Зміївка

2. На мальовничих
кручах правоого берега
Дніпра з своїм
різноманіттям різних
національностей ,
глибоким історичним
минулим розмістилося
село Зміївка.
Та перш ніж
розповісти про село і
людей, які в ньому
проживають, хотілося б
коротко згадати про
історичне минуле
заселення Таврійського
краю Херсонщини.

3. Територія сучасної Зміївки була заселена в
минулі часи. На околицях села вченими
знайдені і частково досліджені поховання
пізнього неоліту (IV тис. до н.е.), три
поселення і могильник епохи міді і бронзи (ІІІ
– ІІ тис. до н.е.), скіфо – сарматське городище
і поселення (IV – ІІІ ст. до н.е. – І – ІІІ ст. н.е.),
поселення перших століть н.е. і могильник
кочівників V – VI ст.
В період Київської Русі на
території Зміївки існувало
слов’янське поселення (IX – XI
ст.), на якому досліджено
житло.

4. В період козацької доби територія сучасної Зміївки відносилась до
території малозаселеного краю, яке мало назву “Дике поле”. Є домисли,
що нї територія Зміївки був маленький турецький форпост фортеці Кизи –
Кермен, який являвся перешкодою для козацьких чайок, пливших вниз по
Дніпру.

5. Після зруйнування Запорозької
Січі російська імператриця
Катерина ІІ доручила своєму
фавориту Г. О. Потьомкіну
терміново заселити
причорноморські та приазовські
степи, названі Новоросійським
краєм. У всі європейські країни
були розіслані емісари , які
вербували там бажаючих оселитися
на півдні україни та в Нижньому
Поволжі.
Катерина ІІ у 1781 році видала
указ про переселення з мизи
(хутора) Гогенгальм (острів Даго,
Ліфляндія) шведських селян у
Новоросійський край.

6. Потьомкін поставив перед шведами – переселенцями такі умови:
1. В Новоросійській губернії для кожної сім’ї буде виділено по 60 десятин
родючої землі.
2. Протягом перших чотирьох років вони не сплачуватимуть податків, а
потім платитимуть їх нарівні з “державними поселянами”.
3. На спорудження будинків та первісне облаштування їм будуть видані
державні будматеріали та грошова допомога по 12 крб. на двір.
4. Буде виділена необхідна кількість насіннєвого матеріалу та казений
провіант для харчування протягом року.
5. На нових місцях вони будуть поселені “відрубними колоніями”, тобто
окремо від поселенців інших національностей і матимуть свою церкву і
пастора.
6. Під час переїзду до нових місць поселення їм надаватиметься всіляке
сприяння.
Такі умови влаштовували шведських селян.

7. Указ виконувати доручено було Івану
Синельникову. Надавши шведським селянам
обіцянок про чудові перспективи, які відкриються
перед ними в українських степах, він добився того,
що 960 з них у серпні 1781 року пустилися в далеку
дорогу. Через 3 місяці , втративши у дорозі
30дорослих і 56 дітей, шведи прибули до містечка
Решетилівки на Полтавщині. Перезимувавши тут,
на весну вони дісталися свого постійного відтепер
місця проживання – на правому березі Дніпра,
вище міста Кази – Кермена (Берислава).
Ось так у 1781 році виникла на півдні
України перша шведська колонія, яка
одержала назву Альт - Шведендорф. (в
перекладі Старошведське)

8. У 1787 році князь Потьомкін
подарував колоністам невелику
блакитну церкву. Вона стала для людей
єдиним місцем для спокою душі.
Після шведської війни, 1790 року до шведів з острова
Даго приєднали шведів – військовополонених, а потім і
німців із Данцига.
Еміграція із Германії була наслідком тяжкого
економічного становища німецьких селян та міських
низин
Німецька колонізація продовжувалася протягом
декількох років. В документах, списках і відомостях
значаться засновані в 1804 році колонії Клостендорф,
Мюнхаузендорф, Шлагендорф(Гадюче) (всього 69 сімей).
В селі були збудовані школа, лютеранська церква
(збереглася до сьогодення, реставрована)
Перша світова війна внесла корективи в назви сіл: села
колоністів дістали суто слов’янські найменування:
Клостендорф – Костирка, Мюнгаузендорф – Михайлівка,
Шлагендорф -Зміївка,.

9. На 1920 рік у селі був паровий млин, що до
революції належав Руцькому С.П. Потужність
млина становила 600 пудів борошна на добу.
Працювало тут 15 чоловік. Було ще 2 вітряні
млина (власність Гінаса Х. А. і Кнутаса С. С.
У 1926 році в селі створено товариство
спільного обробітку землі ( ТСОЗ) “Єдність”.
Спочатку в нього об’єднались 14 господарств,
було 9 коней і 1 трактор.
У 1928 році, стривожена змінами в економічній
політиці уряду (наближалась колективізація)
шведська громада звертається до уряду з
клопотанням про виїзд до Швеції.
У 1929 році майже всі шведи з Старошведського
(крім 6 сімей) виїхали. Та багато хто не зміг там
прижитись. Розчаровані і розгублені, шведи почали
клопотатись про повернення. У 1930 – 1931 роках
більшість з них повернулись у рідне село на
Бериславщині. У Швеції залишились заможніші –
хто міг купити землю.

10. В період колективізації в
Старошведському було утворено
колгосп імені Шведкомпартії. У 1938
році в розпал сталінських репресій були
заарештовані як члени “Шведської
контрреволюційної націоналістичної
організації” Утас І.І. – голова колгоспу,
Аннас А.П., Гінас І. Х., Утас Г.Є., Герман
Я.П. 1938 року вони були розстріляні.
Реабілітовані в 1964 році.
На території шведської кірхи (УПЦ КП)
знаходиться Пам’ятний знак
репресованим шведам і німцям.

11. У 1932 році у Зміївку переселяють українців з села Раківка.
Переселено цілий радгосп (“Сільський пролетар”) – 42 сім’ї зайняли
село Михайлівку. До цього часу у Старошведському проживало 6
сімей українців,в Костирці – 3 сім’ї. Але побут і культура на той час
були німецькі.
До 1939 року тут було 3 школи: одна– для дітей – шведів, друга –
для дітей – німців (обидві у Старошведському), українці ходили в село
Дрімайлівку, де була початкова школа для українців.
У цьому ж році директор школи Еман Гую Йосипович поїхав до
Москви в міністерство освіти і добився, щоб все навчання для всіх
національностей проводилося на українській мові.
З серпня 1941 року до березня 1944 року, поки в селі були
фашисти, навчання проводилося на німецькій мові і тільки для дітей
німців. Навчання українською мовою відновлено після звільнення
села.

12. На початку 1943 року майже всіх жителів
шведської і німецької національності
фашисти вивезли до Німеччини.
Відступаючи з села, німці замінували увесь
берег протипіхотними мінами, а Куцу балку –
протитанковими. Але ж колодязі з питною
водо знаходились на березі! Йдучи по воду,
люди підривалися на мінах.
При розмінуванні села загинуло 4 мінери, які
були поховані біля старого клуба. Тут же
захоронено останки пілота, збитого в 1941
році. Житель села Жуйко А.Г., який бачив, як
упав літак, захоронив потім пілота.
Останки мінерів та пілота у 1944 році
перезахоронили. А в 1956 році силами
вдячних жителів на цьому місці було зведено
пам’ятник Загиблим Воїнам.

13. Війна посиротила багатьох дітей. У 1944 році в
Зміївці організовано дитячий будинок –
Бериславський спеціальний дитячий будинок №5.
Розташувався він у вцілілих будинках на два ходи по
вулиці Набережній.
В п’яти корпусах жили 200 дітей. Тут вони
навчалися, працювали, відпочивали.
Директорами будинку в різні роки працювали :
Єременко Г.П., Ткачов І,П., Кохан І.С., Шокурова К.М.,
Гордюк В.Л.
Дитячий будинок мав підсобне господарство: коні,
свині. В полі сіяли кукурудзу, пшеницю, косили сіно.
В плавнях вирощували картоплю, буряки капусту,
помідори. В дитбудинку була й своя машина.
Був хор, який на районних та обласних оглядах
займав перші місця (керівник – Сидоров С.М.).
Вихованців, які закінчували 7 класів, влаштовували
в технікуми і ремісничі училища, трудовлаштовували
робітниками в радгоспи.
У зв’язку з будівництвом Каховської ГЕС дитячий
будинок розформовано у 1956 році.

14. 1951 року згідно договору між СРСР і
ПНР про обмін територіями в Зміївку
прибуває західноукраїнське населення з
с.Береги Долішні, с.Лодина, с.Нанова
(сьогодні Польша)
На території церкви Різдва
Пресвятої Богородиці
знаходиться Пам’ятний знак з
нагоди 50 – річчя їх примусового
переселення.
Прибульців розселили тільки у колгоспних селах: Михайлівці,
Вербівці, Костирці. У Зміївку не розподіляли – там у 1951 році утворено
радгосп “Мічурінець”, першим директором якого був Мостович М.М.
Радгосп займався тваринництвом, городництвом, розсадництвом. Та
найбільше він славився своїми виноградниками та садами.
У 1951 році в радгоспі “Мічурінець” гостював письменник Олесь Гончар.
Згадка про цю подію міститься у його творах, зокрема у “Таврії”.

15. 18 квітня 2007 року Зміївська сільська рада затвердила
прапор і герб села, які було виготовлено та освячено під
час ювілейних святкувань Дня села 28 квітня 2007 року .
Автором прапора є Гречило Андрій Богданович, голова
Українського геральдичного товариства.
Хрест символізує високу духовність мешканців громади, три
корони в синім полі вказують на те, що сучасна Зміївка веде
свою історію від Старошведського села. Грона винограду
характеризують розвинену виноградарську галузь. Жовтий
колір – багаті землі степової України, сільське господарство,
щедрість, добробут, а синій – води Дніпра.
Автором герба є Гречило А.Б.
Щит герба – чотирикутний, із півколом в основі. У
золотому полі щита – синій хрест, під раменами якого -по
синьому грону винограду з зеленим листком, у синій главі
– три золоті корони. Щит вписано в декоративний
картуш, увінчаний золотою сільською короною. Хрест
символізує високу духовність мешканців територіальної
громади.
2012 року до Дня народження села був затверджений гімн села,
автором слів якого є поет Херсонщини Микола Братан, музики –
Валерій Другальов.

16. 2 жовтня 2008 року в рамках державного візиту село відвідав
шведський монарх Карл XVI Густав і його дружина Сільвія.
Король Швеції зустрівся з жителями села — етнічними шведами.
Коронований гість херсонських шведів подарував місцевій
лікарні діагностичне обладнання. Король разом із королевою
завітав в Зміївці до Свято-Михайлівської церкви (кірхи) яка
належить православній та шведській лютеранській громадам, де
взяв участь у богослужінні, яке провів шведський пастор. До
приїзду короля храм відремонтували, на ньому встановлено
новий купол.
У селі король із королевою поклали квіти до Пам'ятного знаку
шведам і німцям, репресованим у 1937—1938 рр.
До цього візиту в село 15 вересня 2008 збудована нова дорога від
основної траси. Автомобільна дорога має статус місцевого
значення Т-04-03 (Мар'янське-Берислав до а/д Р-47). Ліворуч від
дороги висаджені молоді туї.

17. 23 серпня 2010 року у День Державного Прапора
України за підтримки благодійної ініціативи
“Героїка” відбулось урочисте відкриття меморіалу
“Борцям за волю України”, присвячений борцям за
незалежність України.
Автором проекту є ПавлоПодобед, архітектор –
Микола Тришнівський.

18. Видатні постаті, що зробили внесок
в історію населеного пункту:
1. Ветерани Великої Вітчизняної війни: Бай Микола Семенович, Ватулін Федір
Андрійович, Ісаченко Роман Пахомович, Кисіль Олексій Андрійович,
Остапенко Михайло Іванович, Штакал Василь Аркадійович, Савченко Борис
Йосипович.
2. Керівники радгоспу “Мічурінець”: Матвієнко Юхим Васильович(1952), Савін
Павло Михайлович (1953 – 1960 роки керівництва), Буднік Галина
Костянтинівна (з 1960 по 1982р), Костенко Віктор Миколайович,
Юристовський Михайло Михайлович, Кучер Сергій Петрович.
3. Передовики радгоспу, які отримали визначні нагороди: Захарко Орест
Йосипович (агроном , нагороджений орденом “Красного Знамени” та
срібною “Медаллю ВДНГ”), Солонина Євстахій Михайлович (бригадир
розсадникової бригади; нагороджений орденом “Красного знамени”,
бронзовою та срібною “Медалями ВДНГ”). Майже всі працівники радгоспу
“Мічурінець” за сумлінну працю та розвиток народного господарства
неодноразово нагороджувалися почесними грамотами, призами, преміями.
4. Директора Зміївської школи: Шепель П.Р., Стубров І.П., Гиряк С.В., Христич
А.О., Проценко О.І.
5. Головна вулиця села носить ім’я Міши Булата – відважного прикордонника,
який проживав на цій вулиці. Ціною власного життя він рятував своїх
товарищів по службі. Посмертно нагороджений медаллю “За відвагу”
6. Голова німецько – лютеранської общини Кнутас Н.В.

19. 7. Савченко (Шокурова) Клавдія Мелентіївна – ветеран
педагогічної праці.З 1947 по 1956 р. працювала в дитячому
будинку вихователем. Деякий час була директором цього
дитячого будинку. З 1958 р. працювала в Зміївській
восьмирічній школі вчителем початкових класів.
8. Бойко Петро Анатолійович – працював вчителем фізичної
культури Зміївської ЗОШ І – ІІ ст., тренером з волейболу у
Зміївській ЗОШ І – ІІІ ст. (філія Бериславської ДЮСШ).
Присвоєно звання “Відмінник освіти України”.
9. Каленюк Тамара Анатоліївна – мати – героїня. Виховала
п’ятьох дітей. У 2012 році отримала урядову нагороду.
Карбань Марія Іванівна виховала п’ятьох дітей. Писала вірші.
10. Фенцик Аліна Олегівна, Каленюк Тамара Анатоліївна –
майстрині села: вишивають, ш’ють, в‘яжуть гачком ,макраме.

20. Село Зміївка розташоване на березі Каховського
водосховища за 18 км. від районного центру і 30 км.
від залізничної станції “Козацьке” на лінії “Херсон –
Запоріжжя”. Вдало з’єднане автомобільною трасою з
обласним центром, а також містами Каховкою та
Новою Каховкою. Із заходу та сходу оточене балками
– Дрімайлівською та Куцою. З півдня омивається
водами Дніпра, а з півночі простяглися безмежні
степи.
Село Зміївка Бериславського району,
Херсонської області.
Засноване в 1982 році.
Населення – 2759.
Площа - 96.839 кв.км.
Густота населення – 28.49 осіб/ кв.км

21. “Немає
кращої
землі, як
та, що
зветься
краєм
рідним”

22. Визначними місцями Зміївки є:
Зміївська ЗОШ І – ІІ ступенів, заснована в 1954 році.
Зміївський будинок культури. Відкритий у 1967 році
на честь 50 – річчя революції.
Дрімайлівська та Куца балки.
Пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні воїнам.

23. Місце душевного
спокою - наші
церкви.
“Без минулого немає майбутнього”. Музей села
Зміївка – улюблене місце як старожилів, так і
школярів.
Посеред села височить Ювілейний хресний знак,
присвячений 2000 – річчю Різдва Христового.

24. Ніна Клименко
“225 років Старошведському селу”
На схилах Дніпра стоїть
Село Старошведське, давнє, невмируще.
Проходять віки, літа минають,
Та люди в розпач не впадають.
Не раз вони ковтали горя,
“Невідворотним” Світ його нарік:
Голодомор, війна, Сибір.
Вбивали в тюрмах і в Сибіру,
Зневажаючи душу, серце молоде.
А ти, село, стоїш так гордо, величаво,
Бо Божа сила в тобі назавжди живе!
Чудове село Старошведське!
Тут люди веселі, духовно багаті
З любов’ю і вірою в серці живуть,
Молитва до Бога їм вказує путь!...

25. Кожного, хто завітає в Зміївку, приваблюють затоки Дніпра –
Славутича – царство води, сонця та зелені. Це справжній рай!
Тут дихається на повні груди, душа відпочиває, а серце співає в унісон з
пташиним співом.
Туристичний маршрут селом та
його околицями (довжина 8 км.):
Вказівник села “Ласкаво просимо!” Вулиця Михайла Булата: Будинок
культури, музей села, пам’ятник загиблим воїнам, будинок, в якому
проживав М.Булат до служби в Армії Дрімайлівська балка (місце
розкопки Скіфо – Сарматського городища) Зміївська ЗОШ І – ІІ
ступенів.