодовому схилі швидше знайти місце для страховки через льодоруби, ніждовго докопуватися до щільного льоду для забивання гака (мал. 159). На гребенічас економиться за рахунок комбінації страховки через льодоруб та скельнийвиступ (мал. 160).Мал. 159. Варіант страховки через Мал. 160. Страховка на комбінованому гребені
  53. 53. Для спуску альпіністи іноді використовують льодові стовпчики (мал. 161). Щобмотузка не зісковзнула зі стовпчика, його роблять діаметром до 1 м, висотою до 30см, з круговим жолобком внизу. Мал. 161. Льодовий стовпчик
  54. 54. Льодовий стовпчик
  55. 55. ПЕРЕСУВАННЯ У ЗВ’ЯЗЦІПри підйомі по обєктивно небезпечним льодовим схилам звязка повиннарухатися з поперемінною страховкою (мал. 162). Мал. 162. Порядок руху звязки та організація пунктів страховки
  56. 56. Рух одночасно по простому рельєфу
  57. 57. Одночасний рух у звязках на льоду без проміжних гаків не дозволяється, тому щопри зриві одного в звязці самозатримання дуже проблематичне (мал. 163). Дотого ж альпіністи можуть поранити один одного кішками і льодорубами. Принеобхідності можна рухатися одночасно, але при цьому обовязково загвинчуватильодові гаки так, щоб між партнерами по звязці був хоч один проміжний льодовийгак. Коли ідучий ззаду підходить до гака, останній починає готувати майданчик длязагвинчування чергового льодового гака. Після того, як ведучий закрутить гак,останній викручує льодобур.На льоду для проходження другого доцільно використовувати затиск. Оскількитехнічна робота навіть на крутих льодових схилах незначна, застосування затискута перильної мотузки не суперечить раніше сказаному. Перевага такої схеми рухувіддається і з-за її більш високого рівня безпеки. Мал. 163. Небезпека одночасного руху в звязці без проміжних гаків
  58. 58. При підйомі на льодових схилах зигзагом пункти страховки організуються вточках повороту з зовнішнього боку, так, щоб у разі зриву провідного в звязці віну падінні не збив страхуючого (мал. 164).Мал. 164. Рух звязки зигзагом: а - точки розташування проміжних гаків в страхувальному ланцюгу
  59. 59. Льодові заняття

×